Провадження № 22-ц/803/6436/23 Справа № 214/9543/21 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко А.В. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О.
06 вересня 2023 року м.Кривий Ріг
справа № 214/9543/21
провадження № 22-ц/803/6436/23
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого - Тимченко О.О.,
суддів: Мірути О.А., Зубакової В.П.
за участю секретаря судового засідання - Сотнікової А.І.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
позивач - ОСОБА_2 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Укрсиббанк»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 214/9543/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Укрсиббанк» про захист прав споживачів, визнання протиправними дій та рішень кредитора щодо відмови в проведенні реструктуризації кредитної заборгованості, зобов'язання вчинити дії щодо обов'язкової реструктуризації заборгованості за договором про надання споживчого кредиту в іноземній валюті за Законом України «Про споживче кредитування», відшкодування моральної шкоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 травня 2023 року (суддя Ткаченко А.В.), повне судове рішення складено 11 травня 2023 року,-
В листопаді 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до АТ «Укрсиббанк», в обґрунтування якого посилалися на те, що 07 червня 2006 року між ОСОБА_1 та АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є АТ «Укрсиббанк», було укладено договір про надання споживчого кредиту № 0Д12И8295Д від 07 червня 2006 року, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 10 500 доларів США зі строком повернення до 06 червня 2021 року та відсотками за користування кредитом у розмірі 11,80% річних. У графіку погашення кредиту, який є невід'ємним додатком №1 до кредитного договору, вони узгодили порядок погашення кредиту. Одночасно 07 червня 2006 року між ОСОБА_2 та банком було укладено договір поруки №0Д12И8295-П, за умовами якого поручитель поручився перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань за даним кредитним договором. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та банком було укладено договір іпотеки, згідно з яким в іпотеку передано нерухоме майно квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , придбану за договором купівлі-продажу за рахунок отриманих кредитних коштів. Свої зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_1 початково виконував належним чином, сплативши загалом станом на травень 2011 року 75% тіла кредиту. Надалі, у зв'язку з втратою постійного місця роботи як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 , з урахуванням дострокового погашення тіла кредиту до 2018 року, за погодженням з банком вони сплачували проценти за користування кредитом. Починаючи з 2014 року відбулося різке зростання курсу долара США, що вплинуло на виконання кредитних зобов'язань за договорами в іноземній валюті. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 січня 2020 року у справі №214/1176/17 за позовом АТ «Укрсиббанк»» солідарно стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Укрсиббанк» заборгованості за кредитним договором, а саме по процентам 2 518 доларів США 54 центи, пені 469 грн 42 коп, стягнення з ОСОБА_3 на користь банку заборгованості по процентам в розмірі 94 долари США 24 центи. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 січня 2020 року у справі № 214/1176/17 залишено без змін. Будучи незгодними з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, позивачі оскаржили їх в касаційному порядку, 27 квітня 2021 року Верховним Судом відкрито касаційне провадження. Разом з тим, у провадженні приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцева І.В. на примусовому виконанні перебувають виконавчі провадження № 63736631, № 63736774, відкриті 26 листопада 2020 року з примусового виконання виконавчих листів, виданих Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області на виконання рішення суду від 24 січня 2020 року у справі №214/1176/17. Однак, 23 квітня 2021 року набув чинності Закон України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті » № 1381-ІХ від 13 квітня 2021 року, яким розділ 4 « Прикінцеві та перехідні положення » Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 7, відповідно до якого зобов'язання позичальників за договорами про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, що відповідають зазначеним у цьому пункті критеріям (незалежно від дати укладення договору), підлягають обов'язковій реструктуризації на вимогу позичальника (особи, до якої перейшли права та обов'язки позичальника) або його представника (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом. Відтак, саме на підставі внесених цим Законом змін реструктуризація кредитного боргу стала для кредитора обов'язковою; борг підлягав конвертації за середнім курсом між значеннями на дату отримання кредиту і на дату реструктуризації; борг підлягав зменшенню на суму раніше погашеної пені та на різницю між раніше нарахованими процентами за