ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
31 серпня 2023 року Справа № 918/195/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Крейбух О.Г.
при секретарі судового засідання Комшелюку А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення господарського суду Рівненської області від 15.05.2023 (повний текст - 17.05.2023) у справі №918/195/23 (суддя Андрійчук О.В.)
за позовом Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вараської міської ради
до ОСОБА_1
про скасування рішення сільської ради, визнання недійсним договору купівлі - продажу, повернення у комунальну власність приміщення клубу
за участю представників:
прокурора - Кректун О.А.;
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
У лютому 2023 року Керівник Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вараської міської ради звернувся до господарського суду Рівненської області із позовною заявою до ОСОБА_1 , у якому просить визнати незаконним та скасувати рішення Сопачівської сільської ради від 13.04.2018 №651 “Про продаж об'єкту (приватизація шляхом викупу) комунальної власності Сопачівської сільської ради”, визнати недійсним договір купівлі-продажу будівлі клубу, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 від 11.05.2018, укладений між Сопачівською сільською радою та ОСОБА_1 та ОСОБА_1 повернути в комунальну власність територіальної громади в особі Вараської міської ради будівлю клубу, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням господарського суду Рівненської області від 15.05.2023 у справі №918/195/23 відмовлено у задоволенні позову Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вараської міської ради до ОСОБА_1 про скасування рішення сільської ради, визнання недійсним договору купівлі - продажу, повернення у комунальну власність приміщення клубу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.
В скарзі прокурор зазначає, що про необхідність захисту інтересів держави в судовому порядку органам прокуратури стало відомо фактично під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42021185550000011, відомості про яке внесено 17.06.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.367 КК України.
З умовами договору купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна (будівлі клубу в АДРЕСА_1 ) прокурор ознайомився лише після вилучення вказаного документу з усіма додатками в межах кримінального провадження. При цьому, такі документи перебували у володінні приватного нотаріуса Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Токова В.Г, а приватний нотаріус не підпадає під категорію суб'єктів владних повноважень, що підтверджує можливість отримання відповідних документів лише в ході здійснення досудового розслідування, згідно вимог КПК України.
Також зазначає, що на момент встановлення прокурором такого порушення сільська рада, яка є стороною договору, вже припинила свою діяльність.
Звертає увагу, що чинним законодавством на прокурора не покладено обов'язку щодо періодичного ознайомлення з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а інформація з вказаного реєстру не містить жодних відомостей, які об'єктивно вказували б на те, що приватизація будівлі клубу відбулась з порушеннями вимог Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».
Стверджує, що в ході судового розгляду справи №918/195/23 відповідачем не надано жодних доказів того, що окружній прокуратурі та позивачу про вказані обставини було відомо до моменту їх встановлення в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42021185550000011 або вони могли довідатися про вказані обставини раніше.
Прокурор, встановивши наявність підстав для захисту інтересів держави шляхом звернення з вищевказаними позовними вимогами до суду, з урахуванням вимог Кримінального процесуального кодексу України щодо таємниці досудового розслідування, необхідності досягнення, в першу чергу, завдань кримінального провадження під час проведення досудового розслідування, визначених ст.2 КПК України, фактично отримав можливість вжити відповідні заходи представницького характеру, в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру», лише після повідомлення 27.12.2022 голові Сопачівської сільської ради Сніжко Г.А. (встановлена особа, яка порушила відповідні інтереси держави шляхом винесення на розгляд сесії протиправного рішення щодо викупу спірного комунального майна та, в подальшому, укладення оспорюваного договору купівлі-продажу такого майна) про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.367 КК України, завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні та виконання вимог наказу Генерального прокурора від 11.06.2021 №194 «Про організацію взаємодії органів прокуратури з питань захисту інтересів держави в суді поза межами кримінального провадження» щодо передачі відповідних матеріалів кримінального провадження.
Вищевикладене свідчить про поважність причин пропуску строку позовної давності
Також зазначає, що матеріалами вказаної справи встановлено, що органом місцевого самоврядування прийнято рішення про викуп нерухомого майна, внаслідок якого і укладено договір купівлі-продажу цього майна. В той же час, оспорюване рішення не відповідає за підставами його прийняття приписам ч.2 ст.18 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» та порядку здійснення оцінки такого майна, а тому може бути визнане незаконним та скасовано в судовому порядку.
Вважає, що оскарження рішення сільської ради про передачу у приватну власність нерухомого комунального майна, у поєднанні з вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна та його повернення, призведе до реального поновлення порушеного права.
