Справа № 148/1207/22
Провадження № 22-ц/801/1590/2023
Категорія: 91
Головуючий у суді 1-ї інстанції Ковганич С. В.
Доповідач:Ковальчук О. В.
05 вересня 2023 рокуСправа № 148/1207/22м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів: Сала Т. Б., Копаничук С. Г.,
за участі секретаря Луцишина О. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи - Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області, про оголошення фізичної особи померлою,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Патраманським Іваном Олександровичем, на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 29 травня 2023 року у м. Тульчині суддею цього ж суду Ковганичем С.В., дата складання його повного тексту 31 травня 2023 року,
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про оголошенню померлою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заява мотивована тим, що 08 червня 2016 року ОСОБА_2 на випадок своєї смерті заповіла ОСОБА_1 земельну ділянку, яка належала їй на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ВН №102297, виданого на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17 вересня 2003 року, площею 2,41 га, для ведення особистих селянських господарств, розташовану на території Михайлівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області. Після складання заповіту ОСОБА_2 покинула своє постійне місце проживання, а саме: кв. АДРЕСА_1 та виїхала до Російської Федерації. З червня 2016 року у місці постійного проживання ОСОБА_2 немає відомостей про місце її перебування. Оголошення ОСОБА_2 померлою необхідно позивачу для оформлення спадкових прав.
Пославшись на викладене, ОСОБА_1 просила суд оголосити ОСОБА_2 померлою.
29 травня 2023 року рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області у задоволенні даної заяви відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Патраманського І.О., посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вказану заяву. Усі доводи апеляційної скарги зводяться до того, що за допомогою наданих ОСОБА_1 доказів було беззаперечно доведено факт відсутності у місці постійного проживання ОСОБА_2 відомостей про місце її перебування протягом трьох років.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що 17 вересня 2003 року ОСОБА_2 видано державний акт про право власності на земельну ділянку серії ВН №102297, яка належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17 вересня 2003 року, площею 2,41 га, для ведення особистих селянських господарств, розташовану на території Михайлівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (а. с. 10).
08 червня 2016 року секретарем виконавчого комітету Михайлівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області Кондратюк Ю.С. посвідчено та зареєстровано у реєстрі за №58 заповіт, за яким ОСОБА_2 на випадок своєї смерті заповіла ОСОБА_1 вищевказану земельну ділянку (а. с. 6).
27 квітня 2022 року начальником Сокальського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) дана відповідь про те, що у даному відділі актовий запис про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутній (а. с. 8).
10 квітня 2023 року Тульчинським районним судом Вінницької області створено витяг із Єдиного державного демографічного реєстру, з якого видно, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 85).
18 квітня 2023 року начальником Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надана відповідь за №148/1207/22/2227/2023, згідно якої відомостей про перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією громадянкою України ОСОБА_3 в період з 08 листопада 2017 року по 19 квітня 2023 року в базі даних не виявлено. Зберігання в Базі даних інформації з персональними даними осіб впродовж 10 років здійснюється з 08 листопада 2017 року, оскільки до набрання чинності Положенням про цю базу інформація про осіб, які перетнули державний кордон України зберігалась у Базі даних протягом 5 років, в порядку визначеному наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25 червня 2007 року №472 (а. с. 101).
19 квітня 2023 року старостою Михайлівського старостинського округу видана довідка про те, що ОСОБА_4 , 1943 року народження, проживала в с. Михайлівка, ІНФОРМАЦІЯ_2 вибула в м. Воркута (згідно записів погосподарської книги №1, особовий рахунок № НОМЕР_1 за 1961-1963 роки). На території Михайлівського старостинського округу родичі ОСОБА_2 , які б могли дати свідчення про неї відсутні (а. с. 98).
27 квітня 2023 року начальником ВП №2 Червоноградського РВП ГУНП у Львівській області повідомлено про те, що ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , у відділенні поліції №2 Червоноградського РВП ГУНП у Львівській області станом на вказану дату в розшуку як безвісті зникла не перебувала та не перебуває. До ВП №2 Червоноградського РВП ГУНП у Львівській області заява щодо розшуку ОСОБА_2 не надходила (а. с. 121).
