04 вересня 2023 р. Справа № 215/3514/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
12.07.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики України, в якому позивач просить:
- встановити наявність компетенції (повноважень) Міністерства соціальної політики України у сфері управління у тому числі делегованих повноважень за результатом розгляду заяви від 27.03.23 р прийняти рішення до правового порядку ст.120 Конституції України і визнати відмову від такої процедури протиправною бездіяльністю та зобов'язати вчинити певні дії;
- встановити наявність компетенції (повноважень) Міністерства соціальної політики України у сфері управління у тому числі делегованих повноважень за результатом розгляду заяви від 27.03.23 р ініціювати розслідування діяльності начальника Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради Каретіної Оксани Володимирівни і визнати відмову від такої процедури протиправною бездіяльністю та зобов'язати виконати таку процедуру;
- встановити наявність компетенції (повноважень) Міністерства соціальної політики України у сфері управління у тому числі делегованих повноважень за результатом розгляду заяви від 27.03.23 зазначити статті правових актів відповідно до яких Дніпропетровському обласному центрі соціальних служб забороняється видати свідоцтво про перепідготовку з основ догляду на професійній основі без іспиту особі, яка 10 років їх надає на не професійній основі і визнати відмову від такої процедури протиправною бездіяльністю та зобов'язати виконати таку процедуру;
- встановити наявність компетенції (повноважень) Міністерства соціальної політики України у сфері управління при отриманні заяви від 27.03.23 р наказом зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради призначити дату, час підписання типового договору за формами, затвердженими Мінсоцполітики і вжити заходи для включення мого сина ОСОБА_2 до переліку фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду на професійній основі особі з інвалідністю і визнати відмову від такої процедури протиправною бездіяльністю та зобов'язати виконати таку процедуру.
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що відповідач допустив бездіяльність, яка виявилась у неналежному застосуванні управлінської функції у розумінні п.п. 18, 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, у невизначенності способу захисту інтересів ОСОБА_1 , правової позиції ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 3, п. 7 ст. 4, ст.ст. 6, 10, п. "а", "б" ст. 10, ст.ст. 31, 32, 42, ч. 1 ст. 43, ст. 53, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я"; у непідкоренні ч. 1, 3 ст. 49 Конституції України відповідно до розгляду заяви від 06.06.2022 року вх.№С-2048-П.
Також за поясненнями позивача, відповідач відмовився здійснювати свої виконавчі функції та не прийняв рішення щодо розгляду її заяви. При цьому, як зазначив позивач, нормативно-правовий акт, індивідуальний акт за змістом п. 18, п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, є актом управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, а відповідач не визнає зміст та спрямованість діяльності держави, не вживає заходи для забезпечення гарантій визначених ст. 3, ч. 2 ст. 28, ст. ст. 34, 49 Конституції України, не стоїть на захисті прав і основних свобод людини, не вживає заходів для забезпечення права на попередження за можливістю страждань і болю.
Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 червня 2023 року адміністративну справу №215/3514/23 було передано на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення ( виклику) учасників справи ( у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів.
02.08.2023 року засобами електронної пошти від Міністерства соціальної політики України надійшов відзив проти позову, в якому відповідачем викладено клопотання про закриття провадження у справі з огляду на наступне. Постановою від 13.03.2019 у справі № 820/3713/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що компетенційними є спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем є суб'єкти владних повноважень. Тобто позивачем у компетенційних спорах є суб'єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб'єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.
Оскільки позивач не є суб'єктом владних повноважень, тому не наділений адміністративною процесуальною дієздатністю в частині пред'явлення позову щодо визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) у Мінсоцполітики. Таким чином спір між позивачем та Мінсоцполітики у справі про встановлення наявності компетенції не є компетенційним та можливість його вирішення адміністративним судом не передбачена.
08.08.2023 року засобами поштового зв'язку від Міністерства соціальної політики України надійшов відзив проти позову, що за змістом дублює попередній.
Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Розглянувши матеріали адміністративного позову, доводи сторін, що викладені у позові та відзиву проти нього суд виходить з наступного.
Так, згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
Публічно-правовий спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Компетенція - це сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.
Водночас під компетенційними спорами розуміються спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб'єкти владних повноважень. Тобто, позивачем у компетенційних спорах є суб'єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб'єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію, або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.
Відповідну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 705/748/17, від 13 березня 2019 року у справі № 820/3713/17 та від 12 червня 2019 року у справі № 9901/70/19, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 800/566/17, від 10.07.2018 у справі № 825/1808/17, від 05.07.2019 року у справі № 802/833/17-а, від 18.03.2020 у справі №461/10234/15-а, від 26.05.2020 у справі №808/4327/15, від 29.04.2020 у справі № 160/1106/19, від 07.10.2020 у справі № 320/1360/19, від 23.02.2021 у справі №808/1259/18, від 18.11.2021 у справі №280/9295/20.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як встановлено судом, позивач у цій справі не є суб'єктом владних повноважень, а, отже, він не наділений адміністративною процесуальною дієздатністю в частині пред'явлення позову щодо визнання наявності чи відсутність компетенції (повноважень) у відповідача.
Таким чином, спір між позивачем та відповідачем у цій справі про встановлення наявності компетенції не є компетенційним, можливість його вирішення адміністративним судом КАС України не передбачена.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (подалі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися "судом, встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Пунктом 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Оскільки дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, то суд приходить до висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі, а відтак, відповідне клопотання представника відповідача підлягає задоволенню.
За змістом ч. 2 ст. 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до ч. 6 ст. 143 КАС України у випадку постановляння ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору питання щодо розподілу судових витрат та повернення судового збору судом не вирішується.
Враховуючи викладене, провадження у справі підлягає закриттю.
Керуючись ст.ст. 142, 238, 248, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Закрити провадження у справі № 215/3514/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала про закриття провадження у справі може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук