вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
29.08.2023м. ДніпроСправа № 904/2074/23
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання Риженко Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Воронко Юлії Ігорівни, м. Дніпро
до Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради, м. Дніпро
Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Дніпровський фаховий коледж радіоелектроніки, м. Дніпро
Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Дніпровська міська рада, м. Дніпро
Третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, м. Дніпро
про визнання недійсним договору
Представники:
Від позивача: Воронко В.С., ордер серії АЕ № 1178763 від 19.05.2023, адвокат
Від відповідача: Луценко Н.В., посвідчення № 89 від 11.05.2022, представник
Від третьої особи-1:не з'явився
Від третьої особи-2: Скосарев І.Д., посвідчення № 503 від 09.09.2021, представник
Від третьої особи-3: не з'явився
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Фізична особа-підприємець Воронко Юлія Ігорівна звернулась до Господарського суду з позовом до Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради про визнання недійсним договору № 250 ОП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування" від 11.09.2020.
Ухвалою від 01.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 23.05.2023. Залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Дніпровський фаховий коледж радіоелектроніки (вул. Шмідта, буд. 18, м. Дніпро).
16.05.2023 від відповідача надійшли наступні документи:
1. Відзив на позов, в якому він проти позовних вимог заперечив.
2. Клопотання про залучення третьої особи, в якій він просив залучити до участі у справі Дніпровську міську раду у якості третьої особи на стороні відповідача.
Клопотання мотивоване тим, що предметом спірного договору є надання балансоутримувачем операторові права на організацію та експлуатацію майданчика для паркування транспортних засобів комунальної форми власності, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Комбрига Петрова, 18 (стара назва - вул. Шмідта, 18), площа майданчика: 253,0 кв.м., кількість машино-місць: 2, кількість пільгових місць:2, дні роботи: щоденно, час роботи: з 20:00 до 08:00.
Власником зазначеної земельної ділянки є територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
Крім того, відповідач зазначив, що договір був укладений на підставі рішення Дніпровської міської ради від 21.12.2016 № 38/17 "Про затвердження Правил паркування транспортних засобів на території міста Дніпра" (зі змінами).
22.05.2023 від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, у зв'язку із зайнятістю повноважного представника в іншому судовому засіданні.
23.05.2023 позивач в підготовче засідання не з'явився.
Відповідач підтримав позицію, викладену у відзиві та клопотання про залучення третьої особи.
Третя особа в підготовче засідання не з'явилася.
Ухвалою від 23.05.2023 клопотання Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради про залучення третьої особи задоволено. Залучено в якості третьої особи -2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Дніпровську міську раду (49000, м. Дніпро пр. Дмитра Яворницького, буд. 75, ідентифікаційний код 26510514). Відкладено підготовче засідання на 26.06.2023.
26.06.2023 позивач в підготовчому засіданні підтримала позовні вимоги, заявила клопотання про відкладення підготовчого засідання.
Відповідач проти позову заперечив, надав клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи Обласне представництво по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях Фонду Державного майна України.
Клопотання обґрунтоване необхідністю з'ясування обставин чи надавалася згода (дозвіл) обласним представництвом по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях Фонду Державного майна України позивачу або третій особі-1 на облаштування майданчика для паркування на зазначеній земельній ділянці, яка надана в постійне користування третій особі.
Крім того, відповідач надав клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи - Міністерство освіти і науки України.
Клопотання обґрунтоване необхідністю з'ясування обставин чи надавалася згода (дозвіл) Міністерством освіти і науки України позивачу або третій особі-1 на облаштування майданчика для паркування на зазначеній земельній ділянці, яка надана в постійне користування третій особі.
Ухвалою від 26.06.2023 в задоволенні клопотання Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради про залучення в якості третьої особи обласного представництва по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях Фонду Державного майна України відмовлено.
В задоволенні клопотання Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради про залучення в якості третьої особи Міністерства освіти і науки України відмовлено.
Продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 31.07.2023. Відкладено підготовче засідання на 11.07.2023.
29.06.2023 від відповідача надійшла заява про долучення до матеріалів справи документів.
Крім того, від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі та клопотання про залучення третьої особи.
Дане клопотання обґрунтоване необхідністю з'ясування обставин, чи сформована у відповідності до ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка за адресою: м. Дніпро ,вул. Степана Бандери (кол. вул. Шмідта), 18, присвоєний вказаній земельній ділянці кадастровий номер, та зареєстрований Державний акт на право постійного користування землею у Головному управління державного земельного кадастру за Дніпровським фаховим коледжем радіоелектроніки, для чого необхідно залучити в якості третьої особи Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.
