Провадження № 22-ц/803/6619/23 Справа № 177/236/23 Суддя у 1-й інстанції - Березюк М.В. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О.
06 вересня 2023 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого - Тимченко О.О.,
суддів: Зубакової В.П.,Мірути О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Сотнікової А.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Орган опіки та піклування Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області,
третя особа - Орган опіки та піклування Довгинцівської районної у м. Кривий Ріг ради,
третя особа - Служба у справах дітей Криворізької районної державної адміністрації Дніпропетровської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 177/236/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Орган опіки та піклування Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування Довгинцівської районної у м. Кривий Ріг ради, Служба у справах дітей Криворізької районної державної адміністрації Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав та передання дітей на виховання батька,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 ,
на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2023 року (суддя Березюк М.В.), ухваленого в приміщенні Криворізького районного суду Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 22 травня 2023 року,-
В лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Криворізького районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 , в обґрунтування якого посилався на те, що 10.05.2017 року між ним та відповідачем зареєстровано шлюб, в якому народилися їх діти: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які нині проживають з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Він проживає окремо від дітей. За місцем проживання матері створені неналежні умови проживання та виховання - антисанітарія, бруд, діти знаходяться в брудному одязі, часто голодні, а відповідач часто кричить на дітей та здійснює фізичне насилля над дітьми. Мати не виявляє щодо дітей батьківського піклування, не цікавиться їх здоров'ям та не піклується про їх фізичний та духовний розвиток. Зазначав, що неодноразово намагався забрати дітей за своїм місцем проживання, де створені всі належні умови для здорового мешкання та розвитку дітей.
Вказуючи на те, що відповідач, як мати дітей ухиляється від їх виховання, просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей, а враховуючи позитивні характеристики за місцем служби батька, не перебування його на обліку лікарів нарколога та психіатра, забезпечення належними умовами проживання, просив суд позбавивши відповідача батьківських прав, передати дітей на виховання батьку ОСОБА_1
Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та передання дітей на виховання батька, відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність належного виконання обов'язків по вихованню і утриманню дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Покладено на Орган опіки та піклування Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, як органу опіки та піклування за місцем проживання малолітніх дітей, контроль за виконанням батьківських обов'язків відповідачем ОСОБА_2 .
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем перед судом не доведено вчинення матір'ю психологічного чи фізичного насилля над дітьми, про що вказувалося в позові. Не доведено перед судом й те, що відповідач веде аморальний спосіб життя. В позові позивач зазначав, що він намагався забрати дітей за своїм місцем проживання, де ним створені всі належні умови для проживання дітей, але вказане перед судом не доведено, адже з січня 2022 року позивач є військовослужбовцем за контрактом, проходить військову службу у зв'язку з чим за місцем реєстрації не проживає, у вказаному будинку належних умов проживання для його дітей також не створено. Будь-яких доказів того, що діти недоїдають, мають хвороби, перед судом не доведено, а вказані обставини заперечувалися відповідачем. Згідно досліджених доказів, відповідач дійсно не має належних умов для проживання дітей, не підтримує порядку в будинку та подвір'ї, не в повній мірі забезпечує гігієну дітей, але перед судом доведено й те, що залишившись з трьома дітьми в будинку, в якому батьком дітей не було створено належних умов проживання для дітей (за період їх спільного проживання в будинку 2019-2021 роки), зокрема відсутнє газопостачання, не підведено воду в будинок, відсутній санвузол, не створено куточка для відпочинку дітей, остання не усунулася від виховання дітей, вона приймає участь у житті дітей, цікавиться їх життям, забезпечує їх харчування, прогулянки, читає книги, забезпечує їх участь у заняттях, вживає заходів для проведення ремонту в будинку, висловлює бажання бути з дітьми, дбати про них та виховувати, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про можливість виправлення ставлення матері до виконання батьківських обов'язків, а відповідно відсутність підстав для такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав. Крім того, суд врахував бажання відповідача зберегти родинні зв'язки з дітьми, бажання займатися їх вихованням, приймати участь у їх житті, а також те, що хоча й під контролем органів опіки та соціального захисту, але вона покращує своє відношення до виконання батьківських обов'язків, відновила онлайн-заняття дітей, вживає заходів для ремонту будинку, згідно характеристики з дитячого садочка, саме ОСОБА_2 займається вихованням дітей, дбає про здоров'я.
