Провадження № 11-сс/803/2078/23 Справа № 202/10053/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
31 серпня 2023 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого, судді - доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі судового засідання ОСОБА_5
за участю:
прокурора ОСОБА_6
підозрюваного (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7
захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2023 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у с. Пакуль Чернігівської області, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 255-1 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2023 року задоволено клопотання слідчого СВ СУ ГУНП в Дніпропетровській області та продовжено ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 14 жовтня 2023 року включно, без визначення розміру застави.
Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя зазначив, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким злочином, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 15 років з конфіскацією майна або без такої, що може спонукати останнього до переховування з метою уникнення від кримінальної відповідальності. Враховано і дані про особу підозрюваного, який розлучений, має на утриманні неповнолітню дитину, раніше судимий. Також судом зауважено, що більш м'який запобіжний захід неможливо застосувати, оскільки він не зможе забезпечити виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків.
В апеляційній скарзі захисник просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого, застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, а саме у виді застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, або домашній арешт.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а оскаржувана ухвала слідчого судді є необгрунтованою та незаконною, у зв'язку із чим підлягає скасуванню.
Зазначає, що ризики, заявлені слідчим у своєму клопотанні, є недоведеними, зокрема невиправданим є ризик переховування ОСОБА_7 , оскільки сторона обвинувачення посилається лише на тяжкість вчиненого злочину а також передбачене за нього покарання, що само по собі не може бути підставою для застосування виключного запобіжного заходу. Крім того зазначає, що у діях ОСОБА_7 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 255-1 КК України.
Вважає, що виключний запобіжний захід є надмірно суворим та можливо застосувати до ОСОБА_7 більш м'який запобіжний захід з огляду на особу підозрюваного та недоведеність заявлених ризиків з числа передбачених положеннями ст. 177 КПК України.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника ОСОБА_8 та підозрюваного ОСОБА_7 , які апеляційну скаргу підтримали та наполягали на її задоволенні; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що остання не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою є винятковим і застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язані встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий або прокурор;
недостатність застосування більш м'яких запобіжних засобів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою окрім відомостей, зазначених у ст. 184 КПК України, має містити:
виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_7 під вартою цих вимог закону дотримався.
Так, обґрунтованість підозри, про яку повідомлено ОСОБА_7 , підтверджується сукупністю наданих матеріалів, у тому числі протоколом проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо контролю місця; протоколом проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з електронних комунікаційних мереж, з мобільного терміналу: НОМЕР_1 ; висновками експертиз; протоколом огляду місця події; іншими матеріалами кримінального провадження.
Погоджуючись з думкою слідчого судді, колегія суддів вважає, що наведеними доказами у сукупності вірогідна причетність ОСОБА_7 до інкримінованого злочину підтверджується достатньою мірою для продовження застосування до нього запобіжного заходу, а доводи сторони захисту щодо її необгрунтованості та недостатності доказів для доведення винуватості ОСОБА_7 , за їх сутністю та змістом, підлягають перевірці і оцінці у межах досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження.
При цьому враховується, що, як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 р. у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії», зазначено, що не можна ставити питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому і має тримання під вартою.
Також необхідно зазначити, що на даному етапі провадження суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх допустимості і достатності для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчинені кримінальних правопорушень. Слідчий суддя на підставі сукупності отриманих доказів повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для продовження застосованого щодо неї запобіжного заходу.
Аналізуючи посилання апелянта на необгрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що доводи захисника у цій частині грунтуються на його особистих міркуваннях та головною мірою зводяться до незгоди із оцінкою, наданою стороною обвинувачення встановленими досудовим розслідуванням обставинам.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції при вирішенні питання про продовження виключного запобіжного заходу стосовно підозрюваного ОСОБА_7 прийшов до об'єктивного висновку про те, що більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_7 небезпідставно обвинувачується у вчиненні зокрема особливо тяжкого злочину, за який у разі визнання його винуватим передбачене покарання у виді позбавлення волі строком до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такого, з метою уникнення якого він може переховуватись від суду та намагатися впливати на свідків.
В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого оцінюється не лише на основі суворості можливого вироку, а має досліджуватися з посиланням на ряд інших факторів, які можуть спростувати або підтвердити його існування, і підлягає оцінці у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Аналізуючи фактичні обставини справи, зокрема тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення та покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим, та відомості про його особу, колегія суддів приходить до висновку, що ризик переховування останнього від органів слідства та суду існує і є вагомим.
Також щодо останнього існує ризик впливу на свідків з метою надання ними показань певного змісту з огляду на те, що вказані особи на даний час у межах судового розгляду кримінального провадження не допитані.
При цьому приймається до уваги, що за правилами ч. 4 ст. 95 КПК України суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст. 615 КПК України, та може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України.
Колегія суддів звертає увагу і на відомості про особу ОСОБА_7 , який офіційно не працевлаштований, раніше судимий, розлучений та має на утриманні неповнолітню дитину, та вважає, що вказані обставини у сукупності не свідчать про можливість забезпечення його належної процесуальної поведінки в інший спосіб, ніж тримання під вартою.
З огляду на наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і те, що з часу обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 вони продовжують існувати і не зменшилися, суд першої інстанції прийшов до грунтовного висновку про необхідність продовження строку дії застосованого до цього обвинуваченого запобіжного заходу.
Колегія суддів також оцінює вищенаведені обставини як виключно вагомі і такі, що поза розумним сумнівом підтверджують продовження існування встановлених ризиків, і те, що запобігти їх реалізації можливо тільки шляхом продовження застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а більш м'які запобіжні заходи нездатні забезпечити його належну процесуальну поведінку.
Доводи апеляційної скарги захисника у своїй сукупності не спростовують наявність і вагомість існуючих ризиків з переліку встановлених судом та є по суті особистими упередженими міркуваннями та оцінками апелянта як особи, зацікавленої у вирішенні порушеного питання на користь підзахисного, та не можуть бути прийняті до уваги у зв'язку з вищенаведеним.
З огляду на викладені обставини підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2023 рокупро продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_7 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 255-1 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4