початковою ставкою та UIRD; визначався загальний строк подання заяви про проведення реструктуризації кредитної заборгованості 3 місяці з дня набрання Законом чинності, тобто до 23 липня 2021 року, а загальний строк розгляду кредитором цієї заяви 60 днів з дня її отримання. Оскільки кредитна історія позичальника ОСОБА_1 повністю відповідала критеріям та умовам, визначеним пунктом 7 розділу 4 « Прикінцеві та перехідні положення » Закону України « Про споживче кредитування », для проведення кредитором обов'язкової реструктуризації зобов'язань позичальника за кредитним договором, наданим в іноземній валюті, 07 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся з відповідною заявою до АТ «Укрсиббанк». Зазначена в заяві інформація повністю відповідала вимогам п.п.4 пункту 7 розділу 4 « Прикінцеві та перехідні положення » Закону України « Про споживче кредитування » та була підтверджена відповідними документами згідно з переліком, визначеним у абз.7 п.п.4 п.7 розділу 4 « Прикінцеві та перехідні положення » Закону України « Про споживче кредитування ». Однак, за вих. № 25-1-01/57016 від 29 липня 2021 року вони отримали від кредитора запит, що для проведення реструктуризації заборгованості їм треба надати додаткові документи, а саме належним чином засвідчені копії паспорту та РНОКПП позичальника ОСОБА_1 , поручителя ОСОБА_2 та членів їх сім'ї, що не було передбачено п.п.4 пунктом 7 розділу 4 « Прикінцеві та перехідні положення » Закону України « Про споживче кредитування ». 23 серпня 2021 року вони знову звернулися до кредитора з проханням розпочати процедуру здійснення обов'язкової реструктуризації. Проте, 21 вересня 2021 року засобами поштового зв'язку вони отримали відмову АТ «Укрсиббанк» від 06 вересня 2021 року № 25-1-01/65082/1 у задоволенні їх вимоги щодо проведення реструктуризації. Вважаючи таку відмову протиправною та незаконною, за захистом своїх прав як споживачів фінансових послуг вони вимушені були звернутися до суду. Зауважили, що неправомірність дій та відмови кредитора у проведенні реструктуризації боргу за кредитним договором № 0Д12И8295Д від 07 червня 2006 року полягає в наступному: 1) положеннями п.п.4 пункту 7 розділу 4 « Прикінцеві та перехідні положення » Закону України « Про споживче кредитування » чітко визначено перелік усіх документів, які позичальник повинен подати для проведення реструктуризації, що вони виконали, а надання копій паспортів та РНОКПП, які від них вимагав банк, цим пунктом не передбачено; 2) ідентифікація їх як майбутніх клієнтів банку відбулася ще 07 червня 2006 року при укладенні кредитного договору та забезпечуваних договорів поруки та іпотеки, тоді ж вони надавали банку копії паспорта, РНОКПП, які було долучено до кредитної справи та наразі вони знаходяться безпосередньо у кредитора; 3) у своєму запиті від 29 липня 2021 року кредитор ніяким чим на аргументував, яким чином надання ними запитуваних копій паспортів, РНОКПП з їх персональними даними може вплинути на здійснення попередніх обчислень, необхідних на початку процедури проведення фінансової реструктуризації зобов'язань за договором; 4) запит та відмова у проведенні банком реструктуризації, були підписані начальником відділу методології та ініціювання примусового стягнення Управління організації процесів стягнення Департаменту зі стягнення боргів АТ «Укрсиббанк» Булава І.В. без підтвердження його повноважень на законне представництво АТ «Укрсиббанк» як юридичної особи, у тому числі ведення переговорів з боржниками щодо проведення процедури обов'язкової реструктуризації зобов'язань; 5) у зверненні від 23 серпня 2021 року вони повідомили банку, що вимоги про надання копій паспортів, РНОКПП є передчасними, та вони ці документи нададуть після досягнення обопільної згоди щодо укладення та підписання договору про реструктуризацію кредитної заборгованості на підставі Закону України «Про споживче кредитування» (з урахуванням змін); 6) кредитором було порушено строк розгляду заяви від 07 липня 2021 року про проведення обов'язкової реструктуризації зобов'язань за договором, встановлений п.п.12 пунктом 7 розділу 4 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України « Про споживче кредитування »: заяву було отримано кредитором 09 липня 2021 року, в той час як відповідь надано 17 вересня 2021 року, хоча кредитор повинен був розглянути цю заяву протягом 60 днів з моменту отримання, тобто до 09 вересня 2021 року. Крім того, оскільки відповідно до частини 4 статті 28 Закону України «Про споживе кредитування», кредитор несе перед споживачем відповідальність за завдану його неправомірними діями шкоду у порядку, встановленому законом, а незаконною відмовою у проведенні реструктуризації боргу, тривалим порушенням прав позивачів банк спричинив їм моральну шкоду, її розмір вони визначили в 37 000 грн. При визначенні розміру моральної шкоди вони виходили із засад справедливості, розумності, співмірності, тривалості порушення їх прав та розміру встановленої у 2021 році мінімальної заробітної плати (6 500 грн).