04 травня 2023 року міським головою Сокальської міської ради Сокальського району Львівської області надана відповідь, з якої слідує, що по АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_5 , 1981 року народження, ОСОБА_6 , 1980 року народження, ОСОБА_7 , 2003 року народження, ОСОБА_8 , 2001 року народження. При цьому, вказана квартира не зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 . Інформації про будь-яке інше майно, яке могло б належати на праві власності ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав немає. Відомостей про місце роботи, місце перебування, а також про наявних родичів ОСОБА_2 . Сокальська міська рада надати не може, оскільки не є розпорядником такої інформації (а. с 113). Дана інформація підтверджується витягами №388, №389 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб (а. с. 128, 129).
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Порядок розгляду справ окремого провадження регламентовано ст. 294 ЦПК України, відповідно до положень якої справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою (п. 3 ч. 2 ст. 293 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Статтею 47 ЦК України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.
Оголошення громадянина померлим має своїм призначенням усунення невизначеності, яка склалася у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме.
Особливістю цієї категорії справ, є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.
У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз?яснено, що громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина.
Згідно з ч. 1 ст. 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Системний аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що сама по собі відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи протягом трьох років у місці її постійного проживання не може бути підставою для оголошення цієї фізичної особи померлою. Суд повинен мати достатні належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина.
Тобто особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення фізичної особи померлою ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи (правова презумпція).
При розгляді справ вказаної категорії судам слід, крім іншого, з'ясовувати, чи може бути відсутність особи умисною, тобто чи не переховується вона від правоохоронних органів з метою уникнення юридичної відповідальності.
Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 226/3053/18.
Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює оголошення особи померлою.
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 461/424/15-ц та підтримано Верховним Судом у постанові від 07 липня 2021 року у справі № 390/1443/19, а також у постанові від 30 березня 2022 у справі № 295/4293/21.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановивши, що у своїй заяві ОСОБА_1 лише констатувала факт відсутності з ОСОБА_2 будь-якого зв'язку та відсутність відомостей про місце її перебування протягом трьох років у місці її постійного проживання, натомість заявник не надала належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, на підставі яких можливо б було зробити вірогідне припущення про смерть ОСОБА_2 , а також, які доводили б те, що ОСОБА_2 пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні даної заяви.
Доводи апеляційної скарги про те, що за допомогою наданих ОСОБА_1 доказів було беззаперечно доведено факт відсутності у місці постійного проживання ОСОБА_2 відомостей про місце її перебування протягом трьох років, апеляційний суд не може визнати обґрунтованими з огляду на таке.
Із заяви слідує, що ОСОБА_2 після складання заповіту у червні 2016 року покинула помешкання, що розташоване за адерсою: АДРЕСА_2 та виїхала до Російської Федерації. Таким чином, із викладеного у заяві вбачається неузгодженість щодо останнього постійного місця проживання ОСОБА_2 , що з урахування наведених позицій Верховного Суду унеможливлює оголошення такої особи померлою.
Вказуючи на вірогідність смерті ОСОБА_2 як на підставу для оголошення її померлою, заявник не підтверджує свої доводи тими доказами, які вказували б на здійснення заходів щодо її розшуку та вирішення питання про з'ясування можливих причин її зникнення, натомість обов'язок доказування обставин, що підтверджують відсутність відомостей про місце перебування особи, яку заявник просить оголосити померлою, у місці її постійного проживання протягом трьох років, покладається чинним законодавством України саме на заявника.
Усі інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до посилань про доведеність пред'явлених вимог та незаконність відмови у задоволенні заяви з підстав її недоведеності, а тому апеляційним судом відхиляються, оскільки суд першої інстанції розглянув дану справу дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено ст. 13 ЦПК України, в межах заявлених вимог і на підставі наявних доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З урахуванням того, що апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції слід віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Патраманським Іваном Олександровичем, залишити без задоволення, а рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 29 травня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.
Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: Т. Б. Сало
С. Г. Копаничук