ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.07.2023Справа № 910/11678/18
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж"
до Державного підприємства "Конярство України"
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача Фонд державного майна України
про стягнення заборгованості
За позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору
Фонд державного майна України
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж"
2. Державного підприємства "Конярство України"
3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Новаагро"
про визнання недійсним договору про надання сільськогосподарських послуг № 1/05 від 12.05.2016
В межах справи № 910/21682/15
За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ"
до Державного підприємства "Конярство України" (код ЄДРПОУ 37404165)
про банкрутство
Суддя Яковенко А.В.
Секретар судового засідання Колодяжний В.Є.
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання
У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/21682/15 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ" про банкрутство Державного підприємства "Конярство України" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.10.2015.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Конярство України" про стягнення заборгованості у розмірі 1 934 047, 24 грн., з яких 1 605 958, 82 грн. - основний борг, 256 150, 30 грн. - інфляційні втрати, 71 938, 12 грн. - 3 % річних
Позовні вимоги за позовом ТОВ "Агрофірма Престиж" обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов укладеного сторонами договору про надання сільськогосподарських послуг від 12.05.2016 № 1/05 в частині своєчасної та повної оплати вартості наданих послуг.
Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Міністерство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про визнання недійсним договору про надання сільськогосподарських послуг від 12.05.2016 № 1/05 з тих підстав, що вказаний договір від імені ДП "Конярство України" укладений керівником Філії "Новоолександрівський кінний завод № 64" ДП "Конярство України" Павловською Ганною Іванівною, яка не мала необхідних повноважень.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.03.2021, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2021 у справі № 910/11678/18:
- відмовлено у задоволенні позову ТОВ "Агрофірма Престиж" до ДП "Конярство України" про стягнення заборгованості;
- задоволено позов Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до ТОВ "Агрофірма Престиж", ДП "Конярство України" про визнання недійсним договору про надання сільськогосподарських послуг;
- визнано недійсним договір про надання сільськогосподарських послуг № 1/05 від 12.05.2016, укладений Філією "Новоолександрівський кінний завод № 64" ДП "Конярство України" та ТОВ "Торговий будинок "Новаагро";
- стягнуто з ТОВ "Агрофірма Престиж" на користь Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України 1 051 грн. судового збору;
- стягнуто з ДП "Конярство України" на користь Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України 1 051 грн. судового збору.
Постановою Верховного суду від 01.06.2022 Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" задоволено; Рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2021 у справі №910/11678/18 скасовано; справу №910/11678/18 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.06.2022 справу №910/11678/18 передано для розгляду судді Яковенко А.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" до Державного підприємства "Конярство України" за участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про стягнення заборгованості та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж", Державного підприємства "Конярство України" про визнання недійсним договору про надання сільськогосподарських послуг № 1/05 від 12.05.2016 в межах справи № 910/21682/15 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ" до Державного підприємства "Конярство України" (код ЄДРПОУ 37404165) про банкрутство; вирішено розгляд справи №910/11678/18 здійснювати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 17.10.2022.
26.09.2022 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" надійшла заява про повернення зустрічного позову.
27.09.2022 до канцелярії суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" надійшов відзив на зустрічну позовну заяву по справі №910/11678/18 та заява про збільшення розміру позовних вимог.
04.10.2022 до Господарського суду міста Києва від Державного підприємства "Конярство України" надійшов відзив на позовні заяви.
05.10.2022 до канцелярії суду надійшла відповідь Міністерства економіки України на відзив ТОВ "Агрофірма Престиж" у справі №910/11678/18.
06.10.2022 до Господарського суду міста Києва від Міністерства економіки України надійшли письмові пояснення на заяву ТОВ "Агрофірма Престиж" про збільшення позовних вимог у справі №910/11678/18.
07.10.2022 до канцелярії суду надійшло клопотання про залучення співвідповідача у справі №910/11678/18.
07.10.2022 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання Мінекономіки у справі №910/11678/18 про зміну найменування.
Судове засідання, призначене на 17.10.2022 не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Яковенко А.В. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 призначено підготовче засідання на 28.11.2022.
22.11.2022 до канцелярії суду від ТОВ "Агрофірма Престиж" надійшов супровідний лист разом з оригіналом платіжного доручення на виконання вимог ухвали суду від 03.11.2022 та пояснення по справі.
28.11.2022 до господарського суду міста Києва від представників ТОВ "Агрофірма Престиж" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 відкладено розгляд справи на 11.01.2023 та залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальності "Торговий будинок "Новаагро" в якості відповідача-3 за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.
22.12.2022 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання Мінекономіки про правонаступництво.
05.01.2023 до канцелярії суду від Мінекономіки надійшли клопотання про долучення доказів відправки на адресу відповідача 3 на виконання вимог ухвали суду від 28.11.2022.
06.01.2023 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" надійшло клопотання долучення доказів відправки на адресу відповідача 3 на виконання вимог ухвали суду від 28.11.2022.
10.01.2023 до канцелярії суду від відповідача 3 надійшла заява про повернення зустрічного позову.
