05 вересня 2023 року м. Рівне №460/6154/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та просить визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII); зобов'язати нарахувати та виплатити підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, з 06.09.2022 (за шість місяців з дати звернення з позовом до суду).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи; проживає в населеному пункті, який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення; є непрацюючим пенсіонером. Зазначила, що Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 у справі №6-р/2018 відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII, яка із 17.07.2018 є чинною у редакції до 01.01.2015. Однак, нарахування та виплату позивачу вказаної доплати відповідачем здійснено не було, чим порушено право на отримання соціальної допомоги, визначеної Законом.
Ухвалою від 10.03.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено строк для подання відповідачем відзиву.
Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. Зазначив, що згідно з рішенням ПФУ про перерахунок пенсії з електронної пенсійної справи позивач перебуває на обліку та має статус особи, яка проживає в зоні посиленого радіоактивного контролю - 4 категорії. Однак з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а. З врахуванням наведеного, вважає відсутніми підстави для задоволення позову.
15.08.2023 позивач подав додаткові докази.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив та врахував таке.
Матеріалами справи стверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду, отримуючи пенсію. Не працює. Відповідно до посвідчення категорії 4 позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи.
З 24.02.2023 позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади від 24.02.2023. Такий населений пункт згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 відноситься до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
11.08.2023 позивач звернулася до органу ПФУ із заявою за призначенням/перерахунком пенсії, до якої долучила документи про місце проживання.
Вважаючи протиправною поведінку органу Пенсійного фонду щодо невиплати їй починаючи за шість останніх місяців з дати надходження позову до суду підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, ОСОБА_1 06.03.2023 звернулася до суду з позовом, шляхом його надіслання засобами поштового зв'язку.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так:
“ 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України”.
01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №76-VIII “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України”, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено, зокрема, статтю 39 №796-XII.
04.02.2016 прийнято Закон України №987-VIII, який згідно з розділом ІІ “Прикінцеві положення” набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту:
“Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України”.
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28.12.2014 №76-VIII визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Таким чином, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом України від 28.12.2014 №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону України від 04.02.2016 №987-VIII. Ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Такий правовий висновок викладений в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2019 у зразковій справі №240/4937/18 (№Пз/9901/55/18) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у цій справі (провадження №11-150заі19).
Як встановлено судом, ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером, має статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Дослідженими судом доказами підтверджується факт реєстрації місця проживання позивача в селі Стара Рафалівка Вараського району Рівненської області з 24.02.2023, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Про такі обставини позивач у встановленому порядку повідомила орган ПФУ 11.08.2023, надавши заяву про перерахунок пенсії та документально підтверджені відомості щодо зміни місця проживання.
Таким чином, суд вважає, що обов'язок відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, виник 11.08.2023, з дня подання пенсіонером заяви та документального підтвердження відомостей про зміну місця проживання.
Щодо доводів відповідача про те, що позивач надала посвідчення потерпілої від наслідків аварії на ЧАЕС 4 категорії, а тому не має права на отримання спірного підвищення до пенсії, суд вважає необхідним зазначити таке.
Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначає умови соціального захисту населення, потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
За змістом статті 39 Закону №796-XII громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Отже така правова норма не ставить право непрацюючого пенсіонера, який проживає в зоні радіоактивного забруднення, на отримання підвищення до пенсії в залежність від категорії особи потерпілого від наслідків аварії на ЧАЕС, а лише залежно від зони радіоактивного забруднення за місцем проживання пенсіонера.
Таким чином, умову для реалізації конституційного права громадянина України на отримання вищевказаної щомісячної грошової допомоги Закон №796-XII пов'язує із наявністю у такого громадянина таких обставин як: 1) належність до осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, або до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (безвідносно до їх категорії); та 2) проживання на територіях радіоактивного забруднення.
Підстави визначення осіб, які належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи, регламентовані статтею 11 Закону №796-XII, згідно з якою до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать:
1) евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення;
2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій;
3) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років;
4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років;
5) особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов'язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями. Перелік видів робіт і місць, де виконувалися зазначені роботи, встановлюється Кабінетом Міністрів України;
6) особи, які досягли повноліття, з числа зазначених у статті 27 цього Закону, та яким у дитячому віці встановлено причинний зв'язок інвалідності з наслідками Чорнобильської катастрофи, за умови проходження переогляду у спеціалізованій медико-соціальній експертній комісії відповідно до частини п'ятої статті 17 цього Закону.
Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать неповнолітні діти, зазначені у статті 27 цього Закону. Після досягнення повноліття (в разі одруження або влаштування на роботу в передбачених чинним законодавством випадках до досягнення повноліття - за їх бажанням відповідно з часу одруження або влаштування на роботу) визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи провадиться на умовах, визначених частиною першою цієї статті, а щодо потерпілих, зазначених у пункті 6 частини першої цієї статті, визначення категорії провадиться відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 цього Закону.
Статтею 65 Закону №796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (ч. 1). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій (ч. 4).
Відповідно до п. 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (далі - Порядок №551), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Закон), іншими актами законодавства.
Крім того, пунктом 3 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 №936, встановлено, що виплата компенсацій, допомоги певних видів та надання пільг у разі, коли вперше встановлено відповідний статус постраждалої особи і видано відповідне посвідчення, проводиться з дня подання громадянином заяви, але не раніше ніж з дня видачі йому посвідчення встановленого зразка.
Тобто, саме посвідчення є документом, що підтверджує статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та підставою для отримання визначених Законом пільг, доплат, компенсацій, зокрема, підвищення до пенсії в розмірі, встановленому статтею 39 Закону №796-ХІІ.
Судом встановлено, що 02.12.1994 Рівненською облдержадміністрацією позивачу видано посвідчення категорії 4 серія НОМЕР_1 громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 198_р. Таке посвідчення безстрокове і діє на всій території України. Пред'явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Як зазначено вище по тексту судового рішення, відповідно до приписів статті 11 цього Закону особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, належать до числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Отже, та обставина, що з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом №791а-ХІІ, не впливає на статус потерпілих від наслідків аварії на ЧАЕС, яким в попередніх періодах відповідно до вимог закону було встановлено такий статус. Правові норми, які регулюють спірні правовідносини, не вказують про втрату чинності відповідних посвідчень потерпілих від аварії на ЧАЕС.
Ту обставину, що Законом №76-VIII виключено статтю 23 Закону №796-XII, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4, також не можна вважати підставою втрати особою статусу потерпілих від наслідків Чорнобильської катастрофи. Більш того, стаття 23 Закону №796-XII не регулювала виплату підвищення до пенсії відповідній категорії осіб, а зазначені в ній компенсації та пільги взагалі не стосувалися оплати праці чи пенсійного забезпечення.
Додатково на користь такого висновку слугує, наприклад, застосування статті 55 Закону №796-XII, яка надає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку потерпілим від наслідків аварії на ЧАЕС, у тому числі й особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, тобто потерпілим 4 категорії.
Аналіз такого правового регулювання дає підстави для висновку, що потерпілі від наслідків аварії на ЧАЕС, безвідносно до категорії, статус яких підтверджується відповідним посвідченням, виданим уповноваженим державним органом, мають право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам у відповідному розмірі, встановленому статтею 39 Закону №796-XII, який залежить лише від зони радіоактивного забруднення за місцем проживання особи.
З огляду на встановлені обставини та наведені вище правові норми, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з 11.08.2023, оскільки саме з цієї дати підтверджується факт надання позивачем у встановленому порядку документально підтверджених відомостей органу Пенсійного фонду про проживання позивача як потерпілої внаслідок аварії на ЧАЕС 4 категорії на території зони гарантованого добровільного відселення, що за правилами статті 39 Закону №796-XII надає позивачу право на отримання підвищення до пенсії в розмірі дві мінімальні заробітні плати (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), без обмеження певним строком.
Оскільки дослідженими судом доказами, у тому числі й матеріалами пенсійної справи, не підтверджується проживання пенсіонера на території радіоактивного забруднення в спірному періоді з 06.09.2022 по 23.02.2023, а в подальшому до 11.08.2023 позивач не надавала до органу ПФУ відомостей про зміну місця проживання, суд вважає, що в такому періоді суб'єктом владних повноважень в межах спірних правовідносин не було допущено протиправної бездіяльності, його поведінка не призвела до порушення прав та законних інтересів позивача, а тому відсутні підстави для застосування судового захисту. Отже, в задоволенні позову в частині позовних вимог за період з 06.09.2022 по 10.08.2023 слід відмовити.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За наведених обставин, позов слід задовольнити частково.
Документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору суд присуджує на користь позивача відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 11.08.2023 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 11.08.2023 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
В решті позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 536,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 05 вересня 2023 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя Н.О. Дорошенко