Справа № 143/550/21
Провадження №11-кп/801/710/2023
Категорія: 357
Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
04 вересня 2023 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого-судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження № 12021020060000025 від 01.02.2021 за апеляційною скаргою прокурора Немирівської окружної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Погребищенського районного суду Вінницької області від 09.05.2023, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Погребище - 1 Погребищенського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 , непрацюючого, в силу ст. 89 КК України раніше не судимий,
визнано невинуватим та виправдано за відсутності в його діяннях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України,
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він, будучи відповідно до постанови Погребищенського районного суду Вінницької області від 12.12.2019 у справі №143/1293/19, що набрала законної сили 27.12.2019, визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та на якого накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 600 (шістсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 10200 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік, умисно та систематично, достовірно знаючи про наявність даного рішення суду, та будучи ознайомлений із ним, з метою його невиконання в частині позбавлення права керування транспортними засобами, маючи реальну можливість його виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 1 ст. 129-1 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами та їх об'єднаннями на всій території України, починаючи з 27.12.2019 тричі був зупинений працівниками поліції за підозрою у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, а саме 18.06.2020, 02.08.2020 та 18.10.2020, за що у встановленому законом порядку 09.09.2020, 08.10.2020 та 28.12.2020 був притягнутий згідно постанов Погребищенського районного суду Вінницької області у справах №143/735/20, №143/883/20 та №143/1248/20 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 3 ст. 130 КУпАП, та накладено стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами.
Крім того, в період часу з 27.12.2019 по 27.12.2020 ОСОБА_7 вчинив дев'ять адміністративних правопорушень у сфері забезпечення правил дорожнього руху, за що був притягнутий працівниками поліції до адміністративної відповідальності, зокрема 08.01.2020 за ч. 2 ст. 126 КУпАП до штрафу у розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; 17.01.2020 за ч. 1 ст. 126 КУпАП до штрафу у розмірі 25 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; 19.06.2020 за ч. 4 ст. 126 КУпАП до штрафу у розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; 19.06.2020 за ч. 4 ст. 126 КУпАП до штрафу у розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; 19.06.2020 за ст. 121-5 КУпАП до штрафу у розмірі 3 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; 03.08.2020 за ч. 1 ст. 126 КУпАП до штрафу у розмірі 25 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; 03.08.2020 за ст. 121-5 КУпАП до штрафу у розмірі 3 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; 23.09.2020 за ч. 2 ст. 126 КУпАП до штрафу у розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; 19.10.2020 за ч. 2 ст. 126 КУпАП до штрафу у розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Таким чином, ОСОБА_7 , достовірно знаючи про наявність рішення суду, яким його позбавлено права керування транспортним засобом строком на 1 рік, діючи умисно, починаючи з 27.12.2019, вчинив дванадцять адміністративних правопорушень у сфері забезпечення правил дорожнього руху, за що був притягнутий у встановленому законом порядку до адміністративної відповідальності, тим самим умисно ухилився від виконання постанови Погребищенського районного суду Вінницької області від 12.12.2019 у справі №143/1293/19.
Діяння ОСОБА_7 кваліфіковані стороною обвинувачення за ч. 1 ст. 382 КК України, як умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.
Судом першої інстанції виправдано ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, адже, в діянні останнього відсутні ознаки об'єктивної сторони складу вказаного кримінального правопорушення. На думку суду, невиконання особою, яка не мала права керування транспортними засобами, постанови суду, що набрала законної сили, про накладення адміністративного стягнення у виді позбавлення такого спеціального права, не утворює складу вказаного кримінального правопорушення. Також суд вказав на відсутність в матеріалах справи належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_7 достовірно знав про наявність рішення суду, яким його позбавлено права керування транспортними засобами строком на один рік, та умисно її не виконував. Вказав на відсутність в Кодексі про адміністративні правопорушення ст. 121-5.
Не погоджуючись з вироком суду, прокурор подав апеляційну скаргу в якій, вважаючи його незаконним, просив скасувати через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що при ухваленні виправдувального вироку суд першої інстанції не вказав у своєму рішенні, чому він не прийняв до уваги досліджені під час судового засідання докази, які мають істотне значення для з'ясування фактичних обставин справи, та відкинув їх. Апелянт також вказує, що Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить норми заборонного характеру, яка б позбавляла суд можливості накладення адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом особу, яка у встановленому законом порядку не отримувала таке право, а тому вважає висновки суду про відсутність складу кримінального правопорушення в діях ОСОБА_7 необґрунтованими.
