04 вересня 2023 року № 320/9598/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, Національне агентство з питань запобігання корупції, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту також позивачка, ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства охорони здоров'я України (далі по тексту також відповідач, МОЗ України), у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ МОЗ України від 27.12.2022 №495-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити позивачку на посаді головного спеціаліста Сектору з питань запобігання та виявлення корупції МОЗ України;
- стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначила, що з 20.06.2020 по 28.12.2022 вона обіймала посаду головного спеціаліста Сектору з питань запобігання та виявлення корупції МОЗ України, виконувала обов'язки завідувача відповідного Сектору та у своїй роботі за результатами опрацювання документів виявляла факти, що містили корупційні ризики та могли призвести до вчинення (або свідчили про можливе вчинення) корупційних або правопорушень, пов?язаних з корупцією, про що інформувала керівництво МОЗ з метою їх усунення або припинення.
Позивачка повідомляє, що після виявлення низки таких фактів, про які було поінформовано керівництво МОЗ шляхом направлення відповідних службових записок та письмових зауважень у системі документообігу МОЗ, стосовно неї з боку відповідача почали вживатися заходи тиску, метою яких було примушування до звільнення із займаної посади за будь-якої підстави. Зокрема, позивачка посилається на обмеження у розмірі заробітної плати, невиплату матеріальної допомоги на оздоровлення, невиплату премії, відмову у наданні відпусток тощо.
Також, за твердженням ОСОБА_1 , відповідачем було вжито заходів не лише щодо скорочення посади позивачки, але й взагалі структурного підрозділу, в якому вона працювала, незважаючи на те, що дії щодо перегляду структури та штатного розпису таких підрозділів мають здійснюватися виключно відповідно до вимог антикорупційного законодавства та з урахуванням роз?яснень та рекомендацій Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК).
ОСОБА_1 зауважує, що виявлені нею порушення були обгрунтованими та підставними, у зв?язку з чим за викладеними нею фактами, направленими до НАЗК, про які останнє у свою чергу повідомило Національну поліцію України, порушено кримінальне провадження, у якому позивачкою надавались пояснення в якості свідка.
ОСОБА_1 повідомляє, що внаслідок постійного психологічного тиску, який полягав як у вчиненні відповідачем цих дій, так і у неодноразових розмовах з керівництвом відповідача, нею 08.12.2022 була написана за вказівкою керівництва заява про звільнення за угодою сторін з 28.12.2022.
Однак у подальшому заявою від 19.12.2022 позивачка відкликала заяву про звільнення від 08.12.2022 як таку, що була написана під тиском.
Незважаючи на це, спірним наказом МОЗ від 27.12.2022 №495-к позивачку було звільнено з 28.12.2022 з посади головного спеціаліста Сектору з питань запобігання та виявлення корупції за угодою сторін.
ОСОБА_1 вважає, що оскаржуваний наказ є таким, що прийнятий всупереч вимогам чинного законодавства, з примушуванням її до звільнення, що і стало підставою для звернення до суду з позовом у цій справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачки, Національне агентство з питань запобігання корупції.
Третьою особою подано до суду пояснення, в яких розкрито поняття викривача, його права та трудові гарантії та щодо подальшого руху листа позивачки про наявність можливих фактів корупційних, пов'язаних з корупцією правопорушень з боку посадових осіб ДУ «Інститут МОЗ України» та щодо незаконного звільнення позивачки, який перенаправлено до Національної поліції України. Третя особа повідомила, що за результатами опрацювання поданих позивачкою та відповідачем документів НАЗК не виявлено порушення посадовими особами МОЗ України абзацу 2 частини третьої статті 13-1 Закону України «Про запобігання корупції».
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що позивачку правомірно звільнено із займаної посади на підставі поданої нею заяви про звільнення за згодою сторін. МОЗ України стверджує, що основною відмінністю між звільненням за угодою сторін та звільненням з ініціативи працівника є вираження бажання обох сторін одночасно у випадку угоди сторін та, відповідно, наявність лише бажання працівника у випадку припинення трудових відносин за його власною ініціативою. Отже, на думку відповідача, законність припинення трудових відносин за угодою сторін фактично поставлено у залежність від наявності взаємної згоди працівника та роботодавця на таке звільнення. Означене, за твердженням відповідача, підтверджується численною судовою практикою Верховного Суду.
Крім того, відповідач зазначає про відсутність будь-яких доказів на підтвердження здійснення психологічного тиску на позивачку з метою подачі нею заяви про звільнення, а тому вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Позивачкою подано відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідач формально підійшов до оцінки обставин, пов'язаних з предметом та підставою позову, акцентуючи увагу на останньому етапі цих правовідносин. Водночас, на думку ОСОБА_1 , зміст правовідносин, які є предметом судового розгляду, мають декілька етапів, серед яких: прийняття на роботу позивачки; визначення її повноважень на займаній посаді; безпосередня робота на посаді, в ході якої виявлено у діяльності посадових осіб МОЗ України факти, що містять ознаки корупційних правопорушень; її реагування та такі факти; відсутність дисциплінарних стягнень за час роботи за займаній посаді; відсутність належного реагування керівника МОЗ України на письмові звернення позивачки за фактами виявлених у 2022 році діянь, що містять ознаки корупційних правопорушень; безпідставне позбавлення позивачки надбавок та премій у листопаді, грудні 2022 року; відмова у наданні оплачуваної відпустки та виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення за заявами ОСОБА_1 ; скорочення її посади та ліквідація підрозділу, в якому вона працювала тощо.
Позивачка вказує на відсутність у відзиві спростувань відповідачем викладених у позовній заяві доводів щодо вчинення на неї тиску з метою звільнення з посади та на покладений на відповідача положеннями КАС України обов'язок спростувати її доводи, викладені у позовній заяві.