В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 умисно не виконує свої батьківські обов'язки, не виявляє щодо своїх дітей батьківського піклування, не цікавиться їх станом здоров'я. Крім того, відповідач не піклується про фізичний та духовний розвиток дітей. Вказує, що в матеріалах справи наявні неодноразово долучені акти умов проживання дітей за адресою: АДРЕСА_1 , де взагалі відсутні належні умови для проживання та виховання дітей. Відповідач має можливість покращити умови проживання та виховання дітей, оскільки отримує від позивача аліменти на дітей та матеріальну допомогу, як багатодітна сім'я, однак на що саме витрачаються грошові кошти невідомо. Також звертає увагу, що за ухвалою суду першої інстанції діти були направлені для обстеження в Інклюзивно-ресурсний центр для визначення комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дітей, де були зазначені рекомендації та потреби кожної окремо дитини. За зазначеною оцінкою діти не відповідають своєму вікові за розвитком, потребують належної уваги, розвитку, звернення до практичного психолога, вчителя дефектолога, вчителя логопеда, рівень розвитку доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знижений, амплітуда рухів не повна, швидкість проходження реакції сповільнена, частково володіє основними рухами (ходьба, біг, стрибки, при тому, що дитині повних 5 років).
Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи не надано.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
ОСОБА_1 в судове засіданні не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, його представник в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
ОСОБА_2 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила її відхилити.
Представник Органу опіки та піклування Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
Представник Органу опіки та піклування Довгинцівської районної у м. Кривий Ріг ради, в судове засіданні не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Представник Служби у справах дітей Криворізької районної державної адміністрації Дніпропетровської області в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з'явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дівоче прізвище - ОСОБА_10 ) 10.05.2017 року зареєстрували шлюб, в якому народжено троє дітей, а саме, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками яких є сторони у справі, що підтверджується копіями свідоцтв про народження дітей. Сім'я сторін отримувала статус багатодітної сім'ї.
Шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17.03.2023 року, після розірвання шлюбу ОСОБА_2 виявила бажання відновити дошлюбне прізвище « ОСОБА_10 », що визнано сторонами та підтверджується копію вказаного рішення суду наявного в ЄДРСР, доступ до якого здійснено судом.
Відповідно до судового наказу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 28.03.2022 року у справі № 215/392/22 з батька дітей ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дітей в розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу), що визнано сторонами та підтверджується копією вказаного судового наказу наявного в ЄДРСР, доступ до якого здійснено судом.
Сторони вказували, що не проживають разом з листопада 2021 року, коли ОСОБА_1 поїхав на підробітки, залишивши ОСОБА_2 проживати з дітьми в будинку АДРЕСА_1 , який як визнано сторонами та підтверджено показами свідка ОСОБА_11 , належить ОСОБА_12 - батьку відповідача. З листопада 2021 року ОСОБА_1 з сім'єю не проживає, переїхав проживати до будинку АДРЕСА_2 , що належав його бабусі, а нині право власності на який, в порядку спадкування, оформлюється його сестрою ОСОБА_13 .
Факт проживання відповідача та дітей за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується довідками Глеюватської сільської ради, що також визнано сторонами.
Починаючи з 17.01.2022 року ОСОБА_1 є військослужбовцем за контрактом зі строком дії до 17.01.2025 року, що визнано сторонами та підтверджується довідкою військової частини з інформацією про отримані доходи ОСОБА_1 . Згідно вказаної довідки, починаючи з червня 2022 року з ОСОБА_1 утримуються кошти на утримання дітей у розмірі 50 % заробітку, що складало в період з червня 2022 по жовтень 2022 року близько 7 000 грн, з листопада 2021 року по січень 2022 року близько 21 500,00 грн та в лютому 2023 року - 10 666 грн.
ОСОБА_2 підтвердила факт отримання аліментних платежів, а також факт добровільної участі в утриманні дітей ОСОБА_1 в період з лютого 2022 року до моменту стягнення аліментів на підставі судового наказу.
