Справа № 2а-3492/10/2570
06 вересня 2010 р. м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі
головуючої судді Соломко І.І.,
за участю секретаря Розмовенко А.О.,
позивача ОСОБА_1,
та представника відповідача Дмітрієва А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Північного територіального управління Військової служби правопорядку (в/ч А2093) про визнання незаконними та скасування наказів про дисциплінарні стягнення, визнання дій незаконними та стягнення моральної шкоди, -
07.07.2010 року позивач, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.), звернувся до суду з адміністративним позовом до Північного територіального управління Військової служби правопорядку (в/ч А2093) (далі - В/ч А2093), в якому просить суд з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 03.09.2010 року, визнати незаконними та скасувати дисциплінарні стягнення, накладені командиром В/ч А2093, а саме: «догана» від 02.07.2009 року; «сувора догана» від 06.08.2009 року; «попередження про неповну службову відповідність» від 23.09.2009 року; визнати незаконним та скасувати пункт 5 наказу начальника Північного ТУ ВСП від 05.10.2009 №85 «Про виплату грошових премій особовому складу Північного ТУ ВСП»; визнати неправомірними дії щодо ненарахування В/ч А2093 надбавки за виконання особливо важливих завдань за жовтень 2009 року; визнати неправомірними дії щодо виплати В/ч А2093 грошового забезпечення за листопад 2009 року в неповному обсязі; стягнути з командира В/ч А2093 на його користь моральну шкоду в розмірі 1000 гривень, за шкоду нанесену протиправними діями його здоров'ю та моральну шкоду в розмірі 810 гривень, за протиправне застосування наказу командира В/ч А2093 від 23.09.2009 №150 та п.5 наказу начальника Північного ТУ ВСП від 05.10.2009року №85, у зв'язку з чим, позивачу визначено грошове забезпечення в неповному обсязі, і як наслідок нарахована пенсія в неповному розмірі, на яку він мав право відповідно до Закону.
Свої вимоги мотивує тим, що він з 26.12.2006 року по 02.12.2009 року проходив військову службу за контрактом осіб офіцерського складу у Збройних Силах України у В/ч А2093 м. Чернігова. 13.11.2009 року був звільнений в запас за п. «б» ч.6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за станом здоров'я. Під час проходження служби він зазнав численних протиправних дій до себе з боку командира В/ч А2093, що виразилося в безпідставному накладенні на нього дисциплінарних стягнень, психологічному тиску і позбавленні частини грошового забезпечення. Своїми протиправними діями командир не створив, як того вимагає Конституція та закони України, безпечні умови для проходження військової служби та наніс шкоду його здоров'ю. Так, 02.07.09 командиром В/ч А2093 безпідставно, як вважає позивач, застосовано до позивача дисциплінарне стягнення «догана» за несвоєчасне оформлення посвідчення військовослужбовця Військової служби правопорядку. Дане дисциплінарне стягнення позивач вважає незаконним, оскільки його посадові обов'язки регламентовані «Положенням про Північне територіальне управління Військової служби правопорядку», і в них не зазначено такого обов'язку. Оформлення, реєстрація, заміна документів проводиться відділенням кадрів В/ч А2093, а тому вимагати від позивача виконання обов'язків, не передбачених вищезазначеним положенням і накладати дисциплінарні стягнення за невиконання не передбачених обов'язків вважає незаконними. Також позивач зазначає, що своїми діями командир В/ч А2093 порушив вимоги ст. 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ України, оскільки свої службові обов'язки він виконував добросовісно, порушень військової дисципліни в даному випадку не вчиняв, а відповідно до цієї статті дисциплінарне стягнення може бути накладено лише за невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку. 06.08.2009 року, як вважає позивач, командиром В/ч А2093 знову безпідставно за невиконання законних команд оперативного чергового притягнуто до дисциплінарного стягнення та оголошено «догана». В службову картку командиром протиправно, в порушення вимог ст.97, 106 Дисциплінарного статуту ЗС України, записано стягнення - «сувора догана», хоча стягнення «сувора догана» 06.08.2009 року командиром В/ч А2093 не оголошувалось, а тому дії відповідача щодо занесення вказаного дисциплінарного стягнення до службової картки вважає незаконним. Після таких дій командира позивач пережив стрес та був госпіталізований до лікарні. По прибутті на службу після лікування позивач зазначає, що був слабкий, але незважаючи на це 22.09.2009 року, ТВО командира В/ч А2093 Співак В.М., запросив його на атестаційну комісію військової частини, у зв'язку з чим, у ОСОБА_1 знову підскочив артеріальний тиск та він доповів Співаку В.М., що в такому стані не зможе бути присутнім на атестаційній комісії. Незважаючи на такі обставини, ТВО командира в/ч А2093 Співак В.М., став погрожувати накладенням нових дисциплінарних стягнень, якщо позивач відмовиться бути на комісії, чим здійснював на нього психологічний тиск. 23.09.2009 року ТВО командира в/ч А2093 оголосив позивачу дисциплінарне стягнення «попередження про неповну службову відповідність» не пояснивши, при цьому, що саме конкретно він порушив. Своїм діями, вважає позивач, командир В/ч А2093 порушив вимоги ст. 98 Дисциплінарного статуту ЗС України, де вказано, що під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку. Відповідач протягом тривалого часу не видавав копії наказу про притягнення його до дисциплінарної відповідальності. За таких обстави позивач зазначає, що порядок накладення дисциплінарного стягнення командиром В/ч А2093 був порушений. Через ці протиправні дії, він не міг своєчасно звернутися до суду по захист своїх прав. Лише після звернення до органів військової прокуратури та Президента України, 16.02.2010 року командуванням в/ч А2093 йому були видані копії наказів та службової картки. Через дисциплінарне стягнення «попередження про неповну службову відповідність» позивача позбавлено надбавки за виконання особливо важливих завдань, що призвело до зменшення грошового забезпечення, і як наслідок зменшення пенсії.
Позивач в судовому засіданні остаточні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на наступне. Під час проходження військової служби, ОСОБА_1, за неналежне виконання службових обов'язків та порушення військової дисципліни притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Відповідач зазначив, що діяв в межах наданих йому повноважень та у спосіб передбачений чинним законодавством. Крім того, в даній справі відсутній предмет спору, оскільки статтею 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України встановлено, що усі дисциплінарні стягнення, крім позбавлення військового звання, накладені на військовослужбовців і не скасовані до дня звільнення їх у запас чи відставку, втрачають чинність з дня звільнення. Позивач оскаржує ті стягнення, які вже втратили чинність 13.11.2009 року, тобто з дня його звільнення, про що зроблено запис в його службову картку. Також позивачем пропущено строки звернення до суду. Так, статтею 88 Дисциплінарного Статуту ЗСУ встановлено, що військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк. Крім цього відповідач зазначає, що відповідно до статті 96 Дисциплінарного Статуту дисциплінарне стягнення виконається у тримісячний строк. Відповідач не міг не виплатити позивачу надбавку за виконання особливо важливих завдань у жовтні 2009 року, оскільки на момент видання наказу від 05.10.2009 року №85 позивач хворів, і неможливо було довести даний наказ до позивача. Оскільки дисциплінарне стягнення виконується у тримісячний строк, то відповідач вважає правомірним невиплату надбавки за виконання особливо важливих завдань в листопаді 2009 року за дисциплінарне стягнення, яке застосовано до позивача у вересні 2009 року. Даний факт встановлено Чернігівським окружним адміністративним судом по справі №2а-3210/10/2570. Таким чином, позивач повинен був звернутись до суду у місячний термін з дня накладення на нього дисциплінарного стягнення. Що стосується вимоги про визнання неправомірними дії щодо ненарахування в жовтні 2009 року надбавки за виконання особливо важливих завдань, то це технічна помилка фінансової служби. Відповідач також зазначає, що позивачем не надано жодних доказів, в чому полягає шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. За вказаних обставин відповідач вважає, що порядок притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності проведено з дотриманням відповідної процедури, а тому в позові просить відмовити повністю.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 26.12.2006 року проходив військову службу за контрактом осіб офіцерського складу у Збройних Силах України у В/ч А2093 Північне територіальне управління Військової служби правопорядку на посаді офіцера групи проведення службових розслідувань та профілактики правопорушень у військовому званні майор.
Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 13.11.2009 року №705 позивача звільнено в запас за підпунктом «б», частини 6, статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я), а пунктом 4 наказу командира В/ч А2093 від 02.12.2009 року виключено зі списків особового складу військової частини.
Під час проходження військової служби, ОСОБА_1, за неналежне виконання службових обов'язків та порушення військової дисципліни притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до пункту 22 частини 1 статті 92 Конституції України, дисциплінарні правопорушення визначаються виключно законами.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 року № 551 (далі - Дисциплінарний Статут ЗСУ), військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Статтею 5 цього Статуту встановлено, що за стан дисципліни у військовому об'єднанні, з'єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
Згідно статті 6 Дисциплінарного Статуту ЗСУ, право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати.
Статтею 7 вказаного Статуту встановлено, що застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту.
Статтею 26 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 року № 548 (далі-Статут внутрішньої служби) встановлено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Статтею 71 Дисциплінарного Статуту ЗСУ встановлено, що командир полку (корабля 1 рангу), бригади, дивізії щодо підлеглих офіцерів має право: робити зауваження, оголошувати догану, сувору догану; б) попереджувати про неповну службову відповідність.
Таким чином, оскільки начальник Північного ТУ ВСП має військове званння полковник, то він, відповівдно до статей 8, 71 цього Статуту має право в разі порушення порушення військової дисципліни накладати дисциплінарні стягнення.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, дисциплінарне стягнення, яке застосовано до позивача як «догана» від 02.07.2009 року суд вважає незаконним, оскільки дисциплінарну відповідальность відповідно до статті 26 Дисциплінарного Статуту ЗСУ, несуть військослужбовці за вчинене правопорушення.
Як вбачається з матеріалів справи, посвідчення серії ВСП УК № 003827 отримано позивачем 01.07.2009 року, а дисциплінарне стягнення накладено 02.07.2009 року, тобто вже після оформлення та отримання ОСОБА_1 посвідчення, що підтверджується копією виписки із журнала реєстрації та видачі посвідчень, яке міститься в матеріалах справи.
Пояснення свідка ОСОБА_4 про те, що посвідчення позивачем своєчасно не оформлено, судом до уваги не приймаються, оскільки вони спростовуються вищезазначеними письмовими доказами.
06.08.2009 року за невиконання команди «Струнко» до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення як «сувора догана». Так, 06.08.2009 року оперативний черговий під час зустрічі начальника Півничного ТУ ВСП подав команду «Струнко», однак військослужбовець - ОСОБА_1 команду не виконав.
Невиконання команди позивачем також підтверджується поясненнями свідка ОСОБА_5, який зазначив, що 06.08.2009 року після команди чергового «Струнко» військослужбовець -ОСОБА_1 здійснював пересування в напрямку свого кабінету.
Відповідно до статті 27 Закону України «Про Стройовий статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 року № 549 (далі-Стройовий Статут) стройове положення приймається за командою «СТРУНКО».
Отже, оскільки позивачем порушена вищезазначена норма Стройового Статуту, то відповідачем правомірно застосовано до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення, як «сувора догана».
Щодо дисциплінарного стягнення, як «попередження про неповну службову відповідність», то суд зазначає наступне.
Дисциплінарне провадження передбачає порушення дисциплінарної справи, розслідування обставин проступку, розгляд справи, прийняття рішення за наслідками розгляду. Тобто, повинно бути дотримано порядку ухвалення такого рішення.
В ході вирішення питання щодо законності прийнятого суб'єктом владних повноважень рішення суд відповідно до вимог ст.2 КАС України зобов'язаний перевірити чи прийнято воно: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України ; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 254 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, військовослужбовці зобов'язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов'язаний направити хворого до медичного пункту частини.
Відповідно до статті 260 цього Статуту, на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора).
Відповідно до ст. 262 Статуту, начальник (командир) лікувального закладу (частини) зобов'язаний за 5 днів до виписки військовослужбовців повідомити про це командирові військової частини, з якої вони прибули. У день виписки військовослужбовцеві лікувальним закладом (частиною) видаються відповідні документи, і він самостійно (якщо не прибув супровідник з частини) направляється у військову частину, з якої прибув; після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту частини, де здають медичні документи; інші документи здаються старшині роти.
Судом встановлено, що майор юстицї ОСОБА_1, про своє захворювання та госпіталізацію до Чернігівського обласного кардіологічного диспансеру негайно безпосереднього начальника не повідомив, чим порушив вимоги ст. 254 Статуту внутрішньої служби ЗСУ. Після виписки з Чернігівського обласного кардіологоічного диспансеру, 21.08.2009 року, ОСОБА_1 звернувся до лікарні поза розташуванням військової частини без медичного висновку начальника медичного пункту В/ч А 2093, чим порушив вимоги ст. 260 Статуту внутрішньої служби ЗСУ. Після виписки з лікарняних закладів до в/ч А 2093 не прибув, своєму безпосередньому начальникові не відрекомендувався. Вказані обставии підтведжуються матеріалами службового розслідування. За результатаи службового розслідування відповідачем прийнято рішення про «попередження про неповну службову відповідність».
Доказів, які спростовують вищезазначені обставини позивач суду не надав.
Аналізуючи вищевказані нормативно-правові акти, суд вважає не доведеними позивачем, належними і допустимими доказами обставин та фактів, на які він посилається в обґрунтування незаконності прийнятого відповідачем рішення щодо застосування дисциплінарного стягнення, як «попередження про неповну службову відповідність» та наявними правові підстави для визнання правомірності прийняття вказаного рішення.
Окрім цього суд вважає за необхідне зазначити, що вищевказані дисциплінарні стягнення не можуть бути скасовані судом, оскільки відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ усі дисциплінарні стягнення, крім позбавлення військового звання, накладені на військовослужбовців і не скасовані до дня звільнення їх у запас чи відставку, втрачають чинність з дня звільнення.
Що стосується вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 5 наказу начальника Півничного ТУ ВСП від 05.10.2009 року № 85 «Про виплату грошових премій особовому складу Півничного ТУ ВСП», то суд зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 15.7, 15.8 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військослужбовціям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року № 260 (далі - Інструкція № 260), командири (начальники) військових частин (установ та організацій) у разі несвоєчасного або неякісного виконання завдань за місяць, у якому військовослужбовцями було допущено несвоєчасне або неякісне виконання завдань (а військовослужбовцями, зазначеними в пункті 15.2 цієї Інструкції, крім цього, несвоєчасну та неякісну розробку проектів нормативно-правових актів, експертизу таких актів), мають право зменшувати розмір надбавки за виконання особливо важливих завдань або скасовувати (відміняти) її. Рішення про зменшення розміру надбавки або її скасування (відміну) оформлюється наказом командира (начальника) військової частини (установи, організації) на підставі поданих за командою рапортів безпосередніх командирів (начальників) з клопотанням про зменшення розміру надбавки або її скасування (відміну). У наказі про зменшення розміру надбавки або її скасування (відміну) зазначаються конкретні причини, які стали підставою для прийняття такого рішення. Надбавка за виконання особливо важливих завдань не виплачується у місяці, у якому наказом відповідного командира (начальника) на військовослужбовця накладене таке дисциплінарне стягнення як попередження про неповну службову відповідність.
Аналізуючи вищевказані норми суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що вказаний наказ прийнятий в порушення законодавства про працю та пункту 15.7, оскільки зазначеною нормою передбачено, що рішення про зменшення розміру надбавки або її скасування (відміну) оформлюється наказом і не зазначено, що такий наказ не може містити інші рішення відповідача.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що в наказі № 85 від 05.10.2009 року вказані конкретні причини, які стали підставою для прийняття такого рішення, що відповідає вимогам п.15.7. Інструкції № 260 (а.с.48).
За таких обставин, суд приходить до висновку, що дана вимога задоволенюю не підлягає.
Що стосується визнання неправомірними дії щодо ненарахування позивачу надбавки за виконання особливо важливих завдань за жовтень 2009 року, то суд зазначає наступне.
У довідку про розмір грошового забезпечення, крім розмірів окладів грошового утримання та надбавки за вислугу років заносяться щомісячні доплати, надбавки та премії, що передбачено пунктом 1.2 Інструкції № 260. Отже, відомості зазначені в довідці повинні бути достовірними і відповідати фактичним обставинам.
Як вбачається з матеріалів справи довідка № 160 від 04.12.2009 року не містить відомостей щодо нарахування надбавки за виконання особливо важливих завдань за жовтень 2009року, хоча вказана надбавка перерахована на банківську карту і позивачем отримана, що також не заперечується відповідачем.
Відповідачем в судовому засіданні зазначено, що відсутність відомостей про нарахування надбавки за виконання особливо важливих завдань за жовтень 2009 року - це технічна помилка спеціаліста фінансової служби. Що стосується фактичного отримання позивачем суми, то виплата вказаної набавки проведена у зв'язку з тим, що момент видання наказу від 05.10.2009 року №85 про невиплату позивачу надбавки за виконання особливо важливих завдань, позивач хворів і відповідач не мав можливості його ознайомити з вказаним наказом.
Отже, оскільки фактичні обставини справи підтверджують отримання позивачем надбавки за жовтень 2009року, то дії відповідача щодо не занесення відомостей у довідці про грошове забезпечення, а саме: надбавки за виконання особливо важливих завдань за жовтень 2009року є неправомірними.
Щодо вимоги про визнання неправомірною виплату грошового забезпечення за листопад 2009 року в неповному обсязі, то суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 96 Дисциплінарного Статуту ЗСУ дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно, а у виняткових випадках - не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення. Після закінчення зазначеного строку стягнення не виконується, а лише заноситься до службової картки військовослужбовця.
З матеріалів справи вбачається, що наказ № 150 про дисциплінарне стягнення «попередження про неповну службову відповідність» виданий 23.09.2009 року.
Оскільки фактична виплата надбавки проведена у жовтні 2009 року з об'єктивних причин, то відповідачем правомірно не виплачена надбавка за виконання особливо важливих завдань у листопаді 2009 року, тобто в межах строку звернення стягнення.
Що стосується відшкодування моральної шкоди, суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. 2. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до вимог статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
У Постанові Пленум Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) зазначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується, а відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги.
ОСОБА_1, в частині вимог про відшкодування моральної шкоди, не зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди. А також не надано будь-яких доказів, що підтверджують факт завдання йому моральної шкоди.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Згідно статті 99 Кодексу адміністративного судочинства (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно частини 1 статті 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Пунктом 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 зазначено, що відповідно до частини 2 статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 3 цієї статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до суду. Зокрема, при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідно до статті 88 Дисциплінарного Статуту, військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк.
ОСОБА_1 дізнався про порушення свого права з моменту видання наказу № 150 від 23.09.2009 року «Про попередження про неповну службову відповідність», про що свідчить підпис позивача у службовій картці (а.с.13), проте звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом лише 07.07.2010 року, тобто з пропущенням строку звернення до суду, передбаченого статтею 99 КАС України.
Позивач просить суд при вирішенні даної справи застосувати статтю 233 КЗпП України, якою передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13, передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Таким чином, вирішення спорів,що стосується військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо) не регулюються нормами КЗпП.
Виходячи із вищевикладеного, та враховуючи, що відповідач наполягає на застосуванні судом норм статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, відмови у задоволенні адміністративного позову у зв'язку з пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 до Північного територіального управління Військової служби правопорядку (в/ч А2093) про визнання незаконними та скасування наказів про дисциплінарні стягнення, визнання дій незаконними та стягнення моральної шкоди, не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Північного територіального управління Військової служби правопорядку (в/ч А2093) про визнання незаконними та скасування наказів про дисциплінарні стягнення, визнання дій незаконними та стягнення моральної шкоди, - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, шляхом подання через суд першої інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Дата складання та підписання повного тексту постанови -13 вересня 2010 р.
Суддя Соломко І.І.