"29" серпня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/860/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Петренко Н.Д.
за участі секретаря судового засідання Кафланової А.С.
розглянувши справу № 916/860/23 за правилами спрощеного позовного провадження
за позовом: колективного підприємства "АГРОПРОМТЕХНІКА" /ЄДРПОУ 00906025, адреса - Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Козацька, 4, e-mail: buchagropromtechnika1993@gmail.com, grant.rostomov@gmail.com/
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ ОПТ" /ЄДРПОУ 41481333, адреса - 73000, м. Херсон, вул. Шенгелія, 3-а, e-mail: sverka@monopoliya.net, 33m2@proton.me, ІНФОРМАЦІЯ_1/
про стягнення заборгованості у розмірі 1 018 960,03 грн
за участі представників сторін:
від позивача: адвокат Ростомов Г.А. на підставі ордеру № 1229532 від 01.03.2023 року;
від відповідача: адвокат Чайка О.Ю. на підставі ордеру № ВН 1240795 від 18.04.2023 року.
01.03.2023 року колективне підприємство "АГРОПРОМТЕХНІКА" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою /вх. № 894/23/ до товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ ОПТ" про стягнення заборгованості за договором поставки № 28 від 20.01.2020 року у розмірі 1 018 960,03 грн, з яких: 655 298,53 грн - основний борг, 105 745,43 грн - пеня, 222 745,99 грн - інфляційне збільшення, 35 170,68 грн - 3 % річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № 28 від 20.01.2020 року.
Позов пред'явлено на підставі ст.ст. 16, 253, 254, 509, 524-525, 527, 530, 533-535, 549, 610-611, 625-629, 656, 691, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 67, 175, 193, 230, 232, 265 ГК України.
Ухвалою суду від 02.03.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/860/23; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст. 247-252 ГПК України без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
25.04.2023 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін /вх. № 13533/23/. Також на адресу суду надійшло клопотання про витребування доказів /вх. № 13584/23/, в якому відповідач просить витребувати у позивача оригінали доказів. В обґрунтування клопотання про витребування відповідач посилається на відсутність можливості перевірити відомості та розрахунки, що надаються позивачем, оскільки товариство відповідача знаходилося на окупованій території.
Ухвалою суду від 01.05.2023 року судове засідання для розгляду справи по суті з повідомленням сторін по справі № 916/860/23 призначено на 07.06.2023 року о 11:30 год; задоволено клопотання відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ ОПТ" про витребування доказів /вх. № 13584/23 від 25.04.2023 року/ у справі № 916/860/23; витребувано у колективного підприємства "АГРОПРОМТЕХНІКА" для огляду у судовому засіданні оригінали:
- видаткову накладну № АП від 120 від 24.02.2020 року;
- видаткову накладну № АП від 177 від 12.03.2020 року;
- видатковуа накладну № АП від 382 від 21.05.2020 року;
- видаткову накладну № АП від 461 від 15.06.2020 року;
- видаткову накладну № АП від 463 від 15.06.2020 року;
- видаткову накладну № АП від 400 від 12.05.2021 року;
- видаткову накладну на повернення № 211045/02755 від 06.02.2021 року;
- видаткову накладну на повернення № 211045/03166 від 12.05.2021 року;
- видаткову накладну на повернення № 211042/03167 від 12.02.2021 року;
- видаткову накладну на повернення № 211045/03168 від 12.05.2021 року;
- видаткову накладну на повернення № 211045/03169 від 12.05.2021 року;
- видаткову накладну на повернення № 211045/03170 від 12.05.2021 року;
- акт звірки;
- договір поставки № 28 від 20.01.2020 року;
- додаткову угоду № 1 до договору поставки № 28 від 20.01.2020 року.
05.06.2023 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача про надання додаткового строку для подання відзиву /вх. № 18295/23/.
05.06.2023 року на адресу суду надійшов відзив /вх. № 18384/23/, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач зауважує, що у спірному договорі сторони погодили порядок розрахунків, а саме: оплата здійснюється за реалізований товар щотижня. У зв'язку із чим, відповідач вважає, що у нього виникає обов'язок сплатити за поставлений товар виключно після його реалізації, яка підтверджується звітом. При цьому відповідач зазначає, що ним не було реалізовано товар через дію об'єктивних причин, а саме тривалою окупацією м. Херсон та Херсонської області. Відповідач вказує, що позивачем не надано доказів реалізації покупцем товару на суму 655 298,53 грн. Відповідач зазначає, що позивач має право повернути нереалізований товар зі складу покупця. 01.06.2023 року відповідач направив позивачу вимогу про повернення товару на суму 655 298,53 грн.
Відповідач зауважує, що позивач вказує датою порушення фінансових зобов'язань відповідача за договором поставки № 28 - 07 травня 2021 року, хоча остання поставка товару позивачем була здійснена 12 травня 2021 року на загальну суму 1 206 307,19 грн.
Відповідач наголошує, що оскільки відсутня реалізація товару, то відсутнє зобов'язання з його оплати та відсутні підстави для нарахування неустойки за порушення зобов'язання. Відповідач вказує, що позовна давність щодо вимог про стягнення неустойки минула та такі зобов'язання є безпідставними. Також відповідач зазначає про відсутність збитків, завданих позивачу.
07.06.2023 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив /вх. № 18736/23/, в якій позивач критично відноситься до тверджень відповідача про те, що відсутність факту продажу товару відповідачем повністю звільняє його від сплати за товар, адже, наведена конструкція передбачає звільнення від обов'язку сплати за товар із накладенням на позивача тягаря щодо доказування факту продажу товару відповідачем.
Позивач наголошує, що відповідачем не надано звітів у порядку п. 7.7. Договору із зазначенням кількості реалізованого товару та залишку на дату оформлення звіту
Відповідач не скористався своїм правом повернути КП «Агропромтехніка» нереалізований товар протягом 90 днів з моменту поставки відповідно до п. 3.7 договору, тому у відповідача виник обов'язок розрахуватися за отриманий товар. Товар, за який КП «Агропромтехніка» бажає стягнути кошти відповідачем не повертався, з цього приводу звіти у встановлені Договором № 28 строки не подавалися.
Стосовно заяви відповідача про застосування строку позовної давності, позивач наголошує, що приписів щодо спеціальних строків позовної давності щодо індексу інфляції та 3 % річних законом не передбачено. За словами позивача, законом передбачено два пункти, що продовжують строки, передбачені ст. 257 - 259 ЦК України щонайменше по сьогоднішній день /карантин та воєнний стан/, що робить твердження відповідача про необхідність застосування строків позовної давності безпідставним та незаконним в силу зазначення у Кодексі протилежного.
07.06.2023 року на адресу суду надійшли заперечення /вх. № 18741/23/, в яких відповідач зауважує, що сторони саме в договорі визначили інший порядок оплати, який безпосередньо залежить від наявності факту реалізації товару. Частинами 1-3 ст. 629 ЦК України містить пряму вказівку на те, що умови підписаного між сторонами договору поставки № 20 мають превалюючу дію. Відповідач вказує, що договір поставки є чинним станом на поточну дату і тому відповідач має право повернути позивачу весь нереалізований товар, з метою зменшення заборгованості.
07.06.2023 року об 11:30 год судове засідання не відбулось, у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.
У зв'язку з вищевикладеним, ухвалою суду від 07.06.2023 року судове засідання для розгляду справи по суті з повідомленням сторін по справі № 916/860/23 призначено на 06.07.2023 року о 11:30 год.
У судовому засіданні 06.07.2023 року за участі представників сторін судом оголошено перерву на 29.08.2023 року о 14:00 год. Представник позивача вказав про надання оригіналів документів, витребуваних ухвалою суду, проте представник відповідача зауважили на відсутності необхідності огляду вказаних документів, так як довіряє копіям, наданим позивачем до позову.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні вказала про визнання загального боргу та просила зменшити пеню з 24.02.2022 року.
Статтею 42 ГПК України визначено перелік прав та обов'язків учасників справи.
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно з ч. 4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, вислухавши представників сторін, враховуючи визнання відповідачем суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі, виходячи з наступного.
Як встановлено у судовому засіданні при безпосередньому дослідженні доказів, 20.01.2020 року між КП "АГРОПРОМТЕХНІКА" /постачальник/ та ТОВ "СТРОЙ ОПТ" /покупець/ укладено договір поставки № 28, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти і сплатити товар, на умовах, визначених цим договором /п. 1.1 договору/.
