ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"05" вересня 2023 р. справа № 300/4770/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
Адвокат Шевченко Н.П. в інтересах ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі - Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі - Головне управління ПФУ в Харківській області, відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.06.2023 №092850020304 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, а також зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 08.06.2023.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 14.01.2021 набула 52-річного віку та мала більше 3 років страхового стажу, з них не менше 6 років на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, тому 08.06.2023. звернулась до відповідача 1 за призначенням пенсії за віком відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020. Рішенням від 14.06.2023 №09222850020304 відповідач 2 протиправно, на переконання ОСОБА_1 , відмовив їй у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу. Водночас, позивач стверджує, що у призначенні пенсій їй було відмовлено у зв'язку із недосягненням пенсійного віку, передбаченого ст. 144 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.07.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Головним управлінням ПФУ в Івано-Франківській області подано 11.08.2023 відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача 1 заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зазначає, що ОСОБА_1 , обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі № 1-р/2020. Проте, дане рішення не може бути застосоване для вирішення питання призначення позивачу пенсії за віком, оскільки норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» не підлягають застосуванню при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах починаючи з 11.10.2017. Вказує, що вимога щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до ч. 1 п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суперечить чинному законодавству України. Посилається на те, що відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію за віком на пільгових умовах позивач набуде після досягнення 55 років.
Відповідач 2 копію ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.07.2023 отримав 26.07.2023 о 14:30, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 31), однак правом на подання відзиву не скористався.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.
14.01.2021 ОСОБА_1 набула 52-річного віку, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , виданого Калуським МВ УМВС в Івано-Франківській області, 22.07.1998 (а.с. 10).
Як вбачається із змісту розрахунку стажу (форма РС-право), страховий стаж позивача становить 36 років 3 місяці 29 днів, а пільговий стаж за Списком №2 - 6 років 11 місяців 29 днів (а.с. 87).
Необхідний для призначення пенсії на пільгових умовах стаж на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 ОСОБА_1 здобула працюючи:
з 29.07.1987 по 26.08.1987 за професією апаратник гранулювання, що передбачена Списком №2 розділ ІІІ підрозділ «а» Постанови РМ СРСР від 22.08.1956 №1173, що підтверджується довідкою від 31.01.2023 №18, виданою АТ «Оріана» (а.с. 55);
з 10.09.1992 по 16.11.1998 та з 01.09.1999 по 14.11.1999 за професією ґрунтувальника, що передбачена Списком №2 розділ Х підрозділ А1 код КП 22110А010 Постанови КМУ від 11.03.1994 №152, що підтверджується довідкою від 31.01.2023 №19, виданою АТ «Оріана» (а.с. 56).
08.06.2023 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за призначенням пенсії за віком відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що підтверджується копією відповідної заяви (а.с. 38-4222).
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, розгляд документів позивача за принципом екстериторіальності здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Із змісту рішення від 14.06.2023 №092850020304 вбачається, що ОСОБА_1 було відмолено у призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, у зв'язку із недостатнім обсягом пільгового стажу (а.с. 85-86).
Позивач не погодившись з відмовою, звернулась з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (надалі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Відповідно до ст. 2 Закону № 1788-XII, за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII, право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Відповідно до п. «б» ст. 13 Закону № 1788-XII, в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (надалі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінка.
Статтею 13 Закону № 1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності 01.04.2015, збільшено раніше передбачений п. «б» ст. 13 Закону № 1788-ХІІвік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким Закон України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить п. 2 ч. 2 ст. 114 такого змісту:
2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.
Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст. 13, ч. 2 ст. 14, п. «б» - «г» ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (пункт 1 Рішення1-р/2020).
Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 покладено в основу позовних вимог (надалі - Рішення № 1-р/2020).
Позивач вважає, що за наявності необхідного стажу роботи та досягненням 52 років вона має право на пенсію на пільгових умовах.
Натомість відповідачі керуються Законом № 1058-ІV (у редакції Закону №2148-VIII), за яким пенсійний вік становить 55 років.
Водночас, Закон України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.
Відповідно до ч. 1 ст. 92 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (надалі - Закон № 2136-VIII), юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/ або резолютивній частині рішення, висновку.
Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що у рішенні від 23.01.2020 Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
За такого правового регулювання ключовими питаннями справи є:
а) можливість застосування юридичної позиції, що сформована в рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІVв редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»;
б) визначення кола осіб при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, на яких поширюється дія суперечливих норм Законів України № 1788-ХІI та № 1058-IV;
в) нормативне визначення величини показника вікового цензу при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Відповідно до ст. 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Конституційний Суд України в рішенні від 08.06.2016 у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (ч. 2 ст. 150 Конституції України).
Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч. 2 ст. 8 Основного Закону України, п. 7 рішення № 4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абз. 2 пп. 4.3 п. 4 мотивувальної частини рішення від 27.02.2018 № 1-р/2018).
Суд зазначає, що Конституційний Суд в Рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-VIII.
Припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.
Водночас, у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03.10.2017 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
Відповідно до ст. 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини напрацьована практика за якою пенсія включається в поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». Отже, при з'ясуванні змісту поняття «майно» недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 07.11.2013 у справі «Пічкур проти України», суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
Водночас, юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Також практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у п. 61 Рішення «Брумареску проти Румунії» Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права. У п. 109 справи «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку.
Суд зауважує, що зазначена позиція кореспондується з позицією Верховного Суду, викладеній у зразковій справі у рішенні від 21.04.2021 у справі №360/3611/20.
На момент звернення за призначенням пенсії до відповідача 1 ОСОБА_1 набула 54-річного віку, що не заперечується сторонами.
Відповідно до даних довідок від 31.01.2023 №19 та від 31.01.2023 №18, виданих АТ «Оріана», необхідний для призначення пенсії на пільгових умовах стаж на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 ОСОБА_1 здобула працюючи з 29.07.1987 по 26.08.1987 за професією апаратник гранулювання, що передбачена Списком №2 розділ ІІІ підрозділ «а» Постанови РМ СРСР від 22.08.1956 №1173, з 10.09.1992 по 16.11.1998 та з 01.09.1999 по 14.11.1999 за професією ґрунтувальника, що передбачена Списком №2 розділ Х підрозділ А1 код КП 22110А010 Постанови КМУ від 11.03.1994 №152.
Отже, для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону № 1788-XII із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, позивач мала відпрацювати не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого п. «б» ст. 13 Закону № 1788-XII.
Згідно із рішенням про відмову у призначенні пенсії від 14.06.2023 №092850020304, пільговий стаж ОСОБА_1 складає 6 років 11 місяців 29 днів, чого достатньо для призначення пенсії у 54 роки відповідно до п. «б» ст. 13 Закону № 1788-XII.
Таким чином, на момент звернення позивача до пенсійних органів нею було дотримано усіх вимог, яких вимагає закон, для призначення їй пільгової пенсії, а отже за таких умов відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області є протиправною.
При вирішенні питання про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, судом вказується наступне.
Відповідно до ст. 44 Закону України №1058, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно із ч. 5 ст. 45 Закону України №1058, документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Статтею 58 Закону України №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
На виконання вказаних норм Закону України №1058 постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (на далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пп. 1-3 п. 4.2 розділу ІV Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Згідно з п. 4.3 розділу ІV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до абз. 1 п. 4.7 розділу ІV Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду у встановленому порядку.
Суд звертає увагу на те, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше.
При цьому, суд не може перебирати на себе компетенцію суб'єктів владних повноважень (у цьому конкретному випадку пенсійного органу) та досліджувати документи, яким не надавалась оцінка, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.
У спірному рішенні територіальні органи Пенсійного фонду України дійшли висновку про недосягнення позивачем пенсійного віку, передбаченого ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та з цієї підстави відмовили у призначенні позивачу пенсії.
Водночас, щодо позовної вимоги зобов'язати відповідача 1 призначити пенсію, Верховний Суд у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 зазначив, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов'язання відповідача призначити таку пенсію.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд відповідно до частини 5 статті 242 КАС України враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17.
Беручи до уваги викладене, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача 1 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Розглядаючи питання про дату, з якої має бути призначена пенсія, суд зазначає, що пенсія ОСОБА_1 , згідно із ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», має бути призначена з дня звернення, тобто з 08.06.2023.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до правил статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь позивача частину сплаченого судового збору в розмірі 1000,00 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022) про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.06.2023 №092850020304 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 08.06.2023 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 20551088) на корить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) частину сплаченого нею судового збору в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Відповідачам та представнику позивача рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.
Рішення складене в повному обсязі 05 вересня 2023 р.