Дата документу 05.09.2023 Справа № 333/3098/23
Запорізький апеляційний суд
Єдиний унікальний № 333/3098/23 Головуючий у 1-й інстанції: Баруліна Т.Є.
Провадження №22-ц/807/1777/23 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
05 вересня 2023 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Подліянової Г.С.,
суддів: Гончар М.С.,
Маловічко С.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіт-Капітал», Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», треті особи: Приватний виконавець Хохлов Кирило Костянтинович, Вознесенівський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення коштів, -
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіт-Капітал», Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», треті особи: Приватний виконавець Хохлов Кирило Костянтинович, Вознесенівський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення коштів.
Свої вимоги мотивувала тим, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2022 року (справа № 335/11020/21, провадження № 2/333/1579/22) задоволений позов ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Кредіт-Капітал» про визнання виконавчого напису № 31282 від 18 березня 2021 року таким, що не підлягає виконанню, вирішено питання про стягнення судових витрат. Під час чинності виконавчого напису № 31282 від 18 березня 2021 року Вознесенівським відділом державної виконавчої служби у м. Запоріжжя було відкрито ВП № 66615960 (ідентифікатор доступу: ББ735В119247), в межах якого ТОВ «ФК «Кредіт-Капітал» з ОСОБА_1 була стягнута заборгованість в розмірі 10 350 грн, яка складається: з 6 000 грн - простроченої заборгованості за сумою кредиту; 3 420 грн - заборгованості по несплаченим відсоткам; 930 грн - вартість вчинення виконавчого напису.
Під час чинності виконавчого напису № 31282 від 18 березня 2021 року Вознесенівським ВДВС у м. Запоріжжі було відкрито виконавче провадження ВП № 66615960, в межах якого на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредіт-Капітал» з ОСОБА_1 була стягнута заборгованість в розмірі 10350 грн.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 вересня 2022 року (справа № 331/5606/21, провадження № 2/333/1825/22) задоволений позов ОСОБА_1 до ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (код ЄДРПОУ 38548598) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню № 2143, вчинений 01 червня 2021 року приватним нотаріусом Бригіда В.О. про стягнення коштів з ОСОБА_1 за кредитним договором № 0197-1138 від 10 липня 2019 року, укладеним з ТОВ « УкрКредит Фінанси» на загальну суму 18 150 грн. Вирішено питання щодо з відповідача витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.
Під час чинності виконавого напису № 2143 від 01 червня 2021 року приватним виконавцем Хохловим К.К. в межах ВП № 66986505 (ідентифікатор доступу: Б9АГВБ3Д411Д) з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» стягнуто кошти на загальну суму 18 150 грн.
З урахуванням вищевикладених обставин, ОСОБА_1 на підставі ст.ст.625,1212 ЦК України просила суд стягнути з ТОВ «ФК «Кредіт-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236) 20 186,27 грн на користь ОСОБА_1 , з яких: 10 350 грн (квитанція № 0.0.2279638418 від 24 вересня 2021 року), стягнуті за виконавчим написом № 31282 від 18 березня 2021 року (квитанція № 0.0.2279638418 від 24 вересня 2021 року); 487 грн - 3% річних за період з 25 вересня 2021 року по 20 квітня 2023 року; 3 463,09 грн - інфляційні втрати за період з 25 вересня 2021 року по 20 квітня 2023 року; 5 886,18 грн - пеня за період з 25 вересня 2021 року по 20 квітня 2023 року. Також, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (код ЄДРПОУ 38548598) на її користь 35 229,39 грн, з яких: 18 150 грн (сплачених згідно з квитанцією № 0.0.2290115146.1 від 05 жовтня 2021 року); 828 грн - 3 % річних за період з 12 жовтня 2021 року по 20 квітня 2023 року; 6 072,96 грн - інфляційні втрати за період з 12 жовтня 2021 року по 20 квітня 2023 року; 10 178,43 грн - пеня за період з 12 жовтня 2021 року по 20 квітня 2023 року. Вирішити питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 липня 2023 року позовну заяву повернуто позивачу на підставі п.2 ч.4 ст. 185 ЦПК України, оскільки нею порушено правила об'єднання позовних вимог.