На підставі викладеного просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 15.05.2023 у справі №918/195/23 скасувати та ухвалити нове, яким позов задоволити у повному обсязі; стягнути з відповідача на користь Рівненської обласної прокуратури судові витрати по справі.
Листом від 06.06.2023 матеріали справи витребувано з господарського суду Рівненської області.
14.06.2023 належним чином оформлені матеріали справи №918/195/23 надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2023 апеляційну скаргу Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення господарського суду Рівненської області від 15.05.2023 у справі №918/195/23 - залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки: надати докази сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги в розмірі 12078,00 грн.
16.06.2023 до суду від прокурора надійшло клопотання про долучення доказів сплати судового збору - платіжна інструкція №901 від 07.06.2023 на суму 12078,00 грн.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення господарського суду Рівненської області від 15.05.2023 у справі №918/195/23 та призначено розгляд апеляційної скарги на 09.08.2023 об 11:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4. Запропоновано відповідачу у строк до 07.07.2023 подати письмовий відзив на апеляційну скаргу. Запропоновано Вараській міській раді у строк до 07.07.2023 подати письмові пояснення щодо апеляційної скарги.
10.07.2023 до суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу (лист від 07.07.2023).
У відзиві відповідач зазначає, що прокурором не наведено будь-якого фактичного та правового обґрунтування пропуску позовної давності та необхідності захисту порушеного права в зв'язку з таким пропуском. Не надано також в обґрунтування зазначених обставин будь-яких доказів.
Відповідач вважає, що позовна давність у даному випадку має обчислюватися з того моменту коли саме позивач у справі (Вараська міська рада) довідалась або могла довідатись про порушення свого права або особу, яка його порушила. Спірний Договір купівлі - продажу укладений 11.05.2018. Відтак, враховуючи що Сопачівська сільська рада (а позивач - Вараська міська рада є її правонаступником) була стороною договору, то саме з моменту укладення договору слід рахувати строк звернення до суду
Також зазначає, що згідно Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», в редакції, яка діяла на момент укладення спірного договору, при розгляді таких спорів, застосовується спеціальна позовна давність тривалістю три місяці.
Відтак, прокуратура звернулась до суду з даним позовом з порушенням строку звернення, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Відповідач просить врахувати, що за приписами ч.ч.3, 4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури не позбавлені можливості систематичного здійснення моніторингу законності розпорядження комунальним (державним) майном і, у разі виявлення порушень чинного законодавства, звернення до суду з відповідними позовами, спрямованими на захист інтересів держави.
Звертає увагу, що у Вараській міській газеті «Місто» (випуск від 17.10.2020) розміщено дві публікації: « ОСОБА_1 кандидат у депутати міської ради» та «Дорога в майбутнє: рух чи зупинка? Або Переспективи Вараської ОТГ». В цих публікаціях детально описано про створення навчального коледжу від Одеського національного політехнічного університету у придбаному клубі села Сопачів ОСОБА_2 . Тираж вказаної газети 15000,00 екз., а газета розповсюджується безкоштовно у всі поштові скриньки міста Вараші. Також ці статті в той самий період дублюватись у міських спільнотах соціальної мережі Facebook, таких як «Незалежна профспілка Рівненська АЕС», «Негативний Кузнецовськ (Вараш-шабаш)», «Місто» та інших.
Тому відповідач вважає, що при зверненні до суду з даним позовом органу прокуратури було відомо про придбання клубу та створення там навчального закладу.
На підставі викладеного відповідач просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги заступника керівника Рівненської обласної прокуратури та рішення господарського суду Рівненської області від 15.05.2023 залишити без змін.
07.08.2023 до суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.
Розпорядженням керівника апарату суду від 08.08.2023, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Миханюк М.В., призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі №918/195/23.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №918/195/23 у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В., суддя Крейбух О.Г.
Ухвалою від 08.08.2023 апеляційну скаргу Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення господарського суду Рівненської області від 15.05.2023 у справі №918/195/23 прийнято до провадження у складі суду: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В., суддя Крейбух О.Г.
Судове засідання 09.08.2023 не відбулось у зв'язку з перебуванням у відпустці головуючого судді Саврія В.А. Учасники справи були повідомлені про неможливість проведення судового засідання.
Ухвалою від 14.08.2023 розгляд апеляційної скарги призначено на 31.08.2023 об 14:30год.
28.08.2023 до суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.
У судове засідання суду апеляційної інстанції 31.08.2023 відповідач не забезпечив явку свого представника.
