"29" серпня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2724/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА" (код ЄДРПОУ 37768114, 03110, м. Київ, вул. Олександра Пироговського, 19, корпус 4)
до відповідача: Приватного підприємства "ОРГАНІК СІСТЕМС" (код ЄДРПОУ 34739300, 75600, Херсонська обл., Херсонський р-н, селище Велетенське, вул.Центральна, буд.б/н; поштова адреса: 54051, м. Миколаїв, просп. Миру, 34, 6 поверх)
про стягнення 513974,51 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Лобач І.А., в порядку самопредставництва
від відповідача: Сергєєва К.О., адвокат, довіреність від 07.07.2023 №07/07-23.1
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Промагролізинг-Україна" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Приватного підприємства "Органік Сістемс" про стягнення 513974,51 грн.
В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору фінансового лізингу від 23.03.2020 №06/03Л в частині повної та своєчасної оплати лізингових платежів.
Ухвалою від 30.06.2023 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи, вирішено інші процесуальні питання.
24.07.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та заява про розгляд справи в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін.
Ухвалою від 25.07.2023 відмовлено у задоволенні клопотання Приватного підприємства "Органік Сістемс" про розгляд справи у порядку загального позовного провадження; призначено розгляд справи №916/2724/23 в судовому засіданні з викликом сторін; призначено судове засідання для розгляду справи на 24.08.2023.
В судовому засіданні 24.08.2023 оголошено перерву до 29.08.2023.
24.08.2023, після судового засідання, надійшло заперечення на відповідь на відзив.
В судове засідання 29.08.2023 з'явились представники сторін.
Представник позивача підтримав позовні вимоги та просить їх задовольнити.
Обґрунтовуючи позов зазначив про порушення відповідачем умов Договору фінансового лізингу від 23.03.2020 №06/03Л щодо своєчасної сплати лізингових платежів, у зв'язку з чим просить стягнути з останнього 368750,34 грн. основного боргу, 14750,25 грн. додаткової винагороди лізингодавця відповідно до п.5.7 Договору, 104263,45 грн. пені, 6255,81 грн. три відсотки річних та 19954,66 грн. інфляційних втрат.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечила.
Зазначила, що починаючи з 24.02.2022 підприємство опинилось в окупації, оскільки розташоване в м.Гола Пристань Херсонської області. 07.07.2023 юридичну адресу підприємства було змінено на Херсонська область, селище Велетеньке, вул.Центральна, разом з тим, виробничі об'єкти залишилися на території активних бойових дій та тимчасово окупованій території. Крім того, об'єкти ПП "Органік Сістемс" були захоплені військами рф, про що до Нацполіції подані відповідні заяви про втрату над ними контролю, відкриті кримінальні провадження.
Зауважила, що підприємство визнає лише позовні вимоги в частині основного боргу. Що стосується вимог в частині додаткової винагороди, пені, 3% річних та збитків від інфляції, представник відповідача, з посиланням на форс-мажорні обставини, які підтверджує листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, просить відмовити в їх задоволенні.
Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 29.08.2023, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 23.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промагролізинг-Україна" (лізингодавець, позивач) та Приватним підприємством "Органік Сістемс" (лізингоодержувач, відповідач) було укладено Договір фінансового лізингу №06/03Л, за умовами якого лізингодавець передає лізингоодуржувачу на умовах лізингу у строкове платне володіння та користування з правом викупу майно, найменування, кількісні та якісні характеристики якого визначені у Додатку №1 "Специфікація" до даного Договору (надалі - предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу у володіння та користування на строк, зазначений в п.3.2 договору, та здійснювати лізингові платежі на умовах даного договору.
Договірна вартість предмета лізингу складає 1770000,00 грн. з ПДВ (п.1.2 договору).
Додаток №3 до даного Договору "Графік лізингових платежів" визначає розміри, порядок та терміни сплати лізингоодержувачем лізингових платежів по цьому договору (п.1.3 договору).
За умовами п.п.3.1, 3.2 договору, договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Строк лізингу по даному договору складає 36 місяців та відраховується з моменту фактичної передачі предмета лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача, тобто з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі предмета лізингу.
Передача предмета лізингу здійснюється протягом 30 робочих днів з моменту виконання лізингоодержувачем умов п.5.2 цього Договору (п.4.1 договору).