Сторони домовилися, що первинний документ підтверджує здійснення господарської операції /п. 1.2 договору/.
Поставка товару здійснюється на підставі заявки покупця (в рамках специфікації) /п. 2.1 договору/.
Приймання товару за асортиментом, кількістю і якістю відбувається покупцем згідно з супроводжувальними документами (видаткові накладні, а також документи, що засвідчують якість товару) на момент одержання товару від постачальника. Оригінали супроводжувальних документів постачальник передає покупцю разом із товаром /п. 3.1 договору/.
Повернення нереалізованого товару та товару невідповідної якості відбувається силами та рахунок постачальника /п. 3.6 договору/.
У випадку, коли частина товару не була реалізованою протягом 90 днів з моменту отримання товару, покупець має право повернути його. Постачальник зобов'язаний протягом 14 календарних днів з моменту пред'явлення покупцем письмової вимоги, прийняти цей товар та/або замінити його. Постачальник зобов'язаний прийняти такий товар з одночасним оформленням відповідних товарно-супровідних документів /п. 3.7 договору/.
Обов'язок постачальника по передачі товару вважається виконаним в момент передачі товару покупцю, який визначається датою накладної /п. 4.1 договору/. Право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або пошкодження товару, переходить до покупця з моменту одержання товару, що підтверджується підписами на видатковій накладній/п. 4.2 договору/.
Покупець зобов'язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня /п. 7.3 договору/. покупець за необхідністю надає постачальнику звіт із зазначенням кількості реалізованого товару та вказує товарні залишки на дату формування звіту. Такий звіт надається покупцем у електронному вигляді засобами електронної пошти, по факсу та у інший спосіб /п. 7.7 договору/.
У випадку невиконання або невідповідного виконання покупцем зобов'язань по оплаті поставленого товару постачальник має право стягнути з покупця штрафну неустойку у розмірі 0,2 % від вартості неоплаченого товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ на кожен день прострочення /п. 8.1 договору/. Сплата пені не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань за цим договором /п. 8.3 договору/.
Даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 28.02.2021 року. Договір підлягає автоматичній пролонгації на кожний наступний календарний рік у випадку, якщо жодна із сторін не відмовиться письмово від пролонгації не менше ніж за 14 днів до дати закінчення договору /п. 11.5 договору/.
Судом досліджено Специфікацію № 1 від 20.01.2020 року, Специфікацію № 2 від 15.12.2020 року до договору поставки № 28 від 20.01.2020 року. Також судом досліджено довіреність ТОВ «Строй Опт» № 921 від 20.02.2020 року, якою товариство уповноважило Южбабенко В.І. отримувати від КП «Агропромтехніка» товарно-матеріальні цінності за договором поставки товарів № 28 від 20.01.2020 року.
Судом досліджено надані позивачем докази на підтвердження виконання зобов'язань за договором поставки № 28 від 20.01.2020 року, а саме:
- видаткову накладну № АП120 від 24.02.2020 року на суму 966 904,78 грн, рахунок на оплату № АП139 від 24.02.2020 року на суму 966 904,78 грн, товарно-транспорту накладну № РАП120 від 24.02.2020 року на суму 966 904,78 грн;
- видаткову накладну № АП177 від 12.03.2020 року на суму 195 237,79 грн, рахунок на оплату № АП200 від 12.03.2020 року на суму 195 237,79 грн, товарно-транспорту накладну № РАП177 від 12.03.2020 року на суму 195 237,79 грн;
- видаткову накладну № АП382 від 21.05.2020 року на суму 284 571,79 грн, рахунок на оплату № АП446 від 20.05.2020 року на суму 284 571,79 грн, товарно-транспорту накладну № РАП382 від 21.05.2020 року на суму 284 571,79 грн;
- видаткову накладну № АП461 від 15.06.2020 року на суму 176 500,81 грн, рахунок на оплату № АП547 від 12.06.2020 року на суму 176 500,81 грн, товарно-транспорту накладну № РАП461 від 15.06.2020 року на суму 176 500,81 грн;
- видаткову накладну № АП463 від 15.06.2020 року на суму 503 318,34 грн, рахунок на оплату № АП545 від 15.06.2020 року на суму 503 318,34 грн, товарно-транспорту накладну № РАП463 від 15.06.2020 року на суму 503 318,34 грн;
- видаткову накладну № АП339 від 12.05.2020 року на суму 1 206 307,19 грн, рахунок на оплату № АП400 від 12.05.2020 року на суму 1 206 307,19 грн; довіреність ТОВ «Строй Опт» № 13/05-1 від 12.05.2021 року.
