05 вересня 2023 року справа №320/13277/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії позивача та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача з 01.09.2022р., з виплатою різниці недоотриманої пенсії, з подальшою виплатою пенсії у розмірі 90% від заробітної плати працюючого народного депутата України - голови комітету ВРУ, з урахуванням доплати за інтенсивність праці, "дитині війни" та пенсії за особливі заслуги перед Україною, на підставі довідки Управління справами Апарату ВРУ від 28.09.2022р. №9/1-12/1266 про грошове забезпечення, без обмеження граничного розміру пенсії.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з грудня 2000р. перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про статус народного депутата України" у розмірі 90% від суми місячної заробітної плати працюючого народного депутата на момент призначення пенсії. Позивач зазначає, що 28.09.2022р. Управлінням справами Апарату Верховної Ради України йому надано довідку про заробітну плату працюючого народного депутата України №9/1-12/1266, внаслідок чого звернувся до пенсійного органу із заявою про перерахунок раніше призначеної йому пенсії без обмежень максимального розміру на підставі вказаної довідки. Проте, відповідач відмовив позивачу в перерахунку пенсії за віком призначеної згідно Закону України "Про статус народного депутата України", оскільки вказаним законом, на час звернення позивача із заявою, не передбачено проведення перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати народного депутата. З таким рішенням позивач не погоджується, стверджує, що протиправною відмовою у перерахунку пенсії відповідачем грубо порушено його конституційні права на соціальний захист і пенсійне забезпечення та вказує, що право на отримання пенсії у розмірі 90% від розміру місячної заробітної плати та без обмежень її максимального розміру, як і право на її перерахунок у зв'язку з підвищенням заробітної плати працюючого народного депутата України, було надано позивачу з моменту призначення пенсії і на підставі чинного на той час законодавства, а отже таке право не може бути обмежено чи скасоване при прийнятті нових законів чи інших нормативно-правових актів.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що на момент коли , як вважає Позивач, виникло право на перерахунок пенсії, в законодавстві відсутні норми, які б регламентували умови та порядок проведення такого перерахунку, то в Управління відсутні правові підстави для здійснення перерахунку пенсії Позивачу. Вважають, що діяли в межах повноважень та у спосіб визначений чинним законодавство.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що позивач був народним депутатом України 1-го скликання з 15.05.1990р.
З грудня 2000р. позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до ЗУ "Про статус народного депутата України" в редакції яка діяла на час призначення пенсії, у розмірі 90% місячної заробітної плати працюючого народного депутата на момент призначення пенсії, що не заперечується сторонами.
Судом встановлено, що Управлінням справами Апарату Верховної Ради України позивачу видано довідку про заробітну плату працюючого народного депутата України №9/1-12/1266 від 28.09.2022р., відповідно до якої заробітна плата працюючого народного депутата України - члена комітету Верховної Ради України станом на 28.09.2022р. становить : посадовий оклад - 25554,00 грн., надбавка за інтенсивність праці (100%) - 25554,00 грн., разом з тим у довідці зазначено: доплата за науковий ступінь кандидата наук, доктора філософії (15%), доплата за науковий ступінь доктора наук (25%), надбавка за почесне звання "народний" (40%), надбавка за почесне звання "заслужений" (20%), компенсація у зв'язку із роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці (від 10% до 20% залежно від ступеня секретності).
28.11.2022р. позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок раніше призначеної пенсії відповідно до ч. 12 ст. 20 Закону України "Про статус народного депутата України", у редакції чинній станом на день призначення пенсії, без встановлення обмежень максимального розміру пенсії із збереженням проценту нарахування пенсії на момент її призначення у розмірі 90% заробітної плати, із збереженням індексації пенсії на підставі довідки Управлінням справами Апарату Верховної Ради України №9/1-12/1266 від 28.09.2022р.
Листом від 31.01.2023р. №2997-1380/К-02/8-2600/23, відповідач відмовив позивачу у здійсненні перерахунку його пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати працюючим народним депутатам України з 01.09.2022р. Підставою відмови зазначено, що Законом України "Про статус народного депутата" не передбачено проведення перерахунків пенсій у зв'язку з підвищенням заробітної плати народного депутата.
Водночас, у листі відповідачем зауважено на тому, що пенсія позивачу призначена у розмірі 90% суми його посадового (чинного) окладу з урахуванням підвищення "дитині війни" та пенсії за особливі заслуги перед Україною, з чого слідує, що відповідач не заперечує права позивача на отримання пенсії у вказаному відсотковому значенні та з урахуванням наведених підвищень.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 22 Загальної декларації прав людини встановлено, що кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч. 1ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень визначає Закон України "Про статус народного депутата України".
Відповідно до ч.12 ст.20 Закону України "Про статус народного депутата України" (в редакції, що діяла станом на час призначення позивачу пенсії) при досягненні встановленого законом пенсійного віку за наявності трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, а також у разі визнання інвалідом I або II групи народному депутату призначається пенсія в розмірі 80 відсотків місячної заробітної плати нині працюючого народного депутата з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу. Нарахування пенсій здійснюється із суми, що складається з посадового окладу з урахуванням всіх доплат та надбавок працюючого народного депутата на момент призначення пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія за віком та по інвалідності збільшується на один відсоток наведеного вище заробітку, але не більше ніж до 90 (включно) відсотків зазначеного заробітку, без обмеження граничного розміру пенсії.
У разі зміни розміру заробітної плати працюючим народним депутатам України відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсій здійснюється із суми, що складається з посадового окладу з урахуванням всіх доплат та надбавок працюючого народного депутата на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали зазначені обставини.
01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII від 28.12.2014, пунктом 28 якого визначено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій народним депутатам України визначаються Кабінетом Міністрів України.
В свою чергу, пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015р. №213-УІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набрав чинності 28.03.2015, визначено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", «;Про прокуратуру", «;Про судоустрій і статус суддів", «;Про статус народного депутата України", «;Про Кабінет Міністрів України", «;Про судову експертизу", «;Про Національний банк України", «;Про службу в органах місцевого самоврядування", «;Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
11.10.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII від 03.10.2017, яким було внесено зміни до ч. 12 ст. 20 Закону України "Про статус народного депутата України", а абз. 3 ч. 6 ст. 20 вказаного закону було виключено. Згідно вказаних змін, пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Положеннями статті 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд погоджується з позивачем, що нова редакція положень ст. 20 Закону України "Про статус народного депутата України" суттєво звужує і обмежує зміст та обсяг прав пенсіонерів з числа народних депутатів, яким пенсія призначена до набрання чинності вказаних законів.
У своєму рішенні від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 у справі N 1-28/2008, Конституційний Суд України вказав, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (частина друга статті 22 Конституції України) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя статті 22 Конституції України).
Тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у Рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005, згідно з яким "конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними". При цьому Конституційний Суд України зазначив, що "загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена" (абзац четвертий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
Також, Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.
Із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій слідує, що зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Таким чином, внесені зміни повинні стосуватись саме порядку призначення пенсії у разі реалізації особами права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch v. the United Kingdom", № 44277/98, п. 37).
У справах "Стек та інші проти Сполученого Королівства", "Пічкур проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, якщо у державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації. Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.
У практиці ЄСПЛ напрацьовані також три головні критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме чи є такий захід законним; чи переслідує втручання в право власності "суспільний інтерес"; чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям. За оцінкою ЄСПЛ не буде вважатись пропорційним втручання, яке становить "особистий та надмірний тягар" для особи.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що "принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії". З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Слід зазначити, що судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позивач має право на перерахунок пенсії на підставі поданих документів, зокрема довідок щодо розміру посадового окладу за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час здійснення перерахунку, а також довідок про отриману заробітну плату та сплачені з неї податки з основного місця роботи. При цьому, згідно положень ч. 12 ст. 20 Закону, такий перерахунок має здійснюватись без обмеження граничного розміру пенсії.
При цьому, належним і ефективним способом захисту порушеного права, враховуючи ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 245 КАС України, є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача, виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст. 245 КАС України, тобто, зобов'язання відповідача здійснити відповідний перерахунок пенсії позивача на підставі поданих документів.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн., що підтверджується квитанцією від 22.02.2023р.
Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1.Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце зареєстрованого проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Головного управління ПФУ в м. Києві (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДРПОУ 42098368) щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 (місце зареєстрованого проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) на підставі довідки Управління справами Апарату Верховної Ради України від 28.09.2022р. №9/1-12/1266 про розмір грошового забезпечення.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДРПОУ 42098368) з 01.09.2022р. перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 (місце зареєстрованого проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) у розмірі 90% від заробітної плати працюючого народного депутата України - голови комітету Верховної Ради України з урахуванням доплати за інтенсивність праці, "дитині війни" та пенсії за особливі заслуги перед Україною, на підставі довідки про заробітну плату працюючого народного депутата України, виданої Управлінням справами Апарату Верховної Ради України 28.09.2022р. №9/1-12/1266, без обмеження граничного розміру пенсії.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце зареєстрованого проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) здійснені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні, шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДРПОУ 42098368).
5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
7. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.