Враховуючи вищезазначене, просили суд визнати неправомірними (протиправними) дії та рішення кредитора АТ «Укрсиббанк» за результатами розгляду заяви від 07 липня 2021 року про проведення обов'язкової реструктуризації кредитної заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 0Д12И8295Д від 07 червня 2006 року на підставі Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті » від 13 квітня 2021 року № 1381-IX на вимогу позичальника боржника ОСОБА_1 ; зобов'язати кредитора АТ «Укрсиббанк» вчинити певну дію, а саме провести обов'язкову реструктуризацію кредитної заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 0Д12И8295Д від 07 червня 2006 року на вимогу позичальника боржника ОСОБА_1 згідно з критеріями та умовами, визначеними Законом України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті » №1381-ІХ від 13 квітня 2021 року; стягнути з кредитора АТ «Укрсиббанк» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 37 000,00 грн.
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 травня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що станом на момент звернення позивачів із заявою про реструктуризацію боргу між ними та АТ «Укрсиббанк», як кредитором, існував спір щодо розміру заборгованості за кредитним договором, який остаточно було вирішено постановою Верховного Суду 15 серпня 2022 року, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що подання позивачами заяви про реструктуризацію зобов'язань за договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, 07 липня 2021 року було передчасним, оскільки фактично таке право вони могли реалізувати протягом двох місяців після ухвалення Верховним Судом постанови 15 серпня 2022 року за наслідками касаційного перегляду. Суд також виходив з того, що наразі відносини між сторонами діють не у площині кредитно-договірних з огляду на зміну строку їх виконання кредитором внаслідок пред'явлення вимоги про стягнення заборгованості у 2017 році, а трансформувались у відносини з примусового виконання судового рішення, процесуальний порядок чого регламентований розділом 6 ЦПК України та Законом України «Про виконавче провадження. Відтак, позивачі вправі ініціювати перед судом питання відстрочення або розстрочення виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення у справі № 214/1176/17. Поміж іншим, позичальник ОСОБА_1 не позбавлений права ініціювати перед кредитором питання продовження строку подання заяви про проведення реструктуризації або поновлення такого строку з наведенням поважних причин для цього. З огляду на відмову в задоволенні вимоги позивачів щодо зобов'язання відповідача здійснити реструктуризацію заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції зазначив, що й підстави для задоволення похідної вимоги про відшкодування моральної шкоди, яка є недоведеною, також відсутні.