Відповідно до акту обстеження умов проживання за місцем проживання дітей: АДРЕСА_1 , від 07.03.2023 року, на вказану дату будинок знаходився в незадовільному стані, потребував косметичного ремонту, генерального прибирання, продукти харчування були наявними в обмеженій кількості. Мати дітей потребує постійного контролю з боку служб, іноді нехтує своїми батьківськими обов'язками.
Актом обстеження умов проживання за адресою постійного місця проживання дітей від 10.04.2023 року зафіксовано, що на момент огляду умови проживання в незадовільному стані, будинок потребує ремонту, прибирання, продукти харчування в обмеженій кількості, приготовлена їжа відсутня, діти мають окремі ліжка, постільна білизна брудна, одяг потребує прання, діти купання. Білизна в обмеженій кількості, засоби гігієни відсутні, рушники відсутні, мати належної уваги дітям не приділяє, але надала пояснення з зобов'язанням прибирання будинку, виконання рекомендацій спеціалістів, здійснення ремонту.
Акт обстеження умов проживання дітей від 24.04.2023 року містить зауваження щодо незадовільного стану будинку, що потребує генерального прибирання, ремонту. Діти мають окремі ліжка, постільна білизна брудна, одяг потребує прання, куточок для проведення дозвілля відсутній. Мати не виконує належним чином батьківських обов'язків, приділяє недостатньо уваги дітям.
Відповідно до акта обстеження умов проживання за місцем реєстрації батька дітей ОСОБА_1 від 13.03.2023 року, будинок має площу 57,4 кв.м, до будинку під'єднано електро, водо- та газопостачання, колонка для підігріву води, газовий та твердопаливний котел для опалення, приміщення облаштоване необхідними меблями, технікою, санітарно-гігієнічні умови задовільні, в кімнатах прибрано. В разі проживання дітей разом з батьком, діти будуть мешкати в прохідній кімнаті, в якій не створені належні умови для виховання та розвитку, відсутнє ліжко, куточок та розвиваючі ігри для дітей. У даному будинку проживає сестра позивача з родиною, в якій виховуються двоє дітей 2010 та 2014 року, а також має зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які за вказаною адресою не проживають. В доповнення до вказаного висновку, позивач вказував, що за умови задоволення позову та передання дітей йому на виховання, він забезпечить створення всіх належних умов для проживання дітей, про що надав письмові пояснення.
Відповідно до довідок медичних закладів, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебувають.
Як слідує з довідок КЗ «Червоненський заклад» ДО «Берізка» загального розвитку «Глеюватської сільської ради», діти ОСОБА_16 та ОСОБА_5 відвідували дитячий садочок відповідно з 2020 та 2021 років. Нині, у зв'язку з воєнний станом в Україні, діти відвідують заняття онлайн, про що вказувала відповідач та представник органу опіки.
З наданої суду педагогічної характеристики відносно дитини ОСОБА_17 , з КЗ «Червоненський заклад дошкільної освіти «Берізка» загального розвитку Глеюватської сільської ради, ОСОБА_16 відвідувала дитячий заклад починаючи з 2020 року. Мама займається освітніми питаннями щодо навчання та виховання своєї доньки, але не завжди прислухається до порад вихователів та керівництва закладу. З вересня 2022-2023 навчального року на зв'язок не виходила, однак після проведення роз'яснювальної роботи мати налагодила систематичне відвідування онлайн-занять. Мама відгукується на прохання та завдання працівників закладу, слідкує за здоров'ям дитини, приймає участь у опитуваннях щодо стану здоров'я дитини, дитина забезпечена приладдям для освітньої діяльності, але не в повній мірі. Дівчинка відвідує заняття в синхронному режимі, але завдання асинхронного режиму виконує не завжди. Дитина приймає участь у виконанні завдань, має досконалий фізичний розвиток, що відповідає віковим можливостям. ОСОБА_18 на низькому та середньому рівні засвоює освітні напрями базового компонента дошкільної освіти, має не достатній словниковий запас, має недостатньо сформовані навики самообслуговування.
