Провадження № 22-ц/803/6218/23 Справа № 215/8097/21 Суддя у 1-й інстанції - Квятковський Я. А. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О.
06 вересня 2023 року м.Кривий Ріг
справа № 215/8097/21
провадження № 22-ц/803/6218/23
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
Головуючого: Тимченко О.О.,
суддів: Мірути О.А., Корчистої О.І.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 215/8097/21 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»,
на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 квітня 2023 року (суддя Ковтун Н.Г.), повне судове рішення складено 03 травня 2023 року,-
В грудні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 , в обґрунтування якого посилалося на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору № б/н від 11.04.2016 року, Банком відповідачу було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків. Вказує, що АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме, надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. В свою чергу, відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором та підтверджується випискою по рахунку. Таким чином, в порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав.
Враховуючи вищезазначене, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитом в розмірі 20 270,22 грн та понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 квітня 2023 року в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що згідно з випискою заборгованість за кредитною карткою № НОМЕР_1 станом на 16.10.2016 року становила 7 999,34 грн, що не заперечувалось відповідачем, але з урахуванням стягнутих під час примусового виконання судового рішення у справі № 215/3991/17 коштів, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність заборгованості у відповідача за даною карткою. Щодо заборгованості за кредитною карткою № НОМЕР_2 , то суд виходив з того, що позивачем не надано належних, допустимих і достовірних доказів отримання ОСОБА_1 цієї картки та підписання нею договорів щодо купівлі товару з оплатою частинами і щодо страхування кредитного ліміту, стосовно яких нараховано заборгованість.
В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, АТ КБ «ПриватБанк»» посилається на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Апеляційна скарга мотивована тим, що випискою по руху коштів підтверджується встановлення відповідачу кредитного ліміту, а також факт використання відповідачем грошей, отримання нею коштів через банкомати, а отже й отримання кредитної картки, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Із виписки вбачається, що відповідач знімав кредитні кошти, частково погашав заборгованість за договором. Наголошує на тому, що суми, які просить стягнути Банк, належним чином обґрунтовані та підтверджені. Зокрема, із розрахунку заборгованості та виписки за картрахунками відповідача чіткою вбачаються всі операції по зняттю (використанню) кредитних коштів, а також всі операції з часткового погашення заборгованості. Крім цього, випискою також підтверджується факт користування відповідачем послугою «Оплата частинами», яка передбачена умовами договору для власників кредитних карток. До того ж, факт користування послугою «Оплата частинами» відповідачем не спростовано, звернень щодо вчинених операцій по кредитній картці без волевиявлення відповідача до банку не надходило.
Від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому вона посилається на те, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт укладання договору між відповідачем і Банком, та ознайомлення відповідача з Умовами та правилами надання банківських послуг, які діяли на момент його укладання, а також не доведено отримання відповідачем картки з номером НОМЕР_2 (строк дії 03/18), підписання нею договорів щодо купівлі товару з «оплатою частинами» і щодо страхування кредитного ліміту, щодо яких нараховано заборгованість саме на спірному банківському рахунку. А тому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк».
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
11.04.2016 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, з встановленням кредитного ліміту і видачею кредитної картки. ОСОБА_1 зобов'язалась виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг.
Відповідно до довідки банку за ОСОБА_1 обліковуються згідно з кредитним договором від 11.04.2016 року платіжні картки: № НОМЕР_2 , дата відкриття 16.10.2016р. зі строком дії 03/18, та № 5168755628999910, дата відкриття 19.01.2016р. зі строком дії картки 01/20.
Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ОСОБА_1 , старт карткового рахунку по картці № НОМЕР_1 - 19.01.2016, в подальшому 11.04.2016р. встановлено кредитний ліміт в розмірі 5 800 грн, 16.10.2016р. збільшено кредитний ліміт до 8 000 грн, 16.10.2016р. зменшено кредитний ліміт до 6 300 грн, з 29.07.2018р. зменшено кредитний ліміт до 0,00 грн.
Згідно з розрахунком заборгованості за договором № б/н від 11.04.2016 року ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» станом на 01.11.2021 року має заборгованість: 20 270,22 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 9 558,79 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625.
Під час примусового виконання заочного судового рішення у справі №215/3991/17 з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» стягнуто борг за кредитним договором у сумі 10 609,78 грн.