В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, позивачі посилаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСІБ, ЯКИ ПОДАЛИ АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Апеляційна скарга мотивована тим, що ідентифікація позивачів, як клієнтів банку, відбулася 07 червня 2006 року під час укладання договорів, а копії їх паспортів та ідентифікаційних кодів були долучені до матеріалів кредитної справи, а отже, запитувані кредитором документи, знаходяться у нього. Вказує, що касаційне провадження у справі № 214/1176/17 було відкрито ухвалою Верховного Суду 29 квітня 2021 року, а відповідні норми Закону України № 1381-ІХ набули чинності 23 квітня 2021 року, тобто раніше відкриття касаційного провадження, тому на день набрання чинності пунктом 7 Закону № 1381-ІХ в наявності було судове рішення, яке набрало законної сили, а тому, як на момент звернення, так і на теперішній час, вони мають законні підстави для проведення кредитором обов'язкової реструктуризації кредитного боргу. Крім того, на думку позивачів, зважаючи на те, що постанова Верховного Суду у справі № 214/1176/17 була прийнята 15 серпня 2022 року, а оскаржуване рішення ухвалено судом 04 травня 2023 року, тобто значно пізніше, ніж постанова Верховного Суду, згідно з якою розмір предмету спору не змінився на момент прийняття оскаржуваного рішення, тому суд першої інстанції повинен був застосувати правило преюдиції, оскільки однією з їх позовних вимог було саме зобов'язати кредитора провести обов'язкову реструктуризацію кредитної заборгованості в розмірі, яка вже встановлена судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Порушення судом першої інстанції норм процесуального права позивачі мотивують тим, що дана справа була розподілена для розгляду судді Ткаченко А.В., який вже приймав рішення у справі № 214/1176/17 про стягнення з них кредитної заборгованості, яке набрало законної сили, а визначений розмір заборгованості є вимогою частини предмету цього цивільного спору. Відтак, на думку позивачів, у судді Ткаченка А.В. вже склалася певна суб'єктивна позиція або суб'єктивні внутрішні переконання щодо частини предмету цього спору, що в подальшому зашкодило всебічному, повному, неупередженому та об'єктивному розгляду цієї справи та привело до ухвалення судом незаконного судового рішення. Крім того, суддя Ткаченко А.В., як голова суду, не належним чином розглянув їхню заяву від 28.02.2020 року та скаргу від 10.03.2020 року щодо втрати працівниками апарату суду процесуальних документів саме з матеріалів справи № 214/1176/17, в якій він ухвалив рішення, та надав їм тричі формальні відповіді від 20.03.2020 року, 23.03.2020 року т 26.03.2020 року про те, що нібито в ході проведених службових перевірок не вдалося встановити осіб, причетних до зникнення процесуальних документів з матеріалів цієї справи. Однак, лише після їх скарг до Державної судової адміністрації України та Ради суддів України, в ході наступних службових перевірок, вдалося встановити осіб, причетних до втрати процесуальних документів. Враховуючи зазначені обставини, на підставі статті 36 ЦПК України, головуючому судді Ткаченку А.В. було заявлено відвід, в задоволенні якого ухвалами суду від 06.12.2021 року та 08.12.2021 року безпідставно відмовлено. Вважають, що в ухваленні оскаржуваного рішення брав участь суддя, якому було заявлений обґрунтований та мотивований відвід, оскільки однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об'єктивності та неупередженості розгляду справи є розгляд справи належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Від АТ «Укрсиббанк» до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник відповідача зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надана їм оцінка, на підставі чого і було зроблено правомірні висновки з урахуванням умов договору та норм закону, що відповідає позиції Верховного Суду. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, від них надійшов заява про розгляд справи за їх відсутності.
Представник АТ «Укрсиббанк» в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з'явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
07 червня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «Укрсиббанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ОД12И8295Д, за умовами п.п.1.1, 1.4 якого кредитодавець надав позичальникові кредит в сумі 10 500 доларів США з цільовим призначенням для особистих потреб (придбання нерухомості).
Відповідно до п.п.1.2.1, 1.2.2 кредитного договору, надання кредиту здійснюється строком з 07 червня 2006 року по 06 червня 2021 року для особистих потреб, а саме на придбання нерухомості шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника для подальшого використання за цільовим призначенням.
Забезпеченням виконання ОСОБА_1 кредитних зобов'язань виступали іпотека належної йому кв. АДРЕСА_2 та порука ОСОБА_2 на підставі укладеного між банком та ОСОБА_2 договору поруки № ОД12И8295-П, за умовами якого поручитель зобов'язалась солідарно відповідати за виконання позичальником кредитних зобов'язань за вказаним кредитним договором.
ОСОБА_1 свої кредитні зобов'язання початково належним чином виконував, активно вносячи кошти на погашення тіла кредиту, що слідує з виписки по кредитному договору. Станом на 10 січня 2014 року прострочення виконання зобов'язань не було. Однак, востаннє внісши 20 грудня 2016 року 23 доларів США 37 центів в рахунок фактичного погашення тіла кредиту та 63 центи в рахунок погашення заборгованості за відсотками, всього сплативши станом на 05 жовтня 2017 року 8 123 доларів США 96 центів, ОСОБА_1 допустив порушення виконання зобов'язань. Станом на 05 жовтня 2017 року розмір заборгованості за кредитним договором, у тому числі простроченої, складав: за тілом кредиту 2 376 доларів США 96 центів, відсотків за користування кредитом 236 доларів США 74 центи, нарахованої неустойки 469 грн 42 коп. Вказані обставини встановлено судовим рішеннями у справі №214/1176/17, які набрали законної сили, а тому в силу частини 4 статті 82 ЦПК України вони є преюдиціальними та окремому доказуванню не підлягають, оскільки їх істину вже встановлено у судовому рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу.
