вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
04.09.2023м. ДніпроСправа № 904/4841/22 (904/3565/23)
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Владимиренко І.В. за участю секретаря судового засідання Сечиної Ю.Ю., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна", Хмельницька область, Славутський район, село Крупець
до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА", Дніпропетровська область, Криничанський район, село Українка
відповідача - 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитна компанія "Хлібний Край Інвест", м. Дніпро
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3", Житомирська область, Бердичівський район, село Семенівка
про визнання договору недійсним
Представники:
від позивача представник Нечитайло Т.В. дов. № б/н від 18.07.22р.
від відповідачів 1,2 представники не з'явились
від третьої особи представник не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА", відповідача - 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитна компанія "Хлібний Край Інвест", Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3", в якому просило суд визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 19.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитна компанія "Хлібний Край Інвест".
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.7.2023 позовну заяву залишено без руху. Позивачу протягом 7 (семи) днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви, а саме:- надати докази відправлення відповідачу-2 копії позовної заяви і доданих до неї документів, на адресу зазначену у Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. - зазначити у позовній заяві вірну адресу місцезнаходження відповідача-2. Роз'яснено, що у випадку невиконання позивачем вимог суду про усунення недоліків позовної заяви у встановлений судом строк, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
18.07.2023 до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, якою позивачем усунуто недоліки визначені в ухвалі суду від 10.07.2023р.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті, яке відбудеться 09.08.2023 о 12:50 год. у приміщенні Господарського суду Дніпропетровської області в залі судового засідання (кабінеті) № 3-308 за адресою: 49027, м. Дніпро, вул. Володимира Винниченка, 1. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3" (Житомирська область, Бердичівський район, село Семенівка, вул. Героїв Майдану, 1, ідентифікаційний номер 34066111). Викликано у судове засідання повноважних представників сторін, визнавши їх явку обов'язковою. В разі неможливості забезпечити участь в судовому засіданні повноважних представників сторін повідомити господарський суд Дніпропетровської області відповідним зверненням. До засідання подати: позивачу - протягом 10 календарних днів з дня отримання відзиву, надати відповідь на відзив; документальне і нормативне обґрунтування викладених доводів; оригінали документів, доданих до заяви (для огляду в судовому засіданні); повідомити відповідача про час і місце судового засідання, докази повідомлення надати суду. У випадку подання відповіді на відзив, направити її копію на адресу відповідачів-1,2, докази чого надати суду (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа). Відповідачам -1, 2, - протягом 15 календарних днів з дня вручення ухвали суду про відкриття провадження у справі надати відзив на позовну заяву за правилами статті 165 Господарського процесуального кодексу України; заперечення на відповідь на відзив (протягом 10 календарних днів з дня отримання відповіді на відзив), складене відповідно до вимог ст. 167 Господарського процесуального кодексу України, документальне і нормативне обґрунтування викладених доводів; докази направлення копії заперечення позивачу. У випадку подання заперечень на відповідь на відзив, направити їх копію на адресу позивача, докази чого надати суду (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа). Третій особі - письмові пояснення (заперечення) на позов, документальне і нормативне обґрунтування викладених доводів. У випадку подання письмових пояснень (заперечень) на позов, направити їх копію на адресу позивача, відповідачів, докази чого надати суду (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа).
07.08.2023 представник позивача подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи. Судом клопотання позивача прийнято до розгляду.
В судове засідання 09.08.2023 представники сторін не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.23 клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи - задоволено. Відкладено судове засідання на 04.09.2023р. о 12:55 год. Викликано у судове засідання повноважних представників сторін, визнавши їх явку обов'язковою. В разі неможливості забезпечити участь в судовому засіданні повноважних представників сторін повідомити господарський суд Дніпропетровської області відповідним зверненням. До засідання подати: позивачу - протягом 10 календарних днів з дня отримання відзиву, надати відповідь на відзив; документальне і нормативне обґрунтування викладених доводів; оригінали документів, доданих до заяви (для огляду в судовому засіданні); повідомити відповідача про час і місце судового засідання, докази повідомлення надати суду. У випадку подання відповіді на відзив, направити її копію на адресу відповідачів-1,2, докази чого надати суду (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа). Відповідачам -1, 2, - протягом 15 календарних днів з дня вручення ухвали суду про відкриття провадження у справі надати відзив на позовну заяву за правилами статті 165 Господарського процесуального кодексу України; заперечення на відповідь на відзив (протягом 10 календарних днів з дня отримання відповіді на відзив), складене відповідно до вимог ст. 167 Господарського процесуального кодексу України, документальне і нормативне обґрунтування викладених доводів; докази направлення копії заперечення позивачу. У випадку подання заперечень на відповідь на відзив, направити їх копію на адресу позивача, докази чого надати суду (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа). Третій особі - письмові пояснення (заперечення) на позов, документальне і нормативне обґрунтування викладених доводів. У випадку подання письмових пояснень (заперечень) на позов, направити їх копію на адресу позивача, відповідачів, докази чого надати суду (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа).
Представники відповідачів в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб'єкта господарської діяльності покладається обов'язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов'язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Як звернув увагу Верховний Суд у складі колегії Касаційного господарського суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 910/16409/15: “свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що, сторона була обізнана про розгляд справи в суді, повідомлялася про дату, час та місце судових засідань за вказаною адресою, однак не скористався правом участі у судових засіданнях, тому відсутні підстави вважати, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права щодо повідомлення останнього про час та місце судового розгляду”.
Отже, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (у цьому випадку поза межами контролю суду).
Таким чином, враховуючи вищенаведені приписи процесуального законодавства та висновки викладені у постановах Верховного Суду, оскільки ухвали суду були надіслані на належну адресу відповідача, а її не отримання за вказаною адресою з відміткою поштової установи про закінчення терміну зберігання, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії, а тому господарський суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи.
Відповідачі своїм правом на подання відзиву на позов не скористалися.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
В порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 04.09.2023 р. оголошені вступна та резолютивна частини судового рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд
20.12.2022р. Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА" (52313, Дніпропетровська область, Криничанський район, село Українка, вулиця Шевченка, будинок 66, код ЄДРПОУ 30791393).
Ухвалою господарського суду від 25.01.2022 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА" (52313, Дніпропетровська область, Криничанський район, село Українка, вулиця Шевченка, будинок 66, код ЄДРПОУ 30791393). Визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" в сумі 85 110,00 грн. - судові витрати та авансування витрат арбітражного керуючого (1 черга задоволення); 1 291 186,26грн. - основний борг, 48% річних та інфляційні збитки (4 черга задоволення). Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до вимог ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства. Введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто сімдесят календарних днів. З метою виявлення кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, на офіційному веб-порталі судової влади України не пізніше наступного дня з дня постановлення ухвали суду про відкриття провадження у справі оприлюднити повідомлення про відкриття провадження у справі № 904/4841/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА" (52313, Дніпропетровська область, Криничанський район, село Українка, вулиця Шевченка, будинок 66, код ЄДРПОУ 30791393). Розпорядником майна ТОВ "УКРАЇНКА" призначено арбітражного керуючого Микитюка Анатолія Івановича (свідоцтво № 1335 від 19.07.2013р.; адреса офісу: 76009, м. Івано-Франківськ, вул. Максимовича, 15, оф. 59; адреса для кореспонденції: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Залізнична, 3/28; ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ). Встановлено розмір основної винагороди розпоряднику майна Микитюку А.І. у розмірі середньомісячної заробітної плати керівника боржника - ТОВ "УКРАЇНКА" за останніх 12 місяців його роботи до відкриття провадження у справі, але не менше трьох розмірів мінімальної заробітної плати за кожний місяць виконання арбітражним керуючим повноважень. Вжити заходів щодо забезпечення вимог кредиторів шляхом заборони боржнику та власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника приймати рішення щодо ліквідації, реорганізації боржника, а також відчужувати основні засоби та предмети застави. Зобов'язано розпорядника майна в строк до 07.03.2023р. подати до господарського суду відомостей про результати розгляду вимог кредиторів. Призначено попереднє засідання суду на 04.04.2023р. о 10:00год. Визнано обов'язковою явку в підготовче засідання представників ініціюючого кредитор, боржника, арбітражного керуючого Микитюка А.І. Зобов'язано розпорядника майна повідомити суди (загальні, господарські та адміністративні), які розглядають позовні вимоги конкурсних кредиторів, про опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство боржника. Зобов'язано розпорядника майна не рідше одного разу на місяць надавати господарському суду (комітету кредиторів) звіт про свою діяльність з моменту призначення господарським судом. Зобов'язано розпорядника майна в строк до 25.03.2023р. підготувати та надати господарському суду аналіз фінансово - господарської діяльності, інвестиційного становища боржника та його становища на ринках разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію. Зобов'язано боржника надати розпоряднику майна необхідні документи на його вимогу для підготовки аналізу фінансово - господарської діяльності, інвестиційного становища боржника та його становища на ринках. Зобов'язано боржника надати розпоряднику майна всі необхідні документи та представити майно для проведення інвентаризації на вимогу розпорядника майна. Зобов'язано розпорядника майна провести в строк до 25.03.2023р. інвентаризацію майна боржника та надати інвентаризаційні відомості господарському суду.
25.01.23р. на офіційному веб-порталі судової влади України оприлюднено повідомлення №69941 про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА" (52313, Дніпропетровська область, Криничанський район, село Українка, вулиця Шевченка, будинок 66, код ЄДРПОУ 30791393).
Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" є кредитором у справі №904/4841/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА" (52313, Дніпропетровська область, Криничанський район, село Українка, вулиця Шевченка, будинок 66, код ЄДРПОУ 30791393).
ТОВ "Суффле Агро Україна" (позивач) звернувся до господарського суду із цим позовом в межах провадженні у справі про банкрутство, в якому просило суд визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 19.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитна компанія "Хлібний Край Інвест".
З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитна компанія "Хлібний Край Інвест" (новий кредитор) було укладено Договір відступлення права вимоги від 19.12.2022 року, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає (передає) новому кредитору належні первісному кредитору право вимоги заборгованості за договором поставки №17-1 від 17.01.2022р., за договором зберігання №24-01 від 24.01.2022, боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО-СЕМ 3".
Згідно з п. 1.2. договору, цей договір спрямований на врегулювання цивільних правовідносин, що виникають з приводу та у зв'язку з відступленням в порядку та на умовах, визначених цим Договором та законодавством України, “Первісним кредитору” “Новому кредитору” права вимоги, належного “Первісному кредитору”, в межах яких “Новий кредитор” стає кредитором за заборгованістю по “Основному Договору” укладеним між ТОВ "УКРАЇНКА" та відповідними юридичними особами, зазначеними в п. 1.1. даного Договору.
Відповідно до п. 1.3. договору, за цим договором до нового кредитора переходить право вимагати (замість первісного кредитора) від юридичних осіб, зазначених в п. 1.1. даного Договору, належного та реального виконання наступних обов'язків: повернення грошових коштів в загальному розмірі 1 846 140,00 грн., отриманих ними згідно з відповідними Основними договорами, укладеним між ТОВ "УКРАЇНКА" та відповідними юридичними особами, зазначеними в п. 1.1. даного Договору.
Відповідно до п.п. 2.2.1 п. 2.2. договору, новий кредитор зобов'язаний перерахувати первісному кредитору відшкодування в розмірі 1 846 140,00 грн. впродовж п'ятдесяти років з дати підписання цього договору.
Позивач вважає, що Договір відступлення права вимоги від 19.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитна компанія "Хлібний Край Інвест", підлягають визнанню недійсними з огляду на наступні обставини.