Підписання Акту приймання-передачі предмету лізингу сторонами свідчить про прийняття лізингоодержувачем предмета лізингу у тимчасове володіння і користування та є підставою для вимоги лізингодавцем сплати лізингових платежів згідно Додатку №3 до Договору, за винятком авансу, який сплачується відповідно до п.5.2 Договору (п.4.5 договору).
Після підписання Акту приймання-передачі ризик випадкової втрати, пошкодження чи загибелі предмета лізингу в частині, що не покривається договором страхування, переходить до лізингоодержувача (п.4.8 договору).
В розділі 5 Договору сторони дійшли згоди щодо порядку розрахунків.
Так згідно п.5.1, до лізингового платежу за цим Договором згідно Додатку №3 "Графік лізингових платежів" входить: договірна вартість предмета лізингу - 1770000,00 грн., винагорода лізингодавця - 218300,26 грн., інші витрати лізингодавця - 106200,00 грн.
Лізингоодержувач у строк по 31.03.2020 сплачує в безготівковій формі на рахунок лізингодавця авансовий платіж, визначений у Додатку №3 "Графік лізингових платежів", що є невід'ємною частиною даного договору (п.5.2 договору),
Лізингові платежі вносяться лізингоодержувачем в безготівковій формі у розмірі та в строки, вказані у Додатку №3 до Договору (п.5.3 договору).
Датою оплати лізингових платежів є дата зарахування даних платежів на рахунок лізингодавця (п.5.4 договору).
У разі прострочення сплати лізингоодержувачем лізингових платежів більше ніж на п'ять календарних днів, сума винагороди лізингодавця за Договором підлягає сплаті у подвійному розмірі, виходячи з розміру винагороди лізингодавця в періоді, в якому допущено таке прострочення. (п.5.7 договору).
За умовами п.8.1 договору, сторони зобов'язуються виконувати всі умови даного договору та несуть відповідальність за їх виконання у відповідності до чинного законодавства.
Сторони погодили, що нарахування пені за даним договором не обмежується шестимісячним строком її нарахування. У разі прострочення сплати лізингоодержувачем лізингових платежів, а також усіх інших платежів, які належать до сплати лізингоодержувачем згідно до даного договору та чинного законодавства, лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від непогашеної заборгованості по лізингових платежах та/або інших платежах за кожний день прострочення за весь період часу, протягом якого не виконано зобов'язання зі сплати по день фактичної оплати (п.8.4 договору).
У випадку виникнення заборгованості по сплаті лізингових платежів перед лізингодавцем, лізингоодержувач зобов'язаний сплатити лізингодавцю у відповідності до п.5.7 цього договору суму винагороди у подвійному розмірі, виходячи з розміру винагороди лізингодавця в періоді, в якому допущено таке прострочення, по першій вимозі останнього протягом 5 робочих днів з дати отримання такої вимоги (п.8.5 договору).
Сплата штрафних санкцій лізингоодержувачем за неналежне виконання умов даного договору не звільняє останнього від обов'язку виконати порушені зобов'язання (п.8.9 договору).
За умовами п.п.11.1-11.8 договору, сторони цього Договору звільняються від відповідальності за часткове чи повне невиконання зобов'язань за цим Договором, якщо це невиконання зумовлене наслідком форс-мажорних обставин, до яких відносяться обставини непереборної сили, що виникли після укладання цього Договору в результаті незалежних від сторін цього Договору причин, непередбачених і невідворотних розумними запобіжними заходами подій надзвичайного характеру: природні катастрофи, війна, блокада, страйк у галузі чи регіоні, епідемії або події, які виникли у наслідок прийняття актів органами державної влади, що потягнули за собою неможливість виконання цього Договору.
Якщо форс-мажорні обставини перешкоджають виконанню однією із сторін цього Договору її договірних зобов'язань за цим Договором, то останнє виправдано на стільки, на скільки ці обставини значно впливають на можливість виконання цього Договору і на скільки інша сторона цього Договору зазнала впливу цих обставин.
Сторона цього Договору, на яку вплинули форс-мажорні обставини, зобов'язана сповістити про це іншій стороні цього Договору телефаксом протягом трьох днів із дня настання/закінчення терміну дії форс-мажорних обставин, з одночасним дублюванням повідомлення рекомендованим листом, спрямованим іншій стороні цього Договору.
Повідомлення про настання форс-мажорних обставин повинне бути підтверджено торгово-промисловою палатою. Дане підтвердження Торгово-промислової палати України спрямовується іншій стороні цього Договору протягом п'ятнадцяти днів з дати настання форс-мажорних обставин.
Повідомлення про закінчення і тривалість дій форс-мажорних обставин та ліквідації їхніх наслідків повинно бути підтверджено Торгово-промисловою палатою України. Дане підтвердження Торгово-промислової палати спрямовується іншій стороні цього Договору протягом п'яти днів із дня закінчення дії форс-мажорних обставин.
Несвоєчасне повідомлення про настання, тривалість чи закінчення дії форс-мажорних обставин і ліквідації їхніх наслідків позбавляє сторону цього Договору, яка несвоєчасно повідомила про це, права посилатися на ці обставини і зобов'язує її виконувати взяті на себе зобов'язання за цим Договором вчасно, у повному обсязі й у терміни, зазначені в цьому Договорі.
Якщо форс-мажорні обставини і ліквідація їхніх наслідків тривають менше 45 днів, то термін виконання зобов'язань за цим Договором продовжується на термін дії форс-мажорних обставин і термін ліквідації їхніх наслідків.
Якщо дія форс-мажорних обставин і ліквідація їхніх наслідків триває понад три місяці, кожна із сторін має право розірвати даний договір повністю або частково без зобов'язань по відшкодуванню іншій стороні можливих збитків.
Договір підписано уповноваженими представниками обох сторін без жодних зауважень, підписи скріплено печатками.
Згідно Специфікації, предметом лізингу є трактор "Беларус-1221.2" в кількості 2 штук на загальну суму 1770000,00 грн.
Відповідно Додатку №3 до Договору "Графік лізингових платежів", сторонами погоджено терміни платежів, складову і розмір щомісячного платежу.
За Актами приймання-передачі предмета лізингу від 02.04.2020 лізингодавець передав, а лізингоодержувач отримав майно, що є предметом лізингу.
Як слідує з матеріалів справи та не спростовується сторонами, свої зобов'язання по сплаті лізингових платежів відповідач виконував по червень 2022 року включно.
В подальшому ПП "Органік Сістемс" припинило сплату платежів, у зв'язку з чим 29.03.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією №36, в якій просив погасити основну заборгованість, додаткову винагороду лізингодавця, пеню, збитки від інфляції та 3% річних.
Водночас, дана претензія залишена відповідачем без належного реагування, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу.
Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст.292 Господарського кодексу України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне володіння та користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 Цивільного кодексу України та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Загальні правові та організаційні засади фінансового лізингу в Україні визначає Закон України "Про фінансовий лізинг".
Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов'язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об'єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 ч. 1 ст. 5 цього Закону.
Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України "Про фінансовий лізинг", договір фінансового лізингу повинен відповідати вимогам ст.6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" та цього Закону.
Статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу. До складу лізингових платежів включаються: 1) сума, що відшкодовує частину вартості об'єкта фінансового лізингу; 2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об'єкт фінансового лізингу; 3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором. З метою виконання лізингодавцем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу щодо оплати товарів, виконання робіт тощо лізингодавець має право отримати від лізингоодержувача авансовий платіж, що підлягає сплаті відповідно до умов договору фінансового лізингу. Авансовий платіж не є залученими коштами лізингодавця, а є складовою лізингових платежів за договором фінансового лізингу, що відшкодовує частину вартості об'єкта фінансового лізингу.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про фінансовий лізинг" на лізингоодержувача покладено обов'язок своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі.
Частиною 3 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими відповідач зобов'язався своєчасно і у повному обсязі сплачувати лізингові платежі.
Також, як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем повної оплати заборгованості з лізингових платежів, що є предметом даного спору.
Враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 368750,34 грн. є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.
Водночас, окрім основного боргу, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 14750,25 грн. додаткової винагороди лізингодавця, 104263,45 грн. пені, 19954,66 грн. інфляційних втрат, 6255,81 грн. 3% річних.
Так, згідно із п.8.1 договору, сторони зобов'язуються виконувати всі умови даного договору та несуть відповідальність за їх виконання у відповідності до чинного законодавства.