Згідно висновків про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини від 02.05.2023 року, проведених Інклюзивно-ресурсним центром Лозуватської сільської ради Дніпропетровської області, ОСОБА_19 потребує посиленої уваги дорослих в питанні мовленнєвого розвитку дитини, щодо когнітивного розвитку, потребує постійного мовленнєвого середовища, спонукання говорити словами тощо, ОСОБА_18 потребує допомоги вихователів у вигляді повторення завдання та перевірки його розуміння, з боку батьків налагодження ефективної взаємодії з педагогами закладу з питань розвитку дитини, дитина потребує розширення словника, вивчення узгоджених слів, правильно вимовляти звуки, дитина має навчальні труднощі тяжкого ступеня прояву, потребує індивідуального навчального плану за освітньою програмою ЗДО з урахуванням програм для дітей з ФФНМ та програм для дітей з затримкою психічного розвитку « Віконечко », аналогічного індивідуального плану навчання потребує й ОСОБА_21 .
Як слідує з постанов Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 04.08.2020 року у справі № 177/804/20 та від 01 березня 2023 року у справі № 177/409/23, кожен зі сторін, як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 , в різні періоди часу, притягувалися до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків, даний факт у ході судового засідання не заперечували, вказали, що постанови ними не оскаржувалися. В постанові суду від 01.03.2023 року, якою ОСОБА_2 притягнуто до відповідальності за статтею 184 КУпАП, зафіксовано, що в лютому 2023 року вона неналежно виконувала батьківські обов'язки, в результаті чого в будинку брудно, обмежений запас продуктів харчування, діти брудні та голодні, одяг потребує прання. Однак, з постанови суду від 04.08.2020 року слідує, що ОСОБА_1 також визнавався винуватим в тому, що за адресою: АДРЕСА_1 , не виконував належним чином батьківські обов'язки по відношенню до дітей ОСОБА_18 та ОСОБА_5 , оскільки в будинку мали місце антисанітарні умови, діти були брудні, продукти харчування відсутні.
Відповідно до висновку № 8 Органу опіки та піклування Глеюватської сільської ради, враховуючи неналежні умови проживання та виховання дітей за місцем проживання з матір'ю, антисанітарію в будинку, потребування ремонту, перебування дітей у брудному одязі, наявність продуктів харчування в обмеженій кількості, занедбаного подвір'я, тривалого перебування родини на контролі, не виконання рекомендацій спеціалістів служб у справах дітей та фахівців із соціальної роботи ВСЗН Глеюватської сільської ради, необхідність постійного контролю з боку служб щодо належного виховання, навчання та утримання малолітніх дітей, орган опіки вважав за необхідне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно трьох дітей та передання їх на виховання батьку ОСОБА_1 .
Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , задоволенню не підлягає.
МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем перед судом не доведено вчинення матір'ю психологічного чи фізичного насилля над дітьми, про що вказувалося в позові. Не доведено перед судом й те, що відповідач веде аморальний спосіб життя. В позові позивач зазначав, що він намагався забрати дітей за своїм місцем проживання, де ним створені всі належні умови для проживання дітей, але вказане перед судом не доведено, адже з січня 2022 року позивач є військовослужбовцем за контрактом, проходить військову службу у зв'язку з чим за місцем реєстрації не проживає, у вказаному будинку належних умов проживання для його дітей також не створено. Будь-яких доказів того, що діти недоїдають, мають хвороби, перед судом не доведено, а вказані обставини заперечувалися відповідачем. Згідно досліджених доказів, відповідач дійсно не має належних умов для проживання дітей, не підтримує порядку в будинку та подвір'ї, не в повній мірі забезпечує гігієну дітей, але перед судом доведено й те, що залишившись з трьома дітьми в будинку, в якому батьком дітей не було створено належних умов проживання для дітей (за період їх спільного проживання в будинку 2019-2021 роки), зокрема відсутнє газопостачання, не підведено воду в будинок, відсутній санвузол, не створено куточка для відпочинку дітей, остання не усунулася від виховання дітей, вона приймає участь у житті дітей, цікавиться їх життям, забезпечує їх харчування, прогулянки, читає книги, забезпечує їх участь у заняттях, вживає заходів для проведення ремонту в будинку, висловлює бажання бути з дітьми, дбати про них та виховувати, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про можливість виправлення ставлення матері до виконання батьківських обов'язків, а відповідно відсутність підстав для такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав. Крім того, суд врахував бажання відповідача зберегти родинні зв'язки з дітьми, бажання займатися їх вихованням, приймати участь у їх житті, а також те, що хоча й під контролем органів опіки та соціального захисту, але вона покращує своє відношення до виконання батьківських обов'язків, відновила онлайн-заняття дітей, вживає заходів для ремонту будинку, згідно характеристики з дитячого садочка, саме ОСОБА_2 займається вихованням дітей, дбає про здоров'я.
