ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.09.2023Справа № 910/9345/23
Суддя Господарського суду міста Києва Привалов А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи
справу № 910/9345/23
за позовом Національної служби здоров'я України
до проТовариства з обмеженою відповідальністю "САТІ-НОВА СОЮЗ" стягнення 26 226,27 грн.
Національна служба здоров'я України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "САТІ-НОВА СОЮЗ" про стягнення 26 226, 27 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором № 23 про відшкодування витрат користування послугами від 25.01.2022, у зв'язку з чим позивач просить стягнути пеню у розмірі 26 226,27 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 року відкрито провадження у справі №910/9345/23, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 20.06.2023 була направлена на адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення 05.07.2023 уповноваженій особі відповідача.
19.07.2023 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що прострочка платежу виникла внаслідок настання форс-мажорних обставин, пов'язаних із веденням воєнного стану в Україні, а також зазначив про невідповідність розрахунку пені положенням ч. 6 ст. 232 ГК України.
21.08.2023 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив та додані до них докази.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
25.01.2022 між Національною службою здоров'я України (за договором - НСЗУ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «САТІ - НОВА СОЮЗ» (за договором - Користувач) було укладено Договір № 23 про відшкодування витрат користування послугами (далі - Договір).
Згідно з умовами п. 1.1. Договору, НСЗУ у порядку та на умовах, передбачених цим Договором, надає можливість користуватися послугами електропостачання, водопостачання та водовідведення (далі - Послуги), в будівлі, що знаходиться за адресою: проспект Степана Бандери, 19, м. Київ, в якій Користувач здійснює капітальний ремонт за договором, а Користувач відшкодовує вартість за фактично спожитий обсяг послуг згідно показників відокремленого обліку (далі - лічильник) на підставі діючих тарифів на дату розрахунку.
Відповідно до п. 2.2. Договору, розмір щомісячної плати за відшкодування витрат користування послугами розраховується за фактичними показниками лічильника. Представник Користувача один раз на місяць, разом з представником НСЗУ знімають показники лічильника, про що складається акт про фактичне спожиті Послуги.
Пунктом 2.5 Договору визначено, що Користувач зобов'язаний отримати в НСЗУ рахунки разом з Актом про надання послуг до 20 числа місяця, наступного за місяцем у якому надавалися відповідні Послуги.
Відповідно до пункту 2.6 Договору відшкодування витрат за користування послугами здійснюється Користувачем в безготівковій формі в національній валюті України - гривня, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок НСЗУ протягом 5 (п'яти) банківських днів після отримання рахунку та Акту про надання послуг.
Момент здійснення оплати вважається дата - зарахування грошових коштів на банківський рахунок НСЗУ (пункт 2.7 Договору).
Пунктом 3.2.1 Договору користувача зобов'язано, своєчасно здійснювати оплату за спожиті Послуги у повному обсязі згідно виставленими НСЗУ рахунками та актами за Договором.
Як вбачається з матеріалів справи, представниками позивача та відповідача 20.04.2022 були зафіксовані показники лічильника по електроенергії за період з 01.01.2022 по 31.01.2022, про що складено Акт про надання послуг на суму 29 996,67 грн.
Крім того, сторони склали та підписали Акт про надання послуг на суму 30711,65 грн, яким зафіксували показники лічильника щодо спожитої електроенергії у період з 01.02.2022 по 28.02.2022.
Отже, у відповідача виник обов'язок щодо відшкодування позивачу витрат за спожиту електроенергію в загальній сумі 60708,32 грн у строк до 27.04.2022, враховуючи умови п. 2.6. Договору.
Оскільки відповідач у встановлений договором строк не виконав своїх зобов'язань за Договором, позивач 07.03.2023 звернувся до TOB «САТІ - НОВА СОЮЗ» з претензією за № 7456/2-17-23 на загальну суму 82 826,06 грн, в якій просив погасити заборгованість у сумі 60708,32 грн та сплати пеню за прострочку платежу в сумі 22 137,74 грн.
За результатами розгляду претензії відповідач 23.03.2023 частково погасив суму заборгованості у розмірі 40 000,00 грн, що підтверджується випискою з рахунку Національної служби здоров'я України за 23.03.2023, а 13.04.2023 відповідач сплатив залишок заборгованості в сумі 20 708,32 грн, що підтверджується випискою з рахунку позивача від 13.04.2023.
Таким чином, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач відшкодував йому витрати за спожиту у січні-лютому 2022 року електроенергію з порушенням строку, визначеного п. 2.6. Договору, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 26 226 грн. 27 коп, нараховану за період з 26.04.2022 по 12.04.2023.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що прострочка платежу виникла внаслідок настання форс-мажорних обставин, пов'язаних із веденням воєнного стану в Україні та припиненням господарської діяльності Товариством. Також відповідач зазначив, що позивачем здійснено нарахування пені всупереч положенням ч. 6 ст. 232 ГК України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення Договору № 23 про відшкодування витрат користування послугами від 25.01.2022 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Судом встановлено, що 20.04.2022 сторони без будь-яких зауважень підписали та скріпили печатками Акт про надання послуг на суму 29 996,67 грн за спожиту електричну енергію у період з 01.01.2022 по 31.01.2022 та Акт про надання послуг на суму 30 711,65 грн за спожиту електричну енергію у період з 01.02.2022 по 28.02.2022.