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 січня 2020 року у справі № 214/1176/17, у задоволенні вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсиббанк» за первісним позовом про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного договору, договорів поруки та іпотеки з моменту укладення відмовлено. Зустрічний позов ПАТ «Укрсиббанк» задоволено частково: стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсиббанк» заборгованість за договором від 07 червня 2006 року по кредиту та процентах у розмірі 2 518 доларів США 54 центи і пеню у розмірі 469 грн 42 коп; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсиббанк» заборгованість за договором від 07 червня 2006 року по процентах у розмірі 94 долари США 24 центи; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 січня 2020 року у справі №214/1176/17 залишено без змін. За наслідками касаційного перегляду постановою Верховного Суду від 15 серпня 2022 року судові рішення першої та апеляційної інстанцій у вказаній цивільній справі залишено в силі.
07 липня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 направили на ім'я Голови правління АТ «Укрсиббанк» заяву про реструктуризацію кредитної заборгованості у відповідності до Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті » №1381-ІХ від 13 квітня 2021 року, який набув чинності 23 квітня 2021 року. Зі змісту заяви слідує, що позивачі ставили вимогу про проведення реструктуризації кредитної заборгованості, стягнутої з них саме за рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 січня 2020 року у справі № 214/1176/17. До заяви вони долучили копії таких документів: довідки КОМ ДІС НОВА КОМ №25 від 01 липня 2021 року про склад сім'ї, інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власників на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна у відношенні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (їх сина), довідки з пенсійного фонду за формою ОК-7, довідки з податкового органу та заяву на отримання виписки з історії платежів за кредитним договором. Заяву отримано банком 09 липня 2021 року за вх.№ 72250.
29 липня 2021 року за вих. №25-1-01/57016 від АТ «Укрсиббанк» на адресу ОСОБА_1 було направлено лист за результатами попереднього розгляду поданої заяви про проведення реструктуризації боргу, в якій кредитор для всебічного розгляду заяви просив позичальника надати додаткові документи, а саме: належним чином засвідчені копії паспорта, РНОКПП ОСОБА_1 та членів його сім'ї (осіб, що входять до складу сім'ї відповідно до статті 3 СК України).
23 серпня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 направили відповідь на лист АТ «Укрсиббанк», в якій зазначили, що їх вимога стосовно надання заявлених додаткових документів не ґрунтується на вимогах Закону України « Про споживче кредитування », більше того їх ідентифікація як клієнтів була проведена банком при укладенні договору про надання споживчого кредиту у 2006 році, а копії їх паспортів та РНОКПП наявні в матеріалах кредитної справи. Посилаючись на захист персональних даних, загалом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не відмовились надати банку заявлені у листі документи, однак після досягнення обопільної згоди щодо укладення та підписання договору про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором №ОД12И8295Д від 07 червня 2006 року. Наразі таку вимогу банку вважали передчасною.
06 вересня 2021 року за вих. №25-1-01/65082/1 АТ «Укрсиббанк» надано відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у проведенні обов'язкової реструктуризації заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №ОД12И8295Д від 07 червня 2006 року з посиланням на п.п.4 пункт 7 розділу 4 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 та частини 4 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Апеляційна скарга ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню.
МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що станом на момент звернення позивачів із заявою про реструктуризацію боргу між ними та АТ «Укрсиббанк», як кредитором, існував спір щодо розміру заборгованості за кредитним договором, який остаточно було вирішено постановою Верховного Суду 15 серпня 2022 року, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що подання позивачами заяви про реструктуризацію зобов'язань за договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, 07 липня 2021 року було передчасним, оскільки фактично таке право вони могли реалізувати протягом двох місяців після ухвалення Верховним Судом постанови 15 серпня 2022 року за наслідками касаційного перегляду. Суд також виходив з того, що наразі відносини між сторонами діють не у площині кредитно-договірних з огляду на зміну строку їх виконання кредитором внаслідок пред'явлення вимоги про стягнення заборгованості у 2017 році, а трансформувались у відносини з примусового виконання судового рішення, процесуальний порядок чого регламентований розділом 6 ЦПК України та Законом України «Про виконавче провадження. Відтак, позивачі вправі ініціювати перед судом питання відстрочення або розстрочення виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення у справі № 214/1176/17. Поміж іншим, позичальник ОСОБА_1 не позбавлений права ініціювати перед кредитором питання продовження строку подання заяви про проведення реструктуризації або поновлення такого строку з наведенням поважних причин для цього. З огляду на відмову в задоволенні вимоги позивачів щодо зобов'язання відповідача здійснити реструктуризацію заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції зазначив, що й підстави для задоволення похідної вимоги про відшкодування моральної шкоди, яка є недоведеною, також відсутні.
Проте, апеляційний суд не в повній мірі погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині мотивів для відмови в задоволенні позову.
Стаття 3 Закону України «Про споживче кредитування» визначає, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв'язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію зобов'язань за договором про споживчий кредит. Реструктуризація зобов'язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.
23 квітня 2021 року набрав чинності Закон № 1381-ІХ і розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 7.
Відповідно до підпунктів 1-2 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» обов'язковій реструктуризації підлягають зобов'язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, у разі: наявності станом на день набрання чинності цим пунктом будь-якого непогашеного грошового зобов'язання (простроченого грошового зобов'язання та/або грошового зобов'язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв'язку з виконанням ним зобов'язань позичальника; відсутності станом на 01 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов'язаний сплатити не пізніше 01 січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв'язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 01 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 01 січня 2014 року) у зв'язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації; виконання зобов'язань за договором забезпечено предметом іпотеки згідно з статтею 5 Закону України «Про іпотеку» у вигляді майна, віднесеного до об'єктів житлового фонду (далі - житлове нерухоме майно), або об'єкта незавершеного житлового будівництва, або майнових прав на нього, або садового будинку, або земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а загальна площа такого нерухомого майна (об'єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує для квартири 140 квадратних метрів, для житлового будинку - 250 квадратних метрів, для садового будинку - 250 квадратних метрів, для земельної ділянки - площі, визначеної пунктом «г» частини першої статті 121 Земельного кодексу України.
Крім того, вимагається виконання хоча б однієї з таких умов:
предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
у власності позичальника або майнового поручителя, який є власником предмета іпотеки - об'єкта незавершеного житлового будівництва, відсутнє інше житлове нерухоме майно (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
предмет іпотеки - нерухоме житлове майно придбавалося повністю або частково за рахунок кредитних коштів, отриманих за договором, і умовами договору або іпотечного договору передбачено заборону реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою розташування житлового нерухомого майна, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
предметом іпотеки є земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, площа якого не перевищує 250 квадратних метрів, розташованого на зазначеній земельній ділянці, та житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
предметом іпотеки є садовий будинок, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі).
Відповідно до підпункту 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» реструктуризація зобов'язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається кредитору позичальником (особою, до якої перейшли права та обов'язки позичальника) або його представником (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) особисто або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом, крім таких випадків:
у разі смерті позичальника (або особи, до якої перейшли права та обов'язки позичальника) протягом строку, передбаченого абзацом першим цього підпункту, спадкоємець, до якого перейшли права та обов'язки позичальника, може подати заяву про проведення реструктуризації протягом двох місяців з дня одержання відповідного свідоцтва про право на спадщину;
у разі наявності на день набрання чинності цим пунктом у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов'язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов'язань за яким подається заява, та/або права та обов'язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов'язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, та відсутності рішення суду, що набрало законної сили, заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності цим пунктом, але не пізніше двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду в такій справі;
у разі залучення позичальника (особи, до якої перейшли права та обов'язки позичальника) у встановленому законодавством порядку до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях у період, що припадає на тримісячний строк з дня набрання чинності цим пунктом, заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності цим пунктом, але не пізніше двох місяців з дня завершення такого залучення.
У разі пропуску позичальником строків, зазначених у цьому підпункті, кредитор звільняється від обов'язку проведення реструктуризації зобов'язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим пунктом.
Відповідно до абзацу 2 підпункту 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» законодавець встановив два варіанти строків для позичальника на звернення до кредитора із заявою про реструктуризацію зобов'язань у випадку наявності у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов'язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов'язань за яким подається заява, та/або права та обов'язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов'язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, та відсутності рішення суду, що набрало законної сили:
заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності пунктом 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», але не пізніше двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду в такій справі.
Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 січня 2020 року у справі № 214/1176/17, у задоволенні вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсиббанк» за первісним позовом про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного договору, договорів поруки та іпотеки з моменту укладення відмовлено. Зустрічний позов ПАТ «Укрсиббанк» задоволено частково: стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсиббанк» заборгованість за договором від 07 червня 2006 року по кредиту та процентах у розмірі 2 518 доларів США 54 центи і пеню у розмірі 469 грн 42 коп; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсиббанк» заборгованість за договором від 07 червня 2006 року по процентах у розмірі 94 долари США 24 центи; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 січня 2020 року у справі №214/1176/17 залишено без змін.
Так, відповідно до ст. 223 ЦПК України рішення суду набирає законної сили, після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Постанова Дніпровського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року набрала законної сили 08 вересня 2020 року, що свідчить про те, що між позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як боржниками, та АТ «Укрсиббанк», як кредитором, на момент набрання чинності п. 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», не існувало спору щодо розміру заборгованості за кредитним договором, тому заяву про реструктуризацію заборгованості позивачі мали подати до 24 липня 2021 року, однак така заява подана 07 липня 2021 року.
При цьому перебування справи за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк» про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного договору, договорів поруки та іпотеки з моменту їх укладення, та за зустрічною позовною заявою ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у провадженні Верховного Суду не впливає на обрахунок строку, визначеного підпунктом 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».
Отже, позичальник ОСОБА_1 та поручитель ОСОБА_2 звернулися до банку з письмовою заявою про реструктуризацію заборгованості 07 липня 2021 року, тобто після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності законом, тому в даному випадку відсутні підстави для задоволення позову позивачів про захист прав споживачів, визнання протиправними дій та рішень кредитора щодо відмови в проведенні реструктуризації кредитної заборгованості, зобов'язання вчинити дії щодо обов'язкової реструктуризації заборгованості за договором про надання споживчого кредиту в іноземній валюті за Законом України «Про споживче кредитування», відшкодування моральної шкоди, оскільки на день набрання чинності пунктом 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у суді будь-яких відкритих пров аджень предметом спору в яких є права та обов'язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов'язань за яким подається заява та судових рішень, які не набрали законної сили не було.
Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18 липня 2023 року у справі № 569/13485/22, відповідно до яких позивач мав право звернутися із заявою до банку про обов'язкову реструктуризацію боргу у визначені пунктом 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» строки, тобто протягом трьох місяців з дня набрання чинності цього закону, а оскільки рішення у справі № 569/10347/16, яким вирішено спір про розмір заборгованості за договором, про реструктуризацію зобов'язань за яким просив позивач, набрало законної сили 08 серпня 2017 року, тобто до набрання чинності положеннями відповідного закону, які давали право на реструктуризацію, то позивач звернувся із заявою до банку про реструктуризацію боргу на підставі вказаного закону із пропуском строку а відповідач правомірно відмовив у її задоволенні.
Отже апеляційний суд доходить висновку про наявність правових підстав для зміни рішення суду першої інстанції в частині мотивів для відмови в задоволенні позову з зазначенням про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через пропуск позивачами строку на звернення до банку із заявою про реструктуризацію боргу.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що ідентифікація позивачів, як клієнтів банку, відбулася 07 червня 2006 року під час укладання договорів, а копії їх паспортів та ідентифікаційних кодів були долучені до матеріалів кредитної справи, а отже, запитувані кредитором документи, знаходяться у нього, тому банк безпідставно відмовив позивачам в проведенні реструктуризації заборгованості та вимагав надання додаткових документів не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог позивачів, оскільки в даному випадку, у зв'язку із пропуском позивачами строку на звернення до відповідача із заявою про реструктуризацію боргу, у банку відсутній обов'язок проведення реструктуризації зобов'язань за іпотечним кредитом.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
В даному випадку відмова банку в проведенні реструктуризації заборгованості з підстав ненадання позивачами додаткових документів не порушує права позивачів та не породжує обов'язку банку провести реструктуризацію боргу, оскільки позивачі не мають права на реструктуризацію боргу.