06.07.2023 від відповідача надійшла заява, в якій він просить проводити судові засідання з обов'язковою присутністю представника Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради, забезпечити явку усіх представників у судове засідання, а у разі ухилення від явки до суду застосувати до винних осіб адміністративне стягнення.
10.07.2023 від позивача надійшли наступні документи.
1. Клопотання про витребування доказів судом, в якому він просить в порядку ст. 81 ГПК України витребувати у Дніпровського фахового коледжу радіоелектроніки в оригіналі Державний акт на право постійного користування землею серії І-ДП № 001572 для огляду в судовому засіданні (та належним чином завірену копію для долучення до матеріалів справи).
2. Клопотання про витребування доказів судом, в якому він просить в порядку ст. 81 ГПК України витребувати у Дніпровської міської ради в оригіналі Рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 25.10.2001 за № 2468 для огляду в судовому засіданні (та належним чином завірену копію для долучення до матеріалів справи).
11.07.2023 в підготовчому засіданні позивач підтримав клопотання про витребування доказів, надав відповідь на відзив.
Відповідач проти позову заперечив, підтримав клопотання про залучення третьої особи.
Третя особа-2 надала письмові пояснення по справі, в яких просила задовольнити позов.
Третя особа-1 в підготовче засідання не з'явилася.
Ухвалою від 11.07.2023 клопотання Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради про залучення третьої особи задоволено. Залучено в якості третьої особи -3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (49006, м. Дніпро, вул. Філософська, 39-А).
Відкладено підготовче засідання на 24.07.2023.
Клопотання Фізичної особи-підприємця Воронко Юлії Ігорівни про витребування доказів задоволено.
Витребувано у Дніпровського фахового коледжу радіоелектроніки в оригіналі Державний акт на право постійного користування землею серії І-ДП № 001572 для огляду в судовому засіданні (та належним чином завірену копію для долучення до матеріалів справи).
Клопотання Фізичної особи-підприємця Воронко Юлії Ігорівни про витребування доказів задоволено.
Витребувано у Дніпровської міської ради в оригіналі Рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 25.10.2001 за № 2468 для огляду в судовому засіданні (та належним чином завірену копію для долучення до матеріалів справи).
21.07.2023 від Дніпровської міської ради надійшли пояснення по суті позовних вимог, в яких вона просить відмовити у задоволенні позову.
24.07.2023 позивач в підготовчому засіданні підтримав позовні вимоги, надав докази направлення третім особам-2 та -3 копії позовної заяви з додатками.
Відповідач проти позову заперечив.
Третя особа-2 підтримала позицію, викладену в письмових поясненнях.
Треті особи-1 та -3 в підготовче засідання не з'явилися.
Ухвалою від 24.07.2023 виправлено допущену описку в описовій частині ухвали від 11.07.2023, викладено 33-й абзац в наступній редакції: "Третя особа-1 надала письмові пояснення по справі, в яких просила задовольнити позов.".
Закрито підготовче провадження. Справу призначено до розгляду в засіданні на 21.08.2023.
21.08.2023 в судовому засіданні розпочато розгляд справи по суті позовних вимог.
Суд заслухав вступне слово позивача, відповідача, третіх осіб -1,-2.
Відповідач надав для огляду оригінал Державного Акту на право постійного користування землею І-ДП № 001572 від 23.11.2001.
Третя особа-2 надала копію рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 25.10.2001 за № 2468, яка витребовувалась судом.
Ухвалою від 21.08.2023 відкладено розгляд справи по суті позовних вимог на 29.08.2023.
29.08.2023 в судовому засіданні продовжено розгляд справи по суті позовних вимог.
Позивач підтримав позовні вимоги.
Відповідач в заключному слові підтвердив, що спірний майданчик розташований на території, яка надана Дніпровському фаховому коледжу радіоелектроніки в постійне користування.
Третя особа -2 надала пояснення, в яких підтримала позицію відповідача
Треті особи -1 та -3 в судове засідання не з'явилися.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
29.08.2023 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
11.09.2020 між Фізичною особою-підприємцем Воронко Ю.І. та КП «Міськавтопарк» Дніпровської міської ради, правонаступником якого є КП «ТРАНСПОРТНА ІНФРАСТРУКТУРА МІСТА» ДМР укладено Договір № 250 ОП «Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування», у якому Відповідач зазначив, що він є власником/балансоутримувачем земельної ділянки «майданчика для паркування» розташованого за адресою: місто Дніпро, вулиця Шмідта, будинок 18.
10.02.2021 рішенням Дніпровської міської ради № 6/3 «Про затвердження структури виконавчих органів Дніпровської міської ради та її виконавчих органів» пунктом 9.24 прийнято реорганізувати КП «Дніпротранскомплекс» ДМР, КП «Дніпродорсервіс» ДМР та КП «Міські причали» ДМР шляхом їх приєднання до КП «Міськавтопарк» ДМР та змінити найменування новоствореного комунального підприємства на Комунальне підприємство «Транспортна інфраструктура міста» Дніпровської міської ради.
Позивач зазначає, що у вказаному вище договорі не було вказано, на підставі яких документів Відповідач став «Балансоутримувачем» зазначеного вище об'єкта нерухомого майна.
У березні 2023, під час розгляду в Господарському суді Дніпропетровської області Господарської справи №904/4870/22, з'ясувалося, що Відповідач у дійсності не є власником/балансоутримувачем нерухомого майна, земельної ділянки «майданчика для паркування» за адресою: місто Дніпро, вулиця Шмідта, будинок 18, оскільки виключно Дніпровський фаховий коледж радіоелектроніки є власником/балансоутримувачем нерухомого майна, земельної ділянки «майданчика для посування» розташованого за адресою: місто Дніпро, вулиця Шмідта, будинок 18, що, зокрема, але не виключно підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії І-ДП№ 001572.
Позивач вважає, що Договір № 250 ОП «Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування» від 11.09.2020р., укладений між Позивачем та Відповідачем, є нікчемним, оскільки не відповідає положенням статті 41 Конституції України, статтям 203, 321, 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України, так як вчинений без волевиявлення власника нерухомого майна - Дніпровський фаховий коледж радіоелектроніки Крім того, Дніпровський фаховий коледж радіоелектроніки не укладав з Відповідачем Договору оренди земельної ділянки за адресою: місто Дніпро, вулиця Шмідта, будинок 18, з правом суборенди.
Отже, Відповідач не мав права укладати Договір, щодо земельної ділянки за адресою: місто Дніпро, вулиця Шмідта, будинок 18.
Укладенням Договору № 250 ОП «Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування» від 11.09.2020р. Відповідач фактично розпорядився майном, що належить третій особі, чим істотно порушив положення ст.ст. 202-207, 319, 328, 407, 761 ЦК України, ст. ст. 90, 93,124 ЗК України, ст, ст. 13,15,16 Закону України «Про оренду землі».
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, зазначив, що Рішенням Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 30.11.2016 №587 року " Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, у м. Дніпрі" було затверджено відповідний перелік в якому значиться земельна ділянка за адресою: м. Дніпро, вул. Степана Бандери (стара назва - Шмідта), 18.
Майданчик для паркування за адресою: вул. Шмідта, 18 ум. Дніпрі, значиться у Розділі II. Спеціально обладнані майданчики, які розташовані не у центральній частині міста «Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, у м. Дніпропетровську», відповідно до Рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 587 від 30.11.2016 року зі змінами та доповненнями, та обліковано на балансі КП «Транспортна інфраструктура міста» ДМР, яка є чинним на момент та розгляду справи та є обов'язковими до виконання.
Рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради № 1132 від 22.12.2022 внесено зміни до «Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, у м. Дніпрі» та змінено адресу майданчика для паркування: вул. Шмідта, 18 на вул. Степана Бандери, буд. 18.
Відповідач вважає, що правові підстави визнання вказаного спірного Договору нікчемним відсутні, оскільки сторони були наділені необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення було вільним направлене на настання наслідків, передбачених спірним Договором, укладено відповідно до норм чинного законодавства.
На думку відповідача, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним, повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, а також доведено наявність порушеного права.
Відповідач також зазначив, що заперечень щодо дати початку дії Договору у Позивача при підписанні Договору не виникло, листів чи заперечень від оператора на адресу балансоутримувача не надходило.
Відповідач зазначає, що позивачем не надано до суду Витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а бланк Державного акту постійного користування втратив чинність у зв'язку з внесеними змінами до Земельного кодексу України.
Відповідач вважає, що, державний акт на право постійного користування землею по вул. Степана Бандери, буд. 18, який був наданий позивачем, не є підтверджуючим документом щодо права власності на земельну ділянку у зв'язку з відсутністю державної реєстрації.
