Справа № 369/2514/23
Провадження № 2/369/3153/23
30.05.2023 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І.О.,
при секретарі Світлак Ю.Ю.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Києво- Святошинського районного суду Київської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
22 лютого 2023 року позивачка звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до відповідача про розірвання шлюбу.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилається на те, що причиною розірвання шлюбу є те, що подружнє життя між сторонами не склалося через відсутність між позивачем та відповідачем взаєморозуміння і довір'я. Сім'я не може існувати формально. Позивачка зазначила, що подальше збереження шлюбу суперечить її інтересам.
На момент укладенні шлюбу позивачка мала дитину Від шлюбу сторони мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Просила розірвати шлюб, укладений 21 червня 2018 року між нею та відповідачем, залишити позивачці прізвище « ОСОБА_4 », стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 6 400,00 грн.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 лютого 2023 року цивільну справу прийнято до провадження та відкрито позовне провадження у цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Судом сторонам було направлено копії ухвали про відкриття провадження у справі, а відповідачу також надіслано копію позову з додатками.
У судове засідання позивачка не з'явилася, про час, дату та місце розгляду справи її було повідомлено належним чином, надала заяву про розгляд справи без її участі, на позовних вимогах наполягала та просила їх задовольнити.
У судове засідання відповідач не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи його було повідомлено належним чином, представник відповідача - адвокат Литвиненко Д.О.10.04.2023 року надав заяву про розгляд справи без його участі та відзив, в якому зазначив, що відповідач позовні вимоги визнав в частині розірвання шлюбу, просив залишити позовні вимоги без розгляду оскільки, на його думку, позов подано особою, яка не має право на його подання, щодо вимоги про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 6 400,00 грн. відповідач вважав такий розмір не співмірним із складністю справи та просив відмовити у задоволені такої позовної вимоги.
Оскільки відповідно до положень ЦПК України розгляд вказаної справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, тому у відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Оцінивши усі докази, зібрані в справі у їх сукупності, виходячи з обставин, встановлених під час розгляду справи, враховуючи норми діючого законодавства, яким врегульовані встановлені судом правовідносини, керуючись принципом верховенства права, суд дійшов до таких висновків.
Суд вважає, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають із сімейного законодавства, пов'язані з розірванням шлюбу.
Відповідно до ст.16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
У відповідності до вимог ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до частини 3 статті 105 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу. За правилами, встановленими ч. 2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого 13 листопада 2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції в м. Києві, між громадянином України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та громадянкою України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровано 21 червня 2008 року шлюб, про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції в м. Києві 21 червня 2008 року складено відповідний актовий запис № 644. Після реєстрації шлюбу дружина отримала прізвище « ОСОБА_4 ».
На момент укладення шлюбу позивачка мала доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Від шлюбу сторони мають одну спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Так, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві 11 червня 2009 року складено відповідний актовий запис № 1771.
Спільне життя подружжя не склалося. Подальше спільне життя та збереження шлюбу між позивачем та відповідачем є неможливим через різні характери, погляди на життя та інтереси. Сім'ю зберегти неможливо.
Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Частиною 2 ст. 104 СК України встановлено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Крім того, ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07 листопада 2013 року (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».
Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні.».
Згідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
З врахуванням того, що позивач категорично не бажає примиритися, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити принципу добровільності шлюбу та їх інтересам, тому шлюб слід розірвати.
Згідно з ч. 2 ст. 112 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно з ч. 3 ст. 115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Відповідно до ст. 113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Оскільки позивачка не просила відновити своє дошлюбне прізвище, а при реєстрації шлюбу змінила його, то вона має право після розірвання шлюбу залишити прізвище яким іменувалась у шлюбі.
Згідно з ч. 3 ст. 115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Враховуючи наведене, з'ясувавши причини розірвання шлюбу, фактичні взаємини подружжя, дослідивши письмові докази, суд вважає подальше сімейне життя подружжя і збереження сім'ї суперечить інтересам сторін, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо посилання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Литвиненко Д.О. на те, що позовна заява подана особою, що не має повноважень на ведення справи, суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 7 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника.
Так, позовну заяву від імені Позивача ОСОБА_1 підписано представником - адвокатом Левчишиною О.В., та на підтвердження своїх повноважень останньою до позовної заяви долучено документ, що підтверджує повноваження представника позивача, а саме ордер про надання правничої (правової) допомоги від 17 лютого 2023 року та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Левчишиною Оленою Валентинівною серії КВ № 5953, видане 15 серпня 2017 року Радою адвокатів міста Києва на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 13.07.2017 року № 65.
01 травня 2023 року представником позивача 01 травня 2023 року разом з відповіддю на відзив до суду надано Договір про надання правової допомоги від 16 лютого 2023 року.
Згідно ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. 7 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.
Відповідно до ч. 4 ст, 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». При цьому, відповідно до статті 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.
За приписами ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Визначені документи, що підтверджують повноваження адвоката, як представника позивача, до поданої позовної заяви надано.
Щодо вимоги позивача про стягнення із відповідача на користь позивача витрат понесених нею на правову допомогу в розмірі 6400,00 грн. суд відмовляє у їх задоволені, так зазначає наступне.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із ч.3 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно ч.4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Частиною 5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем у відзиві заявлено про неспівмірність розміру витрат на правову допомогу зі складністю справи.
У зв'язку з вищевстановленими обставинами, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Так, 16 лютого 2023 року між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Левчишиною Оленою Валентинівною укладено Договір про надання правової допомоги, предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.
Відповідно до п. 4.2. вартість правової допомоги адвоката визначається на підставі переліку послуг, зазначених у додатку 1 до цього Договору та складається з виконаних в усній та письмовій формі в інтересах клієнта робіт правового та інформаційно-консультативного характеру, з кількості, об'єму складених документів та виконання представницьких повноважень адвокатом в організаціях та установах за цим договором.
Позивач не надав суду додаток 1 до Договору від 16 лютого 2023 року, що позбавляє суд встановити вартість правової допомоги, також відсутні детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи відсутність письмових доказів про понесення позивачем витрат на правову допомогу, а також враховуючи конкретні обставини справи, усталену практику з розгляду таких спорів, враховуючи, що підготовка та подання позову, по даній справі, не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, а тому сума за вказану послугу, є неспівмірною з часом, затраченим на таку роботу. Також жодного разу до суду, адвокат не з'явився. Суд вважає, що вказана сума витрат на правничу допомогу не відповідає критерію розумності та дійсної вартості наданих послуг, та не підтверджена письмовими доказами, а тому, суд вважає за необхідне, відмовити у задоволені вимоги позивача щодо стягнення на його користь з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 6400,00 грн..
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Враховуючи викладене та на підставі ст. 7, 24, 110, 112, 113 СК України, керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, - задовольнити частково.
Розірвати шлюб, укладений між громадянином України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та громадянкою України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 21 червня 2008 року, про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції в м. Києві 21 червня 2008 року складено відповідний актовий запис № 644 (свідоцтво про шлюб, видане 13 листопада 2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції в м. Києві).
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ,на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ,судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Рішення суду про розірвання шлюбу, після набрання ним законної сили, надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення, для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: І.О. Фінагеєва