В обґрунтування вимог про визнання договору відступлення права вимоги від 19.12.2022 недійсним, позивач зазначив, що з матеріалів справи № 906/1195/22 про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3", що перебуває на розгляді у Господарському суді Житомирської області, в якій Позивач є ініціюючим кредитором, Позивач дізнався про наявність спірного договору відступлення права вимоги від 19.12.2022. Так, одним із конкурсних кредиторів у вказаній справі про банкрутство є Відповідач 2, який, крім іншого, обґрунтовує свої кредиторські вимоги до ТОВ "Агро-Сем 3" на підставі вимог, безоплатно відступлених Боржником у так званий «підозрілий період». Із заяви кредитора у тій справі вбачається, що між Боржником та Третьою особою було укладено Договір поставки № 17-01 від 17/01/2022 року, відповідно до якого Боржник зобов'язався поставити Третій особі товар відповідно до товаророзпорядчих документів. Між Боржником та Третьою особою було укладено Договір зберігання № 24-01 від 24.01.2022 року, відповідно до якого Боржник зобов'язався надати Третій особі послуги зберігання сталі тонколистової. Як стверджують Сторони, внаслідок виконання даних договорів у Третьої особи перед Боржником виникла заборгованість в сумі 1 846 140,00 грн. Позивач зазначив, що правомірність виникнення та законність даного основного зобов'язання не є предметом розгляду даної справи та не оскаржується у даній заяві.
Між Боржником (Первісний кредитор) та Відповідачем 2 (Новий кредитор) укладено оспорюваний Договір відступлення права вимоги від 19.12.2022 року, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, «Первісний кредитор» відступає «Новому кредитору» належні «Первісному кредитору» право вимоги заборгованості у Третьої особи за Договором поставки № 17-01 від 17.01.2022 року та Договором зберігання № 24-01 від 24.01.2022 року у розмірі 1 846 140,00 грн.
Пунктом 2.2.1. спірного Договору відступлення права вимоги передбачено, що «Новий кредитор» зобов'язаний перерахувати «Первісному кредитору» відшкодування в розмірі 1 846 140,00 грн. впродовж п'ятдесяти років здати підписання цього Договору, тобто до 2072 року. З огляду на встановлений у спірному договорі строк оплати, позивач вважає, що відступлення права вимоги боргу було вчинено фактично безоплатно.
Також, щодо суб'єктного складу сторін правочину позивач у позовній заяві зазначив, що однією з кінцевих бенефіціарних власників Боржника (відповідача-1), що підтверджується публічними даними ЄДР, є: 43,0% ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) згідно бази даних YouControl є цивільною дружиною ОСОБА_2 на підставі його декларацій як депутата обласної ради (закриті для публічного доступу на час воєнного стану). ОСОБА_1 є історичним бенефіціарним власником наступних компаній Групи Кисіля - СТОВ «Агрофірма «Маяк» (32075297), СТОВ "АКЦЕНТ - АГРО" (33075664), ТОВ «Заготзерно-Новогупалівка» (35834326), ТОВ «Лан-Снаб» (31614611), ТОВ «Заготзерно-Високопілля» (34863267), ТОВ «Кредитна компанія «Хлібний Край Інвест» (40518562). ОСОБА_1 є засновником в ряді компаній Групи Кисіля - боржників у справах про банкрутство за заявами ініціюючого кредитора ТОВ «Суффле Агро Україна»: ФГ "ДОБРОБУТ-АГРО." (40702630, справа № 904/1271/23), ТОВ "УКРАЇНКА" (30791393, справа № 904/1273/23). Як вбачається із судових документів у даних справах, борги мають один період виникнення, при видачі товарного кредиту на посівні кампанії 9-м підприємствам ОСОБА_3 . ОСОБА_1 є засновником та бенефіціаром в СФГ "АРТЕМ" (32501952), ТОВ "КОЗАЦЬКІ ЛАНИ" (37714472), які є компаніями-контрагентами боржників, що безоплатно відступали права вимоги конкурсним кредиторам. ОСОБА_1 є ініціюючим кредитором у справах про банкрутство: справа № 904/4849/22 про банкрутство ТОВ «Лан-Снаб» (31614611), справа № 904/4937/22 про банкрутство ТОВ "ПРАВДА" (32075323), справа №904/4847/22 про банкрутство СТОВ "АГРОФІРМА'МАЯК" (32075297). ОСОБА_1 є конкурсним кредитором у справі № 904/4841/22 про банкрутство ТОВ "УКРАЇНКА" (30791393), при чому, практично всі вимоги були безоплатно відступлені на користь ОСОБА_1 третіми особами.
100 % власником ТОВ «Агро-Сем 3» є ОСОБА_2 .
