про повернення позовної заяви
04 вересня 2023 року м. Рівне №460/19328/23
Рівненський окружний адміністративний суд в особі судді Греська О.Р, після одержання позовної заяви
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій.
Ухвалою судді від 22.08.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків шляхом надання суду доказів сплати суми судового збору у розмірі 16104 грн (оригінал платіжного документа) (перерахування коштів здійснюється за реквізитами зазначеними на сайті суду: https://adm.rv.court.gov.ua/sud1770/gromadyanam/tax/), або ж доказів на підтвердження наявності підстав для звільнення чи відстрочення сплати судового збору (докази важкого фінансового становища).
Позивач надав суду клопотання про відстрочення, та/або звільнення від сплати судового збору у зв'язку із тим, що на його утриманні багатодітна сім'я, троє неповнолітніх дітей, непрацююча жінка, позивач є пенсіонером який звільнений за станом здоров'я, є учасником бойових дій та відсутні кошти для сплати судового збору.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 7 КАС України, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом віднесено до принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах, зміст якого розкриває стаття 10 цього Кодексу, частинами 1, 2 якої встановлено, що усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, щодо сплати судового збору.
Наведеними положеннями КАС України чітко визначено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасника справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом.
Такими процесуальними обов'язками учасників справи визначено виконання встановлених законом вимог щодо її оформлення, зокрема, надання документу про сплату судового збору, у тому числі, на підставі ухвали суду про залишення позову без руху.
Таким чином, позивач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на подачу позовної заяви, повинен забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону і суду, зокрема, стосовно надання документу про сплату судового збору, для чого, як особа, зацікавлена у його поданні, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі - Закон №3674) визначені підстави для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Таким чином, звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених ст.133 Кодексу адміністративного судочинства України та ст.8 Закону України "Про судовий збір", є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).
Вказані норми є диспозитивними і встановлюють не обов'язок, а право суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).
Даний перелік умов відстрочення, розстрочення сплати судового збору або звільнення від його сплати є вичерпним.
Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
Єдиною підставою для звільнення, розстрочки, відстрочки від сплати судового збору є незадовільний майновий стан сторони, тобто фізичної або юридичної особи.
Суддя зазначає, що сплата судового збору є обов'язком позивача, а тому зловживання правом на відстрочення його сплати є неприпустимим.
В свою чергу, при вирішенні питання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору звертається увага на тому, що позивачем при зверненні до суду з однорідними позовними вимогами (до прикладу в адміністративній справі №460/19468/23) на виконання ухвали судді про залишення позову без руху був сплачений судовий збір в порядку та розмірах, визначених Законом України "Про судовий збір", що свідчить про діаметрально протилежну правову поведінку ОСОБА_1 в аналогічних правовідносинах.
Щодо посилань позивача на те, що Верховний Суд звільнив ОСОБА_1 від сплати судового збору у справі №460/1726/20, то варто зазначити, що питання звільнення від сплати судового збору, відстрочення чи розстрочення його сплати вирішується у кожному конкретному випадку окремо, з врахуванням суті спору, значення справи для сторін, майнового стану особи.
Позивач до клопотання про відстрочку, та/або звільнення від сплати судового збору подав довідку про доходи пенсіонера, відповідно до якої доходи позивача за 2022 рік склали 188394,14 грн. Пенсія позивача станом на грудень 2022 року перевищувала сімнадцять тисяч гривень. А відтак, доводи позивача про те, що його майновий стан не дозволяє сплатити судовий збір на увагу не заслуговують.
Щодо доводів позивача про те, що на утриманні позивача перебуває багатодітна сім'я, троє неповнолітніх дітей, непрацююча дружина, позивач звільнений за станом здоров'я як на підставу для задоволення клопотання, то суд зазначає, що такі обставини не є підставою для звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення.
Крім того, позивач зазначив, що звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI (далі - Закон №3674-VI), як учасник бойових дій, долучивши до матеріалів позовної заяви копію посвідчення учасника бойових дій.
Відповідно до п. 13 ч.1 ст.5 Закону №3674-VI учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Зазначена норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, у яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).
За змістом статті 22 Закону №3551-XII особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначено у статті 12 цього Закону.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2020 року у справі №545/1149/17 зазначила, що вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону №3551-XII.
Аналіз пункту 13 частини першої статті 5 Закону №3674-VI в сукупності з ч.2 ст.22 Закону №3551-XII вказує на те, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору стосовно пільг, прав та гарантій закріплених законодавством саме через набуття такого статусу.
Тобто, лише у справах, в яких предметом спору є правовідносини стосовно прав та гарантій особи саме як учасника бойових дій, така особа звільняється від сплати судового збору.
Отже, сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору за подання усіх позовів.
Предметом даного спору є фактично є надання (не надання) відповідачем інформації на запити позивача, тобто спір не пов'язаний з наявністю/відсутністю у позивача статусу учасника бойових дій. У межах спірних правовідносин не розглядається питання порушення прав позивача як учасника бойових дій.
Щодо аргументів позивача про те, що вимога про сплату судового збору обмежує його право на доступ до правосуддя, суд зазначає таке.
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду.
Вимога про сплату державного мита (судового збору) є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; Рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.
У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Позивачем не доведено відсутність можливості сплатити судовий збір за подання даного позову, у зв'язку з чим клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, та/або звільнення від сплати судового збору задоволенню не належить.
Інших доказів які б підтверджували підстави звільнення позивача від сплати судового збору, відстрочення чи розстрочення його сплати до суду не надано.
З огляду на вищенаведене, позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк та у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
З урахуванням вищевказаного, суд приходить до висновку, що позовну заяву слід повернути позивачеві.
Керуючись статтями 169, 241, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву і додані до неї документи повернути позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складений 04 вересня 2023 року
Суддя О.Р. Гресько