Справа № 541/1511/22 Номер провадження 33/814/564/23Головуючий у 1-й інстанції Куцин В.М. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.
06 вересня 2023 року м. Полтава
Суддя Полтавського апеляційного суду Обідіна О.І.,
За участю секретаря Владімірова Р.В.
Захисника - адвоката Сидоренка Ю.В.
розглянувши в судовому засіданні у м. Полтава справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08 серпня 2022 року,
Постановою судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08 серпня 2022 року визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою АДРЕСА_1 , винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 496,20 грн. судового збору.
Згідно з постановою судді, 17.07.2022 в м. Миргороді по вул. Козацькій, водій ОСОБА_1 керував автомобілем ВАЗ 21063, д.н.з. НОМЕР_1 у стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння проводився зі згоди водія на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора алкотестер Drager 6810. Результат позитивний - 1,46% проміле. Таким чином ОСОБА_1 своїми діями порушив вимоги п.2.9.а Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та закрити провадження оскільки він діяв в стані крайньої необхідності.
Не заперечуючи факту вживання алкогольних напоїв та керування після цього транспортним засобом, апелянт вказував на те, що діяв в стані крайньої необхідності, оскільки змушений був їхати на прохання знайомої до її хворої матері, яка потребувала невідкладної допомоги та їй необхідно було зробити ін'єкцію для відновлення артеріального тиску, що змусило його під час комендантської години керувати автомобілем в стані сп'яніння.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників правопорушника та його захисника, що з'явилися в судове засідання приходжу до наступного висновку.
Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, суд першої інстанції дійшов висновку, що у його діях наявний склад адміністративного правопорушення передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки останній керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, чим порушив п. 2.9.а ПДР України, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серія ААД №107736 від 17.07.2022 за ч. 1 ст.130 КУпАП, роздруківка тестування на алкоголь з алкотестеру Драгер 6810 з результатом 1,46%, особистими пояснення водія щодо керування в стані алкогольного сп'яніння та в стані крайньої необхідності, рапортом працівника поліції та записами з бодікамери поліцейського.
Зазначенні судом першої інстанції обставини відповідають зібраним по справі доказам, разом з цим місцевим судом не було надано правової оцінки запереченням водія ОСОБА_1 щодо вчинення ним вказаних дій в стані крайньої необхідності.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з'ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно п. 2.9 а ПДР України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини (Постанова Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного суду від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17).
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності.
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
В ході дослідженого в якості доказу відеозапису з нагрудної камери працівника поліції вбачається, що відразу після зупинки автомобіля під час комендантської години, ОСОБА_1 та пасажир його авто ОСОБА_2 пояснювали необхідність керування транспортним засобом в комендантську годину водієм, який вживав алкогольні напої, екстреною необхідністю надати матері останньої допомоги та зробити їй ін'єкцію для стабілізації артеріального тиску, пояснюючи, що швидка допомога не буде здійснювати такий виїзд та навіть після її приїзду, остання не в змозі буде відкрити їм вхідні двері внаслідок своєї хвороби.
З наданих захисником медичних документів (з витягу медичної картки амбулаторного хворого та висновку ЛКК №5 від 26.06.2023 ) вбачається, що ОСОБА_3 , 1944 року народження, хворіє на дисцириляторну енцефалопатію, наслідки перенесеного ГПМК, ненсомоторну афазію глибокий правобічний геміпарез, судомний синдром, стенокардія напруги, гіпертонічну хворобу.
Згідно пояснень ОСОБА_2 , яка є донькою ОСОБА_3 , наданих нею в порядку ст. 20 Закону України «Про адвокатуру», остання 16.07.2022 перебувала в гостях у ОСОБА_1 , коли після 23 год. вона побачила пропущений дзвінок від мами ОСОБА_3 . Додзвонившись після декількох спроб, остання повідомила, що почуває себе дуже погано і просила приїхати до неї, надати медичну допомогу. В зв'язку з комендантською годиною, неможливістю викликати таксі та швидку допомогу до мами, оскільки вона не встає та не має можливості відчинити двері, вона попросила ОСОБА_1 проїхати до матері додому на його машині.
Заїхавши до подвір'я будинку за адресою АДРЕСА_2 , вони побачили, що за ним також заїхав поліцейський автомобіль.
Надати пояснення адвокату Дмітрієва Н.М. була вимушена в зв'язку з неможливістю прибути до апеляційного суду з огляду на погіршення стану здоров'я матері яка на даний час не встає з ліжка та потребує постійного стороннього догляду.
Саме на необхідність надання невідкладної допомоги престарілій ОСОБА_3 як матері своєї знайомої, якій він не міг відмовити, усвідомлюючи можливість настання негативних наслідків ненадання своєчасної медичної допомогти, посилався ОСОБА_1 під час свого спілкування з працівниками поліції.
Аналізуючи наведені обставини та твердження правопорушника щодо наявності крайньої необхідності, апеляційний суд виходить з того, що згідно з ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
За змістом статей 10, 11 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
За законом, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов'язковими елементами якого є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона (вина).
Відсутність хоча б одного із вказаних елементів виключає склад правопорушення.
В ході розгляду справи, суд має дати оцінку не тільки даним, що додані до протоколу про адміністративне правопорушення, але й доказам, які представлені особою в порядку захисту.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було вчинено дії, які хоч і містять склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, проте на нього не може бути накладене адміністративне стягнення, оскільки правопорушення було вчинено в стані крайньої необхідності, тобто своїми діями він відвертав настання більшої можливої шкоди життю та здоров'ю престарілої ОСОБА_3 , яка в силу свого віку та стану здоров'я кликала на допомогу свою доньку з метою отримання невідкладної медичної допомоги у вигляді ін'єкції для стабілізації артеріального тиску, аніж суспільна небезпека від порушення Правил дорожнього руху України, з огляду на виявлений у нього стан алкогольного сп'яніння, про перебування в якому, як і про стан крайньої необхідності він повідомив відразу після зупинки поліцейських.
Апеляційний суд також враховує ту обставину, що внаслідок ситуації, що склалася, ОСОБА_1 був позбавлений можливості залучити іншого водія.
За вказаних обставин, апеляційний суд приймає до уваги доводи апеляційної скарги та твердження про те, що водій ОСОБА_1 вчинив дії, відповідальність за які передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП в стані крайньої необхідності, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП виключає провадження по справі.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувану постанову - скасувати та звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності на підставі ст.ст. 17, 18 КУпАП у зв'язку із перебуванням його у стані крайньої необхідності, а провадження у справі закрити, з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст. 247 КУпАП.
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08 серпня 2022 року скасувати та закрити провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 за ч. 1 ст.130 КУпАП, з підстав визначених п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя О.І. Обідіна