Судом першої інстанції також було враховано наданий Органом опіки та піклування висновок про доцільність позбавлення відповідача у справі батьківських прав відносно дітей. Разом з тим, суд вважав його недостатньо обґрунтованим. Суд виходив з того, що висновок ґрунтується виключно на акті обстеження умов проживання відповідача, без врахування інформації викладеної в акті обстеження умов проживання за місцем реєстрації батька, що підтвердила в ході судового засідання ОСОБА_22 . Висновок не враховує, що на даний час, належних умов для проживання дітей не створено ні батьком, ні матір'ю дітей, хоча кожен із них запевняє про майбутнє створення таких умов. Висновок складених на підставі письмових пояснень сторін, без оцінки участі кожного з них у житті дітей, участі у їх вихованні, в тому числі в період спільного проживання. Не враховує висновок і того факту, що кожен з батьків притягався до відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків, незабезпечення належних умов життєдіяльності дітей, родина перебувала на контролі ще в період проживання батька з дітьми. Висновок містить виключно інформацію щодо неналежного виконання батьківських обов'язків матір'ю дітей. Висновок не містить даних, які б вказували на неможливість зміни поведінки матері в бік покращення і що позбавлення її батьківських прав, в даних обставинах, відповідатиме найкращим інтересам дітей, в тому числі враховуючи їх вік.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають матеріалам справи, є правильними та такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України « Про охорону дитинства » передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У частині першій статті 17 Закону України « Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини » передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику ЄСПЛ як джерело права.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
В рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз'єднання сім'ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).
У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» Суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) вказано, що звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному и міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключнийі надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19). Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Апеляційний суд в оцінці обставин даної справи виходить з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення.
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»). На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Аналізуючи фактичні обставини справи, колегія суддів доходить висновку, що відповідач намагається зберегти родинні зв'язки з дітьми та покращує своє відношення до виконання батьківських обов'язків. Крім того, факт заперечення відповідача проти позову щодо позбавлення її батьківських прав свідчить про інтерес до дітей та емоційний контакт з її боку до дітей.
Апеляційний суд приймає до уваги доводи апеляційної скарги позивача стосовно відсутності належних умов для проживання та виховання дітей. Проте, зазначені обставини були враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення про відмову в задоволенні позову в даній справі. Крім того, суд обґрунтовано виходив з того, що відповідач, залишившись з трьома дітьми в будинку, в якому батьком дітей також не було створено належних умов проживання для дітей в період спільного проживання в будинку з 2019 до 2021 року. В той же час, ОСОБА_2 не усунулась від виховання дітей, приймає участь у житті дітей, цікавиться їх життям, забезпечує їх харчування, прогулянки, читає книги, забезпечує їх участь у заняттях, вживає заходів для проведення ремонту в будинку, висловлює бажання бути з дітьми, дбати про них та виховувати, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість виправлення ставлення матері до виконання батьківських обов'язків, та відповідно відсутність підстав для такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.
З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні дітей та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанцій про відмову в задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Обставини, на які посилається позивач як на підставу заявленого позову, не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав відносно її дітей.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.
Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність висновків суду першої інстанції. Крім того, наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О.О.Тимченко
Судді: В.П. Зубакової
О.В.Мірути
Повне судове рішення складено 06 вересня 2023 року.
Головуючий О.О. Тимченко