Всього поставлено на суму 3 332 840,70 грн.
Судом досліджено накладні на повернення товару: № 211045/02755 від 06.05.2021 року на суму 283,01 грн; № 211045/03166 від 12.05.2021 року на суму 221 467,61 грн; № 211045/03167 від 12.05.2021 року на суму 116 031,38 грн; № 211045/03168 від 12.05.2021 року на суму 101 806,68 грн; № 211045/13169 від 12.05.2021 на суму 453 780,47 грн; № 211045/03170 від 12.05.2021 року на суму 111 319,61 грн. Всього повернуто товару на суму 1 004 688,76 грн
07.05.2023 року позивач направив відповідачу лист вих. № 81 з проханням провести переоцінку продукції торгової марки "SYMMER", яка не була реалізована, тобто присутня на залишках і не була сплачена.
Матеріали справи містять акт звірки взаємних розрахунків між сторонами за договором поставки № 28 від 20.01.2020 року за період з 01.01.2020 року по 30.01.2023 року, відповідно до якого постачальник поставив товар на суму 3 332 840,70 грн, покупець оплатив суму у розмірі 2 677 542,17 грн. Заборгованість станом на 30.01.2023 року становить 655 298,53 грн.
В ході розгляду справи відповідач надав до суду лист-вимогу про повернення нереалізованого товару від 25.05.2023 року, в якому повідомим про прийняте покупцем рішення скористатися правом на повернення нереалізованого товару згідно п. 3.6 та п. 3.7 договору поставки на суму 655 298,53 грн.
Згідно із приписами ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В ч.1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно із приписами ч.ч.1 та 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В ч.1 ст.692 ЦК України закріплено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що між сторонами виникли господарські зобов'язання, підставою яких письмовий Договір поставки.
Враховуючи визнання відповідачем загальної заборгованості, господарський суд приходить до висновку, що КП "АГРОПРОМТЕХНІКА" як Постачальником виконано належним чином взяті на себе обов'язки та поставлено ТОВ ,,СТРОЙ ОПТ" товар на загальну суму 3 332 840,70 грн, що підтверджується дослідженими судом видатковими накладними та не заперечується сторонами.
Господарський суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем заборгованості за договором поставки № 28 від 20.01.2020 року.
Разом із тим, положеннями ч. 1 ст. 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог у порядку ч. 1 ст. 14 ГПК України, господарський суд приймає доводи позивача щодо здійсненої відповідачем оплати за договором.
Однак у порушення приписів ст.ст.525,526,610,629,692,712 ЦК України, ст.193 ГК України, умов Договору Покупцем не оплачено 655 298,53 грн вартості отриманого Товару. Вказагу обставину представник відповідача визнала у ході розгляду справи.
Суд зауважує, що строк виконання грошових зобов'язань згідно ч.2 ст.530 та ч.1 ст.692 ЦК України настав негайно після прийняття Товару, з огляду на наступне.
З наведених в п.п.41-45 постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 04.04.2023 р. по справі № 916/1349/21 правових висновків, які за правилами ч.4 ст.236 ГПК України є обов'язковими до врахування судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин та які зводяться до того, що:
- ,,згідно з абз.2 ч.1 ст.530 ЦК України зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події;
- цю норму необхідно застосовувати (тлумачити) у взаємозв'язку з загальними положеннями ч.2 ст.251, ч.2 ст.252 ЦК України, які визначають, що терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати;
- те, що при визначенні строку (терміну) виконання зобов'язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов'язання, вказувала також об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 р. у справі № 910/13071/19;
- відповідно до лексичного значення словосполучення ,,неминуче має настати" означає як те, що обов'язково та безумовно має відбутися;
- за змістом норми ч.1 ст.530 ЦК України у взаємозв'язку з ч.2 ст.251, ч.2 ст.252 ЦК України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, у разі визначення терміну виконання зобов'язання з вказівкою на майбутню подію нею може бути визнана лише та подія, неминучість якої є безумовна. Якщо юридичні наслідки мають певну ступінь вірогідності настання, то має місце не існування часової категорії у вигляді терміну, а умова".