Згідно із частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк»» підлягає частковому задоволенню.
МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду: малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що ціна позову в даній справі є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що згідно з випискою заборгованість за кредитною карткою № НОМЕР_1 станом на 16.10.2016 року становила 7 999,34 грн, що не заперечувалось відповідачем, але з урахуванням стягнутих під час примусового виконання судового рішення у справі № 215/3991/17 коштів, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність заборгованості у відповідача за даною карткою. Щодо заборгованості за кредитною карткою № НОМЕР_2 , то суд зазначив, що позивачем не надано належних, допустимих і достовірних доказів отримання ОСОБА_1 цієї картки та підписання нею договорів щодо купівлі товару з оплатою частинами і щодо страхування кредитного ліміту, стосовно яких нараховано заборгованість.
Проте, апеляційний суд частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Позивач, обґрунтовуючи свою вимогу про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», розміщеного на сайті: https://privatbank.ua/terms/, а також витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (Універсальна, 30 днів пільгового періоду), який не підписаний відповідачем.
Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» визначені, у тому числі: умови використання кредитних карт; відповідальність сторін; порядок нарахування і сплати відсотків та комісії; порядок погашення боргових зобов'язань за кредитом.
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (11 квітня 2016 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (грудень 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», розміщені на сайті: www.privatbank.ua, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 11 квітня 2016 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язкову. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
В даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В « Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань » від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19).
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що позивач є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного, усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Проте, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, тому колегія суддів вважає, що банк вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання повернути йому фактично отримані грошові кошти (тіло кредиту).
Звертаючись до суду з позовом в даній справі АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за анкетою-заявою від 11 квітня 2016 року в розмірі 20 270,22 грн, що є заборгованістю відповідача за тілом кредиту.
Разом з тим, 14 грудня 2017 року Тернівським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області було ухвалено заочне рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку 17 680,94 грн заборгованості за кредитом, 2 975,02 грн заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 7 566,62 грн заборгованості за пенею, станом на 18 липня 2017 року за тим же самим договором від 11 квітня 2016 року.
В подальшому, за заявою ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення ухвалою суду першої інстанції від 28 вересня 2020 року вищевказане рішення було скасовано, а ухвалою суду від 10 вересня 2021 року позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 у справі № 215/3991/17 залишено без розгляду.
Під час примусового виконання скасованого заочного судового рішення у справі № 215/3991/17 з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» в межах виконавчого провадження № 56129368 стягнуто борг за кредитним договором в сумі 10 609,78 грн.
Зазначені обставини були враховані судом першої інстанції, проте, суд, відмовляючи в задоволенні позову в повному обсязі дійшов помилкового висновку щодо ненадання Банком доказів отримання відповідачем кредитної картки № НОМЕР_2 . Колегія суддів виходить з того, що такий висновок суду суперечить наявним в матеріалах справи, зокрема АТ КБ «ПриватБанк» на підтвердження своїх вимог було надано довідку, в якій зазначаються картки надані відповідачу в межах спірного кредитного договору. Серед наданих карток вказано й кредитну картку за номером НОМЕР_2 (дата відкриття - 16.10.2016 року, термін дії - 03/18). Крім того, факт отримання її відповідачем та користування також підтверджується випискою за договором
За таких обставин, наявність заборгованості відповідача за фактично використаними коштами підтверджена належними та допустимими доказами у справі.
З огляду на те, що відповідачем частково погашено заборгованість за кредитом, позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають частковому задоволенню в розмірі 9 660,44 грн.
Згідно із частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі, за яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості за тілом кредиту в розмірі 9 660,44 грн.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
За частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи зазначене, з відповідача ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь позивача АТ КБ «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору, понесені у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції - 1 081,83 грн, та переглядом у суді апеляційної інстанції - 1 622,76 грн, що становить загальну суму 2 704,59 грн.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 11 квітня 2016 року, а саме, за тілом кредиту в розмірі 9 660 (дев'ять тисяч шістсот шістдесят) гривень 44 копійок.
В іншій частині позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору, понесені у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та переглядом у суді апеляційної інстанції в розмірі 2 704 (дві тисячі сімсот чотири) гривень 59 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий О.О.Тимченко
Судді: О.А. Мірута
О.І.Корчистої