Сторони погодили, що нарахування пені за даним договором не обмежується шестимісячним строком її нарахування. У разі прострочення сплати лізингоодержувачем лізингових платежів, а також усіх інших платежів, які належать до сплати лізингоодержувачем згідно до даного договору та чинного законодавства, лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від непогашеної заборгованості по лізингових платежах та/або інших платежах за кожний день прострочки за весь період часу, протягом якого не виконано зобов'язання зі сплати по день фактичної оплати (п.8.4 договору).
У випадку виникнення заборгованості по сплаті лізингових платежів перед лізингодавцем, лізингоодержувач зобов'язаний сплатити лізингодавцю у відповідності до п.5.7 цього договору суму винагороди у подвійному розмірі, виходячи з розміру винагороди лізингодавця в періоді, в якому допущено таке прострочення, по першій вимозі останнього протягом 5 робочих днів з дати отримання такої вимоги (п.8.5 договору).
У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків; у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції..
У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором згідно з ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно пункту 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
З огляду на те, що сторонами шляхом свого волевиявлення у п.п.8.4, 8.5 договору погоджено порядок та розмір нарахування відповідних штрафних санкцій та додаткової винагороди лізингодавця за порушення взятих на себе зобов'язань, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення додаткової винагороди, пені, збитків від інфляції та 3% річних, суд дійшов висновку щодо правомірності заявлених позивачем вимог про стягнення 14750,25 грн. додаткової винагороди лізингодавця, 104263,45 грн. пені, 19954,66 грн. інфляційних втрат, 6255,81 грн. 3% річних на підставі вище вказаних пунктів укладеного між сторонами договору та приписів чинного законодавсвтва, а тому задовольняє позовні вимоги в цій частині у повному обсязі.
Оцінивши заперечення відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині стягнення 14750,25 грн. додаткової винагороди лізингодавця, 104263,45 грн. пені, 19954,66 грн. інфляційних втрат, 6255,81 грн. 3% річних суд їх відхиляє, з огляду на таке.
Так відповідач посилається на обставини непереборної сили, які унеможливили виконання зобов'язань за договором фінансового лізингу, що, на його думку, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення додаткової винагороди лізингодавця, пені, збитків від інфляції та річних.
Визначення обставин непереборної сили дається у Законі України "Про торгово-промислові палати в Україні".
Відповідно до ч.2 ст.14-1 вказаного Закону, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
До надзвичайних можна зарахувати такі обставини, настання яких сторони не очікують за звичайного перебігу справ, і настання яких добросовісна та розумна сторона не могла очікувати та передбачити навіть, якби проявила достатньої міри обачливість. Невідворотними ж є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належної міри обачливості та застосування розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Тобто ключовою умовою є те, що форс-мажор робить неможливим виконання зобов'язання у принципі, незалежно від тих зусиль і матеріальних витрат, яких сторона зазнала чи могла зазнати, а не лише таким, що викликає складнощі або є економічно невигідним.
Так, суд зазначає, що форс-мажор (переклад з французької мови - вища сила) - це непередбачувані обставини, які не залежать від волі сторін договору, за яких неможливо виконати покладені на них зобов'язання.
Компетентними органами щодо засвідчення обставин непереборної сили законодавством визначено Торгово-промислову палату України та 25 регіональних торгово-промислових палат: 24 обласних та міста Києва (далі - ТПП).
Згідно із ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та п. 3.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (далі також - Регламент ТПП), форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Згідно із п.3.3. Регламенту ТПП, сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
За результатами розгляду документів ТПП України/регіональна ТПП видає сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (п. 6.11. Регламенту ТПП).
Суд наголошує, що повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки, насамперед, для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.
Аналогічний підхід міститься в узагальнених нормах європейського звичаєвого права.
Так, у Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) у ч.3 ст.7.1.7 "Непереборна сила (форс-мажор)" вказано, що сторона, яка не виконала зобов'язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов'язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона, яка не виконала, дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення.
У Принципах європейського договірного права (ст. 8.108 (3), присвячена питанням форс-мажору) указано, що сторона, яка не виконує зобов'язання, має впевнитися в тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання інша сторона отримала впродовж розумного строку після того, як сторона, яка не виконує, дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.