В контексті обставин господарської справи № 916/86023 наведені висновки Верховного Суду означають, що слід перевірити, чи є визначена сторонами в.7.3 Договору вказівка на певні обставини подією, яка неминуче має настати, а також те, які правові наслідки погодження сторонами такої умови у Договорі.
Провівши відповідну перевірку, господарський суд зауважує, що в Договорі термін виконання Покупцем обов'язку оплатити Товар слід визнати не встановленим сторонами, оскільки здійснення чергового платежу в п.7.3 Договору обумовлено реалізацією прийнятого Товару, яка не є подією, яка неминуче має настати, адже Товар може бути взагалі нереалізованим, у т.ч. з вини Покупця та з причин, незалежних від Постачальника. При цьому наявність п.7.3 Договору породжує для Постачальника наслідок у вигляді неотримання коштів за переданий Товар, а Покупцю надає можливість не перераховувати за нього кошти протягом тривалого часу, який в межах даної справи становить вже більше трьох років (остання поставка відбулась 15.06.2020 року), що є явно несправедливим.
Приймаючи до уваги наведене, господарський суд вважає, що положення п.7.3 Договору не підлягають застосуванню при визначенні строку оплати Товару, в зв'язку з чим останній мав бути оплаченим негайно після його прийняття згідно ч.2 ст.530 та ч.1 ст.692 ЦК України.
Окремо потрібно зауважити, що саме відповідач як особа, яка намагається довести нереалізацію Товару та фізичну можливість його повернення, повинен надати належні та допустимі докази цього. Відповідно до п.7.7 Договору таким доказом являється звіт Покупця із зазначенням кількості реалізованого товару та товарних залишків на дату формування звіту.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ ,,СТРОЙ ОПТ" не представлено названий в п.7.7 Договору звіт або інші документальні підтвердження того, що Товар вартістю у розмірі ціни позову наявний та може бути повернутий Постачальнику згідно п.3.7 Договору, з огляду на що господарський суд відхиляє викладені у відзиві на позовну заяву посилання відповідача щодо готовності повернути нереалізований Товар, про що повідомлено позивача шляхом направлення 25.05.2023 р. листа-вимоги.
В зазначеному аспекті важливим також є те, що з моменту деокупації м. Херсону та Херсонської області станом на 25.05.2023 р. сплинуло вже більше шести місяців, протягом яких бажання повернути Товар відповідач не висловлював, а вирішив вчинити такі дії після подачі позову, не надаючи при цьому доказів існування Товару, що, на думку суду, є намаганням ТОВ ,,СТРОЙ ОПТ" ухилитись від виконання взятих на себе договірних зобов'язань по оплаті отриманого Товару.
З урахуванням вказаних обставин, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу підлягають задоволенню, так як обґрунтовані та доведені.
Стосовно вимог про стягнення пені у розмірі 105 745,43 грн, інфляційного збільшення у розмірі 222 745,99 грн та 3 % річних у розмірі 35 170,68 грн, господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом перевірено розрахунок інфляційного збільшення та 3 % річних, здійснений позивачем та встановлено його вірність. Так, інфляційне збільшення становить 222 745,99 грн, а 3 % річних - 35 170,68 грн.
Відповідно до ст. 220 ГК України, боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Крім того, строк позовної давності для стягнення пені становить 1 рік (ст. 258 ЦК України).
Однак пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року №540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року і дія вказаного Закону фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.
У випадку невиконання або невідповідного виконання покупцем зобов'язань по оплаті поставленого товару постачальник має право стягнути з покупця штрафну неустойку у розмірі 0,2 % від вартості неоплаченого товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ на кожен день прострочення /п. 8.1 договору/. Сплата пені не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань за цим договором /п. 8.3 договору/.
Судом перевірено розрахунок пені, здійснений позивачем та встановлено його вірність. Так, пеня становить 105 745,43 грн.
Стосовно заявленого відповідачем клопотання про зменшення пені, суд зазначає наступне.
Так, згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Наведені норми визначають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій (стягуваної неустойки) у двох випадках:
- коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками (ч.1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України);
- якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України).
Кожен з таких випадків передбачає врахування різних аспектів: якщо в першому випадку суд має зважати на ступінь виконання зобов'язань боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, то в другому - законодавство передбачає необхідність врахування інтересів боржника.
Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц.
Зі змісту ст. 233 Господарського кодексу України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду.
Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Частина 2 статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Також слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно з ст.86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду.
Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Отже, дискреційні повноваження, в тому числі суду, завжди мають межі, встановлені законом.
Суд наголошує на приписах ст.233 ГК України, та ст.551 ЦК України, якими визначено право суду, а не обов'язок зменшувати штрафні санкції, а саме розмір пені.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
На підтвердження доводів відповідача щодо зменшення пені, судом досліджено надані відповідачем докази, а саме: договір оренди нежитлових приміщень № АП29/01-02 від 01.01.2021 року, акт прийняття-передачі від 01.01.2021 року, витяг ЄРДР від 15.08.2022 року, акт про пожежу від 18.05.2023 року.
Дослідивши доводи сторін та матеріали справи, суд враховує, що обов'язок відповідача здійснити оплату за договором виник ще у травні 2020 року та фактично не сплачено на день ухвалення рішення. При цьому суд враховує обставини щодо введення на території України воєнного стану та окупації Херсонської області. Однак, вказані обставини виникли лише у лютому 2022 року. У зв'язку із чим, вказане прострочення суд вважає значним. Відтак суд вбачає порушення інтересів стягувача у даному випадку.
За результатами надання оцінки заявленому відповідачем клопотанню, господарський суд вважає, що заявлені позивачем до стягнення штрафні санкції у розмірі 105 745,43 грн., в даному випадку, є засобом розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання, будь-які докази, які можуть свідчить про намагання позивача покласти на відповідача надмірний тягар шляхом стягнення пені також відсутні.
Враховуючи збалансованість інтересів сторін, ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором (непогашення відповідачем основної суми боргу), баланс інтересів сторін, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені. У зв'язку із чим клопотання відповідача про зменшення розміру пені не підлягає задоволенню.
Крім того суд враховує, що відповідачем не надано доказів вжиття заходів, направлених на погашення заборгованості перед позивачем або її відстрочення, розстрочення, а також інших заходів щодо запобігання виникненню збитків.
За правилами ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ч. 1 ст. 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Проаналізувавши встановлені обставини в їх сукупності, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги колективного підприємства "АГРОПРОМТЕХНIКА" підлягають задоволенню у повному обсязі, так як обґрунтовані та доведені.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Судом встановлено, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Позивач при пред'явленні позову сплатив судовий збір у розмірі 15 284,41 грн., що вбачається із платіжного доручення № 679 від 24.02.2023 року.
Оскільки відповідач заявив про визнання позовних вимог в частині основного боргу пізніше, ніж через 30 днів з дня відкриття провадження, то господарський суд на підставі ч. 1 ст. 130 ГПК України не вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Судовий збір підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 74, 126, 129, 237-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України суд
1. Позовні вимоги колективного підприємства "АГРОПРОМТЕХНІКА"- задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ ОПТ" /ЄДРПОУ 41481333, адреса - 73000, м. Херсон, вул. Шенгелія, 3-а, e-mail: sverka@monopoliya.net, 33m2@proton.me, ІНФОРМАЦІЯ_1/ на користь колективного підприємства "АГРОПРОМТЕХНІКА" /ЄДРПОУ 00906025, адреса - Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Козацька, 4, e-mail: buchagropromtechnika1993@gmail.com, grant.rostomov@gmail.com/ заборгованість за договором поставки № 28 від 20.01.2020 року у розмірі 1 018 960,03 грн /один мільйон вісімнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят гривень 03 копійки/, з яких: 655 298,53 грн - основний борг, 105 745,43 грн - пеня, 222 745,99 грн - інфляційне збільшення, 35 170,68 грн - 3 % річних; та судовий збір у розмірі 15 284,41 грн /п'ятнадцять тисяч двісті вісімдесят чотири гривні 41 копійка/
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження аби прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 04 вересня 2023 р.
Суддя Н.Д. Петренко