Відповідач зазначив, що підпис начальника Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів Є. Ю. Бачева на другій сторінці Державного акту значно відрізняється від його підпису на третьому аркуші документа, а також відсутня печатка землекористувача Дніпропетровського фахового коледжу радіоелектроніки, що може свідчити про підробку підписів на документах, які надані до суду не в оригіналах або засвідчених належним чином копіях.
Таким чином, форма наданого Держаного акту не відповідає чинному земельному законодавству станом на час видачі державного акту, а саме постанові Кабінету Міністрів Україні № 449 від 02,04.2002 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» у зв'язку із набранням чинності нової редакції Земельного кодексу з 01.01.2002 (закон № 2768-ПІ від 21.10.2001), а також суперечить наказу Державного комітету України по земельних ресурсах № 174 від 02,07.2003 щодо затвердження нового порядку складання, видачі реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку. На час видачі державного акту Дніпровському фаховому коледжу радіоелектроніки в цьому акті мало бути зазначено присвоєний земельній ділянці кадастровий номер, зокрема за адресою: м. Дніпро, вул. Степана Бандери 18 (стара назва - вул. Шмідта. 18 (площі 1 - 0, 6250 га, 2-0, 3698 га, 3 - 0, 0868 га).
ПОЯСНЕННЯ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ-1.
Третя особа-1 вказала, що зазначений майданчик для паркування розташований на земельній ділянці, яка надана Коледжу в постійне користування на підставі Рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 25.10.2001 №2468 та видано Державний Акт на право постійного користування землею від 23 листопада 2003 року 1-ДП №001572. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 001259. Діл.1, площею 0,6250 га - Код ДЗК 78193019, діл. 2, площею 0, 3698 га - Код ДЗК 78193021, діл. 3, площею 0,0868 га - Код ДЗК 78193020.
22.02.2023 на адресу Дніпровського фахового коледжу надійшов лист від Міністерства освіти і науки України Управління з питань державного майна та підприємств.
Даним листом МОН повідомив Коледж, що 30.01.2023 до них надійшов лист № 07-06-00447 від Регіонального відділення фонду і державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, далі по тесту - Регіональне відділення, стосовно перевірки виконання орендарями умов договорів оренди нерухомого майна, що перебуває на балансі Коледжу.
За інформацією Регіонального відділення в ході перевірки встановлені недоліки та порушення питань до Коледжу з метою їх усунення.
При цьому Регіональним відділенням зазначено, що під час перевірки встановлено використання майданчика для розміщення транспортних засобів по вул. Степана Бандери (колишня Шмідта), 18 у м. Дніпро, договір оренди стосовно якого Регіональним відділенням не укладався.
Третя особа-1 стверджує, що Коледж є єдиним Балансоутримувачем даної земельної ділянки.
Комунальне підприємство «Транспортна інфраструктура міста» Дніпровської міської ради не має правовстановлюючих документів на вищевказану земельну ділянку, самовільно зайняла її та безоплатно і незаконно використовує державну власність з метою одержання прибутку, хоча не має права вчиняти правочини та виступати Балансоутримувачем і жодних договорів з Регіональним відділенням не укладало.
ВІДПОВІДЬ ПОЗИВАЧА НА ВІДЗИВ.
Позивач наполягає на тому, що Третя особа-1 є єдиним Балансоутримувачем даної земельної ділянки.
Комунальне підприємство «Транспортна інфраструктура міста» Дніпровської міської ради не має правовстановлюючнх документів на вищевказану земельну ділянку, самовільно зайняла її та безоплатно і незаконно використовує державну власність з метою одержання прибутку, хоча не має права вчиняти правочини та виступати Балансоутримувачем і договорів з Регіональним відділенням не укладало.
В ході перевірки Регіональним відділенням встановлено, що КП «Транспортна інфраструктура міста» Дніпровської міської ради, не маючи на те правових підстав встановила себе Балансоутримувачем, самовільно зайняла земельну ділянку мотивуючи свої дії рішеннями Дніпровської міської ради, не укладала договору оренди земельної ділянки з Регіональним відділенням, а отже безоплатно використовує державну власність з мстою одержання прибутку.
Отже, Позивач не мав права укладати з Відповідачем Договір оренди земельної ділянки, Балансоутримувачем якої він не являється, а відтак не має права вимагати від Відповідача сплати оренди за даним Договором, а відтак позовні вимоги є незаконними.
З метою дотримання вимог чинного законодавства України та усунення вказаних МОН та Регіональним відділенням порушень. Третя особа-1 направила Позивачу 01.03.2023 вимогу про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, що розташована за адресою: вул. Степана Бандери (колишня Шмідта) 18, м. Дніпро.
Рішенням Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 30.11.2016 №587 року "Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, у м. Дніпрі" було затверджено відповідний перелік в якому значиться земельна ділянка за адресою: м. Дніпро, вул. Степана Бандери (стара назва - Шмідта), 18.
Майданчик для паркування за адресою: вул. Шмідта, 18 у м. Дніпрі, значиться у Розділі II. Спеціально обладнані майданчики, які розташовані не у центральній частині міста «Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, у м. Дніпропетровську», відповідно до Рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 587 від 30.11.2016 року зі змінами та доповненнями, та обліковано на балансі КП «Транспортна інфраструктура міста» ДМР, яка є чинним на момент та розгляду справи та є обов'язковими до виконання.
Рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради № 1132 від 22.12.2022 внесено зміни до «Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, у м. Дніпрі» та змінено адресу майданчика для паркування: вул. Шмідта, 18 на вул. Степана Бандери, буд. 18.
ПОЯСНЕННЯ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ-2.
Дніпровська міська рада вважає, що розміщення майданчиків для паркування, їх правовий режим регулюється нормами Закону України «Про благоустрій населених пунктів», а не Земельним кодексом України.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є наявність підстав для визнання визнання недійсним договору № 250 ОП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування" від 11.09.2020 недійсним.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Між Фізичною особою-підприємцем Воронко Ю.І. (надалі Позивач) та КП «Міськавтопарк» Дніпровської міської ради, правонаступником якого є КП «ТРАНСПОРТНА ІНФРАСТРУКТУРА МІСТА» ДМР (надалі Відповідач) було укладено Договір № 250 ОП «Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування» у якому Відповідач зазначив, що він нібито є власником/балансоутримувачем земельної ділянки «майданчика для паркування» розташованого за адресою: місто Дніпро, вулиця Шмідта, будинок 18 від 11.09.2020.
10.02.2021 рішенням Дніпровської міської ради № 6/3 «Про затвердження структури виконавчих органів Дніпровської міської ради та її виконавчих органів» пунктом 9.24 прийнято, реорганізувати КП «Дніпротранскомплекс» ДМР, КП «Дніпродорсервіс» ДМР та КП «Міські причали» ДМР шляхом їх приєднання до КП «Міськавтопарк» ДМР та змінити найменування новоствореного комунального підприємства на Комунальне підприємство «Транспортна інфраструктура міста» Дніпровської міської ради.
Позивач зазначає, що у березні 2023р. під час розгляду в Господарському суді Дніпропетровської області Господарської справи №904/4870/22, з'ясувалося, що Відповідач у дійсності не є власником/балансоутримувачем нерухомого майна, земельної ділянки «майданчика для паркування» за адресою: місто Дніпро, вулиця Шмідта, будинок 18, оскільки виключно Дніпровський фаховий коледж радіоелектроніки (надалі Третя особа-1) є власником/балансоутримувачем нерухомого майна, земельної ділянки «майданчика для посування» розташованого за адресою: місто Дніпро, вулиця Шмідта, будинок 18, що зокрема але не виключно підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії І-ДП№ 001572.
Позивач зазначає, що Дніпровський фаховий коледж радіоелектроніки не укладав з Відповідачем Договору оренди земельної ділянки за адресою: місто Дніпро, вулиця Шмідта, будинок 18, з правом суборенди. Отже Відповідач не мав права укладати Договір, щодо земельної ділянки за адресою: місто Дніпро, вулиця Шмідта, будинок 18.
Укладенням Договору № 250 ОП «Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування» від 11.09.2020р. Відповідач фактично розпорядився майном, що належить третій особі, чим істотно порушив положення ст.ст. 202-207, 319, 328, 407, 761 ЦК України, ст. ст. 90, 93,124 ЗК України, ст. ст. 13,15,16 Закону України «Про оренду землі».
Позивач зазначає, що про зазначені обставини йому не було відомо під час укладання зазначеного вище Договору, а стало відомо лише у березні 2023р. з письмових пояснень Дніпровського фахового коледжу радіоелектроніки по Господарської справи №904/4870/22, через, що й виникла необхідність звернутися до суду, щоб саме судовим рішенням встановити факт недійсності Договору № 250 ОП «Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування» від 11.09.2020.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України).
За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. постанови № 11 від 29.05.2013 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
За приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 року у справі № 910/18374/19.