Враховуючи умови п. 2.6. Договору, яким визначено, що відшкодування витрат за користування послугами здійснюється шляхом перерахування коштів на банківський рахунок НСЗУ протягом 5 (п'яти) банківських днів після Акту про надання послуг, а тому відповідач мав сплати заборгованість у строк до 27 квітня 2022 року включно.
Проте, як встановлено судом, відповідач виконав свої зобов'язання зі сплати заборгованості, сплативши 23.03.2023 суму заборгованості в розмірі 40 000,00 грн, а 13.04.2023 - 20 708,32 грн, що підтверджується доданими до справи виписками з рахунку позивача, тобто з порушенням строку, визначеного умовами договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК).
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК),
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.
При цьому, за приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 5.2 Договору визначено, що за прострочення Користувачем строків оплати за Договором, Користувач сплачує НСЗУ пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення оплати.
Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання з 26.04.2022 по 12.04.2023 у розмірі 26226,27 грн. вважає, що позивачем здійснено невірний розрахунок без урахуванням умов оплати, визначених п. 2.6. та положень ч. 6 ст.232 ГК України.
Згідно з частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.
При цьому, слід звернути увагу, що законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Зважаючи на вищезазначене, суд зазначає, що приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень статей 251, 252 ЦК України має бути визначений. При цьому, перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.
У постанові від 09.03.2021 у справі №924/441/20 Верховний Суд дійшов висновку, що приписами частини 6 статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень ст. ст. 251, 252 ЦК України має бути визначений. При цьому, перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін. Зазначене стосується і строку позовної давності, який за своєю суттю є строком, згідно положень ст. 256 ЦК України, і також може бути збільшений за домовленістю сторін, але обов'язково повинен мати конкретно визначений період, зважаючи на положення ст. ст. 251, 252 ЦК України.
За таких підстав, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за загальний період прострочки з 28.04.2022 по 28.10.2022 у розмірі 13 505,52 грн.
Таким чином, заперечення відповідача в частині проведення позивачем неправильного розрахунку пені визнаються судом обґрунтованими.
Водночас, доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву щодо настання форс-мажорних обставин, відхиляються судом, з огляду на таке.
Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).
Тобто, згідно чинного законодавства, можливе звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Тобто, обставина стає форс-мажорною для сторін правовідносин щодо тих чи інших зобов'язань виключно у разі доведення неможливості виконання конкретних зобов'язань. Отже, такі обставини, як оголошена чи неоголошена війна, військові дії, введення воєнного стану самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами.
Умови Договору № 23 про відшкодування витрат користування послугами від 25.01.2022 містять положення які регулюють порядок дії сторін при настанні форс-мажорних обставин.
Так, зокрема п. 7.2. договору передбачено, що сторона, яка не може виконати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереробної сили, повинна повідомити іншій стороні у 30-денний строк з дня їх настання і досягти домовленості щодо продовження термінів виконання зобов'язань або припинення дії договору. Доказом виникнення обставин непереробної сили та строк їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України згідно з Законом України «Про Торгово-промислові палати України» або відповідно до діючого законодавства іншим уповноваженим органом.
Відповідачем не додано до відзиву жодних доказів, які б підтверджували, що ним було дотримано зазначені положення договору в частині повідомлення позивача про настання обставин непереробної сили, як і не надано відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України чи регіональної торгово-промислової палати, який би підтверджував факт неможливості виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 23 про відшкодування витрат користування послугами від 25.01.2022, у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин.
Щодо посилань відповідача на лист Торгово-промислової палати України (ТПП України) від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1, суд зазначає таке.
Так, Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.
Однак, порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України "Про торгово-промислові палати в Україні" та деталізовано в розділі 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 за №40(3) (з наступними змінами).
Відповідно до ч.1 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.
За умовами п.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов'язань/обов'язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов'язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 Регламенту).
Отже, у Законі та Регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а не листом на сайті ТПП України.
Лист ТПП України від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Більш того, загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв'язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов'язання (у цьому випадку - за Договором купівлі-продажу (поставки) №ЄС/11012022 від 11.01.2022.
Слід зазначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань та особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з огляду на встановлені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. 129, 236-242, 247-252 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "САТІ-НОВА СОЮЗ" (вул. Вана Мазепи, 3 офіс 174, м. Київ, 01010; код ЄДРПОУ 38949830 на користь Національної служби здоров'я України (пр. Степана Бандери, 19, м. Київ, 04073; код ЄДРПОУ 42032422) пеню в розмірі 13 505 грн 52 коп. та 1382 грн 16 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині вимог - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено та підписано: 04.09.2023
Суддя А.І. Привалов