10.01.2023 та 11.01.2023 до Господарського суду міста Києва від представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
11.01.2023 до канцелярії суду від Державного підприємства "Конярство України" надійшли заперечення на клопотання ТОВ "Агрофірма Престиж" про повернення позовної заяви Міністерства економіки України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2023 задоволено клопотання Міністерства економіки України про правонаступництво; замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та третю особу, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Міністерство економіки України його правонаступником - Фонд Державного майна України; відкладено підготовче засідання на 27.02.2023.
16.01.2023 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальності "Торговий будинок "Новаагро" надійшов відзив на зустрічний позов Мінекономіки, за змістом якого просив суд відмовити в задоволенні зустрічного позову Мінекономіки.
23.01.2023 до канцелярії суду від Державного підприємства "Конярство України" надійшли пояснення по справі.
Судове засідання, призначене на 27.02.2023, не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді А.В. Яковенко на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 призначено підготовче засідання на 12.04.2023.
04.04.2023 до господарського суду міста Києва від Фонду державного майна України надійшли пояснення по справі, за змістом яких просили суд задовольнити позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами та відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ "Агрофірма Престиж".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 відмовлено в задоволенні заяв Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Новаагро" про повернення зустрічного позову Мінекономіки, правонаступником якого є Фонд державного майна України; закрито підготовче провадження у справі №910/11678/18; призначено справу №910/11678/18 до розгляду по суті на 05.06.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 відкладено розгляд справи на 03.07.2023.
03.07.2023 до канцелярії суду від Київської міської прокуратури надійшли письмові пояснення по справі.
03.07.2023 до Господарського суду міста Києва від представників позивача надійшли клопотання про розгляд справи без їх участі, крім того зазначено, що позовні вимоги повністю підтримують та просять задовольнити, щодо вимог за зустрічним позовом заперечують в повному обсязі.
В судове засідання 03.07.2023 з'явилися прокурор, представники Державного підприємства "Конярство Україна" та Фонду державного майна України просили суд задовольнити зустрічний позов та відмовити в задоволенні позову ТОВ «Агрофірма Престиж»
Представники позивача в судове засідання 03.07.2023 не з'явилися, через канцелярію суду подали клопотання про розгляд справи без їх участі, повідомили, що позовні вимоги повністю підтримують та просять задовольнити, щодо вимог за зустрічним позовом заперечують в повному обсязі.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Новаагро" в судове засідання 03.07.2023 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Згідно ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на наведені приписи господарського процесуального закону, приймаючи до уваги відсутність будь-яких повідомлень відповідача 3 про причини його неявки в судове засідання 03.07.2023, суд вирішив розглянути справу за його відсутності.
В судовому засіданні 03.07.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
12.05.2016 між ТОВ "Торговий будинок "Новаагро" (виконавець) та ДП "Конярство України" в особі Філії "Новоолександрівський кінний завод № 64" (замовник) укладений договір про надання сільськогосподарських послуг № 1/05 (надалі - Договір), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надати замовнику послуги у рослинництві із використанням сільськогосподарської техніки. В порядку та на умовах, які затверджується сторонами в специфікації, що є Додатком до Договору. (пункт 1.1. Договору).
Порядок, умови, вартість послуг визначається в специфікації, що є додатком до договору (пункти 1.1, 1.2, 2.1 Договору).
Пунктом1.3 Договору встановлено, що Загальна сума цього договору складається з суми всіх актів виконаних робіт, підписаних сторонами.
Відповідно до 3.1 Договору (з урахуванням змін, внесених згідно з Додатковою угодою від 27.12.2016 № 1) Розрахунки за послуги виконавця здійснюються у національній валюті у строк до 28.02.2017 шляхом сплати замовником грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця у відповідності до специфікацій, або в іншій формі, передбаченій діючим законодавством України.
Згідно п. 6.1 Договору Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками і діє до 31.12.2016, але у будь-якому випадку, повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
З боку замовника Договір підписала керівник Філії "Новоолександрівський кінний завод № 64" ДП "Конярство України" Павловська Ганна Іванівна, діючи на підставі довіреності від 28.01.2016 № 2, за погодженням з ДП "Конярство України" від 25.05.2016 № 326.
Договір містить відтиск печатки з ідентифікаційним кодом Філії "Новоолександрівський кінний завод № 64" ДП "Конярство України".
Згідно довіреності від 28.01.2016 № 2, виданої ДП "Конярство України", останнім уповноважено Павловську Ганну Іванівну на виконання повноважень щодо Філії "Новоолександрівський кінний завод № 64" ДП "Конярство України", для чого їй надається право виконувати всі дії, пов'язані з цією довіреністю, в тому числі за попереднім погодженням з підприємством (ДП "Конярство України") укладати цивільно-правові угоди та договори, якщо вартість єдиноразової операції з одним контрагентом перевищує 100 000 грн. без ПДВ для товарів, робіт, а послуг - більше 50 000 грн. без ПДВ; довіреність діє з 01.02.2016 до 31.01.2017.
На виконання вимог Договору сторонами було підписано акти задачі-прийняття робіт послуг:
- акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 31.05.2016 № 310502/1, відповідно до договору від 12.05.2016 № 1/05, виконавцем проведені роботи по обробці ґрунту "Напалмом" вартістю 510 313,92 грн. з урахуванням ПДВ.
- акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 30.06.2016 № 30, відповідно до договору від 12.05.2016 № 1/05, виконавцем проведені роботи по внесенню у ґрунт "КАС" та по посіву насіння соняшника в грунт загальною вартістю 883 158,91 грн. з урахуванням ПДВ.
- акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 15.07.2016 № 41, відповідно до договору від 12.05.2016 № 1/05, виконавцем проведені роботи по обробці ґрунту гербіцидом "Імперіалом" вартістю 327 750,91 грн. з урахуванням ПДВ.
- акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 16.12.2016 № 5, відповідно до договору від 12.05.2016 № 1/05, виконавцем проведені роботи по перевезенню соняшника вартістю 55 896,22 грн. з урахуванням ПДВ.
- акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 16.12.2016 № 6, відповідно до договору від 12.05.2016 № 1/05, виконавцем проведені роботи по збиранню соняшника вартістю 89 497,20 грн. з урахуванням ПДВ.
- акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 21.02.2017 № 4, відповідно до договору від 12.05.2016 № 1/05, виконавцем проведені роботи по збиранню соняшника вартістю 393 099,24 грн. з урахуванням ПДВ.
- акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 21.02.2017 № 5, відповідно до договору від 12.05.2016 № 1/05, виконавцем проведені роботи по перевезенню соняшника вартістю 121 174,60 грн. з урахуванням ПДВ.
Вищевказані акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) складені за участю керівника Філії "Новоолександрівський кінний завод № 64" ДП "Конярство України" Павловської Ганни Іванівни, особа якої вказана в якості підписанта від замовника.
Акти містять відтиск печатки з ідентифікаційним кодом Філії "Новоолександрівський кінний завод № 64" ДП "Конярство України".
28.02.2017 між ТОВ "Торговий будинок "Новаагро" (виконавець) та ДП "Конярство України" в особі Філії "Новоолександрівський кінний завод № 64" (замовник) укладена угода про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Від імені ДП "Конярство України" договір підписала керівник Філії "Новоолександрівський кінний завод № 64" ДП "Конярство України" Павловська Ганна Іванівна, діючи на підставі довіреності від 28.01.2016 № 2.
Відповідно до умов вказаного договору сторони дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, що випливають за договором від 12.05.2016 № 1/05, в якому ТОВ "Торговий будинок "Новаагро" є кредитором, а ДП "Конярство України" - боржником щодо виконання грошового зобов'язання в сумі 2 380 891 грн. з урахуванням ПДВ, тощо (пункт 1).
У зв'язку із заліком зустрічних однорідних вимог, визначених у пункті 1 цієї угоди грошові зобов'язання боржника за договором постачання товару від 12.05.2016 № 1/05 у розмірі 774 932,18 грн. з урахуванням ПДВ вважаються виконаними (пункт 4).
07.06.2018 між ТОВ "Торговий будинок "Новаагро" (первісний кредитор) та ТОВ "Агрофірма Престиж" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 1-01, відповідно до умов якого первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за договором про надання сільськогосподарських послуг від 12.05.2016№ 1/05, укладеним між первісним кредитором і Державним підприємством "Конярство України" в особі філії "Новоолександрівський кінний завод № 64" (пункт 1.1).
Спір у справі за позовом ТОВ "Агрофірма Престиж" виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов укладеного сторонами договору про надання сільськогосподарських послуг від 12.05.2016 № 1/05 в частині своєчасної та повної оплати вартості наданих послуг, в той же час позивач за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору вказує, що укладений Договір про надання сільськогосподарських послуг від 12.05.2016 № 1/05 є недійсним у зв'язку із тим, що вказаний договір від імені ДП "Конярство України" укладений керівником Філії "Новоолександрівський кінний завод № 64" ДП "Конярство України" Павловською Ганною Іванівною, яка не мала необхідних повноважень.
Таким чином, для повного та всебічного розгляду справи існує необхідність по-перше встановити дійсність оспорюваного правочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Підставою для недійсності Договору Міністерство економіки України (правонаступником, якого є Фонд державного майна України) визначає вчинення правочину особою з перевищенням повноважень - без погодження з Державним підприємством «Конярство України» керівником Філії "Новоолександрівський кінний завод № 64" ДП "Конярство України" Павловською Ганною Іванівною всупереч п. 8.6.10 Положення про філію "Новоолександрівський кінний завод № 64".
Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Статтею 97 Цивільного кодексу України передбачено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом ст.ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Аналогічні положення містяться і у ч. 2 ст. 20 ГК України.
Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту.
Під способом захисту цивільного права чи інтересу розуміють визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (аналогічний висновок, викладений у п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, у п. 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.07.2021 у справі № 903/1030/19). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (подібний висновок, викладений п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17).
При цьому, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії (аналогічний висновок міститься у п. 94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).
Частиною 2 ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Спірний договір, за своєю правовою природою укладений сторонами правочини є договором про надання послуг, відносини сторін за яким регулюються, зокрема, положеннями статті 903 ЦК України.
Такі договори можуть визнаватися недійсними в судовому порядку з підстав недодержання в момент їх вчинення вимог, установлених ст. 203 ЦК України.
Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.
Отже, відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20).
Отже, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (аналогічний висновок викладений у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18). Разом з тим, право на судовий захист, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України, вимагає, щоб порушення, про яке стверджує особа, було реальним, обґрунтованим і стосувалось індивідуально виражених прав або інтересів такої особи.
Тобто у разі, якщо договір оскаржує особа, яка не є стороною цього договору, така особа, звертаючись з відповідним позовом до суду, має навести обґрунтування, в чому полягає порушення її прав та охоронюваних законом інтересів цим правочином.
При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і тому суд має встановити не лише наявність передбачених законом підстав недійсності правочину, але й визначити, чи було порушено цивільне право особи (позивача), за захистом якого позивач звернувся до суду; яке саме право та/або інтерес позивача є порушеним, не визнаним або оспореним; в чому полягає порушення цього права та/або інтересу та залежно від установленого встановити, чи є належним обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце, а також вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права.
Такі правові висновки щодо застосування статті 20 Господарського кодексу України, статей 15, 16 та частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, статей 4, Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності щодо необхідності доведення наявності порушеного права при зверненні до суду позовом про визнання правочину недійсним особи, яка не є стороною оспорюваного правочину, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі 910/3907/18, а також у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19 та інших, правовідносини в яких є подібними правовідносинам у цій справі.
Обгрунтовуючи своє порушене право, Міністерство економіки України, правонаступником якого є Фонд державного майна України, вказує, що згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Деякі питання управління Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства об'єктами державної власності" від 09.10.2019 № 954-р ДП "Конярство України" передано із сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства до сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, про що складено акт приймання-передачі від 18.10.2019, на підставі якого у Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, відповідно до пункту 10 Положення про порядок передачі об'єктів права державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482, виникло право на управління ДП "Конярство України", в подальшому відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.10.2022 №910-р про "Деякі питання управління об'єктами державної власності" до сфери управління Фонду державного майна " єдиний майновий комплекс ДП "Конярство України" передано із сфери управління Міністерства економіки України до сфери управління Фонду державного майна України, а згідно з актом приймання -передачі від 06.12.2022 ДП "Конярство України" передано із сфери управління Мінекономіки до сфери управління Фонду державного майна України.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства (частини перша, третя, восьма статті 73 Господарського кодексу України).
За умовами частин першої, другої статті 74 Господарського кодексу України державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.
Згідно з частинами першою, другою статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Отже, Фонд державного майна України, як орган управління Державним підприємством "Конярство України" не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність зазначеного державного підприємства, проте такий висновок не є за своєю суттю висновком про відсутність у Фонду державного майна України, так і у органів правонаступником, яких є Фонд, порушених прав та / або інтересів спірним договором, не обґрунтовує та не доводить обставини відсутності у Фонду державного майна України заінтересованості у визнанні недійсним спірного договору.
Державне підприємство "Конярство України" є державним підприємством, яке засноване на державній власності та входить до сфери управління Фонду державного майна України.
Фонд державного майна України є єдиним засновником і учасником Державного підприємства "Конярство України".
Відповідно до статті 141 Господарського кодексу України до державного майна у сфері господарювання належать єдині майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу.
Управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти.
Згідно зі статтею 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Статтею 3 цього Закону встановлено, що об'єктами управління державної власності є, у тому числі майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям, державне майно, надане суб'єкту господарювання на праві господарського відання відповідно до законодавства.
За змістом абзацу 5 частини першої статті 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління) належать до суб'єктів управління об'єктами державної власності.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Отже, Фонд державного майна України є суб'єктом управління об'єктами державної власності, зокрема державним майном, у тому числі і майном, закріпленим на праві господарського відання за Державним підприємством "Конярство України", є уповноваженим органом управління майном зазначеного підприємства.
Таким чином, боргові зобов'язання суб'єкта господарювання є майновими зобов'язаннями, безпосередньо пов'язані з майном боржника, з можливою реалізацією такого майна. При цьому при виникненні обставин неплатоспроможності боржника орган, що здійснює управління майном боржника, може мати законний та обґрунтований інтерес як щодо боргових зобов'язань боржника, так і щодо ефективного розпорядження, використання чи реалізації майна боржника у судових процедурах.
Комплекс особливостей провадження у справі про банкрутство визначений у Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема відповідно до частини сьомої статті 96 цього закону (у редакції чинній станом, як на момент укладення спірного у цій справі договору, так і на момент подання Міністерством економіки України позову у цій справі) у разі якщо боржник є державним підприємством або підприємством, у статутному капіталі якого частка державної власності перевищує 50 відсотків, господарський суд залучає до участі у справі про банкрутство представників органу, уповноваженого управляти державним майном, з повідомленням про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство такого підприємства.
Отже, однією з особливостей суб'єктного складу справи про банкрутство, в якій боржником виступає державне підприємство або підприємство, у статутному капіталі якого частка державної власності перевищує 50 відсотків, є надання судом органу, уповноваженому управляти майном боржника, статусу учасника у справі про банкрутство, що відповідає загальному характеру організаційно-господарських відносин, передбачених частиною шостою статті 3 Господарського кодексу України та збереження цього статусу, протягом всього провадження у справі про банкрутство, з правом подання відповідних позовів.
Як вбачається з матеріалів справи Міністерства аграрної політики та продовольства України, правонаступником якого було Міністерство економіки України, а в подальшому Фонд державного майна України, є учасником провадження у справі № 910/21682/15 про банкрутство Державного підприємства "Конярство України", як орган управління державним майном банкрута, як його єдиний засновник.
Відповідно до пункту 34 частини першої статті 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань здійснюють визначені законодавством повноваження під час провадження справ про банкрутство державних підприємств та господарських організацій з корпоративними правами держави, що перебувають у їх управлінні.
Законодавство, що визначає порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, передбачає можливість включення до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство та погашення лише дійсних вимог кредитора до боржника, які відповідають чинному законодавству.
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній станом на дату укладення між відповідачами спірного договору) учасниками зборів кредиторів боржника з правом вирішального голосу є конкурсні кредитори, визнані господарським судом та внесені до реєстру вимог кредиторів.
У зборах кредиторів боржника можуть брати участь із правом дорадчого голосу: кредитори, вимоги яких увійшли до реєстру вимог кредиторів окремо; представник працівників боржника; уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника; представник органу, уповноваженого управляти державним майном; арбітражний керуючий.
До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про: визначення кількісного складу та обрання членів комітету кредиторів; дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів; схвалення плану санації боржника в процедурі розпорядження майном; інші питання, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої - третьої статті 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній станом на дату укладення між відповідачами спірного договору) продаж майна боржника в провадженні у справі про банкрутство здійснюється в порядку, встановленому цим Законом, шляхом проведення торгів у формі аукціону, за винятком майна, продаж якого відповідно до законодавства України здійснюється шляхом проведення закритих торгів. Продажу підлягають всі види майна боржника, призначеного для здійснення господарської діяльності, за винятком прав і обов'язків, які не можуть бути передані іншим особам. Порядок організації проведення аукціонів у проваджені у справах про банкрутство та вимоги до їх організаторів стосовно майна державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків, установлюються органом, уповноваженим управляти державним майном.
Згідно з частиною дванадцятою статті 96 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній станом на дату укладення між відповідачами спірного договору) плани санації, мирові угоди та переліки ліквідаційних мас та зміни і доповнення до них у справах про банкрутство державних підприємств або підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, підлягають погодженню з органом, уповноваженим управляти державним майном. У разі відсутності такого погодження план санації та мирова угода затвердженню господарським судом не підлягають, а включене до переліку ліквідаційної маси майно банкрута не може бути реалізованим. Аналогічні положення закріплені у частині вісімнадцятій статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності".
З огляду на викладене суд зазначає про те, що передбачений законом обов'язок суду надати органу, уповноваженому управляти майном боржника, статусу учасника у справі про банкрутство такого боржника, обумовлений тим, що у правовідносинах, які стосуються боргових зобов'язань та майна державного підприємства або підприємства, у статутному капіталі якого частка державної власності перевищує 50 відсотків, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, саме орган, уповноважений управляти державним майном такого підприємства, є особою зацікавленою у здійсненні дій, направлених на збереження майна, у тому числі і грошових коштів, такого підприємства (боржника), у виявленні протизаконних дій кредиторів, недійсних правочинів, що стосуються боржника, укладених всупереч чинного законодавства.
При здійсненні цих дій орган, уповноважений управляти державним майном боржника (банкрута), який залучений до участі у справі про банкрутство, є обґрунтовано зацікавленим, зокрема у виявленні недійсних правочинів, стороною яких є державне підприємство боржник (банкрут), які стосуються майнових прав та / або обов'язків такого підприємства, а вимоги кредитора за цим правочином включені до реєстру вимог кредиторів, оскільки як особа, що здійснює управління майном боржника, безпосередньо зацікавлений у збереження такого майна (у тому числі грошових коштів). Крім того, законодавство, що визначає порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, передбачає можливість включення до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство та погашення лише дійсних вимог кредитора до боржника, які відповідають чинному законодавству. Участь у зборах кредиторів тих кредиторів, вимоги яких визнані на підставі договору, що суперечить вимогами чинного законодавства, прямо порушує майнові інтереси органу, уповноваженого управляти державним майном боржника (банкрута). Уповноважений орган управління об'єктами державної власності (у цій справі - Міністерство оборони України) може мати обґрунтований інтерес щодо особи кредитора боржника, тобто в силу певних обставин для такого органу може бути не байдуже, хто є кредитором боржника та може брати участь у зборах кредиторів, впливати на прийняття рішень, віднесених до компетенції зборів кредиторів.
Також орган, уповноважений управляти державним майном боржника (банкрута), як заінтересована особа, що має статус учасника справи про банкрутство, має право на подання позову щодо оспорення виявленого ним укладеного з порушенням чинного законодавства правочину, предметом якого є заборгованість боржника. І такий інтерес може не збігатися за своєю метою з метою, досягнення якої прагне сам боржник у майновій сфері та / або окремі кредитори.
З огляду на викладене, враховуючи те, що спірний у цій справі договір стосується боргових (майнових) зобов'язань державного підприємства, що перебуває у процедурі банкрутства і до участі у справі про банкрутство такого державного підприємства суд залучив Міністерства аграрної політики та продовольства України, правонаступником якого було Міністерство економіки України, а в подальшому Фонд державного майна України, як учасника провадження, як орган, уповноважений управляти майном банкрута і єдиний його засновник, суд, керуючись принципом правової визначеності, зазначає про те, що у цій справі при вирішенні питання щодо наявності порушених прав та / або інтересів Фонду державного майна України спірним правочином слід враховувати положення законодавства, що визначають порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури.
Подібні за змістом висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.09.2022 у справі №916/144/17.
Як вбачається з матеріалів справи про банкрутство Державного підприємства «Конярство України» до реєстру вимог кредиторів не були включені вимоги ані Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Престиж», ані Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Новаагро" за спірним договором, оскільки такі кредиторські вимоги не подавалися, а тому не набули статусу учасників зборів кредиторів боржника, що на даний час не призвело до порушення прав та / або інтересів третьої особи з самостійними вимогами.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Виходячи з наведеного, за встановлених судом обставин справи та недоведеності третьої особою з самостійними вимогами обґрунтованості заявлених ним позовних вимог, недоведеності факту порушення прав та законних інтересів Фонду державного майна України, в задоволенні позовних вимог третьої особи з самостійними вимогами необхідно відмовити.
Щодо строку позовної давності.
Так, Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Престиж» було заявлено заяву про застосування строків позовної давності, суд відзначає, що хоча в задоволенні позовних вимог третьої особи з самостійними вимогами було відмовлено та у суду відсутня необхідність у розгляду такої заяви, проте суд вважає за необхідне зазначити.
Згідно ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Частинами 3-5 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Заперечуючи проти заяви про застосування строків позовної давності Міненокоміки та Фонд державного майна України зазначає, що про оспорюваний правочин останні дізналися, тільки після того як стали правонаступниками.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 17.03.2020 у справі № 10/5026/995/2012, сформулював наступну правову позицію.
Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюються і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів боржника.
При визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин дати відкриття провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», положення якого втратили чинність, ні чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником).
Аналогічний висновок щодо відсутності спеціальних норм про позовну давність можна застосувати і до органу управління державним майном банкрута, як його єдиного засновника, адже як не називався б державний орган, власником є держава.
Відтак, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має декілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів і запобігати несправедливості, яка може статися у разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
У статті 261 Цивільного кодексу України наведено порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", який дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16).
Так, відповідно до п. 7.2.2 Положення «Про філію «Новоолександрівський кінний завод №64» Державного підприємства «Конярство України» (надалі - «Положення») Філія зобов'язана звітувати та надавати всю необхідну інформацію ДП «Конярство України» у порядку, в обсягах та у строки, що встановлюються ДП «Конярство України».
Згідно п. 7.2.3 Положення філія зобов'язана здійснювати контроль за належним виконанням контрагентами діючих правочинів та негайно (протягом 24 годин) інформувати ДП «Конярство України» про невиконання вимог правочинів та/або незаконні дії фізичних та юридичних осіб.
Будь-яких доказів щодо порушень Філією вказаних вимог Положення матеріали справи не містять.
Пунктом 10 Положення встановлено, що контроль за діяльністю Філії здійснюють директор ДП «Конярство України» та Міністерство аграрної політики та продовольства України в межах їх повноважень та відповідно до чинного законодавства. За рішенням директора ДП «Конярство України», не рідше одного разу на рік, проводяться ревізії і перевірки фінансово-господарської діяльності Філії.
Так, згідно інформації на веб-сайті https://dasu.gov.ua в мережі Інтернет за посиланням https://dasu.gov.ua/attachments/audit-reports/2018/3c7709d9-3dc8-48cb-8c00-56ce6e45b369_document.pdf розміщено АУДИТОРСЬКИЙ ЗВІТ за результатами державного фінансового аудиту діяльності державного підприємства «Конярство України» за період з 01.01.2015 по 30.09.2017, відповідно до якого зазначено, що з метою покращання ефективності діяльності ДП «Конярство України» аудиторська група рекомендує здійснити низку заходів, зокрема:
На рівні Міністерства аграрної політики та продовольства України міністерству подати на погодження Кабінету Міністрів України договори, укладені з приватними суб'єктами господарювання щодо спільного обробітку земельних ділянок Підприємства; На рівні ДП «Конярство України» розробити план заходів із усунення порушень та недоліків, виявлених аудитом та налагодження дієвої системи внутрішнього контролю; визначити порядок погодження умов договорів і звітування про їх виконання, забезпечити укладання договорів спільного обробітку земель, якими користуються філії, після погодження Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, вказаний АУДИТОРСЬКИЙ ЗВІТ підтверджує, що орган який уповноважений управляти майном та ДП «Конярство України» «могли довідатися» раніше про спірний правочин раніше, проте таких дій не вчиняло.
Зазначене підтверджується й тим, що подаючи позов до Господарського суду Харківської області про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги ДП «Конярство України» будь-яких заперечень щодо спірного правочину в даній справі не зазначило.
Крім того, суд звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово зауважував на неприпустимості ініціювання спору щодо недійсності договору не для захисту цивільних прав та інтересів, адже приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися для невиконання обов'язків чи уникнення боржником сплати боргу.
Оскільки, судом відмовлено в задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами про визнання недійсним Договору про надання сільськогосподарських послуг № 1/05 від 12.05.2016, то по-друге необхідно розглянути спір в частині за позовом ТОВ "Агрофірма Престиж", який виник у зв'язку із неналежним виконанням ДП «Конярство України» умов укладеного сторонами договору про надання сільськогосподарських послуг від 12.05.2016 № 1/05 в частині своєчасної та повної оплати вартості наданих послуг.
Крім того, позивач стверджує про наявність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 901 103,27 грн. та 3% річних у розмірі 259 637,26 грн.
Дослідивши зміст укладеного між ТОВ "Торговий будинок "Новаагро" та ДП "Конярство України" в особі Філії "Новоолександрівський кінний завод № 64" Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором з надання послуг, а тому права та обов'язки сторін визначаються положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.
За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
На підтвердження виконання зобов'язань за Договором позивачем долучено до позовної заяви акти здачі-прийняття робіт (надання послуг):
- акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 31.05.2016 № 310502/1, відповідно до договору від 12.05.2016 № 1/05, виконавцем проведені роботи по обробці ґрунту "Напалмом" вартістю 510 313,92 грн. з урахуванням ПДВ.
- акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 30.06.2016 № 30, відповідно до договору від 12.05.2016 № 1/05, виконавцем проведені роботи по внесенню у ґрунт "КАС" та по посіву насіння соняшника в грунт загальною вартістю 883 158,91 грн. з урахуванням ПДВ.
- акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 15.07.2016 № 41, відповідно до договору від 12.05.2016 № 1/05, виконавцем проведені роботи по обробці ґрунту гербіцидом "Імперіалом" вартістю 327 750,91 грн. з урахуванням ПДВ.
- акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 16.12.2016 № 5, відповідно до договору від 12.05.2016 № 1/05, виконавцем проведені роботи по перевезенню соняшника вартістю 55 896,22 грн. з урахуванням ПДВ.
- акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 16.12.2016 № 6, відповідно до договору від 12.05.2016 № 1/05, виконавцем проведені роботи по збиранню соняшника вартістю 89 497,20 грн. з урахуванням ПДВ.
- акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 21.02.2017 № 4, відповідно до договору від 12.05.2016 № 1/05, виконавцем проведені роботи по збиранню соняшника вартістю 393 099,24 грн. з урахуванням ПДВ.
- акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 21.02.2017 № 5, відповідно до договору від 12.05.2016 № 1/05, виконавцем проведені роботи по перевезенню соняшника вартістю 121 174,60 грн. з урахуванням ПДВ.
Вищевказані акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) складені за участю керівника Філії "Новоолександрівський кінний завод № 64" ДП "Конярство України" Павловської Ганни Іванівни, особа якої вказана в якості підписанта від замовника.
Акти містять відтиск печатки з ідентифікаційним кодом Філії "Новоолександрівський кінний завод № 64" ДП "Конярство України".
28.02.2017 між ТОВ "Торговий будинок "Новаагро" (виконавець) та ДП "Конярство України" в особі Філії "Новоолександрівський кінний завод № 64" (замовник) укладена угода про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Від імені ДП "Конярство України" договір підписала керівник Філії "Новоолександрівський кінний завод № 64" ДП "Конярство України" Павловська Ганна Іванівна, діючи на підставі довіреності від 28.01.2016 № 2.
Відповідно до умов вказаного договору сторони дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, що випливають за договором від 12.05.2016 № 1/05, в якому ТОВ "Торговий будинок "Новаагро" є кредитором, а ДП "Конярство України" - боржником щодо виконання грошового зобов'язання в сумі 2 380 891 грн. з урахуванням ПДВ, тощо (пункт 1).
У зв'язку із заліком зустрічних однорідних вимог, визначених у пункті 1 цієї угоди грошові зобов'язання боржника за договором постачання товару від 12.05.2016 № 1/05 у розмірі 774 932,18 грн. з урахуванням ПДВ вважаються виконаними (пункт 4).
07.06.2018 між ТОВ "Торговий будинок "Новаагро" (первісний кредитор) та ТОВ "Агрофірма Престиж" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 1-01, відповідно до умов якого первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за договором про надання сільськогосподарських послуг від 12.05.2016№ 1/05, укладеним між первісним кредитором і Державним підприємством "Конярство України" в особі філії "Новоолександрівський кінний завод № 64" (пункт 1.1).
Таким чином, з огляду на викладене підтверджується право вимоги за Договором з надання послуг відповідачу на загальну суму 1 605 958,82 грн.., проте відповідачем не виконанні зобов'язання щодо оплати наданих послуг згідно вказаних актів.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Доказів сплати на дату розгляду справи відповідачем на користь позивача коштів за надані послуги відповідно до наявних в матеріалах справи видаткових накладних у загальному розмірі 1 605 958,82 грн. грн. матеріали справи не містять, вказані обставини відповідачем не були спростовані належними та допустимими доказами.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загально Господарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, наявність та розмір заборгованості ДП «Конярство України» у розмірі 1 605 958,82 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, а тому судом задовольняється позов в цій частині в повному обсязі.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням ДП «Конярство України» грошових зобов'язань за договором надання сільськогосподарських послуг №1/05 від 12.05.2016 позивач стверджує про наявність правових підстав для стягнення з відповідача (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог) 3% річних у загальному розмірі 259 637,26 грн., нарахованих за період з 01.03.2017 по 20.07.2022 та інфляційних втрат у загальному розмірі 901 103,27 грн., нарахованих у період з березня 2017 року по червень 2018 року, з вересня 2018 року по квітень 2020 року та у період з липня 2020 року по травень 2022 року.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого грошового зобов'язання з оплати одержаних послуг не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Державне підприємство «Конярство України» не навело обставин, з якими законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, а його заперечення зводяться до укладання договорів та підписання актів з перевищенням повноважень начальника Філії "Новоолександрівський кінний завод № 64".
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі ст. 520 ЦК України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником (ст. 522 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом п. 1.2 Договору про відступлення права вимоги № 1-01 від 07.06.2018 ТОВ «Агрофірма Престиж» одержує право (замість ТОВ «ТБ «Новаагро» вимагати від ДП «Конярство України» інфляційних витрат, розмір яких станом на дату укладання цього договору складає 256 150,30 грн. та 3% річних, розмір яких станом на дату укладання цього договору складає 61 246,40 грн.
Водночас, як слідує з умов договору про відступлення права вимоги № 1-01 від 07.06.2018, останнім не встановлено строку для виконання ДП «Конярство України» зобов'язання з повернення грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж".
Статтями 251-253 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з частиною 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, оскільки строк виконання зобов'язання договором про відступлення права вимоги № 1-01 від 07.06.2018 не встановлений, то 28.08.2018 ТОВ «Агрофірма Престиж» направило вимогу кредитора від 27.08.2018 на адресу ДП «Конярство України» з вимогою сплатити борг за вказаним договором, тобто прострочення виконання зобов'язання наступили з 05.09.2018,
Таким чином, за перерахунком суду розмір 3% річних становить 247 889,61 грн. (61 246,40 грн. (розмір 3 річних, визначений Договором про відступлення права вимоги № 1-01 від 07.06.2018) + 186 643,21 грн. загальний розмір 3% річних, у період з 05.09.2018 по 20.07.2022.), в іншій частині нарахування 3% річних необхідно відмовити.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, викладений ТОВ «Агрофірма Престиж» у позовній заяві( з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог), суд дійшов висновку про його обґрунтованість, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компутерра -Сервіс" в частині стягнення з ДП «Конярство України» інфляційних втрат у розмірі 901 103,27 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо строку давності при нарахування 3% річних та інфляційних, суд зазначає.
У відзиві на позовну заяву ДП «Конярство» заявив про застосування строку позовної давності, обгрунтовуючи, що відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу , пені), а тому просить обмежити нарахування 3 річних та інфляційних 3 роками з дня виникнення позову.
Формулювання статті 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК і статті 230 Господарського кодексу України.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за час прострочення.
Разом із тим, главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК).
Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
У постанові Верховного Суду (у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц.
Таким чином, у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності до 3% річних та інфляційних необхідно відмовити.
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «Агрофірма Престиж» частково та стягнення з ДП «Конярство України» основного боргу у розмірі 1 605 958,82 грн., 3% річних у розмірі 247 889,61 грн. та інфляційних втрат у розмірі 901 103,27 грн., в іншій частині позову відмовити, крім того відмовити Фонду державного майна України в задоволення позовної заяви третьої особи з самостійними вимогами повністю.
Щодо судових витрат, суд зазначає наступне.
Витрати по сплаті судового збору за позовом ТОВ «Агрофірма Престиж» відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст. 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Конярство України" (01001, м. Київ, вул. Б. Грінченка, буд. 1; ідентифікаційний код 37404165) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" (62420, Харківська обл., село Веселе, вул. Жовтнева, 4; ідентифікаційний код 37574805) основний борг у розмірі 1 605 958 (один мільйон шістсот п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 82 коп., 3% річних у розмірі 247 889 (двісті сорок сім тисяч вісімсот вісімдесят дев'ять) грн. 61 коп. та інфляційні у розмір 901 103 (дев'ятсот одна тисяча сто три) грн. 27 коп. та судовий збір у розмірі 41 324 (сорок одна тисяча триста двадцять чотири) грн. 28 коп. Видати наказ.
3. В решті позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" відмовити.
4. В задоволенні позовних вимог Фонду державного майна України відмовити в повному обсязі.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 05.09.2023
Суддя А.В. Яковенко