В той же час, позивач вказав, що ТОВ "Кредитна компанія "ХЛІБНИЙ КРАЙ ІНВЕСТ" (ідентифікаційний код 40518562) є заінтересованою особою стосовно Боржника, оскільки ОСОБА_2 є кінцевим бенефіціарним власником Боржника з часткою 100%: безпосереднім учасником ТОВ "Кредитна компанія "ХЛІБНИЙ КРАЙ ІНВЕСТ" з часткою 100% є ТОВ «Агро-Сем 3», учасником якого з часткою 100% є ОСОБА_2 цивільний чоловік ОСОБА_1 .
Таким чино, позивач вважає, що Боржник уклав договір у так званий «підозрілий період», на передодні відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника, із заінтересованою особою - Відповідачем 2, оскільки обидва суб'єкти господарювання входять до так званої «Групи Кисіля».
Крім цього, як вбачається із пункту 2.2.1. спірного Договору відступлення, Боржник відступив майновий актив - право вимоги до Третьої особи в сумі 1 846 140,00 грн. - на умовах сплати компенсації за відступлене право упродовж п'ятдесяти років з дати підписання цього Договору, тобто до 2072 року. Іншими словами, відступлення було здійснене безоплатно, а отже Боржник відмовився від власних майнових вимог.
Позивачу здається очевидним, що відступлення права вимоги на умовах оплати протягом 50-ти років немає жодної ділової мети та є протизаконним, однією єдиною метою такого договору може бути умисна відмова від майнових вимог для того, щоб унеможливити звернення стягнення на них у процесі ліквідаційної процедури Боржника в інтересах всіх кредиторів. Зважаючи на те, що всі учасники господарських операцій є заінтересованими стосовно Боржника, є очевидним, що єдиною протиправною метою цього договору було утримання майнових вимог під контролем ОСОБА_3 .
Також, позивач зазначив, що Договір відступлення навіть не містить банківських реквізитів Боржника, на які Відповідач 2 міг би здійснити перерахунок відшкодування.
Позивач зазначив, що укладенням оскаржуваного договору відступлення права вимоги Банкрут втратить можливість використати даний актив на погашення заборгованості перед кредиторами, а Відповідач 2, відповідно, отримав безоплатно можливість пред'являти майнові вимоги до Третьої особи із пропорційним правом голосу на зборах кредиторів.
З зв'язку з викладеними обставинами, позивач просить суд визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 19.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитна компанія "Хлібний Край Інвест".
Відповідачі своїм правом на подання відзивів на позов не скористались.
Дослідивши матеріали справи, дослідивши подані сторонами докази, господарський суд прийшов до наступних висновків.
Відповідно до частини першої статі 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.
Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України.
Згідно з частиною першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, правом оспорити правочин наділені не лише сторони такого правочину, але й інші заінтересовані особи.
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
При укладенні договору сторони мають переслідувати легітимну мету. Будь-яка господарська операція, дія суб'єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети її здійснення. Така мета не може бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, ухилення від сплати податків, привласнення коштів без належних підстав тощо.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Тобто, цивільні права здійснюються особою до визначених меж, поки це не суперечить інтересам інших осіб і публічним інтересам. Такі межі можуть визначатися договором або актами цивільного законодавства. Обов'язок при здійсненні цивільних прав утримуватися від дій, які порушували б права інших осіб, конкретизується актами цивільного законодавства, що встановлюють ці права. Порушення меж здійснення цивільних прав веде до зловживання правом.
Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, підлягає встановленню, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов'язаних із вчиненням такого правочину.
Також необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, які передбачають, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов'язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
Фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК України, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, "на зло" іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення).
У постанові від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) Верховний Суд зазначив, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний правочин (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність чи відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період протягом трьох років, що передували відкриттю процедури банкрутства або після відкриття справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.
Господарський суд приймає до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 цього Кодексу). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Отже, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом б частини першої статті З ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин...
Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Добросовісність є однією з основополооїсних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт б частини першої статті З ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов'язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.
Формулювання “зловживання правом” передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.
Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) “використовувала/ використовували право на зло”; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів /умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які “потерпають” від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник мас уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2021року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), пункти 76.З, 76.5).
У Рішенні від 28 квітня 2021 року№ 2-р(П)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку “Індустріалбанк” щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука “а також зловживання правом в інших формах”, що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку, Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають наметі стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци другий, третій пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац другий пункту 8.2 мотивувальної частини цього Рішення)...
Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, пункт 153). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.
Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є “вживанням права на зло”. За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.
Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов'язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.
Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об'єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.
Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатиш договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов'язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 (пункт 155).
Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог “дружнього” кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.
Задоволення боржником вимог окремого кредитора поза межами конкурсної процедури банкрутства з використанням пов'язаних (або непов'язаних) із боржником осіб підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо створення йому преференції у виконанні зобов'язань та порушення імперативно встановленої у банкрутстві черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника.
Отже, правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати цю мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об'єднаних єдиною неправомірною метою). Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі,..
Також законодавством про банкрутство (частина перша статті 42 КУзПБ) кредитор у справі про банкрутство наділений повноваженнями на звернення до суду у справі про банкрутство про визнання недійсними окремих угод боржника, вчинених у підозрілий період (за три роки до моменту відкриття провадження у справі та під час процедури банкрутства). У такому випадку кредитор діє на захист прав боржника, маючи похідний інтерес (постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі №761/45721/16-ц (провадженням 14-122цс20, пункт 78)) щодо задоволення грошових вимог у справі про банкрутство за рахунок активів боржника (якщо за наслідком укладення фраудаторного правочину було відчужено гроші, рухоме або нерухоме майно, яке підлягало включенню до ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів боржника).
КУзПБ є спеціальним нормативним актом, у якому поєднуються норми матеріального та процесуального права, що регулюють неплатоспроможність, а за відсутності відповідного регулювання за цим Кодексом застосовуються загальні приписи ГПК України, ЦК України, Господарського кодексу України та інших нормативних актів (частина шоста статті 12 ГПК України).
Особливістю провадження у справі про банкрутство є велика кількість учасників провадження, на відміну від позовного провадження, яке учасниками справи визнає сторін і третіх осіб (частина перша статті 41 ГПК України). Так, абзацами двадцять другим і двадцять четвертим частини першої статті 1 КУзПБ до учасників у справі про банкрутство віднесено сторін (конкурсних кредиторів (представника комітету кредиторів), забезпечених кредиторів, боржника (банкрута)), а також: арбітражного керуючого, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представника органу місцевого самоврядування, представника працівників боржника, уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інших учасників справи про банкрутство, щодо прав або обов'язків яких існує спір. Відтак у справі про банкрутство воює в ході провадження можуть заявлятися (чи вибувати) нові учасники справи.
Також, частиною другою статті 7 КУзПБ визначено юрисдикційність господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник; спорів з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спорів про визнання недійсними результатів аукціону; спорів про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спорів про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спорів про стягнення заробітної плати; спорів про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спорів щодо інших вимог до боржника.
Отже, законодавством про банкрутство розширено межі щодо можливості залучення до провадження у справі різних осіб (учасників провадження) задля досягнення процесуальної економії розгляду всіх спорів щодо активів боржника у межах єдиного провадження - провадження у справі про банкрутство та прискорення самого провадження у справі про банкрутство, яке часто зупинялося для розгляду спорів окремих учасників у різних провадженнях у судах різних юрисдикцій.
Боржник і кредитор у справі про банкрутство зазвичай виступають як протилежні сторони процесу. Однак у випадку, якщо кредитор звертається до суду з вимогою про визнання недійсними угод боржника, укладених за три роки до порушення справи про банкрутство або у процедурі банкрутства (підозрілі правочини), зазначаючи про недобросовісність дій боржника, кредитор фактично діє в інтересах боржника, оскільки його недобросовісний орган управління вчинив дії з відчуження активів боржника на шкоду всім кредиторам неплатоспроможного боржника (частина перша статті 42 КУзПБ). Такий позов є подібним до інституту похідного позову, характерного для позовного провадження (стаття 54 ГПК України).
Обмеживши строки процедури банкрутства, законодавець у той же час наділив кредитора боржника, як і арбітражного керуючого, спеціальними повноваженнями щодо визнання недійсними угод боржника, передбачивши при цьому настання спеціального наслідку визнання недійсними таких угод - обов'язок кредитора, який отримав майно боржника, повернути його до складу ліквідаційної маси, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент учинення правочину (частина третя статті 42 КУзПБ).
Отже, якщо багатосторонній правочин учинено за участю боржника з недобросовісною метою виведення його активів (майна) зі складу ліквідаційної маси для задоволення вимог окремого кредитора поза межами процедури банкрутства, такий правочин може бути визнаний недійсним (фраудаторним) як із підстав, передбачених статтею 42 КУзПБ, так і відповідно до статей 3,13 ЦК України.
У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.
Таким, чином враховуючи вищенаведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 по справі №910/16579/20 щодо визнання недійсним договору, вчиненого боржником без економічної мети, з метою створення "дружньої" кредиторської заборгованості, господарський суд вважає, що наведені позивачем у позовній заяві обставини, є достатньо обґрунтованими та такими, що вказують на фраудаторність оспорюваних правочинів.
Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.
Однією із форм такої участі боржника є вчинення ним, за наявності в нього невиконаних зобов'язань та заборгованості перед іншими кредиторами, правочину задля нарощування обсягу наявних кредиторських зобов'язань та в майбутнього формування кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором (так званий "дружній кредитор").
Частинами 1, 2 статті 42 КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
Господарський суд приймає до уваги, що однією з кінцевих бенефіціарних власників Боржника (відповідача-1), що підтверджується публічними даними ЄДР, є: 43,0% ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) згідно бази даних YouControl є цивільною дружиною ОСОБА_2 на підставі його декларацій як депутата обласної ради (закриті для публічного доступу на час воєнного стану). ОСОБА_1 є історичним бенефіціарним власником наступних компаній Групи Кисіля - СТОВ «Агрофірма «Маяк» (32075297), СТОВ "АКЦЕНТ - АГРО" (33075664), ТОВ «Заготзерно-Новогупалівка» (35834326), ТОВ «Лан-Снаб» (31614611), ТОВ «Заготзерно-Високопілля» (34863267), ТОВ «Кредитна компанія «Хлібний Край Інвест» (40518562). ОСОБА_1 є засновником в ряді компаній Групи Кисіля - боржників у справах про банкрутство за заявами ініціюючого кредитора ТОВ «Суффле Агро Україна»: ФГ "ДОБРОБУТ-АГРО." (40702630, справа № 904/1271/23), ТОВ "УКРАЇНКА" (30791393, справа № 904/1273/23). Як вбачається із судових документів у даних справах, борги мають один період виникнення, при видачі товарного кредиту на посівні кампанії 9-м підприємствам ОСОБА_3 . ОСОБА_1 є засновником та бенефіціаром в СФГ "АРТЕМ" (32501952), ТОВ "КОЗАЦЬКІ ЛАНИ" (37714472), які є компаніями-контрагентами боржників, що безоплатно відступали права вимоги конкурсним кредиторам. ОСОБА_1 є ініціюючим кредитором у справах про банкрутство: справа № 904/4849/22 про банкрутство ТОВ «Лан-Снаб» (31614611), справа № 904/4937/22 про банкрутство ТОВ "ПРАВДА" (32075323), справа №904/4847/22 про банкрутство СТОВ "АГРОФІРМА'МАЯК" (32075297). ОСОБА_1 є конкурсним кредитором у справі № 904/4841/22 про банкрутство ТОВ "УКРАЇНКА" (30791393), при чому, практично всі вимоги були безоплатно відступлені на користь ОСОБА_1 третіми особами.
100 % власником ТОВ «Агро-Сем 3» є ОСОБА_2 .
В той же час, ТОВ "Кредитна компанія "ХЛІБНИЙ КРАЙ ІНВЕСТ" (ідентифікаційний код 40518562) є заінтересованою особою стосовно Боржника, оскільки ОСОБА_2 є кінцевим бенефіціарним власником Боржника з часткою 100%: безпосереднім учасником ТОВ "Кредитна компанія "ХЛІБНИЙ КРАЙ ІНВЕСТ" з часткою 100% є ТОВ «Агро-Сем 3», учасником якого з часткою 100% є ОСОБА_2 цивільний чоловік ОСОБА_1 .
Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.
Однією із форм такої участі боржника є вчинення ним, за наявності в нього невиконаних зобов'язань та заборгованості перед іншими кредиторами, правочину задля нарощування обсягу наявних кредиторських зобов'язань та в майбутнього формування кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором (так званий "дружній кредитор").
Таким чином, господарський суд погоджується із твердженнями позивача, що ФОП Ребеко Світлана Юріївна, ТОВ «Українка» та ТОВ "Кредитна компанія "ХЛІБНИЙ КРАЙ ІНВЕСТ", є заінтересованими та пов'язаними між собою особами.
Господарським судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА" (52313, Дніпропетровська область, Криничанський район, село Українка, вулиця Шевченка, будинок 66, код ЄДРПОУ 30791393).
Договір відступлення права вимоги боргу укладено між ТОВ «Українка» та ТОВ "Кредитна компанія "ХЛІБНИЙ КРАЙ ІНВЕСТ" - 19.12.2022 року, за яким Боржник відступив свої право вимоги боргу до ТОВ «Агро Сем 3» на суму 1 846 140,00 грн. на користь ТОВ "Кредитна компанія "ХЛІБНИЙ КРАЙ ІНВЕСТ" зі строком оплати відшкодування за передане право вимоги до 2072 року.
З огляду на викладене, господарський суд вважає, що відповідачі діяли спільно, очевидно недобросовісно, умисно укладали договір відступлення права вимоги від 19.12.2022, без мети його реального виконання. Вказані дії хоча формально не порушували існуючих норм права, проте були спрямовані на завдання шкоди третім особам - реальним кредиторам ТОВ «Українка», що у розумінні норм ЦК України є зловживанням правом.
Отже, господарський суд вважає, що Боржник уклав договір відступлення права вимоги у так званий «підозрілий період», на передодні відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника, із заінтересованою особою - Відповідачем 2, що зменшило його активи в порушення приписів статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства; зміст оспорюваного договору не відповідає критеріям розумності та добросовісності і фактично направлений на безоплатне відчуження права вимоги боргу заінтересованій особі, що суперечить вимогам частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України та є підставою для визнання його недійсними у відповідності до частини першої статті 215, статті 234 Цивільного кодексу України та статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
За наведених обставин господарський суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним Договору відступлення права вимоги від 19.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитна компанія "Хлібний Край Інвест".
Також господарський суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 р. у справі № 917/1739/17 зроблено висновок, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
З огляду на викладене всі інші доводи та міркування учасників судового процесу прийняті судом до уваги як такі, що не спростовують висновків суду.
З урахуванням наведеного, господарський суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити.
Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що у даному випадку сума судового збору за розгляд однієї позовної вимоги немайнового характеру складає 2684,00 грн.
Звертаючись до суду із цим позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 5368,00 грн., відповідно до платіжної інструкції №17155 від 29.06.2023, тобто переплата складає 2684,00 грн.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю
З огляду на викладене, позивач може звернутися до суду з відповідним клопотанням про повернення зайво сплаченого судового збору у розмірі 2684,00 грн.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів -1,2 у рівних частинах.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233,237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 19.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитна компанія "Хлібний Край Інвест".
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА" (52313, Дніпропетровська область, Криничанський район, село Українка, вулиця Шевченка, будинок 66, код ЄДРПОУ 30791393) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (30068, Хмельницька область, Славутський р-н, село Крупець, вул. Богдана Хмельницького, 43, код ЄДРПОУ 34863309) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1342,00 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитна компанія "Хлібний Край Інвест" (49006, м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, буд. 21, код ЄДРПОУ 40518562) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (30068, Хмельницька область, Славутський р-н, село Крупець, вул. Богдана Хмельницького, 43, код ЄДРПОУ 34863309) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1342,00 грн.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст.241, 284 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 05.09.2023 р.
Суддя І.В. Владимиренко