Враховуючи заяву відповідача про розгляд справи без участі представника, оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів дійшла, вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 31.08.2023 прокурор підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, надав пояснення по справі. Просив суд рішення господарського суду Рівненської області від 15.05.2023 у справі №918/195/23 скасувати та ухвалити нове, яким позов задоволити у повному обсязі.
Розглядом матеріалів справи встановлено.
05.04.2017 між Сопачівською сільською радою Володимирецького району Рівненської області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди, за яким орендодавець, на підставі рішення Сопачівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області від 05.04.2017 №512, надає орендарю в строкове платне користування нежитлове приміщення (будівлю клубу) 873,3 кв.м, яка розташована по АДРЕСА_1 . Договір укладено строком на 5 років.
На підставі заяви відповідача Сопачівською сільською радою прийнято рішення №545 від 04.07.2017 “Про надання згоди на проведення невід'ємних поліпшень ФОП Нестерчуку Р.Ю.”, відповідно до якого відповідачу надано згоду на проведення невід'ємних поліпшень за рахунок власних коштів в орендованому згідно з договором оренди нежитлового приміщення (будівлі клубу), що розташований за адресою: с.Сопачів, вул.І.Гузоватого, 7 Володимирецького району Рівненської області (п.1); компенсація вартості здійснених у майбутньому невід'ємних поліпшень будівлі клубу буде зарахована під час приватизації (п.3).
Рішенням Сопачівської сільської ради №580 від 08.08.2017 відповідачу погоджено кошторисну документацію щодо поточного ремонту частини приміщення будівлі клубу на проведення невід'ємних поліпшень.
19.10.2017 між відповідачем (замовник) та ФОП Сиротюком В.О. (підрядник) укладено договір №191/017 про проведення поточного ремонту частини приміщення будівлі клубу.
Згідно з п.1.1. вказаного договору замовник доручає, а підрядник забезпечує виконання поточного ремонту частини будівлі клубу по вул.І.Гузоватого, 7 в с.Сопачів Володимирецького району Рівненської області на умовах цього договору та відповідно до вимог будівельних норм і правил, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити виконані будівельні роботи.
На виконання умов договору між сторонами підписані акт приймання виконаних будівельних робіт (без обладнання) та довідка про вартість виконаних будівельних робіт, за якими загальна вартість виконаних робіт становила 215739,00 грн (доказів оплати виконаних робіт у строк, передбачений п.п.9.2., 9.3. договору у матеріалах справи немає).
У 2017 році за замовленням Сопачівської сільської ради проведено повторну незалежну оцінку по визначенню ринкової (оціночної) вартості нежитлового приміщення (будівлі клубу) для відчуження конкурентним способом. Відповідно до звіту про оцінку майна вартість будівлі клубу станом на 22.12.2017 становить 371100,00 грн.
22.12.2017 рецензентом Воронцовим І.О. надано Рецензію на звіт про оцінку майна будівлі клубу, що знаходиться за адресою: Рівненська область, Володимирецький район, с.Сопачів, вул.І.Гузоватого, за вказаною рецензією надано висновок, за якою Звіт в цілому відповідає вимогам нормативно - правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.
Рішенням Сопачівської сільської ради №639 від 05.02.2018 “Про включення до переліку об'єктів комунальної власності Сопачівської сільської ради на 2018 рік” будівлю клубу, яка розташована по вул.Івана Гузоватого 7, с.Сопачів, включено до переліку об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації на території Сопачівської сільської ради на 2017-2018 роки.
Рішенням Сопачівської сільської ради №651 від 13.04.2018 вирішено продати (приватизувати шляхом викупу) відповідачу приміщення клубу, що знаходиться за адресою: с.Сопачів Володимирецького району по вул.І.Гузоватого, 7, та належить територіальній громаді Сопачівської сільської ради на праві власності, ціна продажу (приватизації шляхом викупу) становить 155261,00 грн (п.2); уповноважено сільського голову Сніжко Г.А. провести процедуру нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу та його державну реєстрацію у встановленому законом порядку (п.3).
11.05.2018 між Сопачівською сільською радою (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі - продажу будівлі клубу, за яким продавець передає у власність покупцю будівлю клубу, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 873,3 кв.м. Ціна продажу становить 155261,00 грн.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків:
Щодо представництва прокурором інтересів держави суді.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Зі змісту положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 22.11.2021 у справі № 917/564/21, від 14.12.2021 у справі №916/1978/21).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 вкотре зазначила, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №906/282/19, від 09.02.2021 у справі №910/13730/19, від 22.11.2021 у справі №917/564/21.
Згідно ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст.18-1 Закону).
Окрім цього, статтею 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" закріплено основні принципи місцевого самоврядування, серед яких, зокрема, поєднання місцевих і державних інтересів.
Таким чином, інтереси держави у даному випадку збігаються з інтересами жителів територіальної громади.
Порушення законодавства України, що стосуються коштів місцевого бюджету підриває матеріальну основу місцевого самоврядування та завдає шкоди інтересам держави всупереч ст.7 Конституції України, відповідно до якої в Україні визнається та гарантується місцеве самоврядування. Неналежне та нераціональне, з порушенням Закону використання бюджетних коштів є порушенням інтересів держави щодо забезпечень фінансової підтримки місцевого самоврядування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зазначила, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи органу місцевого самоврядування про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом, сам факт відсутності звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян членів територіальної громади та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Тому, наведене утворює собою передбачений вимогами Конституції України та Закону України "Про прокуратуру" винятковий випадок, за якого порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженими органами функцій із їх захисту, що призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов'язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.
Прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом України «Про публічні закупівлі» вимог.
Прокуратурою 13.01.2023 скеровано лист до Вараської міської ради щодо порушень законодавства та проінформовано про наявні підстави для представництва інтересів держави.
Відповідно до інформації Вараської міської ради, викладеної у листі №1510-101-3110-37-05-23 від 20.01.2023, претензійно-позовна робота Вараською міською радою не проводилась та проводитись не буде.
З огляду на зазначене суд першої інстанції вірно установив, що прокурором дотримано вимоги ст.53 ГПК України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру", а тому наявні підстави для представництва інтересів держави прокуратурою в суді.
По суті позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
Між сторонами виникли спірні правовідносини, пов'язані із приватизацією комунального майна із зарахуванням в ціну продажу вартості здійснених невід'ємних поліпшень, регулювання яких здійснюється ЦК України, Законом України “Про приватизацію державного і комунального майна”, Порядком продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (у тому числі за методами зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженим наказом Фонду державного майна України №439 від 02.04.2012, Національним стандартом №1 “Загальні засади оцінки майна і майнових прав”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440, тощо.
У силу вимог ч.3 ст.16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Як передбачено ч.ч.1, 5 ст.60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
У статті Закону України “Про приватизацію державного та комунального майна” (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) наведені такі визначення: викуп - спосіб продажу об'єкта приватизації одному покупцю (п. 9); приватизація державного або комунального майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями (п. 22).
Статтею 10 Закону України “Про приватизацію державного та комунального майна” визначено порядок приватизації державного і комунального майна, який передбачає: формування та затвердження переліків об'єктів, що підлягають приватизації; опублікування переліку об'єктів, що підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України, на офіційних сайтах місцевих рад та в електронній торговій системі; прийняття рішення про приватизацію; прийняття місцевою радою рішення про приватизацію об'єкта комунальної власності; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта та у випадках, передбачених цим Законом, інформації про вивчення попиту для визначення стартової ціни; проведення інвентаризації та оцінки відповідно до законодавства; укладення договору купівлі-продажу в разі приватизації об'єкта шляхом викупу; опублікування інформації про результати приватизації тощо. Приватизація об'єкта вважається завершеною з моменту його продажу та переходу до покупця права власності або завершення розміщення всіх акцій, передбачених до продажу планом розміщення акцій, і оформлюється наказом відповідного органу приватизації.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.11 Закону України “Про приватизацію державного та комунального майна” ініціювати приватизацію об'єктів можуть органи приватизації, уповноважені органи управління, інші суб'єкти управління об'єктами державної і комунальної власності або покупці. Перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, ухвалюється місцевою радою. Включення нових об'єктів до цього переліку здійснюється шляхом ухвалення окремого рішення щодо кожного об'єкта комунальної власності.
За приписами п.2 ч.1 ст.13 Закону України “Про приватизацію державного та комунального майна” приватизація державного або комунального майна здійснюється шляхом викупу об'єктів приватизації.
Частинами 1-3 статті 18 Закону України “Про приватизацію державного та комунального майна” передбачено, що приватизація об'єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду, здійснюється шляхом продажу на аукціоні або шляхом викупу, якщо виконуються умови, передбачені частиною другою цієї статті. Орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з таких умов: орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб'єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна; орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід'ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу; невід'ємні поліпшення виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання договору оренди або для цілей продовження договору оренди; здійснення і склад невід'ємних поліпшень, у тому числі невід'ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід'ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, визначена суб'єктом оціночної діяльності; орендар належно виконує умови договору оренди, відсутня заборгованість з орендної плати; договір оренди є чинним на момент приватизації. Надання згоди орендодавця на здійснення невід'ємних поліпшень здійснюється в порядку, визначеному Фондом державного майна України або місцевою радою. Орендар, який виконав умови, передбачені ч.2 цієї статті, має право на приватизацію об'єкта шляхом викупу. Ціна продажу об'єкта приватизації зменшується на суму компенсації невід'ємних поліпшень. Якщо покупцем об'єкта приватизації стає орендар, вартість невід'ємних поліпшень зараховується йому під час остаточного розрахунку за об'єкт приватизації. Під час приватизації об'єкта державної або комунальної власності шляхом його продажу на аукціоні, викупу між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу.
Укладення та внесення змін до договорів купівлі-продажу здійснюються відповідно до вимог законодавства (ч.1 ст.26 Закону України “Про приватизацію державного та комунального майна”).
Окрім цього, вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна (крім земельних ділянок), що містить невід'ємні поліпшення (далі - орендоване нерухоме майно), під час приватизації способами, визначеними законодавством, а також процедур ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря, установлені в Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 №377.
Зокрема, п.1.4. Порядку передбачено, що незалежна оцінка орендованого нерухомого майна проводиться суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та включає такі етапи: опрацювання вихідних даних, необхідних для оцінки, у тому числі отриманих від органу приватизації за результатами виконання робіт підготовчого етапу; ідентифікація поліпшень орендованого майна; застосування методичних підходів та узагальнення отриманих з їх використанням результатів оцінки з метою визначення ринкової вартості орендованого нерухомого майна та ринкової вартості невід'ємних поліпшень орендованого нерухомого майна; визначення питомої ваги часток держави (відповідно комунального майна або майна, що належить Автономній Республіці Крим) та орендаря у визначеній ринковій вартості орендованого нерухомого майна; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість орендованого нерухомого майна, подання їх до органу приватизації на рецензування та затвердження не пізніше ніж за 15 календарних днів до закінчення встановленого законодавством строку проведення незалежної оцінки; затвердження висновку про вартість орендованого нерухомого майна відповідним органом (далі - відповідний орган приватизації): державним органом приватизації - у разі приватизації державного (республіканського) майна або якщо йому надані повноваження щодо приватизації комунального майна, виконавчим органом органу місцевого самоврядування - у разі приватизації комунального майна.
При цьому, згідно п.2.1. Порядку ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна (далі - ідентифікація поліпшень) є встановлення суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.
Згідно з п.2.2. Порядку підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають: договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти; погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо; аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря.
Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи; довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв'язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат.
При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень; інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.
Пунктами 2.3., 2.4. Порядку унормовано, що ідентифікація поліпшень орендованого нерухомого майна включає такі етапи: передавання відповідним органом приватизації суб'єкту оціночної діяльності - суб'єкту господарювання підтверджувальних документів, зазначених у п. 2.2 цього Порядку; проведення суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання аналізу підтверджувальних документів у тижневий строк після їх отримання, візуального обстеження орендованого нерухомого майна з метою виявлення факту фізичної наявності поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта без заподіяння йому шкоди; підготовку суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання висновку про ідентифікацію поліпшень орендованого нерухомого майна; подання суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідному органу приватизації висновку про ідентифікацію поліпшень орендованого нерухомого майна у разі виявлення факту повної або часткової невідповідності наданих йому підтверджувальних документів про напрями та обсяги витрат на здійснення поліпшень їх фізичній наявності. Висновок про ідентифікацію поліпшень орендованого нерухомого майна може бути позитивним або негативним.
За пунктом 3.1. Порядку базою оцінки орендованого нерухомого майна є ринкова вартість.
