Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
04.09.2023 р. справа №520/19597/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом
Зміївської міської ради (далі за текстом - позивач, заявник)
до Північно-східного офісу Держаудитслужби (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання протиправною та скасування вимоги Північно-Східного офісу Держаудитслужби від 06.06.2023р. №202031-11/2377-2023, -
встановив:
Вимоги позову умотивовані протиправністю рішення суб'єкта владних повноважень та доводами про відсутність у дійсності тих порушень, котрі відображені у складеному суб'єктом владних повноважень акті перевірки закупівель.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що проведена перевірка закупівель показала, зокрема, на порушення п.2 ч.1 ст.5 Закону України від 25.12.2015р. №922-VIII "Про публічні закупівлі" та п.6 ч.1 ст.7 Бюджетного кодексу України за епізодом придбання Зміївською міською радою у ДП "Зміївський лісгосп" паливної деревини - сосна за ціною 900,00грн. за 1м3, а не за ціною для населення, а саме: 840,00грн. за 1м3.
Суд, вивчивши доводи позову та аргументи відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, всебічно перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник - Зміївська міська рада є органом місцевого самоврядування із правовим статусом юридичної особи публічного права, належить до кола бюджетних установ.
Начальником Харківської обласної військової адміністрації було прийнято розпорядження від 26.10.2022р. №225В з приводу забезпечення окремих категорій населення Харківської області паливною деревиною, котре поширювалось на територію Зміївської міської територіальної громади Чугуївського району Харківської області та за яким розпорядником коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам в частині придбання паливної деревини було визначено Департамент захисту довкілля та природокористування Харківської обласної державної адміністрації (далі за текстом - Департамент).
Листом від 28.10.2022р. №02-31/2155 Департамент сповістив заявника про визначення Департаменту розпорядником коштів субвенції відповідно до Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо підтримки територій, що зазнали негативного впливу внаслідок збройного конфлікту на сході України затверджений постановою КМУ від 04.10.2017р. №769 (далі за текстом - Порядок №769); про розподіл за постановою КМУ від 08.10.2022р. №1139 субвенцій з державного бюджету обласним бюджетам; про здійснення дій з освоєння коштів субвенції у порядку постанови КМУ від 11.03.2022р. №252; про перелік необхідних документів згідно наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2002р. №57 та згідно Особливостями здійснення публічних закупівель товарів, робіт, послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення та скасування (затверджено постановою КМУ від 12.10.2022р. №1178; далі за текстом - Особливості №1178).
На подальше виконання вимог розпорядження начальника Харківської обласної військової адміністрації було прийнято розпорядження від 26.10.2022р. №225В Зміївським міським головою було видано розпорядження від 01.11.2022р. №93 про створення Робочої групи, листом якої від 21.11.2022р. виконавчий комітет Зміївської міської ради був повідомлений, зокрема, про вартість 1м3 паливної деревини - сосна у 900,00грн. та про вартість послуги з перевезення паливної деревини - сосна у 5.175,00грн.
Заявником на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель за номером UA-2022-12-05-010228-a була оприлюднена інформація про закупівлю ДК 021-2015-034100000-7 Деревина дров'яна непромислового використання (НП) сосна, а за номерами UA-2022-12-08-021166-a, UA-2022-12-14-018419-a, UA-2022-12-08-017839-a, UA-2022-12-14-016768-a була оприлюднена інформація про закупівлю ДК 021:2015 60180000-3 Прокат вантажних транспортних засобів із водієм для перевезення товарів.
24.11.2022р. між заявником (у якості покупця) та ДП "Зміївський лісгосп" (у якості продавця) було укладено договір поставки №23/22, предметом якого є придбання, зокрема, паливної деревини (сосна) для безоплатної видачі населенню Зміївської громади згідно списків.
Згідно із складеною до цього договору специфікацією вартість одиниці товару - паливна деревина (сосна) у кількості 2.133,28м3 була визначена у 750,00грн. за 1м3 без ПДВ, а тому показник загальної вартості без ПДВ був обчислений у - 1.599.960,00грн., сума ПДВ була обчислена у - 319.992,00грн., загальна сума платежу за договором була обчислена у - 1.919.952,00грн.
Згідно із складеними ДП "Зміївський лісгосп" видатковими накладними від 06.12.2022р. №1 та від 15.12.2022р. №13 загальний обсяг придбаної заявником паливної деревини (сосна) склав - 2.133,28 м3, вартість 1м3 паливної деревини (сосна) склала - 900,00грн., загальна вартість паливної деревини (сосна) склала - 1.919.952,00грн.
При цьому, згідно з листом ДП "Зміївський лісгосп" від 15.11.2022р. №08-12/1098 вартість 1м3 паливної деревини (сосна) для населення складає - 840,00грн.
Звіт про договір про закупівлю, укладений без використання електронної системи закупівель, відносно означеного договору був оприлюднений заявником - 05.12.2022р.
Відповідачем у порядку ст.5 Закону України від 26.01.1993р. №2939-ХІІ "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" та п.4 Порядку проведення перевірок закупівель Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами (затверджено постановою КМУ від 01.08.2013р. №631; далі за текстом - Порядок №631) було проведено перевірку указаних закупівель.
Результати проведеного суб"єктом владних повноважень заходу державного нагляду (контролю) оформлені актом від 19.04.2023р. №202031-31/07 (далі за текстом - Акт №202031).
У тексті Акту №202031 суб'єктом владних повноважень викладені (відображені) власні судження про вчинення заявником порушень п.2 ч.1 ст.5 Закону України "Про публічні закупівлі" та п.6 ч.1 ст.7 Бюджетного кодексу України за рахунок придбання у ДП "Зміївський лісгосп" паливної деревини - сосна за ціною 900,00грн. за 1м3 (установленою для юридичних осіб), а не за ціною установленою для населення, а саме: 840,00грн. за 1м3, що за зафіксованими у цьому Акті висновками призвело до настання збитків у розмірі 127.996,8грн. (з ПДВ).
06.06.2023р. із посиланням на Акт №202031 відповідачем було прийнято вимогу №202031-11/2377-2023, якою заявника обтяжено обов'язком забезпечити відшкодування збитків на суму 127.996,80грн. (з ПДВ).
Стверджуючи про невідповідність закону означеної вимоги суб'єкта владних повноважень, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Суспільні відносини з приводу функціонування місцевого самоврядування в України регламентовані приписами ст.ст.140-146 Конституції України та деталізовані положеннями Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно із ст.ст.5, 10, 11, 12, 42, 50, 51, 54, 541 якого окремими та самостійними суб"єктами права у системі місцевого самоврядування є, зокрема, сільська, селищна, міська рада; сільський, селищний, міський голова; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради.
Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
За змістом ст.2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи) (ч.1 ст.2); Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ч.2 ст.2).
У розумінні ч.1 ст.80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.
За правилом ч.1 ст.82 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
У відповідності до ч.1 ст.172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно з ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
За визначенням ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У силу положень ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203); Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203); Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203); Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4 ст.203); Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203).
Як то указано у ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст.627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до ч.1 ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Частиною 1 ст.655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст.2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
У силу застереження ч.1 ст.8 Господарського кодексу України Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.
Зміст правової категорії "державного унітарного підприємства" розкрито законодавцем у ст.73 Господарського кодексу України, де указано, що державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління (ч.1 ст.73); Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами (ч.2 ст.73); Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління (ч.3 ст.73); Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова "державне підприємство" (ч.4 ст.73).
Зміст, процедури, підстави, суб"єкти та об"єкти державного фінансового контролю, повноваження контролюючих органів та порядок їх реалізації визначені законодавцем у приписах Закону України від 26.01.1993р. №2939-ХІІ "Про основні засади державного фінансового контролю в Україні" та нормами Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами (затверджений постановою КМУ від 20.04.2006р. №550; далі за текстом - Порядок №550).
Так, згідно з ч.1 ст.5 Закону України від 26.01.1993р. №2939-ХІІ "Про основні засади державного фінансового контролю в Україні" контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі", проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування.
Відповідно до п.46 Порядку №550 якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, та у разі надходження заперечень до нього - не пізніше ніж 10 робочих днів після надсилання висновків на такі заперечення об'єкту контролю надсилається вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.
Суспільні відносини з приводу закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад регламентовані, насамперед, приписами Закону України від 25.12.2015р. №922-VIII "Про публічні закупівлі".
За наведеними у ст.1 Закону України від 25.12.2015р. №922-VIII "Про публічні закупівлі" визначеннями: договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару; замовники - суб'єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону; моніторинг процедури закупівлі - аналіз дотримання замовником законодавства у сфері публічних закупівель під час проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та протягом його дії з метою запобігання порушенням законодавства у сфері публічних закупівель; предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Предмет закупівлі визначається замовником у порядку, встановленому Уповноваженим органом, із застосуванням Єдиного закупівельного словника, затвердженого у встановленому законодавством порядку; товари - продукція, об'єкти будь-якого виду та призначення, у тому числі сировина, вироби, устаткування, технології, предмети у твердому, рідкому і газоподібному стані, а також послуги, пов'язані з постачанням таких товарів, якщо вартість таких послуг не перевищує вартості самих товарів.
За змістом ч.1 ст.5 Закону України від 25.12.2015р. №922-VIII "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об'єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України від 25.12.2015р. №922-VIII "Про публічні закупівлі" моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю). Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.
Отже, у силу спеціального застереження ч.1 ст.8 Закону України від 25.12.2015р. №922-VIII "Про публічні закупівлі" присікальним моментом, котрий призводить до відсутності приводів, підстав, повноважень на моніторинг процедури закупівлі є завершення дії договору про закупівлю.
Норми Порядку проведення перевірок закупівель Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами (затверджений постановою КМУ від 01.08.2013р. №631; далі за текстом - Порядок №631) визначеного ч.1 ст.8 Закону України від 25.12.2015р. №922-VIII "Про публічні закупівлі" правила збігу (завершення) присікального (преклюзивного) строку на здійснення заходу державного контролю (нагляду) у формі моніторингу процедури закупівлі не змінюють.
У спірних правовідносинах такий момент настав до календарної дати прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про проведення моніторингу процедури закупівлі, позаяк усі зобов'язання сторін за укладеним між заявником та ДП "Зміївський лісгосп" договором поставки від 24.11.2022р. №23/22 вже були виконані сторонами правочину на момент оформлення направлення Північно-Східним офісом Держаудитслужби направлення від 16.02.2023р. №87.
Проте, оскільки у спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень був здійснений захід державного контролю (нагляду) у формі перевірки закупівлі, а не у формі моніторингу закупівлі, то усі здобуті суб'єктом владних повноважень у ході такого заходу державного нагляду (контролю) об'єктивні дані відповідно до ч.1 ст.74 КАС України не підлягають кваліфікації у якості недопустимих доказів.
Згідно з п.3-7 Розділу Х Закону України від 25.12.2015р. №922-VIII "Про публічні закупівлі" на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених цим Законом, визначаються Кабінетом Міністрів України із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз.
Відповідно до п.3-8 Розділу Х Закону України від 25.12.2015р. №922-VIII "Про публічні закупівлі" на період дії правового режиму воєнного стану в Україні в разі здійснення замовником закупівлі без використання електронної системи закупівель, за умови що вартість закупівлі дорівнює або перевищує 50 тисяч гривень, замовник оприлюднює в електронній системі закупівель звіт про договір про закупівлю, укладений без використання електронної системи закупівель, не пізніше ніж через 10 робочих днів з дня укладення такого договору. Замовники можуть не публікувати інформацію про своє місцезнаходження та/або місцезнаходження постачальників (виконавців робіт та надавачів послуг), та/або місце поставки товарів, виконання робіт чи надання послуг, якщо поширення такої інформації несе ризики для безпеки замовника та/або постачальників (виконавців робіт та надавачів послуг).
Пунктом 6 ч.1 ст.7 Бюджетного кодексу України визначено, що одним із принципів Бюджетної системи України є принцип ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.
Застосування стандартів доказування за правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, виключає будь-яке інше тлумачення інкримінованого Актом №202031 заявнику правопорушення п.2 ч.1 ст.5 Закону України від 25.12.2015р. №922-VIII "Про публічні закупівлі" та п.6 ч.1 ст.7 Бюджетного кодексу України за укладеним із ДП "Зміївський лісгосп" договором поставки від 24.11.2022р. №23/22, окрім як придбання органом місцевого самоврядування як юридичною особою публічного права у державного підприємства товару - паливна деревина сосна за ціною 1м3 - 900,00грн., а не за ціною 1м3 - 840,00грн. як для населення.
Відповідно до ч.1 ст.116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання.
Окрім того, за загальним правилом у якості правопорушення слід розуміти протиправне, винне діяння (дію (вчинок) чи бездіяльність) особи (суб'єкта права), котре полягає у недотриманні законодавчо закріпленого правила поведінки.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандартами доказування зміст ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України слід розуміти як те, що: 1) визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову; 2) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 3) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оцінюючи приєднані до справи докази в їх сукупності, а також доводи та аргументи учасників справи за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що ані у ході (та за наслідками) здійснення заходу державного контролю (нагляду), ані у ході розгляду справи суб"єктом владних повноважень не здобуто та не подано до суду об"єктивних даних, котрі б засвідчували фізичну здатність заявника як юридичної особи публічного права - учасника суспільних відносин вчинити у спірних правовідносинах правочин з придбання товару (паливна деревина - сосна) за ціною 840,00грн. за 1м3, позаяк така ціна була встановлена продавцем - Державним підприємством виключно для фізичних осіб, а заявник до кола фізичних осіб не належить.
Також ані у ході (та за наслідками) здійснення заходу державного контролю (нагляду), ані у ході розгляду справи суб'єктом владних повноважень не здобуто та не подано до суду об'єктивних даних, котрі б засвідчували фізичну здатність заявника як юридичної особи публічного права з урахуванням змісту ст.19 Конституції України змінити вільну внутрішню волю продавця - Державного підприємства на продаж товару (паливна деревина - сосна) за ціною 840,00грн. за 1м3 будь-яким іншим учасникам суспільних відносин, окрім фізичних осіб.
Відтак, подію вчинення заявником порушення п.2 ч.1 ст.5 Закону України від 25.12.2015р. №922-VIII "Про публічні закупівлі" та п.6 ч.1 ст.7 Бюджетного кодексу України за укладеним із ДП "Зміївський лісгосп" договором поставки від 24.11.2022р. №23/22 за викладеними в Акті №202031 мотивами і судженнями суб'єкта владних повноважень слід визнати недоведеною.
Разом із тим, згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до сформульованих у постанові Верховного Суду від 23.09.2020р. по справі №520/11213/18 правових позицій: 1) вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом; 2) Наявність збитків, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає позов про відшкодування збитків, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною (постанови Верховного Суду від 07.10.2014р. у справі №21-368а14, від 14.10.2014р. у справі №21-453а14, від 18.11.2014р. у справі №21-461а14, від 20.01.2015р. у справі №21-601а14, від 27.01.2015р. у справі №21-436а14, від 10.02.2015р. у у справі №21-632а14, від 15.04.2014р. у справах №№21-40а14 та21-63а14 відповідно, від 13.05.2014р. у справі № 21-89а14, від 29.05.2017р. у справі № 826/6304/16, від 23.02.2016р. у справі №818/1857/14, постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018р. у справі №820/3534/16); 3) предметом оскарження у порядку адміністративного судочинства може бути лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача; 4) дії суб'єкта владних повноважень щодо включення до вимоги певних відомостей самі по собі не створюють та не припиняють права чи обов'язків особи, а лише фіксують певні факти (постанови Верховного Суду від 23.04.2019р. у справі №820/339/17, від 11.02.2020р. у справі № 804/2282/16, від 30.07.2020р. № 817/663/18).
З огляду на указані вище правові позиції, а також зміст ст.ст.6 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року з метою унеможливлення навіть необґрунтованих закидів у створенні перешкод у доступі до суду спір розглянутий судом не стосовно вимоги суб'єкта владних повноважень про відшкодування збитків та визначення розміру збитків, а виключно за епізодом відображеного в офіційному письмовому документі судження суб'єкта владних повноважень про вчинення заявником порушень п.2 ч.1 ст.5 Закону України від 25.12.2015р. №922-VIII "Про публічні закупівлі" та п.6 ч.1 ст.7 Бюджетного кодексу України.
Проте, у даному конкретному випадку результат відправлення судом правосуддя за цим епізодом згідно з ч.1 ст.2 і ч.5 ст.242 КАС України не може бути кваліфікований у якості підстави для задоволення позову, позаяк у контексті правових висновків постанови Верховного Суду від 23.09.2020р. по справі №520/11213/18 відповідні мотиви суду є не встановленими фактичними обставинами спору з обсягу предмета доказування, а правовою оцінкою певного факту.
При розв'язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі механізми з'ясування об'єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко