Справа № 133/636/21
05 вересня 2023 року м. Вінниця
Колегія Вінницького районного суду Вінницької області
в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4
за участю:
прокурора ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в режимі відеоконференції кримінальне провадження внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12020020170000682 від 30 вересня 2020 року відносно ОСОБА_7 по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України,-
В проваджені Вінницького районного суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.
У судовому засіданні прокурор просив продовження обвинуваченому строку тримання під вартою. В обґрунтуваннях посилається на те, що дотепер установлені в кримінальному провадженні ризики переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків і потерпілих, вчинення іншого кримінального правопорушення не зменшилися та запобіжники для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого у кримінальному провадженні наразі відсутні. На думку сторони обвинувачення, жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним ризикам, а тому є необхідність у продовженні строку тримання під вартою ОСОБА_7 .
Обвинувачений ОСОБА_7 та його адвокат ОСОБА_6 заперечили проти клопотання прокурора, просили замінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт, при цьому просили врахувати, що обвинувачений вже тривалий час утримується під вартою, раніше служив в лавах ЗСУ з 2014 по 2016 роки, має постійне місце проживання, сім'ю, не має наміру вчиняти тиск на свідків та потерпілих або не виконувати свої процесуальні обов'язки.
При вирішенні клопотань учасників кримінального провадження, суд зазначає наступне.
Положеннями ч. 3 ст. 331 КПК України визначено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двохмісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд зокрема враховує, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; та репутацію підозрюваного, обвинуваченого.
Відповідно до ч. 1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього кодексу.
При цьому, положеннями ч. 1 ст. 201 КПК України визначено, що обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник має право подати до суду клопотання про зміну запобіжного заходу.
Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати суду докази обставин, на які вони посилаються (ч. 5 ст. 132 КПК України).
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції», і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у випадку законного арешту або затримання особи, здійсненого з метою її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення.
Запобіжний захід до ОСОБА_7 застосовано за рішенням суду тобто, у спосіб встановлений кримінальним процесуальним законодавством України.
Вирішуючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 суд враховує, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом.
Суд враховує, що злочин, в якому обвинувачується ОСОБА_7 віднесений відповідно до ст.12 КК України до особливо тяжкого злочину, що загрожує обвинуваченим у разі визнання його винуватими у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України строком покарання від 10 до 15 років позбавлення волі або довічним позбавленням волі, що дає підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, можуть, з метою уникнення від покарання, незаконно впливати на потерпілу та свідків, які підлягають виклику до суду та уникати явки до суду.
Також суд враховує, що ОСОБА_7 до затримання не працював, є неодруженим, дітей немає, а отже позбавлений постійного самостійного доходу, тому стійкі соціальні зв'язки є відсутніми. Після вчинення злочину обвинувачений намагався приховати його сліди та уникнути затримання. Дані обставини, в своїй сукупності, вказують про наявність ризиків передбачених п.п.1-5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відтак, для запобігання вказаним ризикам, та враховуючи суспільний інтерес, що полягає у виконанні завдань, які передбачені ст.2 КПК України, зокрема, у захисті інтересів суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод та інтересів інших учасників кримінального провадження, а також забезпеченні швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, і який, незважаючи на презумпцію невинуватості обвинувачених, превалює над принципом поваги до свободи особистості, про що зазначено у п.79 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року, колегія суддів вважає виправданим тримання ОСОБА_7 під вартою та недостатнім застосування щодо них більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Суд бере до уваги стадію даного судового провадження, яке перебуває лише на стадії початку судового розгляду, враховує, що на теперішній час є допитаною лише одна потерпіла, більшість свідків даного кримінального провадження проживають в одній місцевості з обвинуваченим, докази не дослідженні, тому вважає наявним ризик можливого тиску обвинуваченого на потерпілих та свідків. Крім того враховує, що потерпілі вважають, що зі сторони обвинуваченого можу бути відносно них вчинені протиправні дії, враховуючи, що між ними та батьками обвинуваченого існує спільна межа земельної ділянки, тому враховуючи вищевказане, суд вважає, що більш м'яка міра запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту є недостатньою для уникнення ризиків передбачених ст. 177 КПК України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про доцільність задоволення клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого.
Обставин, які є перешкодою для застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, передбачених ч.2 ст.183 КПК України - не встановлено.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 183 КПК України, суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні, щодо злочину, який спричинив загибель людини.
У зв'язку із викладеним, на підставі ч.2 ст.315 та ч.3 ст.331 КПК України, суд вважає, що клопотання прокурора є обґрунтованим і таким, що підлягає до задоволення, тому ОСОБА_7 слід продовжити дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком до 2 місяців.
У заявленому клопотанні захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , підтриманого обвинуваченим ОСОБА_7 про зміну запобіжного з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт слід відмовити, оскільки судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відпала, а ризики, які послужили підставою для обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зменшилися.
При цьому, щодо застосування більш м'якого запобіжного заходу виді домашнього арешту, суд враховує, що на теперішній час кримінальне провадження перебуває на стадії підготовчого розгляду, потерпілі, обвинувачений, свідки не є допитаними, що не виключає можливість вчинення на них зі сторони обвинуваченого психологічного тиску, докази не дослідженні, сам обвинувачений обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яким передбачено покарання у виді значного терміну позбавлення волі, в разі визнання його винуватим. Обвинувачений не має постійного самостійного доходу, утримувався батьками, що не виключає можливість вчинення ним нових кримінальних правопорушень, тому суд вважає наявними ризики вказані стороною державного обвинувачення, тому застосування більш м'якого запобіжного заходу є недоцільним.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 183, 199, 327, 331, КПК України, колегія суддів, -
У задоволенні усного клопотання захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту - відмовити.
Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити дію обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.6 ч.2 ст. 115 КК України, терміном на 60 (шістдесят днів), до 03 листопада 2023 року включно.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору, захисникам, потерпілим та направити уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з дня її оголошення до Вінницького апеляційного суду, а особою, яка перебуває під вартою - з моменту вручення їй копії судового рішення.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_2
ОСОБА_3