Згідно п.3.2. Порядку під час проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна передбачається така послідовність процедур: визначається ринкова вартість орендованого нерухомого майна відповідно до його поточного фізичного (технічного) стану та з урахуванням принципу найбільш ефективного використання на дату оцінки (ринкова вартість орендованого нерухомого майна з поліпшеннями). З цією метою аналізується ринкова вартість подібного майна на дату оцінки, що містить поліпшення, які є подібними до поліпшень, здійснених орендарем; визначається ринкова вартість орендованого нерухомого майна відповідно до його фізичного (технічного) стану, що був наявний на початок здійснення орендарем поліпшень, та з урахуванням принципу найбільш ефективного використання у такому стані на дату оцінки (ринкова вартість орендованого нерухомого майна без поліпшень). З цією метою аналізується ринкова вартість подібного майна на дату оцінки, що не містить поліпшення, які є подібними до поліпшень, здійснених орендарем; розраховується ринкова вартість невід'ємних поліпшень орендованого нерухомого майна як різниця між ринковою вартістю орендованого нерухомого майна з поліпшеннями та ринковою вартістю орендованого нерухомого майна без поліпшень з урахуванням вимог пункту 3.7 цього Порядку; визначення питомої ваги державної частки (відповідно комунального майна або майна, що належить Автономній Республіці Крим) та частки орендаря в об'єкті приватизації. Розрахунки ринкової вартості орендованого нерухомого майна з поліпшеннями, ринкової вартості орендованого нерухомого майна без поліпшень, а також ринкової вартості невід'ємних поліпшень орендованого нерухомого майна здійснюються без урахування податку на додану вартість.
Відповідно до п.3.3. Порядку під час визначення ринкової вартості орендованого нерухомого майна без поліпшень для врахування фізичного (технічного) стану цього майна на початок здійснення орендарем поліпшень дозволяється використовувати дані звітів про оцінку майна, складених з метою передання його в оренду, а також акти технічного обстеження будівель або їх окремих конструктивних елементів, приміщень, їх частин тощо. Ринкова вартість орендованого нерухомого майна без поліпшень визначається на дату оцінки виходячи з ринкової вартості подібного майна, яке не містить поліпшень, які ідентифіковані.
Приписами п.3.7. Порядку врегульовано, що у разі отримання в результаті розрахунку позитивної величини ринкової вартості невід'ємних поліпшень орендованого нерухомого майна вона порівнюється з фактично сплаченою сумою коштів орендаря у здійснення ідентифікованих поліпшень з урахуванням вимог пункту 3.6 цього Порядку. Фактично сплаченою сумою коштів орендаря визнаються сплачені (перераховані) орендарем кошти у здійснення ідентифікованих поліпшень орендованого нерухомого майна, суми зобов'язань орендаря, що виникли внаслідок операцій з фінансування зазначених поліпшень і не погашені орендарем на дату оцінки. Ринкова вартість невід'ємних поліпшень орендованого нерухомого майна приймається такою, що не перевищує вищезазначену суму коштів. У цьому разі ринковою вартістю орендованого нерухомого майна без поліпшень (державна частка або відповідно частка комунального майна або майна, що належить Автономній Республіці Крим в об'єкті приватизації) є різниця між ринковою вартістю орендованого нерухомого майна з поліпшеннями та ринковою вартістю невід'ємних поліпшень орендованого нерухомого майна.
Як вбачається з матеріалів справи, ціна продажу (приватизації шляхом викупу) приміщення клубу визначена в розмірі 155261,00 грн як різниця між вартістю будівлі клубу, встановленою в звіті про оцінку майна від 19.12.2017, та загальними витратами, понесеними відповідачем за договором №191/017 про проведення поточного ремонту частини приміщення будівлі клубу від 19.10.2017 (371100,00 грн - 215739,00 грн).
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції незалежна оцінка об'єкта приватизації здійснювалася з порушенням вимог, встановлених ст.18 Закону України “Про приватизацію державного та комунального майна” (без підтвердження висновком будівельної експертизи здійснення, складу та вартості невід'ємних поліпшень), Порядком оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації (за відсутності ідентифікації поліпшень орендованого майна, підтверджувальних документів, визначення питомої ваги часток комунального майна орендаря у визначеній ринковій вартості орендованого нерухомого майна тощо).
При цьому, згідно з ч.ч.1, 5, 10 ст.59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
За змістом ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 цієї ж статті).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України).
Як передбачено положеннями ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину визначає недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5-6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно положень ч.ч.1, 2 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Зважаючи, що судом першої інстанції установлено, що незалежна оцінка об'єкта приватизації здійснювалася з порушенням вимог законодавства, відтак колегія суддів погоджується, що вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Сопачівської сільської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення у комунальну власність нерухомого майна є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно строків звернення до суду та застосування до спірних правовідносин позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України).
За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
При цьому за змістом зазначеної норми (стаття 261 Цивільного кодексу України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.
Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
За положеннями частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем було заявлено про пропуск позовної давності, а прокурор просив визнати поважними причини для представництва прокурором інтересів позивача у суді.
За доводами прокурора про необхідність захисту інтересів держави в судовому порядку органам прокуратури стало відомо фактично під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42021185550000011, відомості про яке внесено 17.06.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.367 КК України.
З умовами договору купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна (будівлі клубу в с.Сопачів, вул.Івана Гузоватого, 7) прокурор ознайомився лише після вилучення вказаного документу з усіма додатками в межах кримінального провадження. Такі документи перебували у володінні приватного нотаріуса Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Токова В.Г.
Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 131-1 Конституції України органи прокуратури здійснюють представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Як передбачено ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Тобто, як вірно зазначає прокурор, приватний нотаріус не підпадає під вказану категорію суб'єктів владних повноважень, що підтверджує можливість отримання документів, які є доказами у цій справі, лише в ході здійснення досудового розслідування, згідно вимог КПК України.
При цьому, на момент встановлення прокурором такого порушення сільська рада, яка є стороною договору, вже припинила свою діяльність згідно запровадженої реформи органів місцевого самоврядування та положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій».
Так, відповідно до ст.8 Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад», реорганізація відповідних юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об'єдналися, та розміщених поза адміністративним центром об'єднаної територіальної громади, шляхом їх приєднання до юридичної особи - сільської, селищної, міської ради, розміщеної в адміністративному центрі об'єднаної територіальної громади.
Згідно ч.3 ст.8 Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад», об'єднана територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків територіальних громад, що об'єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об'єднаною територіальною громадою.
При цьому, рішенням Вараської міської ради №46 від 15.12.2020 «Про початок реорганізації Сопачівської сільської ради шляхом приєднання до Вараської міської ради», розпочато процедуру реорганізації Сопачівської сільської ради шляхом приєднання її до Вараської міської ради.
Згідно п. 2 вищевказаного рішення Вараська міська рада є правонаступником усього майна, прав та обов'язків Сопачівської сільської ради.
Водночас, Вараська міська рада про факт порушення інтересів держави в процесі приватизації вищевказаного майна дізналася лише з листа окружної прокуратури, скерованого на її адресу 13.01.2023, однак жодними документами приватизаційної справи спірної будівлі клубу вона не володіла, що відповідно також спростовує висновок суду, що прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України «Про прокуратуру», своєчасно отримати від відповідного суб'єкта владних повноважень необхідну для подання позову інформацію.
Суд першої інстанції посилався на те, що прокурором не наведено жодних об'єктивних обставин, які перешкоджали раніше звернутися до суду з позовними вимогами, зважаючи, що інформація про укладення оспорюваного правочину є загальнодоступною та внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 11.05.2018, а акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Відповідно до ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав.
Статтею 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим законом.
Водночас, чинним законодавством на прокурора не покладено обов'язку щодо періодичного ознайомлення з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.10.2018 у справі №906/916/16.
Із зазначених вище підстав не приймаються доводи відповідача про можливість ознайомлення прокурора з ситуацією про купівлю приміщення клубу з інтернет-ресурсів та місцевих газет.
Як вірно відмічає апелянт, інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо набуття Нестерчуком Р.Ю. права приватної власності на будівлю клубу в с.Сопачів по вул.І.Гузоватого, 7, а також рішення Сопачівської сільської ради від 13.04.2018 №651 «Про продаж об'єкту (приватизація шляхом викупу) комунальної власності Сопачівської сільської ради» самі по собі не містять жодних відомостей, які вказували б на те, що приватизація будівлі клубу відбулась з порушеннями вимог Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», а оцінка майна проведена без дотримання вимог Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійсненні за час його оренди, під час приватизації, затвердженого наказом Фонду державного майна України №377 від 27.02.2004.
Крім цього, у розумінні положень ст.131-1 Конституції України та вимог Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону від 14.10.2014, з 2014 року органи прокуратури позбавлені повноважень щодо здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів, у тому числі проведення перевірок на предмет законності відчуження об'єктів комунальної власності.
Тому колегія суддів вважає обґрунтованим твердження прокурора, що навіть за умови обізнаності про прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, прокурор був позбавлений можливості, без належних на те підстав, витребовувати та перевіряти документи, що стали підставою для прийняття таких рішень органом місцевого самоврядування.
Системний аналіз положень Закону України «Про прокуратуру», що набрав чинності з 14.10.2014 та діяв на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, свідчить про те, що обсяг повноважень прокуратури зменшено порівняно із законом, який був чинним до 14.10.2014, зокрема, виключено функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів, у тому числі, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, у зв'язку з чим, наказом Генерального прокурора України від 31.12.2014 №159 скасовано наказ Генерального прокурора України від 07.11.2012 №3гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів», з метою приведення відомчих актів у відповідність з вимогами нового закону.
Також, колегія суддів приймає до уваги висновки Верховного Суду у постанові від 22.09.2021 у справі №922/3403/20, згідно яких аргументи відповідача про те, що про порушене право позивач міг дізнатися раніше, ніж він стверджує, мають ґрунтуватись не на можливих обставинах (визначене законодавством право отримувати публічну інформацію з державних реєстрів тощо), а на конкретних обставинах, що підтверджуються наданими у справі належними доказами, за яких суд може однозначно (достеменно) встановити момент, коли особа могла довідатись про порушення його прав.
Однак, в ході судового розгляду справи №918/195/23 відповідачем не надано жодних доказів того, що окружній прокуратурі та позивачу про вказані обставини було відомо до моменту їх встановлення в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42021185550000011 або вони могли довідатися про вказані обставини раніше.
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч.1 ст.258 ЦК України).
Згідно з ч.3 ст.30 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об'єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації становить три місяці.
Колегія суддів вважає вірними доводи апелянта, що встановивши наявність підстав для захисту інтересів держави шляхом звернення з вищевказаними позовними вимогами до суду, з урахуванням вимог ст.2 Кримінального процесуального кодексу України щодо таємниці досудового розслідування, прокурор фактично отримав можливість вжити відповідні заходи представницького характеру в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру», лише після повідомлення 27.12.2022 голові Сопачівської сільської ради Сніжко Г.А. (встановлена особа, яка порушила відповідні інтереси держави шляхом винесення на розгляд сесії протиправного рішення щодо викупу спірного комунального майна та, в подальшому, укладення оспорюваного договору купівлі-продажу такого майна) про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.367 КК України, завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні та виконання вимог наказу Генерального прокурора від 11.06.2021 №194 «Про організацію взаємодії органів прокуратури з питань захисту інтересів держави в суді поза межами кримінального провадження» щодо передачі відповідних матеріалів кримінального провадження. З позовом прокурор звернувся 23.02.2023.
Європейський суд з прав людини наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16 грудня 1992 року).
З метою недопущення порушення прав особи на доступ до правосуддя, визначених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 129 Конституції України, для захисту прав і охоронюваних законом інтересів сторін, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що позовну давність прокурором для звернення до суду пропущено з поважних причин, а тому порушене право підлягає захисту.
Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.
Згідно з ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.78 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд апеляційної інстанції вважає, що прокурором доведено обґрунтованість позовних вимог, а відповідачем не спростовано заявлені позовні вимоги, а позовну давність прокурором пропущено з поважних причин, а тому порушене право позивача підлягає захисту.
Отже, доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, отримали своє підтвердження під час апеляційного перегляду рішення господарського суду Рівненської області від 15.05.2023 у справі №918/195/23 і спростовують висновки суду першої інстанцій про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Згідно із п.2 ч.1 ст.275 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За встановлених обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Рівненської області від 15.05.2023 у справі №918/195/23 скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача відповідно до ст.129 ГПК України.
Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення господарського суду Рівненської області від 15.05.2023 у справі №918/195/23 задоволити.
2. Рішення господарського суду Рівненської області від 15.05.2023 у справі №918/195/23 скасувати.
3. Прийняти нове рішення у справі.
Позов задоволити.
Визнати незаконним та скасувати рішення Сопачівської сільської ради від 13.04.2018 №651 “Про продаж об'єкту (приватизація шляхом викупу) комунальної власності Сопачівської сільської ради”.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу будівлі клубу, розташованої за адресою: Рівненська область, Володимирецький район, село Сопачів, вулиця І.Гузоватого, 7, від 11.05.2018, укладений між Сопачівською сільською радою та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), зареєстрований в державному реєстрі за №523.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути в комунальну власність територіальної громади в особі Вараської міської ради будівлю клубу, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1042053556208.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910077, банк одержувач Державна казначейська служба України, м.Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) 8052 гривень 00 копійок судового збору за подання позовної заяви.
4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910077, банк одержувач Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) 12078 гривень 00 копійок судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Видачу наказів доручити господарському суду Рівненської області.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 05.09.2023.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Коломис В.В.
Суддя Крейбух О.Г.