Заслухавши суддю-доповідача, виступ прокурора на підтримку поданої апеляційної скарги, думку обвинуваченого, який поклався на розсуд суду, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно вимог п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України та п.п. 22, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» № 5 від 29.06.1990 (зі змінами), мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлено особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; результати дослідження, аналізу і оцінки доказів, а також мотивовані висновки суду про недоведеність події злочину, відсутність у діях обвинуваченого складу злочину чи недоведеність його участі у вчиненні злочину. Включати у виправдувальний вирок формулювання, які ставлять під сумнів невинність виправданого, недопустимо.
Колегія суддів вважає, що дані вимоги закону судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку щодо ОСОБА_7 не дотримано.
В апеляційній скарзі прокурор ставить питання про скасування виправдувального вироку у зв'язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, та просить ухвалити новий вирок про визнання ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, із призначенням йому покарання у виді штрафу.
У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Так, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_7 , будучи відповідно до постанови Погребищенського районного суду Вінницької області від 12.12.2019 у справі №143/1293/19, що набрала законної сили 27.12.2019, визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та на якого накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 600 (шістсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 10200 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік, умисно та систематично, достовірно знаючи про наявність даного рішення суду, та будучи ознайомлений із ним, з метою його невиконання в частині позбавлення права керування транспортними засобами, маючи реальну можливість його виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 1 ст. 129-1 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами та їх об'єднаннями на всій території України, починаючи з 27.12.2019 тричі був зупинений працівниками поліції за підозрою у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, а саме 18.06.2020, 02.08.2020 та 18.10.2020, за що у встановленому законом порядку 09.09.2020, 08.10.2020 та 28.12.2020 був притягнутий згідно постанов Погребищенського районного суду Вінницької області у справах №143/735/20, №143/883/20 та №143/1248/20 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 3 ст. 130 КУпАП, та накладено стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами.
Крім того, в період часу з 27.12.2019 по 27.12.2020 ОСОБА_7 вчинив дев'ять адміністративних правопорушень у сфері забезпечення правил дорожнього руху, за що був притягнутий працівниками поліції до адміністративної відповідальності, зокрема 08.01.2020 за ч. 2 ст. 126 КУпАП до штрафу у розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; 17.01.2020 за ч. 1 ст. 126 КУпАП до штрафу у розмірі 25 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; 19.06.2020 за ч. 4 ст. 126 КУпАП до штрафу у розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; 19.06.2020 за ч. 4 ст. 126 КУпАП до штрафу у розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; 19.06.2020 за ст. 121-5 КУпАП до штрафу у розмірі 3 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; 03.08.2020 за ч. 1 ст. 126 КУпАП до штрафу у розмірі 25 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; 03.08.2020 за ст. 121-5 КУпАП до штрафу у розмірі 3 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; 23.09.2020 за ч. 2 ст. 126 КУпАП до штрафу у розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; 19.10.2020 за ч. 2 ст. 126 КУпАП до штрафу у розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Таким чином, ОСОБА_7 , достовірно знаючи про наявність рішення суду, яким його позбавлено права керування транспортним засобом строком на 1 рік, діючи умисно, починаючи з 27.12.2019, вчинив дванадцять адміністративних правопорушень у сфері забезпечення правил дорожнього руху, за що був притягнутий у встановленому законом порядку до адміністративної відповідальності, тим самим умисно ухилився від виконання постанови Погребищенського районного суду Вінницької області від 12.12.2019 у справі №143/1293/19.
Своїми діями ОСОБА_7 вчинив умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 382 КК України.
В суді апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у скоєному ним кримінальному правопорушенні визнав та вказав, що був обізнаний з постановою суду, якою його позбавлено права керувати транспортними засобами. Після чого він знову сідав за кермо та порушував правила дорожнього руху, за що притягувався до відповідальності. На даний час машину вже вилучили.
Окрім того, винуватість ОСОБА_7 доводиться також наступними доказами, а саме даними, що містяться в:
-постанові Погребищенського районного суду Вінницької області від 12.12.2019 у справі №143/1293/19, якою ОСОБА_9 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 10200 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік (а.с. 98);
-постанові Погребищенського районного суду Вінницької області від 09.09.2020 у справі №143/735/20, якою ОСОБА_9 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 2400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 40800 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на 10 років (а.с. 105-106);
-постанові Погребищенського районного суду Вінницької області від 28.12.2020 у справі №143/1248/20, якою ОСОБА_9 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 2400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 40800 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на 10 років (а.с. 109);
-постанові Погребищенського районного суду Вінницької області від 08.10.2020 у справі №143/883/20, якою ОСОБА_9 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 2400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 40800 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на 10 років (а.с. 112-113);
-відомостях щодо ОСОБА_7 із ІІПС МВС «Армор» про притягнення до адміністративної відповідальності (а.с. 78-83);
-постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП 18 № 388074 від 18.06.2020 на ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 510 грн (а.с. 71);
-рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень від 12.12.2019, 10.01.2020, 26.06.2020, 22.07.2020, 03.11.2020, 01.12.2020 (а.с. 102, 104, 107, 108, 110, 111).
Відповідно до положень ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
На думку колегії суддів, зазначені вище докази є належними, допустимими, достовірними, а в сукупності є достатніми та перебувають у взаємозв'язку між собою, доводять винуватість ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.
Так, ч. 1 ст. 382 КК України передбачена кримінальна відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню.
Положеннями ч. 1 ст. 2 КК передбачено, що підставою для настання кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Складом кримінального правопорушення визнається сукупність закріплених у законі України про кримінальну відповідальність ознак, за наявності яких реально вчинене суспільно небезпечне діяння визнається кримінальним правопорушенням.
Так апеляційним судом беззаперечно встановлено, що ОСОБА_7 керував транспортним засобом, достовірно знаючи про наявність постанови суду, якою його визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, яка набрала законної сили. ОСОБА_7 , будучи ознайомленим з вказаною постановою суду, умисно не виконував її. Дії ОСОБА_7 слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 382 КК України, умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.
Об'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, є умисне невиконання судового рішення, що набрало законної сили, і означає повне його ігнорування, та проявляється і в перешкоджанні виконанню судового рішення, що набрало законної сили, яке полягає в активній протидії його виконанню.
Відповідно до доктрини кримінального права суб'єкт цього кримінального правопорушення може бути як спеціальним, так і загальним. Тому питання про визнання особи суб'єктом цього кримінального правопорушення необхідно було судам вирішувати диференційовано з урахуванням конкретних фактичних обставин кримінального провадження.
Суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, може бути фізична особа, не на користь якої ухвалено рішення суду та яку зобов'язано вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Обвинувачений ОСОБА_7 є особою, яка позбавлена права керування транспортними засобами, тобто судом на нього покладено обов'язок утриматись від таких дій протягом визначеного судом строку.
Вказана обставина була встановлена як органом досудового розслідування, так і судом першої інстанції, та ніким не оспорювалася.
Статтею 9 КУпАП встановлено, що адміністративне правопорушення це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За вчинення адміністративного правопорушення до особи застосовується адміністративне стягнення, одним із видів якого є позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами.
Відповідно до ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Статтею 15 Закону України «Про дорожній рух» забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Таким чином, позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами, одночасно припиняє реалізацію вказаного права особою, до якої застосовано цей вид адміністративного стягнення.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Обов'язковість судового рішення, згідно зі ст. 129 Конституції України, є однією з основних засад судочинства.
Положеннями ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Обвинувачений ОСОБА_7 , будучи обізнаним про наявність відносно нього постанови суду, якою його було позбавлено права керування транспортними засобами, проте всупереч судовому рішенню здійснював керування транспортним засобом і був неодноразово притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що, на думку колегії суддів, свідчить про умисне ухилення останнього від виконання постанови суду, що є однією з форм невиконання судового рішення як підстави для притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 382 КК.
Основним безпосереднім об'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК є інтереси правосуддя в частині забезпечення повного і своєчасного виконання судового рішення. Об'єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 126 КУпАП, є встановлений порядок отримання права на керування транспортним засобом, а також суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Таким чином, суспільні відносини, які охороняються законом про кримінальну відповідальність, не є ідентичними.