У доповненнях до відповіді на відзив позивачкою повторно зазначено про покладення обов'язку доказування на відповідача, про причини тиску на неї з метою подальшого звільнення, вказано час початку тиску та його форми, а саме:
- психологічний тиск зі сторони державного секретаря МОЗ, який виразився у формах неналежного реагування на виявлення позивачкою ймовірних фактів вчинення корупційних та пов'язаних із корупцією правопорушень та намаганні їх приховувати, відмові у наданні відпусток, початку процедури скорочення посади та відділу, створення нездорових та неналежних умов праці з метою примушування до написання заяви про звільнення;
- фінансовий тиск, який виразився зі сторони керівництва МОЗ у формі обмеження у розмірі заробітної плати через ненарахування надбавки за інтенсивність праці, невиплати грошової допомоги під час відпустки на невиплати премії.
ОСОБА_1 зазначає, що відповідачем не виконані вимоги ухвал суду про витребування доказів у частині ненадання пояснень щодо виплати надбавок та премій працівникам МОЗ України у листопаді та грудні 2022 року; ненаданні положення про Сектор з питань запобігання та виявлення корупції МОЗ України, копії посадової інструкції та пояснень щодо того, чи була проведення перевірка на виконання наказу МОЗ України від 24.12.2022 №118-адм.
Доводи відповідача щодо ненадання позивачці відпустки за її заявами остання вважає необґрунтованими та такими, що свідчать про вчинення на неї тиску з метою подальшого звільнення.
Позивачка вказує на необґрунтовані, на її думку, висновки за результатами проведеного функціонального аудиту МОЗ України щодо кількості актуальних та неактуальних функцій Сектору з питань запобігання та виявлення корупції та необхідності його ліквідації без аналізу та врахування дійсних функцій Сектору.
Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив та доповнення до неї, в яких зазначено, що позивачкою самостійно написано заяву з проханням звільнити її за угодою сторін з 28.12.2022, на яку накладено резолюцію «До наказу». 19.12.2022 ОСОБА_1 подано заяву про залишення без розгляду заяви про її звільнення, яка листом від 27.12.2022 залишена без задоволення. Спірним наказом від 27.12.2022 позивачку звільнено з 28.12.2022 за угодою сторін на підставі частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу». Відповідач стверджує, що оскільки позивачку звільнено не на підставі першої другої статті 86 Закону України «Про державну службу» (за власним бажанням), то, відповідно, предметом доказування є саме звільнення її за угодою сторін, а тому не підлягають дослідженню обставини щодо законності проведення реорганізації у МОЗ України структурних підрозділів.
Відповідач повторно зазначає про відсутність жодних доказів здійснення тиску на позивачку з боку посадових осіб МОЗ України, що також підтверджується поясненнями НАКЗ.
У судовому засіданні 15.08.2023 позивачкою та представником відповідача, після надання пояснень по справі, були заявлені клопотання про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.
НАЗК, згідно клопотання від 04.05.2023, поданого через підсистему «Електронний суд», просило здійснювати розгляд справи без участі свого представника.
Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
На підставі викладеного, усною ухвалою суду від 15.08.2023, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 .
Як вбачається із записів у трудовій книжці НОМЕР_2 (дублікат), ОСОБА_1 працювала на таких посадах в Міністерстві охорони здоров'я України:
- з 17.08.2008 - головний спеціаліст відділу запобігання корупційним і злочинним проявам Департаменту кадрової політики, освіти і науки;
- з 20.04.2010 - головний спеціаліст відділу запобігання та протидії корупції Департаменту кадрової політики та запобігання корупції;
- з 18.05.2011 - головний спеціаліст відділу запобігання та протидії корупції Департаменту кадрової політики, освіти, науки та запобігання корупції;
- з 15.11.2011 - головний спеціаліст відділу з питань запобігання та виявлення корупції Департаменту кадрової політики, освіти, науки та запобігання корупції;
- з 01.10.2012 - головний спеціаліст відділу моніторингу та супроводу державних цільових програм Управління моніторингу державних цільових програм та державних закупівель;
- з 25.10.2012 - головний спеціаліст Сектору з питань запобігання та виявлення корупції;
- з 18.04.2014 - завідувач сектору з питань запобігання та виявлення корупції;
- з 08.07.2015 - головний спеціаліст сектору оцінки та усунення корупційних ризиків;
- з 15.02.2016 - головний спеціаліст Відділу внутрішньої безпеки, оцінки та усунення корупційних ризиків;
- з 16.06.2016 - головний спеціаліст Сектору оцінки та усунення корупційних ризиків;
- з 06.06.2019 - головний спеціаліст Сектору з питань запобігання та виявлення корупції.
01 грудня 2022 року позивачці вручено попередження про наступне звільнення із займаної посади у зв'язку із затвердженням структури та введенням в дію штатного розпису МОЗ України на 2022 рік внаслідок зміни структури та штатного розпису МОЗ України, внаслідок чого посаду головного спеціаліста Сектору з питань запобігання та виявлення корупції, яку обіймає позивачка, скорочено.
08 грудня 2022 року позивачкою подано Державному секретарю Міністерства охорони здоров'я України ОСОБА_2 заяву про звільнення її із займаної посади за угодою сторін з 28.12.2022. На вказаній заяві ОСОБА_2 було проставлено резолюцію ОСОБА_3 «До наказу» 08.12.2022, останнім, у свою чергу, зроблено резолюцію від 08.12.2022 «Можливо звільнити за угодою сторін відповідно до ст. 86 ч. 2 ЗУ «Про державну службу».
21 грудня 2022 року у МОЗ України зареєстровано заяву ОСОБА_1 від 19 грудня 2022 року, адресовану Державному секретарю Міністерства охорони здоров'я України Солодкій І. В., наступного змісту:
«Прошу залишити без розгляду мою заяву про звільнення за угодою сторін від 08.12.2022 як таку, що була написана під Вашим тиском. Добровільної згоди я не могла надати у зв'язку з тим, що при звільненні у мене немає можливості працевлаштуватися.
Підтвердженням тиску з Вашого боку є вручення мені 01.12.2022 попередження про те, що посаду, яку я обіймаю, скорочено, а мене буде звільнено із займаної посади відповідно до п.1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Звільнення у зв'язку зі скороченням надає соціальні гарантії, зокрема, виплату двох середньомісячних заробітних плат і тому це був більш сприятливий варіант звільнення, ніж за угодою сторін.
Одночасно з цим, звертаю увагу, що скорочення моєї посади відбулось з порушенням Обов'язкових вимог до мінімальної штатної чисельності уповноваженого підрозділу з питань запобігання та виявлення корупції в державних органах, встановлених наказом НАЗК від 26.04.2021 № 240/21, оскільки при кількості працівників у органі від 200 штатних одиниць - утворюється уповноважений підрозділ зі штатною чисельністю не менше як 2 одиниці. Крім того, до зазначеної чисельності осіб, додатково має призначатися одна особа на кожні 15 підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління державного органу. До сфери управління МОЗ належить 250 юридичних осіб.
Також, звертаю увагу, що ще у 2010р., коли Міністром охорони здоров'я був ОСОБА_4 , за спеціальним запрошенням делегації від МОЗ у складі, зокрема, директора Департаменту кадрової політики, освіти, науки та запобігання корупції Банчука М. В., начальника відділу з питань запобігання та виявлення корупцію ОСОБА_5 , заступника директора юридичного департаменту, начальника відділу міжнародної діяльності та інших відвідали зі спеціальним візитом США, де ними було підписано зобов'язання щодо створення у МОЗ Департаменту з питань запобігання та виявлення корупції. З метою створення такого департаменту США були виділені кошти на ремонт приміщень та поставлено відповідне комп'ютерне та інше обладнання. Після звільнення з МОЗ ОСОБА_6 створення такого департаменту припинилося, лишивши відділ у складі 5 осіб.
Після призначення у 2012р. міністр охорони здоров'я Богатирьової Р. В. відділ з 5 осіб було скорочено до сектору з 2 осіб.
Відповідно до нової структури та штатного розпису МОЗ, введених в дію наказом МОЗ від 01.12.2022 №2178 та від 01.12.2022 №42-Б, у МОЗ залишено лише посаду головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції.
Враховуючи кількість працівників у МОЗ, кількість підпорядкованих юридичних осіб та неймовірно велику кількість корупційних ризиків у діяльності МОЗ, одна особа не в змозі забезпечити належне вжиття заходів щодо запобігання та виявлення корупції в МОЗ.
Прошу розглянути дану заяву та про результати проінформувати у найкоротший термін.
Також, звертаю увагу, що відповідно до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі п. 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Незважаючи на те, що я маю 4 вищі освіти: економічну, юридичну та 2 управлінські, у тому числі, я закінчила Національну академію Державного управління при Президентові України, а також 14 років стажу державної служби, мені не було запропоновано іншу рівнозначну посаду, а лише попереджено про звільнення».
Листом МОЗ України від 27.12.2022 №11.1-29/Л-13041//12950-зв за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 19.12.2022 повідомлено, що відповідно до тексту заяви між сторонами трудового договору досягнуто згоди щодо дати звільнення згідно з частиною першою статті 36 КЗпП України. Звернуто увагу, що після досягнення вищезазначеної згоди, у КЗпП України відсутні обов'язкові вимоги для власника або уповноваженого ним органу для погодження бажання працівника відкликати свою заяву про звільнення за угодою сторін, а анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника, що підтверджується практикою Верховного Суду. МОЗ України проінформувало позивачку про відсутність такої згоди на відкликання заяви від 08.12.2022, наслідком чого є залишення без задоволення заяви від 19.12.2022.
Наказом МОЗ України від 27.12.2022 №495-к ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста Сектору з питань запобігання та виявлення корупції з 28.12.2022 за угодою сторін згідно з частиною другою статті 86 Закону України «Про державну службу» з компенсацією за невикористані дні відпустки.
Наказ містить відмітку ОСОБА_1 про її незгоду з наказом, оскільки заява від 08.12.2022 була написана під тиском державного секретаря Солодкої І.В., заява від 08.12.2022 відкликана заявою від 21.12.2022, а означений наказ не погоджений Сектором з питань запобігання та виявлення корупції.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього наказу, позивачка звернулася з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 (далі по тексту також Закон №889-VIII в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Відповідно до частин другої-третьої статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
За правилами частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).
В силу положень статті 86 Закону №889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.
Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
Таким чином, положеннями статті 86 Закону №889-VIII встановлено як правила припинення державної служби за ініціативою державного службовця, так і правила припинення державної служби за угодою сторін.
Що стосується припинення державної служби за угодою сторін, то норма частини другої статті 86 Закону №889-VIII в повній мірі відповідає положенню пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, за вимогами якої угода сторін є підставою для припинення трудового договору, з тією лише відмінністю, що для припинення державної служби встановлена додаткова умова, а саме, припинення трудових відносин з певним державним службовцем не повинно перешкоджати належному виконанню державним органом своїх обов'язків.
У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника.
Тобто, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди є підстава припинення трудового договору та строк з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав передбачених пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).
Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін. Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов'язується із вчиненням фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.
Отже, припинення трудового договору за угодою сторін відрізняється від розірвання такого договору з ініціативи працівника або адміністрації насамперед волевиявленням обох сторін та домовленістю про його припинення.
Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.
Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін до припинення договору за угодою сторін; і чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
Такий правовий висновок викладено в численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 27 березня 2019 року у справі №524/3490/17-ц, від 24 березня 2020 року у справі №553/629/18, від 31 серпня 2020 року у справі №359/5905/18, від 19 жовтня 2022 року у справі №461/4315/18, від 26 жовтня 2022 року у справі №761/35483/20 тощо.
У справі, що розглядається, доводи позивачки ґрунтуються на тому, що заява про звільнення була написана нею при відсутності власного внутрішнього волевиявлення за вказівкою посадової особи відповідача під впливом психологічного тиску.
Так, позивачка стверджує, що після виявлення низки фактів, що містили корупційні ризики та могли призвести до вчинення (або свідчили про можливе вчинення) корупційних або правопорушень, пов?язаних з корупцією, про які було поінформовано керівництво МОЗ шляхом направлення відповідних службових записок та письмових зауважень у системі документообігу МОЗ, стосовно неї з боку відповідача почали вживатися заходи тиску, метою яких було примушування до звільнення із займаної посади. Зокрема, позивачка посилається на обмеження у розмірі заробітної плати, невиплату матеріальної допомоги на оздоровлення, невиплату премії, відмову у наданні відпусток, а також вжиття заходів не лише щодо скорочення посади позивачки, але й взагалі структурного підрозділу, в якому вона працювала.
ОСОБА_1 повідомляє, що саме внаслідок постійного психологічного тиску, який полягав як у вчиненні відповідачем цих дій, так і у неодноразових розмовах з керівництвом відповідача, нею 08.12.2022 була написана за вказівкою керівництва заява про звільнення за угодою сторін з 28.12.2022.
Обґрунтовуючи обставини, які, за твердженням позивачки, свідчили про вчинення на неї психологічного та економічного тиску з боку відповідача та передували написанню нею заяви про звільнення, ОСОБА_1 зазначила, що виконуючи свої посадові обов?язки, вона мала надавати висновки до Інформацій до закупівель, які розробляються групами експертів та фахівців, що залучаються до роботи Постійної робочої групи МОЗ України з питань профільного супроводу закупівель (голова групи - заступник Міністра ОСОБА_7 ).
Оскільки у зазначених Інформаціях не зазначалися конкретні джерела формування орієнтовних цін закупівель, позивачка на постійній основі надавала письмові зауваження, що зазначене може призвести до встановлення завищеної орієнтовної вартості предметів закупівлі та, як наслідок, перевитрат бюджетних коштів.
Також ОСОБА_1 стверджує, що за результатами опрацювання документів щодо закупівель ендопротезів колінного суглоба та встановлення значного затягування таких закупівель внаслідок дій певних експертів МОЗ, що призводило до несвоєчасного надання медичної допомоги хворим, які потребують ендопротезування та могло завдати значної шкоди їхньому здоров?ю, нею були надіслані службові записки голові профільної групи експертів та фахівців ОСОБА_8 від 01.08.2022 № 35/0/92-22 та ОСОБА_9 від 08.08.2022 №39/0/92-22 з пропозиціями, зокрема ОСОБА_9 - щодо направлення матеріалів перевірки до Національної поліції України для розгляду та вжиття відповідних заходів реагування згідно із законодавством.
Зі слів позивачки, пропозиції не були враховані, проте викликали незадоволення заступника Міністра ОСОБА_9 , про що неодноразово зауважувала державний секретар МОЗ ОСОБА_2
ОСОБА_1 зауважує, що, виконуючи свої посадові обов?язки, нею 26.08.2022 було надано державному секретарю МОЗ ОСОБА_2 службову записку (завантажено в систему документообігу МОЗ 26.08.2022 о 16 год 39 хв 58 сек. №70477/0/22), у якій, зокрема, повідомлялося про те, що окремим співробітникам однієї із підпорядкованих відповідачу установ з початку збройної агресії рф проти України встановлювалися та виплачувалися премії у розмірах майже 90 тис. грн. на місяць, що викликало сумніви щодо їх обгрунтованості з огляду на наявність ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.
У зв?язку з цим позивачкою було запропоновано передати матеріали перевірки до Національної поліції України для вжиття відповідних заходів реагування згідно із законодавством, а також доручити відділу внутрішнього аудиту МОЗ здійснити комісійну перевірку діяльності Установи.
ОСОБА_1 стверджує, що надалі 30.08.2022 її викликали на нараду до державного секретаря МОЗ Солодкої І.В. спільно з представниками Установи, де були виявлені порушення, які намагались переконати, що порушень з їх боку не було, а копії відповідних документів позивачці взагалі не повинні були надавати. Після зазначеної наради представники Установи ухилялись від виконання вимог наказу МОЗ щодо надання необхідних для перевірки документів, незважаючи на що позивачка продовжила доопрацьовувати документи, пов?язані з перевіркою Установи.
Крім того, ОСОБА_1 повідомляє, що під час виконання своїх посадових обов?язків, 05.10.2022 нею було погоджено із зауваженнями проєкт наказу МОЗ України «Про затвердження зміни до Державних санітарних норм і правил захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань», яким пропонувалось збільшити гранично допустимий рівень електромагнітних випромінювань (ЕМВ) для радіотехнічних об?єктів (РТО) у діапазонах дуже високих, ультрависоких, надзвичайно високих частот зі 100 мкВт/кв.см до 450 мкВт/кв.см, з огляду на надходження до МОЗ ще у 2020 році листа Державної установи «Інститут громадського здоров?я ім. О.М. Марзєєва НАМН» від 06.08.2020 №23/2065, у якому, зокрема, зазначено, що «змінювати ці рівні шляхом прямого запозичення гігієнічних нормативів інших країн без будь-якого наукового обгрунтування безпеки для здоров?я означає ставити під загрозу здоров?я населення всієї України» та запропоновано «доручити Інституту проведення науково-дослідної роботи з гігієнічної оцінки нових радіотехнічних засобів, зокрема четвертого покоління, запланованих до використання в Україні, з експериментальними і натуральними епідеміологічними дослідженнями».
Позивачка стверджує, що через деякий час після надання нею вищезазначених зауважень їй стало відомо, що заступник Міністра - головний державний лікар України Кузін І.В., який був відповідальним за розробку вищезазначеного проекту наказу МОЗ, доручив своїм співробітникам зібрати щодо позивачки компрометуючу інформацію задля подальшого її звільнення.
ОСОБА_1 повідомляє, що незважаючи на це, 19.12.2022 нею було направлено доопрацьовану службову записку Міністру щодо фактів, виявлених за результатами перевірки копій документів, наданих керівництвом Установи, після отримання якої 24.12.2022 було видано наказ МОЗ №118-Адм «Про проведення комісійної перевірки».
Крім того, позивачка зазначає, що 20.12.2022 нею було надіслано повідомлення до НАЗК про можливі факти корупційних правопорушень з боку посадових осіб відповідача та його підпорядкованої Установи, у якому повідомлено про виявлені нею факти, які можуть свідчити про вчинення корупційних правопорушень та інших порушень законодавства, про обставини надання службової записки з повідомленням про деякі з цих фактів державному секретарю МОЗ ОСОБА_2 та про тиск, який почав на неї чинитися з її боку після надання такої службової записки.
Листом НАЗК від 03.01.2022 №30-06/104-23 позивачці було надано відповідь, що її повідомлення для розгляду та вжиття заходів згідно із законодавством направлено до Національної поліції України, а з метою перевірки інформації щодо можливих фактів перешкоджання її діяльності як в.о. завідувача Сектору з питань запобігання та виявлення корупції МОЗ НАЗК направило запит до Міністерства охорони здоров?я України.
Зазначене, на переконання позивачки, є свідченням того, що саме її діяльність на посаді головного спеціаліста Сектору з питань запобігання та виявлення корупції слугувала підставою для вжиття відповідачем заходів тиску з метою її звільнення.
Так, ОСОБА_1 стверджує, що після вищенаведених подій, починаючи з перших днів листопада 2022 року, державний секретар МОЗ ОСОБА_2 почала періодично викликати позивачку та пропонувати допомогти знайти іншу роботу, пояснюючи це тим, що керівництво МОЗ не бачить позивачку у новій структурі відповідача, а на відмову зауважувала про те, що вони будуть діяти «іншими методами».
Позивачка зауважує щодо вжиття до неї заходів економічного (фінансового) тиску у вигляді зменшення розміру заробітної плати. Зокрема, стверджує, що за листопад та грудень 2022 року їй було повністю знято надбавку за інтенсивність праці, а за результатами роботи за 2022 рік не була призначена та виплачена премія, яку отримали решта працівників МОЗ.
Також ОСОБА_1 зазначає, що відповідачем безпідставно поверталися без розгляду заяви про відпустку та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення (від 22.07.2022, від 11.10.2022 та від 31.10.2022).
В якості заходів тиску, вжитих задля примушування позивачки до звільненні, вона стверджує про намір відповідача скоротити посаду, яку вона обіймала.
Так, 01.12.2022 позивачці було вручено попередження за підписом ОСОБА_2 про те, що у зв?язку із затвердженням нової структури та введенням в дію нового штатного розпису Міністерства охорони здоров?я України на 2022 рік наказами відповідача від 01.12.2022 №2178 та від 01.12.2022 № 42-Б посаду головного спеціаліста Сектору з питань запобігання та виявлення корупції скорочено, внаслідок чого попереджено про наступне звільнення із займаної посади раніше ніж через 30 календарних днів з дня ознайомлення з цим попередженням.
При цьому, за твердженням позивачки, їй не запропоновано ані іншої рівнозначної посади державної служби, ані нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, ані враховано переважне права на залишення на роботі.
Вказані дії позивачка розцінює як такі, що вчинялися керівництвом відповідача виключно з метою звільнення позивачки з МОЗ, створювали в її роботі емоційну напругу, що, врешті-решт, призвело до того, що 08.12.2022 нею була написана заява про звільнення за угодою сторін під тиском державного секретаря МОЗ ОСОБА_2 у її кабінеті.
На переконання позивачки, доказом того, що ця заява була написана під тиском, є відсутність у заяві слова «Прошу», натомість наявні лише слова «Про звільнити...», що, на думку позивачка, взагалі свідчить про відсутність прохання про звільнення як такого.
У судовому засіданні 06.06.2023 позивачка була допитана за її згодою як свідок та пояснила, що Державний секретар ОСОБА_10 впродовж певного періоду часу декілька разів казала, що не бачить позивачку в структурі МОЗ та закликала написати заяву про звільнення, та у протилежному випадку Міністерство буде діяти «іншими методами». Позивачка повідомила, що вперше така розмова відбулася 03.11.2022, після надання зауважень щодо проєкту наказу МОЗ про збільшення гранично допустимого рівня ЕМВ для РТО. Наступна розмова відбулася 14.11.2022, коли ОСОБА_10 знову викликала позивачку та запитала, чи подумала остання над пропозицією, знов нагадавши при цьому про можливість застосування «інших методів». Позивачка стверджує, що у подальшому ОСОБА_10 не підписувала ОСОБА_1 результати щорічної оцінки державного службовця та підписала їх із затримкою, що, на думку позивачки, також є доказом тиску. Подальше скорочення структурного підрозділу, в якому працювала позивача, без пропозиції іншої посади позивачка також розцінює як тиск на неї.
Свідок повідомила, що 08.12.2022 ОСОБА_10 знову викликала її та сказала, що у випадку, якщо вона не напише заяву про звільнення до від'їзду Міністра до США (приблизно 10.12.2022), будуть застосовані «інші методи», внаслідок чого ОСОБА_1 у цей день в кабінеті ОСОБА_10 написала заяву про звільнення.
На запитання суду свідок відповіла, що у поліцію щодо мобінгу (цькування) вона не зверталася.
ОСОБА_1 повідомила, що починаючи приблизно з 12.12.2022 вона зверталася усно до ОСОБА_10 з проханням повернути заяву про звільнення, але остання відмовляла у таких проханнях, тому 19.12.2022 позивачкою була подана письмова заява про залишення без розгляду раніше поданої заяви про звільнення.
На запитання суду свідок відповіла, що зауваження до проєкту наказу МОЗ про збільшення гранично допустимого рівня ЕМВ для РТО були написані (подані) приблизно в жовтні 2022 року.
Також свідок відповіла, що під час виконання своїх службових обов'язків нею і раніше (у період з 2019 по 2022 рік) виявлялися ознаки корупційних складових в роботі МОЗ, внаслідок чого подавалися відповідні зауваження.
У судовому засіданні 20.06.2023 судом було допитано також в якості свідка ОСОБА_3 , резолюція якого міститься на заяві позивачки про звільнення з посади за згодою сторін, та який пояснив, що заява ОСОБА_1 про звільнення потрапила до нього в кінці робочого дня 08.12.2022 через службу державного секретаря. Свідок повідомив, що кадрові заяви не реєструються в службі діловодства, чим і пояснюється відсутність реєстраційного номера на заяві позивачки про звільнення. Свідок зазначив, що ближче до настання терміну звільнення позивачка повідомляла про бажання відкликати раніше подану заяву, проте він зазначив про необхідність отримання згоди роботодавця (МОЗ) на це. На запитання суду свідок відповів, що про вчинення тиску на позивачку йому нічого невідомо, хвилювання чи пригнічений емоційний стан позивачки він не помітив, та повідомив, що позивачка просто хотіла відкликати раніше подану заяву про звільнення.
Ухвалою суду від 06.06.2023 у судове засідання, призначене на 20.06.2023 о 12 год. 30 хв., в якості свідка було викликано також Державного секретаря МОЗ Солодку І. В., проте у судове засідання свідок не прибув, про причини неявки суду не повідомив.
Оцінивши вказані обставини, суд звертає увагу на те, що складання зауважень щодо виявлених ознак корупційних складових у діяльності Міністерства належить до службових обов'язків позивачки і такі зауваження складалися нею впродовж 2019-2022 років, однак про вжиття відповідачем до літа 2022 року заходів тиску з метою примусу до звільнення позивачки вона не стверджує.
Фактично, позивачка пов'язує вчинення відповідачем дій, направлених на змушення її до написання заяви про звільнення, зі складанням нею зауважень: 1) за результатом опрацювання документів щодо закупівель ендопротезів колінного суглоба (серпень 2022 року); 2) щодо встановлення та виплати у значних розмірах премій працівникам підпорядкованої міністерству установи (серпень 2022 року); 3) щодо проєкту наказу МОЗ про збільшення гранично допустимого рівня ЕМВ для РТО (жовтень 2022 року).
Водночас, доказів вчинення такого примушення (тиску) до написання заяви про звільнення та його безпосереднього зв'язку саме з виявленням позивачкою можливих фактів корупційних складових у діяльності Міністерства матеріали справи не містять, враховуючи, знов таки, що відповідні зауваження позивачкою надавалися і раніше (впродовж 2019-2022), однак пов'язаних з цим заходів тиску раніше вона не вбачала.
Матеріалами справи не підтверджується та судом не встановлено, що саме виявлення позивачкою фактів, які можуть свідчити про корупційні ознаки в діяльності МОЗ, були підставою для пропозиції ОСОБА_2 щодо необхідності пошуку позивачкою нової роботи, зокрема, що ОСОБА_2 посилалася на ці факти під час розмови в її кабінеті 08.12.2022 як такі, що несумісні з діяльністю МОЗ, і саме виявлення позивачкою цих фактів унеможливлює її подальшу роботу в Міністерстві.
Суд зазначає, що посилання позивачки про доручення Державного санітарного лікаря щодо збору на неї компромату з метою звільнення не підтверджені жодними доказами, а тому розцінюються судом як припущення.
Суд також враховує, що останній епізод (в хронологічному порядку), з яким позивачка пов'язує тиск відповідача з метою примусу до її звільнення, - подання зауважень до проєкту наказу МОЗ про збільшення гранично допустимого рівня ЕМВ для РТО, відбувся у жовтні 2022 року (05.10.2022), а перша розмова з Державним секретарем ОСОБА_2 , яку позивачка розцінила як примус до звільнення, відбулася 03.11.2022, тобто за спливом майже місяця після відповідних подій.
Як зазначає позивачка, Державним секретарем ОСОБА_2 висловлювалися погрози про застосування «інших методів» у разі відмови у написанні заяви про звільнення, однак зміст цих «інших методів» відповідачем не розкривався, а прямі погрози до вчинення якихось конкретних дій зі сторони відповідача були відсутні. У позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що попередження відповідача про застосування «інших методів» вона розцінювала як можливість вчинення відповідачем компрометуючих дій, наприклад, підкидування в її кабінет грошей чи інших цінних речей, враховуючи, до ключи від кабінету позивачки були в доступності у відповідача. На чому саме були засновані такі припущення позивачки (зокрема, чи вчинялися МОЗ такі дії раніше щодо інших працівників тощо) у позовній заяві не вказано.
Суд звертає увагу на те, що інформація про можливе вжиття Міністерством «інших заходів», зі слід позивачки, вперше пролунала під час розмови з ОСОБА_2 03.11.2022, була повторена 14.11.2022 та 08.12.2022, однак до моменту написання заяви про звільнення (08.12.2022) такі «інші методи», про які стверджує позивачка, відповідачем так і не були вжиті.
Суд також враховує, що заява про звільнення, яка, за твердженням позивачки, була написана під тиском, датована 08.12.2022, а заява про залишення без розгляду цієї заяви - лише 19.12.2022, тобто за спливом 11 днів, а не в найближчий час після припинення подій (розмова в кабінеті ОСОБА_2 08.12.2022), які були розцінені позивачкою як психологічний тиск.
На переконання суду, повідомлення працівника про його перебування під час написання заяви про звільнення в емоційно-збудженому стані, пов'язаному з психологічним тиском роботодавця на нього з метою примушення до написання такої заяви, має бути здійснено у найкоротший час після повернення до спокійного, врівноваженого психологічного стану та опанування контролю над емоціями. Обставини ж даної справи свідчать, що відповідне повідомлення було зроблено позивачкою через 11 календарних днів після написання заяви про звільнення, що викликає обґрунтований сумнів стосовно перебування позивачки у стані психологічного тиску весь цей час.
Суд враховує наведені самою позивачкою у заяві від 19.12.2022 обставини, а саме: «Добровільної згоди я не могла надати у зв'язку з тим, що при звільненні у мене немає можливості працевлаштуватися». Отже, відкликання заяви про звільнення позивачка в першу чергу обґрунтувала відсутністю альтернативного місця роботи.
Суд приймає до уваги також те, що згідно з поясненнями позивачки вона не зверталася ані до органів Національної поліції України із заявою щодо вчинення на неї тиску (мобінгу, цькування), ані до закладів охорони здоров'я (виклик швидкої тощо) стосовно фізичного чи психологічного стану, пов'язаного з тиском відповідача на неї.
У свою чергу, про необхідність надання таких доказів зазначено у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №461/4315/18.
Суд зазначає, що вислів Державного секретаря Солодкої І. В. про те, що міністерство не бачить позивачки у своєму складі, не є безумовною ознакою про тиск та примушення до звільнення, оскільки може мати іншу природу та бути пов'язаним з критикою роботи позивачки. Натомість, висловлювання керівництва про звільнення за недоліки в роботі, що призвело за доводами позивача до його підвищеного емоційно-психологічного стану, не можна вважати примусом до зазначеної дії. Про таке йдеться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9.
Аналогічний висновок викладено і в постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі №813/4037/16.
Також суд враховує твердження ОСОБА_1 про те, що тиск до звільнення відбувався шляхом порушення трудових прав позивачки (обмеження у розмірі заробітної плати, невиплата матеріальної допомоги на оздоровлення, невиплата премії, відмова у наданні відпусток), однак вважає, що посилання позивачки на ці обставини не можуть бути розцінені в якості безумовного докази піддання позивачки фінансовому тиску з метою примусу до звільнення з посади.
Зокрема, матеріали справи містять довідку МОЗ України, видану ОСОБА_1 , відповідно до якої її заробітна плата за жовтень 2022 року складалась із посадового окладу, доплати за ранг, надбавки за вислугу років, надбавки за інтенсивність праці, кількість робочих/відпрацьованих днів - 21/21; заробітна плата за листопад 2022 року складалась із посадового окладу, доплати за ранг, надбавки за вислугу років, кількість робочих/відпрацьованих днів - 22/20.
Отже, дійсно, заробітна плата позивачки у листопаді 2022 року не містить такої складової як надбавка за інтенсивність праці. Проте, розмір та складові заробітної плати, а також обставини та передумови її виплати не є предметом спору у цій справі, а тому не підлягають дослідженню на предмет правомірності чи протиправності її виключення зі структури заробітної плати.
При цьому суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у пунктах 45-50 постанови від 10.02.2023 у справі №480/6208/21, згідно якого:
«Вирішуючи спори про призначення та виплату державним службовцям премій, доплат і надбавок адміністративні суди повинні виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Державні службовці можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбаченими цими актами.
У межах спірних правовідносин питання встановлення та визначення розміру додаткових стимулюючих виплат, зокрема і надбавки за інтенсивність праці та премії, визначено приписами Закону № 889-VIII, Порядком та Положенням про преміювання.
Аналіз наведених норм Закону № 889-VIII, Порядку та Положення про преміювання дозволяє дійти висновку, що рішення про встановлення надбавки за інтенсивність праці встановлюються у межах фонду оплати праці згідно з наказом керівника відповідного податкового органу, з врахуванням таких критеріїв, як якість і складність підготовлених документів, терміновість виконання завдань, опрацювання та підготовки документів, ініціативність у роботі.
Премія є виплатою індивідуального характеру, розмір якої залежить від особистого внеску та результатів роботи конкретно визначеного працівника, встановлення премії є диспозитивним правом, а не обов'язком керівника, яке реалізується останнім виходячи із якості роботи конкретного працівника, його продуктивності праці, результатів роботи та виплачується у межах коштів, передбачених у кошторисі на преміювання працівників.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 824/44/19-а.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, що встановлення позивачу надбавки за інтенсивність праці і премії є дискреційним повноваженням керівника ГУ ДПС у Сумській області та здійснюється за наявності відповідного фінансування на такі стимулюючі виплати».
Таким чином, виплата премії та надбавки за інтенсивність належить до дискреційних повноважень відповідача, реалізація яких залежить від певних факторів (наявність фінансування; оцінка якості результатів роботи працівника та ефективність його праці тощо), а тому сам по собі факт нездійснення виплати позивачці зазначених сум не може бути розцінений як безумовний економічний тиск з метою примушення до звільнення. При цьому суд знов звертає увагу на те, що в рамках даної справи позивачкою не оскаржуються дії відповідача, пов'язані з невиплатою премії та надбавки за інтенсивність, а тому обставини та передумови виплати цих сум не є предметом спору у цій справі.
Доводи позивачки щодо вчинення на неї тиску шляхом невиплати матеріальної допомоги на оздоровлення не приймаються судом до уваги, оскільки в силу положень статті 57 Закону №889-VIII виплачуються з наданням основної оплачуваної відпустки.
Стосовно доводів позивачки щодо вчинення на неї тиску шляхом ненадання відпустки за заявами від 22.07.2022, від 11.10.2022 та від 31.10.2022 суд враховує надані відповідачем пояснення про неможливість надання позивачці відпустки у зв'язку з необхідністю виконання нею її посадових обов'язків та неможливістю покладення їх на іншу посадову особу з посиланням на статтю 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Так, відповідно до положень статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки. Норми частини сьомої статті 79, частини п'ятої статті 80 Кодексу законів про працю України та частини п'ятої статті 11, частини другої статті 12 Закону України "Про відпустки" у період дії воєнного стану не застосовуються.
У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв'язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури.
Таким чином, відмова у наданні позивачці відпустки у період дії в України режиму воєнного стану не може бути розцінена як безумовне свідчення про вчинення на позивачку психологічного тиску з метою примушення її до звільнення з посади.
При цьому суд зауважує, що події, які позивачка, серед іншого, розцінює як тиск не неї з метою примусу до звільнення, а саме: відмова у наданні відпустки, вперше відбулися у липні 2022 року (відмова у відпустці за заявою від 22.07.2022), у той час як заява про звільнення була написана 08.12.2022, тобто за спливом значного періоду часу. Суд враховує, що така заява була написана позивачкою після розмови з Державним секретарем МОЗ ОСОБА_2 в її кабінеті. Позивачка не повідомляла, що під час такої розмови обговорювалися обставини ненадання відпустки за заявами позивачки саме як приклад можливого застосування МОЗ «інших заходів», про які зазначала ОСОБА_2 , у зв'язку з чим прірівнення позивачкою цих обставин до застосування відповідачем «інших методів» носять характер припущень.
Також суд вважає непереконливими посилання позивачки на скорочення її посади та ліквідації структурного підрозділу як спробу тиску на неї, оскільки з трудової книжки ОСОБА_1 вбачається про систематичні зміни у структурі та штатному розписі МОЗ України, внаслідок чого позивачка призначалась чи була переведена на різні посади у структурних підрозділах, які займалися запобіганням та/або протидії корупції 17.08.2008, 20.04.2010, 18.05.2011, 15.11.2011, 01.10.2012, 25.10.2013, 18.04.2014, 08.07.2015, 15.02.2016, 16.06.2016 та 06.06.2019. Тобто, ліквідація структурного підрозділу, в якому ОСОБА_1 займала посаду головного спеціаліста Сектору з питань запобігання та виявлення корупції, не є поодиноким випадком, який може бути розцінений як такий, що направлений виключно на звільнення її із займаної посади.
Крім того, розпорядчі документи щодо внесення змін у структурі та штатному розписі відповідача не оскаржувалися у судовому порядку, а правомірність їх винесення не є предметом розгляду в межах заявлених позовних вимог.
Також щодо вчинення тиску на позивачку, суд зауважує, що відповідно до частини другої статті 8 Закону №889-VIII у разі виявлення державним службовцем під час його службової діяльності або поза її межами фактів порушення вимог цього Закону з боку державних органів, їх посадових осіб він зобов'язаний звернутися для забезпечення законності до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Проте, доказів вчинення позивачкою таких дій матеріали справи не містять.
Отже, з обставин цієї справи слідує, що підставою для прийняття оскаржуваного наказу стала особиста письмова заява позивачки, що містила прохання звільнити її із займаної посади за угодою сторін.
При цьому, зі змісту заяви, датованої 08.12.202, яка міститься в матеріалах справи видно, що позивачка власноручно написала заяву про звільнення її з посади за угодою сторін з 28.12.2022.
Так, вказана заява містить дату її складання - 08 грудня 2022 року, підпис позивачки, підставу для звільнення - угода сторін та дату звільнення - 28 грудня 2022 року, а також була прийнята відповідачем, про що свідчить резолюція, тобто сторони досягли домовленості про дату та підстави припинення державної служби.
Судом не приймаються доводи позивачки щодо відсутності у тексті заяви від 08.12.2022 слова «прошу» як свідчення відсутності її волевиявлення на звільнення за угодою сторін, оскільки саме по собі формулювання «Про звільнити мене із займаної посади за угодою сторін з 28.12.2022» та сам факт подання такої заяви дозволяє встановити намір ОСОБА_1 бути звільненою з посади за угодою сторін, а відсутність слова чи пропуск певних літер (у даному випадку - «-шу») може розцінюватися як допущення технічної описки при її написанні, наявність якої не впливає на можливість встановлення наявності волевиявлення позивачки на звільнення з посади, яке підтверджується самим фактом подання такої заяви. Так, на переконання суду, подання позивачкою відповідної заяви, в якій містилося слово «звільнити» не могло бути розтлумачено роботодавцем інакше ніж намір бути звільненою з посади.
Слід зазначити, що припинення державної служби за частиною другою статті 86 Закону №889-VIII застосовується у випадку взаємної згоди сторін, а пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від державного службовця, так і від уповноваженої особи відповідного державного органу.
Водночас припинення державної служби за угодою сторін не передбачає попередження про звільнення ні від державного службовця, ні від державного органу, а день закінчення державної служби визначається сторонами виключно за взаємною згодою.
Таким чином, позивачка, як державний службовець, та уповноважена особа відповідного державного органу домовилися про певну дату припинення трудового договору і, відповідно, правовідносин державної служби.
Така угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав. Анулювати таку домовленість можна також лише за взаємною згодою про це сторін.
Основною відмінністю між звільненням за угодою (або ж згодою) сторін та звільненням з ініціативи державного службовця є вираження бажання обох сторін одночасно у випадку угоди сторін та, відповідно, наявність бажання лише державного службовця у випадку припинення трудових відносин за його ініціативою.
Тобто, звільнення за угодою сторін передбачає, що державним службовцем та відповідним державним органом досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк.
У контексті зазначеного суд приходить до висновку, що відкликання позивачкою заявою від 21.12.2022 раніше поданої заяви від 08.12.2022 про звільнення за угодою сторін могло б мати місце лише у випадку надання на це згоди відповідачем.
Враховуючи встановлення судом існування домовленості між позивачкою та відповідачем про припинення трудового договору за взаємною згодою шляхом написання власноручно заяви від 08.12.2022 про звільнення за угодою сторін, проставлення на ній резолюції відповідачем про можливість такого звільнення та винесення ним спірного наказу, наявності волевиявлення позивачки на припинення трудового договору, відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів вчинення тиску з боку відповідача як то звернення позивачки до правоохоронних органів, медичних установ, пояснення свідків тощо, у суду відсутні підстави вважати, що звільнення позивачки на підставі частини другої статті 86 Закону №889-VIII відбулося з порушенням вимог трудового законодавства.
Водночас, подальша зміна власного рішення позивачкою за відсутності згоди відповідача на анулювання цієї домовленості не впливає на чинність угоди сторін про припинення трудових відносин.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №461/4315/18.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.
Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивачки є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати суд залишає за позивачкою.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.