65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"19" липня 2023 р. м. Одеса Справа № 916/3619/19(916/958/23)
Господарський суд Одеської області у складі судді Райчевої Світлани Іванівни,
при секретарі судового засідання Скогутовському І.П.
дослідивши матеріали справи,
За позовом: ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" (65054, м. Одеса, Аеропорт ЦА; код ЄДРПОУ 33915633);
до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );
про визнання недійсним пункту контракту
За участю:
від Позивача: арбітражна керуюча Колмикова Т.О.;
від Відповідача: адвокат Головачева О.М.;
Суть спору.
09.03.2023 р. ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання недійсними п. 6.6 Контракту з заступником Директора з питань стратегічного розвитку від 05.12.2019 р.
Процесуальні дії Суду.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.03.2023р. вказану вище позовну заяву залишено без руху, Позивача зобов'язано надати суду заяву про усунення недоліків позовної заяви до якої слід надати докази доплати судового збору у розмірі 36 грн.
17.03.2023р. до господарського суду надійшла заява Позивача про усунення недоліків позовної заяви до якої надано докази оплати судового збору у розмірі 36 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.03.2023 р. відкрито провадження у справі №916/958/23 за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" до відповідача ОСОБА_1 про визнання недійсними п. 6.6 Контракту з заступником Директора з питань стратегічного розвитку від 05.12.2019 р. Справу ухвалено розглядати у межах справи №916/3619/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" за правилами загального позовного провадження із присвоєнням справі №916/3619/19(916/958/23). Підготовче засідання призначено на 21.04.2023р.
21.04.2023р. судове засідання не відбулось у зв'язку із чим, ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.04.2023 р. справу № 916/3619/19(916/958/23) призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні суду на "24" травня 2023 р.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.05.2023р. підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті у засіданні суду на 30.06.2023р.
02.06.2023р. ОСОБА_1 звернувся до господарського суду із запереченнями на позовну заяву, відповідно до яких Відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог.
30.06.2023р. у судовому засіданні судом постановлено ухвалу про відкладення судового засідання на 07.07.2023р., про що зазначено у протоколі судового засідання.
07.07.2023р. до господарського суду надійшли письмові пояснення Відповідача щодо дій керівництва та засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" для відновлення платоспроможності товариства, наявності сертифікату схвалення організації з технічного обслуговування та кваліфікації ОСОБА_1
07.07.2023р. до суду від Позивача надійшли письмові пояснення по суті спору.
07.07.2023р. у судовому засіданні судом постановлено ухвалу про відкладення судового засідання на 19.07.2023р., про що зазначено у протоколі судового засідання.
Позиції сторін у справі.
Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" у позовній заяві зазначає, що 05.12.2019р. Компанія «Джерефі Лімітед» (Jerefy Limited) звернулась до Господарського суду Одеської області із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ", посилаючись на заборгованість останнього у розмірі 750 638, 82 дол. США, що еквівалентно 17 963 012, 15 грн. Того ж дня між Позивачем та Відповдачем було укладено трудовий контракт із заступником Директора з питань стратегічного розвитку, п. 6.6. якого Позивач просить визнати недійсним, оскільки вважає, що вказаний контракт укладений між заінтересованими особами щодо Боржника та оскаржуваний пункт договору містить ознаки фраудаторності, тобто є таким, що спрямований на виведення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" грошових коштів з метою ухилення від погашення кредиторської заборгованості.
Посилається Позивач на положення ст. 13, 203, 215 Цивільно кодексу України та 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
Відповідач у запереченнях на позову заяву зазначив, що з доводами Позивача не погоджується та зазначає, що його було звільнено із займаної посади за обставинами, які від нього не залежали. Тому, він має право на отримання компенсації (вихідної допомоги). Також Відповідач вважає, що положення п. 6.6. Контракту не можуть бути визнані неправомірними, направленими на порушення інтересів чиїхось інтересів чи прав.
Відповідач посилається на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015р. у справі №6-530цс15, відповідно до якого, предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об'єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема, статтями 3, 7, 9, 91, 44 Кодексу законів про працю України) положення Цивільного кодексу України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для врегулювання суспільних відносин, які виникають у зв'язку із укладанням трудового договору (контракту).
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін господарський суд встановив наступне.
05.12.2019р. Компанія «Джерефі Лімітед» (Jerefy Limited) звернулась до Господарського суду Одеської області із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ", посилаючись на заборгованість останнього у розмірі 750 638, 82 дол. США, що еквівалентно 17 963 012, 15 грн.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками (учасниками) Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" були ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Вказане не заперечується сторонами у справі.
05.12.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" та ОСОБА_1 укладено контракт, відповідно до умов якого останнього призначено на посаду заступника директора з питань стратегічного розвитку на термін з 05.12.2019р. по 31.12.2022р. включно.
Згідно п. 3.1. цього Контракту, за виконання обов'язків передбачених цим контрактом, Працівнику встановлюється заробітна плата (посадовий оклад) у розмірі 5 500, 00 грн. на місяць.
Пунктом 6.6. Контракту встановлено, що у разі розірвання Контракту та звільнення Працівника за ініціативи Роботодавця на підставі пунктів «в» (з ініціативи Роботодавця до закінчення строку дії контракту у випадках, передбачених законодавством України та цим контрактом) або «д» (з інших підстав, що не залежать від Працівника) пункту 6.2. цього Контракту, або з будь-яких інших підстав, не з ініціативи Працівника та за відсутності винних протиправних дій Працівника, Роботодавець зобов'язаний виплатити Працівнику компенсацію (вихідну допомогу), яка становить 4 000 000, 00 грн. і має бути виплачена протягом 10-ти робочих днів з моменту звільнення на вказаний/зазначений/повідомлений Працівником банківський рахунок (розрахунковий/поточний/ картковий).
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.12.2019р. відкрито провадження у справі №916/3619/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ".
Відповідно до матеріалів вказаної справи про банкрутство, а саме спільної заяви кредиторів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (т. 18 а.с.1-51), договори з аналогічними положеннями про значні виплати у разі звільнення працівника з ініціативи роботодавця були укладені з ОСОБА_4 04.12.2019р. та зі ОСОБА_2 05.12.2019р. (співзасновниками ТОВ). З ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від імені ТОВ договори були укладені ОСОБА_4 ; з ОСОБА_4 від імені ТОВ договір укладено ОСОБА_2 .
Ухвалою попереднього засідання господарського суду Одеської області від 18.08.2020р. у справі №916/3619/19 визначено розмір та перелік визнаних судом вимог кредиторів до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ", тобто Судом було встановлено, що на момент відкриття провадження у справі загальний розмір заборгованості перед кредиторами складав 15 493 439, 06 грн. Заборгованість першої черги по заробітній платі складала 141 586,62 грн.
11.11.2020р. директором Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" ОСОБА_4 видано наказ №53 про підготовку до скорочення штату (чисельності) працівників у зв'язку із здійсненням процедури банкрутства.
Наказом №57 від 16.12.2020р. про припинення трудового договору (контракту) звільнено ОСОБА_1 з посади заступника директора з питань стратегічного розвитку через скорочення чисельності штату працівників у зв'язку з банкрутством. Також у вказаному наказі визначено виплатити вихідну допомогу ОСОБА_1 у розмірі 4 000 000, 00 грн. та здійснити повний розрахунок. Наказ підписано Керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" Ліщуком В.І.
Враховуючи наведені обставини, Позивач вважає, що у період існування заборгованості перед іншими кредиторами, Боржник необґрунтовано взяв на себе зобов'язання здійснити виплату вихідної допомоги ОСОБА_1 у розмірі 4 000 000, 00 грн., що є необґрунтованим та неспіврозмірним до розміру заробітної плати, яку отримував ОСОБА_1 на займаній ним посаді. Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" та ОСОБА_1 , який являється також засновником зазначеного Товариства, діяли недобросовісно по відношенню до інших кредиторів боржника, а їх дії призвели до штучного збільшення кредиторської заборгованості Товариства.
Відповідач заперечував щодо доводів Позивача. В обґрунтування підстав дострокового припинення договору з ОСОБА_1 . Відповідач посилався на рішення зборів кредиторів у справі про банкрутство щодо звернення до суду із клопотанням про визнання ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" банкрутом. Також зазначав, що Відповідач є кваліфікованим спеціалістом і ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" було особливо зацікавлено у підписані контракту з ним, оскільки товариству потрібно було подолати незадовільний фінансовий стан (усні пояснення, надані у судовому засіданні 07.07.2023р.).
Суд вважає доводи Позивача щодо необґрунтованості узгодження сторонами трудового договору додатковї виплати при звільненні працівника у сумі 4 000 000 грн. більш переконливими ніж Відповідача, з огляду на наступне.
Відповідно до даних трудової книжки, наданої Відповідачем, ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" з 01.07.2010 року на посаду заступника генерального директора із зовнішньоекономічних зав'язків; 17.03.2014 року звільнений за угодою сторін; 18.03.2017 року прийняти на посаду заступника директора по зовнішньоекономічним питанням; 17.07.2015 року переведений на посаду керівника відділу управління підтримки льотної готовності; 01.02.2016р. переведений на посаду заступника директора по зовнішньоекономічним питанням; останній запис - 16.12.2020р. звільнений через скорочення чисельності та штату у зв'язку із банкрутством на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.
Записи щодо переведення його на посаду заступника директора з питань стратегічного розвитку з 05.12.2019р. (згідно оспорюваного договору) у трудовій книжці взагалі відсутні.
Таким чином, усні пояснення представниці Відповідача у судових засіданнях, що Відповідачу було визначено таку значну суму додаткових виплат, оскільки він погодився укласти контракт для подолання фінансової неспроможності ТОВ, протирічать офіційним відомостям щодо виникнення трудових відносин між Позивачем та Відповідачем задовго до укладення оскаржуваного контракту.
Будь-яких доводів, які б свідчити на користь суттєвої різниці між об'ємом та змістом обов'язків Відповідача за попереднім трудовим договором та оскаржуваним, Відповідач не надавав. Хоча примірники трудових договорів повинен мати, на відміну від Позивача, якій вказані документи попереднім керівником ТОВ не передавались відповідно до інформації, наявної у матеріалах справи про банкрутство ТОВ.
Відсутність запису у трудовій книжці про переведення Відповідача на посаду заступника директора з питань стратегічного розвитку згідно оскаржуваного контракту також не свідчить на користь доводів Відповідача, оскільки неможливо дослідити факт припинення виконання обов'язків за попереднім трудовим договором (на іншій посаді) та початку виконання обов'язків за оскаржуваним.
Тому, наявність обставин для початку трудових відносин з 05.12.2019 року між Відповідачем та ТОВ на особливих умовах Відповідач не довів.
Як доказ наявності підстав для прийняття в подальшому наказу №57 від 16.12.2020р. про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 , Відповідач надав на розгляд Суду наказ №53 від 11.11.2020р. про підготовку до скорочення штату (чисельності) працівників у зв'язку із здійсненням процедури банкрутства, згідно п.п. 2, 3 якого виконавчий директор ОСОБА_2 мав скласти перелік посад (список працівників), що підлягали скороченню, та до 13.11.2020р. надати їх директору ОСОБА_4 .
Вказаний документ Відповідачем Суду не надавався. Дослідити яка саме посада - заступника директора по зовнішньоекономічним питанням чи заступника директора з питань стратегічного розвитку - підлягала скороченню неможливо. Ухвалою Суду від 15.09.2022р. у справі про банкрутство №916/3619/19 у ОСОБА_4 . Суд витребовував документи, зокрема: рішення щодо скорочення або зменшення штату працівників, прийняте у 4 кв. 2020 року по Товариству з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ"; наказ по Товариству про скорочення посад, які займали ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ; попередження про звільнення у зв'язку з скороченням штату, якими повідомлено гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 про звільнення; наказ до штатного розпису станом на 01.09.2020, 01.10.2020; звітів за формою № 4 ПН “Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці”, які подані до Центру зайнятості у зв'язку з прийнятим рішенням про скорочення чисельності працівників з доказами подання до Центру зайнятості.
Вказані документи колишнім директором не було надано Суду. За особисто озвученими у судових засіданнях у справі про банкрутство твердженнями ОСОБА_4 , усі наявні у нього документи були передані ліквідатору ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" арбітражній керуючій Колмиковій Т.О. 18.04.2023р. (т.20 а.с.151-153 справи про банкрутство). Серед вказаних документів штатних розписів до і після прийняття рішення про його скорочення, попереджень про звільнення у зв'язку з скороченням штату та направлень повідомлень про скорочення штату до Центру зайнятості не було.
З огляду на прийняття наказу №57 16.12.2020р. про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 16.12.2020р. очевидно, що двомісячний строк в порушення вимог ч.1 ст. 49-2 КЗпП України на персональне попередження про звільнення не було дотримано.
Відповідно до ч.3 ст. 49-2 КЗпП України у разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Згідно відповіді на запит ліквідатора Колмикової Т.О. 18.08.2022р. у справі про банкрутство ТОВ Одеським обласним центром зайнятості було надано відповідь, зокрема, що за період з 01.01.2019 року по 16.08.2022 року до філій Одеського обласного центру зайнятості та базових центрів зайнятості звіти за формою 4-ПН «Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці» не надавались (т. 19 а.с.39 справи про банкрутство).
Вказане дає підстави вважати, що звільнення не мало масового характеру, а стосувалось лише ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 і працівники не заперечували щодо їх звільнення без дотримання двомісячного строку на завчасне попередження.
Статтею 64 Господарського кодексу України передбачено, що підприємству, установі, організації надано право самостійно визначати чисельність працівників і штатний розпис. Тобто підприємство може змінювати чисельність або штат працівників шляхом скорочення.
Відповідно до ч. 1 ст. 66 Кодексу України з процедур банкрутства звільнення працівників боржника може здійснюватися після відкриття провадження у справі про банкрутство та призначення господарським судом розпорядника майна відповідно до вимог законодавства про працю.
Підставою для запровадження заходів щодо скорочення штату Відповідач зазначає рішення зборів кредиторів у справі про банкрутство від 03.09.2020р. (т. 7 а.с.10-17 справи про банкрутство) щодо звернення до суду із клопотанням про визнання ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" банкрутом.
Суд приймає до уваги, що рішення зборів кредиторів у справі про банкрутство про звернення до Суду з клопотанням про перехід до процедури ліквідації боржника не створює наслідків, які виникають лише після ухвалення Судом постанови про визнання боржника банкрутом відповідно до положень ст. 59 КУзПБ. Зокрема, відповідно до ч.1 ст. 59 Кодексу з дня ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо; припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, члени виконавчого органу (керівник) банкрута звільняються з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута.
Ліквідатор з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю (ч.1 ст. 61 Кодексу).
Причинно-наслідковий зв'язок між рішенням зборів кредиторів та заходами по скороченню штату (чисельності) працівників Відповідач вбачає у тому, що таке рішення кредиторів мало призвести до визнання ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" банкрутом та звільнення заступників директора у будь-якому разі.
Проте, Суд вважає, що положення КУзПБ надають право керівному органу боржника приймати рішення про скорочення штату та чисельності працівників до визнання боржника банкрутом однак не у зв'язку із банкрутством роботодавця (п.1 ст. 40 КЗпП України), оскільки до ухвалення Судом постанови про визнання роботодавця банкрутом такої обставини для звільнення не існує. На цій підставі правом на звільнення працівників наділений лише ліквідатор банкрута.
Інші підстави для скорочення штату та чисельності працівників підприємства мають бути економічно обґрунтованими, тобто мати легітимну мету у вигляді необхідності або потреба для роботодавця.
Звільнення Відповідача, тобто дострокове припинення з ним трудового контракту, лише збільшило на 4 000 000 грн. заборгованість першої черги вимог кредиторів, тобто збільшило пасив ТОВ, не надаючи роботодавцю жодних економічних переваг.
Враховуючи одночасне звільнення з аналогічних підстав і іншого заступника директора ОСОБА_2 , зростання кредиторської заборгованості відбулось загалом на 10 000 000 грн.
У постанові про визнання ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" банкрутом від 24.12.2020р. відображено відмову Судом у задоволенні клопотання ТОВ про закриття провадження у справі на підставі п.8 ч.1 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства, тобто з підстав не встановлення господарським судом ознак неплатоспроможності боржника (у відповідній редакції статті, що діяла на час розгляду клопотання).
Таким чином, ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" заперечувало факт неплатоспроможності боржника і у подальшому оскаржувало в апеляційному порядку постанову про визнання боржника банкрутом.
Однак, до розгляду Судом питання про визнання ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" банкрутом директор ОСОБА_4 приймає рішення достроково припинити трудові контракти із заступниками, що вочевидь створювало для ТОВ лише невигідні наслідки у вигляді значного зростання розміру пасиву товариства і у той же час не вимагалось законодавством, тобто не носило обов'язкового характеру. Про вказаний факт ні Суд, ні арбітражні керуючі до розгляду питання про визнання боржника банкрутом директором не повідомлялись.
Лише після завершення процедури касаційного оскарження, за результатами якої постанову Господарського суду Одеської області від 24.12.2020 у справі №916/3919/19 про визнання ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" банкрутом було залишено в силі, та прийняття ліквідатором банкрута наказу №1-к від 22.12.2012р. про звільнення директора ОСОБА_4 , 23.02.2022р. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 подали до суду спільну заяву кредиторів про визнання грошових вимог за вказаними трудовими договорами.
У постанові про визнання ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" було встановлено:
- загальна кредиторська заборгованість боржника на дату відкриття провадження у справі становила 15 169 715,49 грн.;
- згідно довідки Головного управління статистики в Одеській області від 21.12.2020р. встановлено, що на останню звітну дату за 9 місяців 2020 року балансова вартість основних засобів складає 674,1 тис. грн., вартість оборотних активів в т.ч. запаси 15526,1 тис. грн., чистий прибуток (збиток) на кінець звітного періоду складає від'ємне значення і становить - 279,8 тис. грн.;
- відповідно до наданого аналізу фінансово-господарської діяльності, інвестиційного становища, становища на ринках та виявлення ознак приховування чи фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства ТОВ “АК “Чорноморські авіалінії”, встановлено наступне. Активи на останній день періоду, що аналізується характеризується великою часткою (97,6%) поточних активів і незначним відсотком необоротних засобів. Активи організації за весь аналізований період практично не змінилися. При фактичній незмінності величини активів власний капітал зменшився на 56,6%, що негативно характеризує динаміку зміни майнового стану організації. Чисті активи організації на останній день періоду, що аналізується є меншими від статутного капіталу на 125%. Дане співвідношення негативно характеризує фінансове становище і не задовольняє вимогам нормативних актів до величини чистих активів організації. У разі, якщо вартість чистих активів товариства залишиться менше його статутного капіталу після закінчення фінансового року, що настає за другим фінансовим роком або кожним наступним фінансовим роком, після закінчення яких вартість чистих активів товариства виявилася меншою від його статутного капіталу, товариство не пізніше ніж через шість місяців після закінчення відповідного фінансового року зобов'язане зменшити статутний капітал до розміру, що не перевищує вартість його чистих активів, або прийняти рішення про ліквідацію. Більш того необхідно відзначити зниження чистих активів за два роки. Спостерігається одночасно і критичне становище на кінець періоду і погіршення показника протягом періоду. Збереження мала місце тенденції здатна привести організацію до банкрутства. Коефіцієнт автономії організації на 31 грудня 2018р. склав -0,079. Отримане значення свідчить про відсутність у організації власного капіталу. Протягом аналізованого періоду коефіцієнт автономії знизився на 0,029. Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами на 31.12.2018 склав -0,11 і за весь аналізований період підвищився на 1,14. Станом на 31.12.2018 значення коефіцієнта не відповідає нормативу. Оскільки на 31.12.2018р. спостерігається брак власних оборотних коштів, фінансове становище організації за цією ознакою можна характеризувати як незадовільне. Значення коефіцієнта швидкої ліквідності складає 0,23 при нормативному значенні 1, що свідчить про нестачу ліквідних активів (готівки та інших активів, які можна легко перетворити на грошові кошти) для погашення короткострокової кредиторської заборгованості. Коефіцієнт швидкої ліквідності зберігав значення, що не відповідають нормативним протягом досліджуваного періоду. Рентабельність продажів за період з 01.01.2018р. по 31.12.2018р. склала 55,9%. При цьому має місце зростання рентабельності звичайних видів діяльності в порівнянні з даним показником за 2017р. Частка ТОВ “АК “Чорноморські авіалінії” на ринку авіакомпаній є досить незначною. У боржника недостатньо грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень (високоліквідних активів) для погашення найбільш термінових зобов'язань (різниця становить 8634 тис. грн.). За аналізований період відзначено зниження коефіцієнта покриття інвестицій на 0,03 (до 0,38). Значення коефіцієнта на 31 грудня 2018р. значно нижче допустимої величини. Показник розміру чистих активів, показник забезпечення зобов'язань боржника всіма його активами дещо погіршили свої значення протягом аналізованого періоду. З огляду на викладене, інвестиційне становище ТОВ “АК “Чорноморські авіалінії” є незадовільним. Враховуючи те, що згідно аналізу фінансово-господарської діяльності, інвестиційного становища, становища на ринках та виявлення ознак приховування чи фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства ТОВ “АК “Чорноморські авіалінії” коефіцієнт ліквідності складає 0,23 при нормативному значенні 1, дійсна вартість активу, який визначено у розмірі 15526,1 тис.грн. приблизно становить 3571 тис. грн., що значно менше пасиву підприємства, суд дійшов висновку про неспроможність суб'єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів, що є ознаками банкрутства.
Таким чином, у час коли у ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" була наявна кредиторська заборгованість у сумі більше 15 млн грн. та підприємство вже мало ознаки неплатоспроможності між ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" та трьома його співзасновниками (які виступали і як працівники і як уповноважені особи від імені ТОВ) було укладено трудові договори (контракти), які передбачали у разі дострокового припинення вказаних договорів не з ініціативи працівника, а у безстроковому договорі ОСОБА_4 - і з ініціативи працівника, виплати вихідної допомоги у загальному розмірі 17 000 00 грн.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому, у першу чергу задовольняються, зокрема, вихідна допомога, належна працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин. Вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) задовольняються у третю чергу, інші вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, - у четверту чергу.
З огляду на вказані положення Кодексу, співзасновниками ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" до трудових договорів (контрактів), які були укладені того самого місяця (грудень 2019 року), що й відкрито провадження у справі про банкрутство, тобто у «підозрілий період», включені положення щодо виплати вихідної допомоги при достроковому звільнені на загальну суму, яка перевищувала розмір основних засобів та оборотних активів (674,1 тис. грн., 15526,1 тис. грн.) (т.7 а.с.136-137 справи про банкрутство).
Про фінансовий стан товариства ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були обізнані з огляду на їх попереднє працевлаштування у ТОВ та статус співзасновників.
Таким чином, за відсутності відповідної фінансової спроможності, ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" взяло на себе додаткові зобов'язання (у порівнянні з передбаченими трудовим законодавством гарантіями) з виплати вихідної допомоги (саме і лише) своїм співзасновникам, створивши умови для першочергового погашення даних зобов'язань у разі реалізації майнових активів ТОВ.
Оскільки, крім безпідставності включення оспорюваного пункту до трудового контракту з ОСОБА_1 , вище Судом було встановлено і необґрунтованість реалізації (створення умов) для його задіяння, Суд погоджується з доводами Позивача, що дані дії Відповідача та ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" завдали шкоди іншим кредиторам, позбавивши їх права на справедливе розподілення ліквідаційної маси банкрута.
Законодавство, застосоване Судом.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Частиною першою статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, згідно з якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Статтею 44 КЗпП України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника (ст. 47 Кодексу).
Згідно положень ст. 49-6 КЗпП України компенсаційна виплата працівнику у разі розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця є істотною умовою трудового договору.
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (ст. 116 Кодексу).
Відповідно до ч.1 ст. 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов'язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.
У зв'язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".
Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").
Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок:
"Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)" (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц).
Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові від 24.11.2021 судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/2030/19 (905/2445/19), фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку. Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи);
- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19(902/1243/20)).
У сучасному українському законодавстві, як і в іноземних правопорядках, оспорювання так званих підозрілих угод божника є одним з найважливіших юридичних інструментів консолідації та збільшення конкурсної маси шляхом повернення до неї майна боржника, переданого іншим особам.
Таким чином, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов'язку перед кредитором.
Ув'язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об'єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб'єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов'язання.
Щодо застосування вищезазначених положень законодавства Відповідач заперечував, з огляду на те, що між позивачем та відповідачем існували лише трудові відносили, які підпадають під регулювання лише трудового законодавства та просив Суд застосувати при розгляді даної справи наступну правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015р. у справі №6-530цс15:
Відповідно до статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю.
Частина друга статті 3 КЗпП України передбачає можливість установлення особливостей праці, тобто особливостей правового регулювання певних трудових відносин, надаючи окремим підприємствам, установам, організаціям право регулювати трудові відносини їхніми статутами, положеннями.
Надавши це право КЗпП України, у статті 9 закріплює норму, якою забороняє підприємству, установі, організації уводити до своїх внутрішніх нормативних актів умови, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством про працю, в тому числі щодо оплати праці окремих категорій працівників, які визначаються відповідним законодавством та статутами підприємств, установ, організацій.
Аналогічні гарантії передбачені у статті 22 Закону України "Про оплату праці".
Питання про наслідки відступу від положень трудового законодавства при укладенні договорів про працю вичерпно вирішено у статті 9 КЗпП України, яка імперативно кваліфікує такі умови недійсними без необхідності визнання їх такими в судовому порядку.
Разом з тим у частині першій статті 91 КЗпП України встановлюється право підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.
Конкретні розміри оплати праці (в тому числі надбавок, премій, винагород) встановлюються в колективному договорі, а у разі його відсутності - роботодавцем за погодженням з уповноваженим на це органом.
При цьому, за положенням частин другої, третьої статті 2 Закону України "Про оплату праці" винагорода за працю понад установлені норми, зокрема доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати тощо, є додатковою заробітною платою і, як і інші компенсаційні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Отже, аналіз норми статті 9 КЗпП України разом з нормами статті 91, 44 цього Кодексу та іншими положеннями законодавства (статті 58, 62 Закону України "Про акціонерні товариства", статті 39 Закону України "Про банки і банківську діяльність") дає підстави для висновку про те, що встановлення підприємством, установою, організацією в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів у трудових договорах чи інших угодах додаткових, порівняно із законодавством, трудових чи соціально-побутових пільг для працівників, тобто які покращують їх становище, не може бути приводом для визнання таких умов недійсними.
У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022р. у справі №760/30693/19-ц колегія суддів зазначила, що не вбачає підстав для відступу від правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015р. у справі №6-530цс15.
Проте Суд вважає, що вказана правова позиція не може бути застосована Судом при вирішенні даного спору з огляду на наступне.
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застарілий характер внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20)).
Так, Судом встановлено, що Позивачем у даній справі є не ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" як роботодавець за трудовим контрактом від 05.12.2019р. з ОСОБА_1 , а ліквідатор підприємства-банкрута, який відповідно до положень ст. 42 та ч.1 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства формує ліквідаційну масу підприємства та уповноважений подавати до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника якщо вони порушили права боржника або кредиторів. Визнати недійсним ліквідатор просить не весь трудовий контракт в цілому, а лише пункт 6.6. Контракту щодо виплати Працівнику у разі розірвання Контракту та звільнення Працівника за ініціативи Роботодавця на підставі пунктів «в» (з ініціативи Роботодавця до закінчення строку дії контракту у випадках, передбачених законодавством України та цим контрактом) або «д» (з інших підстав, що не залежать від Працівника) пункту 6.2. цього Контракту, або з будь-яких інших підстав, не з ініціативи Працівника та за відсутності винних протиправних дій Працівника, компенсації (вихідної допомоги), яка становить 4 000 000, 00 грн.
Таким чином, спірними правовідносинами у справі, що розглядається, є правовідносини з укладення неплатоспроможним роботодавцем у «підозрілий період» угоди (трудового контракту) на шкоду іншим наявним у нього кредиторам, дотримання прав яких забезпечує діяльність ліквідатора роботодавця. Тобто, спірними правовідносинами у даній справі є не суто трудові правовідносини, що виникли між роботодавцем та працівником, на відміну від правовідносин, які були предметом розгляду у наведеній Відповідачем правовій позиції.
Крім того, об'єктом спору у даній справі є не право підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників, а ліквідаційна маса неплатоспроможного роботодавця. Право кредиторів на справедливий розподіл цієї ліквідаційної маси та право ліквідатора на належне її формування кореспондується з обов'язком неплатоспроможного роботодавця та (можливо) працівника довести, що їх дії з укладання правочину не порушили права кредиторів на ліквідаційну масу (зміст спірних правовідносин). Тому і предметом даного позову є не визнання трудового контракту недійним як правочину, а визнання недійсним фраудаторного пункту контракту.
Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
Насамперед, це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011(913/45/20), від 16.11.2022 у справі № 44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі № 910/18376/20 (918/445/22).
Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий, перш за все, є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (правова позиція Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду (постанова від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).
Суд погоджується з доводами Позивача, що ознаки фраудаторності можуть бути притаманні й трудовим договором (контрактам), якщо вони в цілому або їх частини були направлені на завдання шкоди кредиторам учасників угоди, зокрема шляхом зменшення конкурсної або ліквідаційної маси, або виведення майна для уникнення погашення вимог інших кредиторів. З огляду на наявність процедури неплатоспроможності фізичної особи, умови трудового договору, окремі його пункти, можуть бути фраудаторними як щодо кредиторів роботодавця, так і щодо кредиторів працівника.
Застосування інститут визнання недійсними умов (пунктів) трудового договору відображена у ст. 9 КЗпП України, а саме, що умови трудових договорів, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Забороняється примушення працівника до укладення трудового договору, який містить умови, щодо яких між працівником та роботодавцем не досягнуто взаємної згоди.
Метою закріплення судовою практикою підходу щодо невизнання трудового договору недійсним на загальних підставах, передбачених Цивільним кодексом України, було і залишається прагнення захистити працівника як менш впливову сторону договору від недобросовісних дій роботодавця. Однак, вказаною правовою позицією не охоплюються обставини спільних недобросовісних дій обох учасників трудового договору (контракту), від яких негативних наслідків зазнають інші зацікавлені особи (кредитори) і які мають право бути захищеними від таких дій.
Відповідач наполягав, що правовідносини за трудовими договорами повністю охоплені положеннями трудового законодавства і не потребують регулювання з боку цивільного законодавства. Однак, Суд враховує, що категорія фраудаторності правочину у цивільному законодавстві також не закріплена на рівні закону, проте має широку сферу застосування у правовідносинах неплатоспроможних боржників. Неплатоспроможність учасника (роботодавця чи працівника) трудового контракту створює умови для застосування вказаного правового інституту.
Ігнорування обставин фраудаторності трудових договорів (контрактів) може призвести до фіктивного збільшення кредиторської заборгованості першої черги та у подальшому слугувати прецедентом для недобросовісних керівників суб'єктів господарювання, якими як запобіжник негативних для них наслідків банкрутства підприємства будуть укладатись відповідні трудові контракти з наближеним (пов'язаним, заінтересованим) працівником, що нівелює суть усього конкурсного процесу.
Суд враховує, що з моменту фактичного застосування положень оскаржуваного пункту 6.6. Контракту, тобто дострокового припинення контракту і прийняття зобов'язання роботодавцем по виплаті вихідної допомоги, правовідносини між ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" та ОСОБА_1 набувають зобов'язального характеру і у цій частині підпадають під регулювання цивільним та господарським законодавством, а також законодавством про банкрутство, оскільки щодо роботодавця було відкрито провадження у справі про банкрутство.
Висновки Суду.
Визнаючи право роботодавця на надання працівнику за трудовим контрактом додаткових фінансових гарантій у вигляді збільшеної порівняно із встановленою законодавством про працю суми компенсації (вихідної допомоги) при звільнені з ініціативи роботодавця, Суд вважає доведеними обставини укладання спірного пункту контракту у період коли роботодавець ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" вже мав ознаки неплатоспроможності, а керівник ТОВ і працівник ( ОСОБА_1 ) за контрактом були обізнані щодо фінансових показників його роботи, зважаючи на посаду, яку за попереднім контрактом займав працівник у структурі роботодавця, а також на те, що керівник ТОВ та працівник були його засновниками. Крім того, керівник ТОВ Ліщук В.І. також був і його кінцевим бенефіціаром.
За наявності кредиторської заборгованості у сумі більше 15 млн грн. між ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" та трьома його співзасновниками ( ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ) які виступали і як працівники і як уповноважені особи від імені ТОВ) було укладено трудові договори (контракти), які передбачали у разі дострокового припинення вказаних договорів не з ініціативи працівника, а у безстроковому договорі ОСОБА_4 - і з ініціативи працівника, виплати вихідної допомоги у загальному розмірі 17 000 00 грн., яка перевищувала розмір основних засобів та оборотних активів ТОВ.
Таким чином, за відсутності відповідної фінансової спроможності, ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" взяло на себе додаткові зобов'язання (у порівнянні з передбаченими трудовим законодавством гарантіями) з виплати вихідної допомоги (саме і лише) своїм співзасновникам, створивши умови для першочергового погашення даних зобов'язань у разі реалізації майнових активів ТОВ.
У поєднанні з необґрунтованою реалізацією оскаржуваного пункту контракту Відповідачем та ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" було завдано шкоду іншим кредиторам, позбавивши їх права на справедливе розподілення ліквідаційної маси банкрута.
Таким чином, наявні підстави для визнання оскаржуваного пункту трудового контракту недійсним як такого, що вчинений боржником з заінтересованою особою до відкриття провадження у справі про банкрутство, в результаті чого взяте на боржника зобов'язання призвело до неможливості виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю (ч.ч.1-2 ст. 42 КУзПБ).
Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
При цьому, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також, визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
На думку суду, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є таким, що передбачений положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, та є таким, що забезпечить відновлення порушеного права Позивача.
Згідно частини третьої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, на підставі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, суд вважає за належне задовольнити позов ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" та визнати недійсним пункт 6.6. Контракту з заступником Директора з питань стратегічного розвитку від 05.12.2019, який укладено між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ".
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на задоволення позовних вимог судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним пункт 6.6. Контракту з заступником Директора з питань стратегічного розвитку від 05.12.2019, який укладено між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" (65054, м. Одеса, Аеропорт ЦА; код ЄДРПОУ 33915633).
3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" (65054, м. Одеса, Аеропорт ЦА; код ЄДРПОУ 33915633) 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири тисячі) грн. 00 коп. - судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку ст.ст. 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
У зв'язку із перебуванням судді Райчевої С.І. у щорічній основній відпустці та тимчасовою непрацездатністю повний текст рішення складено 04 вересня 2023 р.
Копію ухвали надіслати до електронного кабінету користувача підсистеми "Електронний суд": ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" арбітражній керуючій Колмиковій Т.О. представнику ОСОБА_1 адвокату Головачевій О.М.
Суддя С.І. Райчева