У даному кримінальному провадженні зібрані докази свідчать про систематичність вчинення правопорушень і про умисне невиконання судового рішення ОСОБА_7 .
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відсутність посвідчення водія унеможливлює позбавлення особи права керувати транспортними засобами.
Згідно з доктриною адміністративного права суть кожного адміністративного стягнення полягає у застосуванні певних правообмежень безпосередньо до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення (принцип персональної відповідальності). І в цьому відношенні безпосереднім виконавцем судового рішення про позбавлення права керування транспортними засобами є зокрема особа, яка вчинила адміністративне правопорушення.
Суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, може бути фізична особа не на користь якої ухвалено рішення суду та яку зобов'язано вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
В постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 08.02.2023 у справі № 464/4690/20 Верховний Суд прийшов до переконання, що особа, яку позбавлено права керування транспортними засобами строком на 1 рік, зобов'язана утриматися від керування транспортними засобами протягом визначеного судом строку.
Також при ухваленні виправдувального вироку суд першої інстанції не вказав у своєму рішенні, чому він не прийняв до уваги досліджені під час судового засідання докази, які мають істотне значення для з'ясування фактичних обставин справи, та відкинув їх.
Зокрема, суд не прийняв до уваги копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 12.12.2019, постанови про накладення адміністративного стягнення від 12.12.2019, та визнав вказаний документ в силу ч. 2 ст. 86, ч. 3 ст. 99 КПК України недопустимим доказом.
При цьому згідно ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Судом першої інстанції не вказано у вироку в чому саме полягає порушення порядку отримання вказаного доказу і яким чим це спричинило його недопустимість.
Будучи допитаним під час судового розгляду, ОСОБА_7 повідомив, що йому було відомо про наявність ухваленої стосовно нього постанови Погребищенського районного суду від 12.12.2019, якою на нього накладено за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАГІ, стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік. При цьому ОСОБА_7 вказав, що повідомити яким саме способом дізнався про дане рішення він не може, оскільки неодноразово притягувався судами до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП та про частину рішень він дізнавався особисто від суду, а решту від членів сім'ї, на адресу яких надходили відповідні постанови.
Дані обставини суд не прийняв до уваги та у мотивувальній частині вироку не відобразив чому їх не приймає або ж у чому вони суперечать іншим доказам.
Кримінальний процесуальний закон не містить положень, які б вказували на те, що копії документів, які надаються суду, є недопустимими доказами, оскільки у кожному конкретному випадку судом повинно бути встановлено наявність фізичної можливості отримати стороною кримінального провадження відповідний оригінал такого документа.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
Відповідно до положень ст. 411 КПК України, судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.
Вирок та ухвала підлягають скасуванню чи зміні із зазначених підстав лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого, на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, на визначення міри покарання або застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.
За таких умов, колегія суддів повністю погоджується з позицією прокурора про необхідність скасування виправдувального вироку суду першої інстанції і постановлення нового вироку.
Доводи прокурора про те, що вирок суду першої інстанції є необґрунтованим, а висновки суду суперечать фактичним обставинам справи є підставними та такими, що заслуговують на увагу. Така невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула на вирішення питання про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, яка, на думку колегії суддів, зібраними доказами доведена повністю.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, слід виходити з наступного.
Згідно зі ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. Крім того, призначене особі покарання має бути необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.
Колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, дані про особу обвинуваченого, який раніше притягався до кримінальної відповідальності, не працює, на обліках у лікаря-психіатра та нарколога не перебуває. Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_7 , відповідно до ст. 66 КК України, є щире каяття. Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, колегією суддів не встановлено.
Апеляційний суд вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції ч. 1 ст. 382 КК України, яке буде необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження скоєння ним нових злочинів, а саме покарання у виді штрафу.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні підлягає задоволенню, а виправдувальний вирок Погребищенського районного суду Вінницької області від 09.05.2023 щодо ОСОБА_7 скасуванню з постановленням обвинувального вироку.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 409, 411, 413, 418 -420 КПК України, суд
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.
Вирок Погребищенського районного суду Вінницької області від 09.05.2023 щодо ОСОБА_7 скасувати.
ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, та призначити покарання у виді штрафу у розмірі 500 (п'ятсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 8500 (вісім тисяч п'ятсот) гривень.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційна скарга на вирок може бути подана до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4