ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у відкритті провадження
"04" вересня 2023 р. справа № 300/5837/23
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Матуляк Я.П., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 в інтересах якої діє ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 про встановлення факту спільного проживання та перебування на утриманні, -
ОСОБА_2 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до військової частини НОМЕР_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з ІНФОРМАЦІЯ_1 по день смерті ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2 та встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_3 .
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Вирішуючи питання можливості відкриття провадження у справі за вказаною позовною заявою, суд зазначає таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п.24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Отже, поняття суд, встановлений законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У відповідності до частини п'ятої статті 125 Конституції України з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Предметом позову у даній справі є вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 15 вересня 2016 року по день смерті ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2 та встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_3 .
Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з вересня 2016 року по 28 березня 2023 року перебували у фактичних шлюбних відносинах, були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та взаємні права та обов'язки, що притаманні подружжю.
Позивач зазначила, що ОСОБА_3 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 полку " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", у зв'язку із збройною агресією російської федерації, приймав участь в обороні м. Маріуполь та 28.03.2022 внаслідок отриманих поранень трагічно загинув.
Позивач зазначила, що оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не встигли укласти офіційний шлюб через орган РАЦС, встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки, а також факту перебування позивача на утриманні ОСОБА_3 , має юридичне значення, зокрема, для реалізації її права на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, яка призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовцям під час виконання ним обов'язків військової служби.
Обґрунтовуючи необхідність розгляду даного спору саме у порядку адміністративного судочинства, позивач посилається на те, що ухвалою Івано-Франківського міського суду від 16.08.2023 по справі №344/14688/23 їй відмовлено у відкритті провадження та роз'яснено, що заявлені вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Вказана ухвала ґрунтується на висновках, викладених в постанові Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц.
З цього приводу суд зазначає, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх справ, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Обов'язковою умовою для розгляду справи у порядку адміністративного судочинства є участь у справі суб'єкта владних повноважень щонайменше як однієї сторони процесу.
Так, статтею 4 КАС України визначено, що у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
1) адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
2) публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
7) суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг;
9) відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Відповідно до положень статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З позовної заяви вбачається, що позивач звернулася до адміністративного суду з цим позовом для встановлення фактів, що мають юридичне значення, а саме: спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 15 вересня 2016 року по день смерті ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2 та перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_3 , для подальшого отримання грошової допомоги як члена сім'ї загиблого військовослужбовця.
Проте, суд звертає увагу позивача на те, що до юрисдикції адміністративних судів згідно з вимогами статті 19 КАС України не віднесено розгляд справ щодо встановлення юридичних фактів.
Суд зазначає, що справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, не мають ознак спору взагалі, а тим більше ознак публічно-правового спору.
Заявлені у цій справі позовні вимоги щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення, не є публічно-правовими вимогами, а тому не можуть бути розглянуті адміністративним судом. Відповідно, розгляд адміністративним судом такої справи з позиції Європейського Суду з прав людини трактуватиметься як розгляд справи неуповноваженим судом.
Суд зауважує, що Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22.03.2023 по справі № 290/289/22-ц, на висновках якої ґрунтується ухвала Івано-Франківського міського суду від 16.08.2023 по справі №344/14688/23, викладено наступну позицію згідно якої: "Міністерство оборони України як спеціально уповноважений суб'єкт, який уповноважений на призначення одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку №975, яку має на меті отримати позивач у разі встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2, який загинув під час участі у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і стримуванні збройної агресії російської федерації. Вимоги ОСОБА_1 пов'язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов'язаного з будь-якими цивільними права та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Верховний Суд врахував, що між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України виник спір, пов'язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за нею певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім'ї військовослужбовця, не пов'язаного з будь-якими цивільними права та обов'язками заявниці, їх виникненням, існуванням та припиненням. Отже, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Тож у спірних правовідносинах суд повинен врахувати правову мету звернення заявниці до суду, яка полягає у підтвердженні її певного соціального статусу. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення.
Верховний Суд, врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, визнає недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим. …".
Крім того, у вказаній постанові Верховний Суд посилається на висновки, викладені у постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі №539/4118/19.
Як зазначено у постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі №539/4118/19: "Встановити факт належності архівної довідки на підтвердження тих чи інших обставин можливо винятково під час розгляду справи у суді адміністративної юрисдикції у зв'язку з оскарженням рішення суб'єкта владних повноважень про відмову у видачі (заміні) посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. В адміністративній справі встановлення такого факту не є самостійною метою, а є передумовою задоволення адміністративного позову.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходить з потреби визначати правову природу відносин, що виникли між учасниками справи, віддаючи цьому питанню першочергове значення. Питання про вирішення юрисдикційності спору з'ясовується судами на стадії відкриття провадження у справі, а якщо на стадії відкриття допущено помилку або неможливо було з'ясувати питання юрисдикції, тоді суд на будь-якій стадії розгляду справи вправі закрити провадження з підстав помилкового обрання відповідної юрисдикції. Питання юрисдикції впливає на визначення компетентного суду, належного кола учасників справи, розподіл тягаря доведення тощо, тож має вирішуватися судом пріоритетно до вирішення усіх інших правових питань…Встановити факт належності архівної довідки на підтвердження тих чи інших обставин можливо винятково під час розгляду справи у суді адміністративної юрисдикції у зв'язку з оскарженням рішення суб'єкта владних повноважень про відмову у видачі (заміні) посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.... ".
Беручи до уваги вищезазначені позиції Верховного Суду, суд зауважує, що особа має право звернутися до адміністративного суду з позовом щодо оскарження дій, рішень чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, розглядаючи який, суд може встановити певні факти, зокрема, щодо соціально-правового статусу особи, не пов'язаного з будь-якими цивільними правами та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням саме з метою розгляду публічно-правового спору.
Однак, виходячи з прохальної частини позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що її самостійною метою є встановлення фактів спільного проживання з загиблою особою та перебуванні на її утриманні, а не вирішення публічно-правового спору з будь-яким суб'єктом владних повноважень.
Тож, вказані вимоги, як самостійні та єдині, не можуть бути предметом розгляду в адміністративному суді без вимоги про вирішення публічно-правового спору.
З аналізу рішення Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц, на яке посилається позивач, слідує, що справа підлягає розгляду адміністративним судом лише у разі, коли встановлення відповідного факту поєднано з вирішенням публічно-правового спору. У даному випадку, вимоги щодо встановлення юридичного факту могли бути поєднані у спорі позивачки з військовою частиною щодо здійснення відповідних виплат.
Натомість, дана справа містить лише вимоги про встановлення юридичних фактів та не містить жодних вимог, адресованих суб'єкту владних повноважень.
Відсутність позовних вимог до суб'єкта владних повноважень на які поширюється юрисдикція адміністративних судів згідно зі ст.19 КАС України, свідчить про те, що цю справу (в межах заявлених вимог) не можна вважати справою адміністративної юрисдикції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви (ч.2 ст.170 КАС України).
Враховуючи наведене, керуючись статтями 5, 19, 170, 241-243, 248, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Відмовити ОСОБА_1 в інтересах якої діє ОСОБА_2 у відкритті провадження в справі за позовом до військової частини НОМЕР_1 про встановлення факту спільного проживання та перебування на утриманні.
Копію цієї ухвали, разом з позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами, невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
З врахуванням приписів частини 6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Матуляк Я.П.