про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
05 вересня 2023 року м. Київ № 320/26787/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення боргу,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення з Фонду на користь позивача борг в розмірі 106 205,06 грн. (86 626,98 грн. індексу інфляції, 19 578,08 грн. 3% річних).
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що між ОСОБА_1 (Клієнт), з однієї сторони, та ПАТ «Європейський газовий банк» (Банк), з іншої сторони, укладено договір банківського вкладу № 348906 від 17.06.2014р.
Згідно із пунктами 1.1-1.3 вищезазначеного Договору, Банк відкриває Вкладнику депозитний рахунок № НОМЕР_1 (далі - Рахунок), та приймає від Вкладника грошові кошти в національній валюті України, на строк 91 днів (тобто до 16.09.2014р.).
Вкладник вносить готівкою або перераховує безготівковим шляхом з відкритих в Банку, або іншій установі банку, власних поточних та/або депозитних рахунків, а Банк приймає на відкритий Вкладнику Рахунок грошові кошти в сумі 200000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок («Вклад»). За використання грошових коштів Банк сплачує Вкладнику проценти із розрахунку 23 (двадцять три) процентів річних.
Згідно квитанції №75107 від 17.06.2014р. позивачем внесено кошти згідно вищезазначеного договору в сумі 200000 грн.
16.07.2014р. Правлінням НБУ прийнято постанову №424 «Про віднесення ПАТ «Єврогазбанк» до категорії неплатоспроможних».
Рішенням від 16.07.2014р. №57 Фонду було запроваджено Тимчасову адміністрацію в ПАТ «Єврогазбанк» з 17.07.2014р.
На підставі цього рішення призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Єврогазбанк» Оберемко Р.А.
Відповідно до Постанови Правління НБУ від 17.11.2014р. №725 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Європейський Газовий Банк» постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ «Єврогазбанк», а на підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 18.11.2014р. №121 про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «Єврогазбанк» та призначення уповноваженою особою Фонду на ліквідацію третьої особи Ковальова В.М.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 18.12.2015р. №150 призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію третьої особи Оберемка Р.А. з 19.12.2014р.
У газеті «Голос України» №226 (5976) за 22.11.2014р. опубліковано оголошення про початок процедури ліквідації ПАТ «Єврогазбанк» та повідомлено, що для отримання коштів вкладники банку з 25.11. по 06.01.2015р. включно можуть звертатись до установ банку-агента - ПАТ «Банк «Київська Русь»; відшкодування вкладникам ПАТ «Єврогазбанк» після 06.01.2015р. здійснюватимуться за результатами розгляду їх індивідуальних звернень на адресу Фонду.
Суд зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
ГПК України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 10, 15 ч. 1 ст. 20 цього Кодексу).
Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначив, що спори за участю Фонду та уповноваженої особи Фонду є публічно-правовими і підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Суд не погоджується з такими доводами, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Відтак, помилковим є застосування ст. 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Водночас структура банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначені Законом України від 07.12.2000р. №2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон №2121-III), за змістом статті 2 якого банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
Натомість Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, установлених цим Законом. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, зокрема, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку (пункт 8 частини другої статті 4 цього Закону).
Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.
Водночас у розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» неплатоспроможним є банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом №2121-III. Ліквідацією банку є процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до законодавства (п. п. 6 і 8 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а виконавча дирекція Фонду у цей же строк призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (частина п'ята статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, установлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку.
Системний аналіз наведених нормативних приписів дозволяє дійти висновку, що з моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноваження органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому, банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Такий правовий статус Фонду, визначений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», дає підстави для висновку про те, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. При цьому, в приватноправових відносинах, якими є здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не здійснює функцій суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 4 КАС України.
Водночас суд звертає увагу на те, що визначений ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правовий статус Фонду, відповідно до якої він є, зокрема, юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, - не впливає на правовий статус банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію або щодо якого розпочато процедуру ліквідації, оскільки Фонд розпоряджається майном такого банку від імені останнього й у межах виконання покладених на нього законодавством функцій щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та не здійснює в цій частині жодних владних управлінських функцій.
Оскільки позивач оскаржує дії уповноваженої особи Фонду не як суб'єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим.
При цьому, виходячи із суті позовних вимог, відповідачем у цій справі фактично є ПАТ "Єврогазбанк" (в особі Фонду), а не сам Фонд, як помилково вказано в позовній заяві.
Отже, зважаючи на предметну юрисдикцію та характер правовідносин у цій справі, наведені у позові доводи позивача про підвідомчість цього спору адміністративному суду підлягають відхиленню як необґрунтовані, натомість суд вважає, що розгляд цієї справи має здійснюватися у порядку господарського судочинства.
Наведена правова позиція узгоджується із позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 р. у справі №910/8132/17.
Суд зауважує на тому, що Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011р. №19-рп/2011 встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур). В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах. Розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини в пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Враховуючи викладене, цей спір не є публічно-правовим те не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суд відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно ч. ч. 5, 6 ст. 170 КАС України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
На виконання вищенаведеної вимоги, суд зазначає, що даний спір належить вирішувати у порядку господарського судочинства.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 238, 239 КАС України, суд
1. Відмовити у відкритті провадження у справі №320/26787/23 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення боргу.
2. Копію ухвали разом з матеріалами заяви надіслати заявнику.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Марич Є.В.