Не погоджуючись з таким судовим рішення, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 липня 2023 року про повернення позовної заяви у справі № 333/3098/23 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не враховано, що позивачка звернулась до суду з позовними вимогами до ТОВ «ФК «Кредіт-Капітал», ТОВ «Укр Кредит Фінанс», третя особа: приватний виконавець Хохлов К.К., Вознесенівський відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення коштів, виключно з єдиною метою досягнення процесуальної економії та ефективного використання процесуальних засобів для відновлення порушеного права та сумісний розгляд двох заявлених позовних вимог не тягнув за собою жодного ускладення вирішення справи, тому ніяких порушень правил об'єднання позовних вимог не допущено. Натомість суд не скориставшись ч.6 ст.188 ЦПК України, якою передбачено можливість роз'єднання позовних вимог з власної ініціативи, за якими відкрито провадження у справі.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 6 ст. 353 ЦПК України передбачено оскарження ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові).
Відповідно до ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 6) ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженні у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Оскаржувана увала мотивована тим, що позивач при поданні позову порушила правила п.2 ч.4 ст.188 ЦПК України щодо об'єднання позовних вимог, оскільки позовні вимоги ґрунтуються з окремих виконавчих написів, на підставі яких в подальшому було стягнуто кошти, які вчинені на користь різних стягувачів по різним кредитним договорам, кожен із яких породжує різні взаємні права та обов'язки, тому такі позовні вимоги не пов'язані між собою підставою виникнення або поданими доказами, указані вимоги не є однорідними та такими які нерозривно пов'язані між собою, фактично позовні вимоги різняться як за суб'єктним складом, так і за обставнами та наданими доказами, на підсаві яких позивач пред'явила позов.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм права вказує на те, що ніхто не може бути обмеженийу праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушеньі протиправних посягань.
Водночас потрібно враховувати, що будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки суб'єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.
Згідно п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод державою гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини при розгляді справ виходить із того, що, реалізуючи положення Конвенції необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Статтею 50 ЦПК України встановлено, що позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участьу справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.
Відповідно до частин першої та другої статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Таким чином, зазначеними нормами процесуального права передбачено право позивача пред'явити позов до кількох відповідачів, об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за доднакових обставин.
Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об'єднанню підлягають вимоги, пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення цивільного спору.
Отже, позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Однорідними можуть вважатися позовні заяви, пов'язані однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим самим позивачем до одного і того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивчами, але о одного і того самого відповідача. Однорідними ж пзовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або заналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
У розумінні положень частини першої статті 188 ЦПК України порушення правил об'єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги не пов'язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); не співвідносяться між собою як основна та похідна.
У той же час аналіз частини 6 статті 188 ЦПК України свідчить про те, що у разі порушення правил об'єднання позовних вимог суд з метою виконання цивільного судочинства може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз'єднати позовні вимоги та розглядати кожну з заявлених вимог окремо.
Отже, за приписами частини шостої статті 188 ЦПК України суд, з урахуванням конкретних обставин, має право застосувати положення зазначеної норми як у разі дотримання правил об'єднання позовних вимог, так і у випадку їх порушення.
Як роз'яснено у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільно-прцесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог може мати місце за умови, що їх сумісний розгляд ускладнює вирішення справи. У разі роз'єднаня позовів підставою для провадження щодо вимог, виділених у самостійне провадження, є ухвала суду про роз'єднання позовів і копія пред'явленого позову з додатками.
Предметом судового розгляду у цій справі є вимога позивача про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів на підставі статтей 625, 1212 ЦК України.
Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що за виконавчими написами № 31282 від 18 березня 2021 року (кредитор ТОВ «ФК «Кредіт-Капітал») та за виконавчим написом № 2143 від 01 червня 2021 року (кредитор ТОВ «Укр Кредит Фінанс») в рамках відкритих виконавчих проваджень, з неї в примусовому порядку було стягнуто на користь кредиторів заборгованість.
Вищевказані виконавчі написи ОСОБА_1 за її позовними заявами рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжявід 01 грудня 2022 року (справа № 335/11020/21, провадження № 2/333/1579/22) та рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 вересня 2022 року (справа № 331/5606/21, провадження № 2/333/1825/22) визнані такими, що не підлягають виконанню.
Отже, ОСОБА_1 вважала що вимоги про стягнення коштів на підставі ст. ст.625, 1212 ЦК України, можуть бути об'єднані, оскільки пов'язані між собою підставою виникнення спірних відносин та спільністю поданих доказів виключно з єдиною метою досягнення процесуальної економії та ефективного використання процесуальних засобів для відовлення порушеного права, та не тягнуть за собою жодного ускладення вирішення справи.
Суд першої інстанції повернув позовну заяву ОСОБА_1 з підстав порушення останньою правил об'єднання позовних вимог, оскільки сумісний розгляд заявлених позовних вимог у цій справі перешкоджатиме з'ясуванню взаємних прав і обов'язків сторін та суттєво ускладнить вирішення спору, адже у цьому випадку під час розгляду справи суд повинен буде надати оцінку правовій природі кожного з них, суду необхідно буде проводити окрему процесуальну процедуру з визначенням та дослідженням різного кола доказів, пов'язаних зі встановленням обставин, на які посилається позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, зазначаючи при цьому, що судом не встановлено наявності підстав для застосування положень статті 188ЦПК України щодо роз'єднання позовних вимог.
З огляду на вищезазначене, у разі порушення правил об'єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання цивільного судочинства не має обов'язку повернути позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власної ініціативи, надавши доступ до суду та відкривши провадження у справі, самостійно роз'єднати позовні вимоги за правилами частини шостої статті 188 ЦПК України та розглянути кожну із заявлених вимог окремо.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22 січня 2021 року у справі № 904/4376/20, від 02 грудня 2020 року у справі № 908/20/20, від 23 березня 2021 року у справі, 910/15196/20.
Ленінський районни суд м. Запоріжжя, не скориставшись нормою ч.6 ст.188 ЦПК України, щодо можливості роз'єднання позовних вимог, за якими відкрито провадження по справі, ухвалою від 24 липня 2023 року в порушення принципу ефективного використання процесуальних засобів для відновлення порушеного права вирішив повернути ОСОБА_1 позовну заяву.
Таким чином, висновок про повернення позовної заяви з підстав порушення правил об'єднання позовних вимог, не може вважатися законним та обґрунтованим.
Крім того, колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2020 ркоу у справі № 922/1359/19, за якою на стадії відкриття провадження у справі суд позбавлений процесуального права надавати оцінку доказам, поданим позивачем в обґрунтування позовних вимог. При цьому на стадії відкриття провадження у справі суд має надати оцінку доказам, доданим позивачем до матеріалів позовної заяви, виключно з мотивів наявності/відсутності підстав для відкриття провадження у справі, тобто належності оформлення позовної заяви відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України, а не перевіряти докази, надані позивачем в обґрунтування позовних вимог по суті спору.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі пункту 2 частини 4 статті 185 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги та наявності правових підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, колегія суддів вважає, що підстави для повернення позовної заяви були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення заявнику позовної заяви з підстав, передбачених ст. 185 ЦПК України.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
На підставі викладеного та враховуючи фундаментальний принцип безперешкодного доступу до правосуддя, визначений Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (п. 1 ст. 6), апеляційний суд вважає, що постановлена Ленінським районним судом м. Запоріжжя 24 липня 2023 року ухвала про повернення позову підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України (порушення норм процесуального права).
Питання щодо стягнення судового збору за подачу апеляційної скарги на цій стадії апеляційним судом не вирішується, оскільки розглядається лише процесуальне питання, а не вирішується справа по суті.
Керуючись ст. ст. 258, 367, 368, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну ОСОБА_2 - задовольнити.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 липня 2023 рокупро повернення позовної заявиу цій справі скасувати.
Справу №333/3098/23 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 05 вересня 2023 року.
Головуючий, суддя Суддя Суддя
Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.