"30" березня 2010 р.справа № 2а-1832/09/0470
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Добродняк І.Ю
суддів: Бишевської Н.А. Коршуна А.О.
при секретарі судового засідання: Гулій О.Г.
за участю представників:
позивача - не з'явився
відповідача - Муха Р. А., дов. № 10 від 03.03.10
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську
апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2009 року
у справі №2а-1832/09/0470
за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Сільськогосподарського ТОВ «Вікторія»
про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 21638, 30 грн. за незайняті інвалідами робочі місця у 2007 році та пені у розмірі 2355, 52 грн.,-
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Сільськогосподарського ТОВ «Вікторія»з позовом, в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 21638,30 грн. за незайняті інвалідами робочі місця у 2007 році та пеню у розмірі 2355,52 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача середньооблікова чисельність працюючих інвалідів у 2007 році була менша, ніж встановлено нормативом, у зв'язку з чим згідно ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»відповідач повинен сплатити передбачені законом санкції в сумі 21638,30 грн.. Оскільки в добровільному порядку відповідач зазначену суму не сплатив, йому була нарахована пеня в розмірі 2355,52 грн.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2009 року у задоволенні позову відмовлено.
Постанова мотивована безпідставністю та необґрунтованістю заявлених позивачем вимог, відсутністю вини відповідача в незабезпеченні нормативу працевлаштування інвалідів в 2007 році як однієї з обов'язкових умов відповідальності.
Не погодившись з постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість висновків суду щодо виконання відповідачем усіх належних заходів по виконанню нормативу з працевлаштування інвалідів, просить скасувати постанову та прийняти нову, якою задовольнити позов. Посилається на те, що згідно зі ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством інвалідів, для яких це місце є основним.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений судом належним чином, що підтверджено наявними в матеріалах справи доказами.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечує, в поданих суду письмових запереченнях відповідач зазначає, що оскаржувана постанова прийнята судом першої інтонації з додержанням норм матеріального та процесуального права. Законодавство обов'язок з працевлаштування інвалідів покладає на орган державної влади з питань праці і соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів, але цьому мають передувати певні дії підприємств, установ, організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів. Відповідачем виконано вимоги чинного законодавства України щодо працевлаштування інвалідів.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю є юридичною особою та відноситься до підприємств, яким відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Виходячи із даних, наведених відповідачем у звіті форми № 10-ПІ за 2007 рік (а.с.4), середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу фактично становила у звітній період 94 особи, відповідно, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених за вимогами Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», складає - 4 особи. Фактично працювало 2 особи.
Вказаний факт визнаний позивачем як невиконання нормативу та підстава для нарахування відповідачу адміністративно-господарські санкції в сумі 21638, 30 грн., а через їх несвоєчасну сплату пені за період прострочення з 16.04.08 по 12.01.09 в розмірі 2355,52 грн.
Згідно ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Згідно ст. 20 цього Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (ч.1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).
Відповідно Закону України «Про зайнятість населення»підбір підходящої роботи для інвалідів здійснюється відповідно до їхніх професійних навичок, знань, рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та з урахуванням побажань інваліда (ст.7 Закону).
Статтею 19 цього ж Закону України «Про зайнятість населення»визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки та рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.
З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»нормативу покладається як на роботодавців так і на державну службу зайнятості.
Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»і це, зокрема, виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, створення для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством, надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи (ч.2 ст.18 цього Закону).
Таким чином на підприємство покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати створені робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач обов'язки зі створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування виконував у повному обсязі відповідно до вимог чинного законодавства. Зокрема, відповідачем був своєчасно наданий позивачу Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ за 2007 рік. У звітах Форми 3-ПН за 2007 рік позивач щомісячно зазначав про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до листа №162 від 03.04.09 на адресу Солонянського районного центру зайнятості, позивач інформував державну службу зайнятості про наявність вільних робочих місця (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів (а.с.29). Центром зайнятості вакансії укомплектовані не були через відсутність інвалідів, які згідно висновку МСЕК могли б виконувати дану роботу.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що центр зайнятості, так як і інші органи, на яких за законом покладено обов'язок працевлаштування інвалідів за вказаний період не направляли на підприємство інвалідів для працевлаштування, а також не вели іншу роботу із сприяння підприємству у виконанні нормативу.
Самостійно інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не зверталися.
Доказів безпідставної відмови відповідачем у працевлаштуванні інвалідів позивачем суду не надано.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що відповідачем вчинено усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу з працевлаштування інвалідів. Сам по собі факт відсутності працевлаштованих інвалідів відповідно до нормативу, ще не є безспірною підставою для відповідальності, оскільки у разі відсутності на обліку інвалідів, які мешкають на території селища міського типу, де знаходиться підприємство відповідача взагалі, не вбачається за можливе виконання нормативу.
Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», за своєю суттю є господарсько-правовою відповідальністю, підставою для застосування якої є вчинене роботодавцем правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст.218 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.2 зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
У зв'язку з цим колегія суддів не вбачає підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату цих санкцій.
Суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами по справі норми права, які регулюють саме ці правовідносини і ухвалив законне та обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 26.06.09 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга позивача - залишенню без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування постанови суду.
Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.06.09 року у справі №2а-1832/09/0470 залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця.
Головуючий: І. Ю. Добродняк
Судді:Н. А. Бишевська
А.О. Коршун