Згідно ст. 79 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.80, яка набула чинності для України з 01.02.91, визначено, що сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого зі своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було зумовлене перешкодою поза її контролем і що від неї нерозумно було очікувати взяття до уваги цієї перешкоди під час укладення договору або уникнення чи подолання цієї перешкоди чи її наслідків. Сторона, яка не виконує свого зобов'язання, повинна повідомити іншу сторону про перешкоду і про її вплив на її здатність виконання. Якщо інша сторона не отримала повідомлення протягом розумного строку після того, як про цю перешкоду стало чи повинно було стати відомо стороні, яка не виконує свого зобов'язання, ця остання сторона несе відповідальність за збитки, які є результатом того, що таке повідомлення не було отримане.
Наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх зобов'язань.
Згідно з положеннями ст.617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільнена від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Пунктами 11.3, 11.4, 11.6 укладеного між сторонами Договору передбачено, що сторона цього Договору, на яку вплинули форс-мажорні обставини, зобов'язана сповістити про це іншій стороні цього Договору телефаксом протягом трьох днів із дня настання/закінчення терміну дії форс-мажорних обставин, з одночасним дублюванням повідомлення рекомендованим листом, спрямованим іншій стороні цього Договору. Повідомлення про настання форс-мажорних обставин повинне бути підтверджено торгово-промисловою палатою. Дане підтвердження Торгово-промислової палати України спрямовується іншій стороні цього Договору протягом п'ятнадцяти днів з дати настання форс-мажорних обставин. Несвоєчасне повідомлення про настання, тривалість чи закінчення дії форс-мажорних обставин і ліквідації їхніх наслідків позбавляє сторону цього Договору, яка несвоєчасно повідомила про це, права посилатися на ці обставини і зобов'язує її виконувати взяті на себе зобов'язання за цим Договором вчасно, у повному обсязі й у терміни, зазначені в цьому Договорі.
В матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин з підтвердженням вказаних обставин відповідним сертифікатом.
Щодо посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати від 28.02.2022.
Так 28.02.2022 ТПП України видала лист-підтвердження про настання форс-мажорних обставин, утім такий лист не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконати зобов'язання для всіх без виключення суб'єктів господарювання. І навіть в самому листі є застереження про те, що обставини є надзвичайними та невідворотними за зобов'язаннями, виконання яких стало неможливим у встановлений термін, але аж ніяк не для всіх зобов'язань.
Тобто, головним є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.
Щоб засвідчити форс-мажорні обставини стороні необхідно звернутися до Торгово-промислової палати, а для того, щоб отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв'язок між зобов'язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається, як на підставу неможливості виконати зобов'язання. Утім відповідачем не надано належних та допустимих доказів наявності форс-мажору у спірних правовідносинах (відповідний сертифікат Торгово-промислової палати).
При цьому суд також враховує позиції Верховного Суду, викладені у відповідних постановах, щодо листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2021/02.0-7.1.
Так у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 викладено наступні висновки:
- лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин;
- форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання;
- наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22 викладено висновок про те, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.
У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 викладено наступні висновки:
- Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);
- вказаний лист Торгово-промислової палати України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні;
- лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
У постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №922/999/22 викладено наступні висновки:
- лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, на який посилався скаржник у судах попередніх інстанцій, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов'язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист Торгово-промислової палати України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні";
- наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку;
- сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв'язок між форс-можором та неможливістю виконати конкретне зобов'язання;
- той факт, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов'язань.
Таким чином, доводи відповідача щодо наявності форс-мажорних обставин спростовуються вищенаведеним, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За змістом ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 ГПК України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Приватного підприємства "ОРГАНІК СІСТЕМС" (код ЄДРПОУ 34739300, 75600, Херсонська обл., Херсонський р-н, селище Велетенське, вул.Центральна, буд.б/н; поштова адреса: 54051, м. Миколаїв, просп. Миру, 34, 6 поверх) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА" (код ЄДРПОУ 37768114, 03110, м. Київ, вул. Олександра Пироговського, 19, корпус 4) - 368750 (триста шістдесят вісім тисяч сімсот п'ятдесят) грн. 34 коп. основного боргу, 14750 (чотирнадцять тисяч сімсот п'ятдесят) грн. 25 коп. додаткової винагороди лізингодавця, 104263 (сто чотири тисячі двісті шістдесят три) грн. 45 коп. пені, 6255 (шість тисяч двісті п'ятдесят п'ять) грн. 81 коп. 3 % річних, 19954 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 66 коп. інфляційних втрат, 7709 (сім тисяч сімсот дев'ять) грн. 62 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Повний текст рішення складено і підписано 04 вересня 2023 р.