05.09.2023 Справа № 756/408/23
Провадження №2/756/2021/23
Унікальний №756/408/23
24 серпня 2023 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Майбоженко А.М.,
секретаря Любін А.Ю.,
за участю:
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про усунення перешкод у користуванні спільним майном, в якому просив суд, з урахування вимог в уточненій позовній заяві, зобов'язати відповідачку не чинити йому перешкод у користування спільним майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 шляхом передачі йому комплекту ключів від квартири, зокрема від дверей до під'їзду, в спільний тамбур квартир АДРЕСА_2 і АДРЕСА_3 та від дверей до самої квартири АДРЕСА_2 .
В обґрунтування вимог посилається на те, що ця квартира набути ним і відповідачкою в період шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю. Доступу до квартири він не має, ключів відповідачка йому не надавала, самостійно прийнявши рішення про здачу квартиру в оренду, чим порушила його справа як співвласника.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що спірна квартира не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбана за особисті кошти відповідачки. Рішення суду у справі щодо поділу майна подружжя (ун.№754/17322/15-ц) не набрало законної сили. Крім того, позивачем не надано доказів щодо створення йому перешкод у користуванні квартирою, не вірно обрано спосіб захисту права. Також представником відповідача подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
В судовому засіданні позивач просив позов задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.
Заслухавши учасників справи, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 12.03.1988 по 27.11.2015.
06.08.2009 на підставі договору купівлі-продажу відповідачкою набуто право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 18.12.2020, Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено частково. В порядку поділу майна подружжя виділено у власність ОСОБА_1 :
1)садовий будинок за адресою - АДРЕСА_4 ;
2)садовий будинок за адресою - АДРЕСА_4 ;
3)земельну ділянку за адресою - Київська область, Макарівський район, Ясногородська сільська рада, кадастровий номер 3222789200:02:004:0076;
4)нежитлове приміщення за адресою - АДРЕСА_5 ;
5)квартиру АДРЕСА_6 ;
6)квартиру АДРЕСА_1 ;
7)автомобіль LEXUS легковий седан В, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2012 року випуску.
В порядку поділу майна подружжя виділено у власність ОСОБА_3 :
1)квартиру АДРЕСА_7 ;
2)квартиру АДРЕСА_8 ;
3)квартиру АДРЕСА_9 ;
4)автомобіль HONDA CR-V, легковий універсал, державний номерний знак НОМЕР_2 , 2008 року випуску;
5)автомобіль MERSEDES-Bens Sprinter 313 CDI, державний номерний знак НОМЕР_3 , 2006 року випуску;
6)автомобіль Wolksvagen LT35, державний номерний знак НОМЕР_4 , 2006 року випуску.
Станом на момент вирішення цієї справи Оболонським районним судом м.Києва це рішення не набрало законної сили.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності особа здійснює незалежно від волі інших осіб, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості, одночасно майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України).
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Відповідно до вимог ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст.372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
При розгляді справи судом встановлено те, що відповідачка ОСОБА_3 в даний час проживає за межами території України, будь-яких перешкод у користуванні спільним майном, а саме спірною квартирою, не чинить. Відсутність ключів від квартири у розпорядженні позивача не може вказувати на зворотнє і ця обставина не позбавляє його прав співвласника спірної квартири, зокрема щодо користування нею.
Обґрунтовуючи необхідність захисту своїх прав, позивач посилається на те, що має намір, отримавши ключі від відповідачки чи її представника, зайти до спірної квартири і повідомити орендарів про свої права на неї. При цьому, позивачем жодним чином не обґрунтовано те, що саме заважає його зробити це за відсутності ключів.
Відповідно до частини першої статей 3, 15, 16 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У загальному розумінні захист цивільних прав слід розуміти як передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. У кожній конкретній справі позивач на власний розсуд обирає спосіб (способи) захисту його порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням статей 55, 124 Конституцій України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право саме на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), ніж положення Законів України, зокрема кодексів, порушене цивільне право чи інтерес підлягають судовому захисту у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію. Вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Разом з тим цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено в цій статті.
На думку суду, у випадку порушення прав позивача як співвласника спірної квартири (до набрання рішенням у справі про поділ майна законної сили), створення йому перешкод у реалізації правомочностей власника, його права підлягають судовому захисту, зокрема шляхом його вселення, виселення сторонніх осіб. Таких вимог позивачем не заявлено, те, що саме відповідачка створила йому перешкоди у доступі до квартири, позбавила його ключів, позивачем не доведено. Сам по собі факт відсутності ключів від квартири, під'їзду та спільного тамбуру не є підставою для ухвалення судового рішення про зобов'язання іншого співвласника надати їх.
У зв'язку з цим, суд вважає правильним позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст.5, 12, 13, 81, 89, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 05.09.2023
Суддя: А.М.Майбоженко