Посилання позивачів в апеляційній скарзі на те, що касаційне провадження у справі № 214/1176/17 було відкрито ухвалою Верховного Суду 29 квітня 2021 року, а відповідні норми Закону України № 1381-ІХ набули чинності 23 квітня 2021 року, тобто раніше відкриття касаційного провадження, тому на день набрання чинності пунктом 7 Закону № 1381-ІХ в наявності було судове рішення, яке набрало законної сили, а тому, як на момент звернення, так і на теперішній час, вони мають законні підстави для проведення кредитором обов'язкової реструктуризації кредитного боргу підтверджують позицію колегії суддів стосовно того, що позивачі звернулися до банку з письмовою заявою про реструктуризацію заборгованості після спливу тримісячного строку, визначеного підпунктом 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».
Доводи апеляційної скарги позивачів про те, що постанова Верховного Суду у справі № 214/1176/17 була прийнята 15 серпня 2022 року, а оскаржуване рішення ухвалено судом 04 травня 2023 року, тобто значно пізніше, ніж постанова Верховного Суду, згідно з якою розмір предмету спору не змінився на момент прийняття оскаржуваного рішення, тому суд першої інстанції повинен був застосувати правило преюдиції, оскільки однією з їх позовних вимог було саме зобов'язати кредитора провести обов'язкову реструктуризацію кредитної заборгованості в розмірі, яка вже встановлена судовим рішенням, яке набрало законної сили, не впливають на висновок колегії суддів стосовно мотивів відмови в задоволенні позовних вимог позивачів.
Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.
Той факт, що дана справа була розподілена для розгляду судді Ткаченко А.В., який вже приймав рішення у справі № 214/1176/17 про стягнення з них кредитної заборгованості, яке набрало законної сили, а визначений розмір заборгованості є вимогою частини предмету цього цивільного спору та, думку позивачів, у судді Ткаченка А.В. вже склалася певна суб'єктивна позиція або суб'єктивні внутрішні переконання щодо частини предмету цього спору, що в подальшому зашкодило всебічному, повному, неупередженому та об'єктивному розгляду цієї справи та привело до ухвалення судом незаконного судового рішення не є порушенням норм процесуального права, а наведені вище обставини є припущеннями позивачів.
Посилання позивачів на те, що суддя Ткаченко А.В., як голова суду, не належним чином розглянув їхню заяву від 28.02.2020 року та скаргу від 10.03.2020 року щодо втрати працівниками апарату суду процесуальних документів саме з матеріалів справи № 214/1176/17, в якій він ухвалив рішення, та надав їм тричі формальні відповіді від 20.03.2020 року, 23.03.2020 року та 26.03.2020 року про те, що нібито в ході проведених службових перевірок не вдалося встановити осіб, причетних до зникнення процесуальних документів з матеріалів цієї справи також не є порушеннями норм процесуального права при розгляді цієї цивільної справи, оскільки в даному випадку позивачами виражено незгоду з діями судді Ткаченко А.В., як голови суду.
Посилання позивачів в апеляційній скарзі на безпідставність відмови в задоволенні заяв про відвід головуючому судді Ткаченку А.В. є безпідставними, оскільки суд першої інстанції дотримався приписів статей 36,40 ЦПК України при вирішенні питання щодо підстав відводу судді та в порядку вирішення заявлених відводів ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 грудня 2021 року та ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 березня 2020 року, надавши належну оцінку доводам позивачів, відмовив у задоволенні заяв позивачів про відвід судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Ткаченка А.В.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 та частини 4 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Апеляційний суд доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині з викладенням її у редакції цієї постанови.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції лише в мотивувальній частині, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 травня 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О.О.Тимченко
Судді: О.А. Мірута
В.П. Зубакової