Відповідно до частин 1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.
У постанові Верховного Суду від 11.06.2020 року у справі № 281/129/17 та від 11.11.2020 року у справі № 591/3176/17 зроблено висновок по застосуванню частини першої статті 203 Цивільного кодексу України та вказано, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 Цивільного кодексу України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах.
Під імперативною нормою слід розуміти, норму яка не допускає відступлення від правил, передбачених нею.
Згідно ст.90 ЗК України власники земельних ділянок мають право передавати їх в оренду.
Відповідно до ст.93 ЗК України орендодавцем земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.
Відповідно до ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громади і юридичних осіб здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки із орендарем.
Згідно ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно ст.16 Закону України «Про оренду землі», укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.
Відповідно до ч.1 ст.407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.
Істотні умови договору оренди землі визначені у статті 15 Закону України «Про оренду землі», відповідно до ч.1 якої (в редакції, чинній на дату реєстрації договору оренди землі та додаткової угоди) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки)-, строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Двох чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб'єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.
Частиною першою статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Частина 1 ст.15 Закону України «Про оренду землі» кореспондується із положеннями ч.1 ст.638 ЦК України, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору та умови, що визначені законом, як істотні.
Вимогами ст.216 ПК України, встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Враховуючи викладене, саме Дніпровський фаховий коледж радіоелектроніки є власником/балансоутримувачем нерухомого майна, земельної ділянки «майданчика для паркування» за адресою: місто Дніпро, вулиця Шмідта, будинок 18, що зокрема але не виключно підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії І-ДП № 001572 (дачі - Державний Акт на право постійного користування землею).
Державний Акт на право постійного користування землею - видано під час дії Земельного кодексу Української PCP від 18 грудня 1990 року № 561-XII.
Згідно із частиною першою статті 1 Земельного кодексу Української PCP від 18 грудня 1990 року № 561-XII, земельні відносини в Україні регулювалися цим Кодексом та іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що видавалися відповідно до нього.
Відповідно до частини 1 статті 23 Земельного кодексу України у редакції 1990 року, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Документами, що посвідчували право власності або право постійного користування землею згідно зі статтею 23 ЗК УРСР, були державні акти, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів за формою, затвердженою постановою Верховної Ради Української PCP від 13 березня 1992 року № 2201-XII.
З 1 січня 2013 року у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про Державний земельний кадастр» державні акти на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 635/2555/16-ц (провадження № 61- 2036св21).
Згідно з пунктами 2, 10 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.
У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини від умерлого, якщо така справа прийнята до провадження судом.
Документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом (тобто до 1.01.13р.), є дійсними.
Крім того, вимога ЗК України 2002 року про переоформлення прав постійного користування земельною ділянкою до 1 січня 2008 року рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп 2005 визнана неконституційною.
Із Державного акту на право постійного користування землею, вбачається, що він відповідає вимог Інструкції щодо його форми та змісту, зокрема, підписаний відповідальними особами, скріплений печаткою та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 001259 «
Тож, право користування спірною земельною ділянкою третя особа-1 набула на підставі відповідного Державного Акта на право постійного користування землею, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 001259, тобто набула таке право у порядку, який був передбачений на той час. При цьому, зміна законодавства щодо порядку реєстрації права постійного користування землею не дає підстав вважати, що земельна ділянка була набута у користування з порушенням вимог закону, чи його права на земельні ділянку, які підтверджувалися дійним державним актом, припинилися.
Стаття 7 ЗК Української PCP від 18 грудня 1990 року № 561-ХІІ (чинного на час видач державного акта) визначала, що користування землею може бути постійним або тимчасовим Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, серед іншого: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Відповідно до ст. 19 ЗК УРСР сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами, зокрема для особистого підсобного господарства.
Стаття 22 ЗК УРСР встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
За приписами статті 23 ЗК УРСР право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Стаття 27 ЗК УРСР встановлювала, що право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється разі: добровільної відмови від земельної ділянки; закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; систематичного не внесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; нераціонального використання земельної ділянки; використання земельної ділянки способами призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; використання землі не за цільовим призначенням; невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років-для несільськогосподарських потреб; вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу. Право користування землею може бути також припинено у випадках, зазначених у статті 114 цього Кодексу. Право користування орендованою землею припиняється також при розірванні договору оренди землі.
У ст. 56 ЗК УРСР зазначено, щодня ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара. За бажанням громадян їм додатково можуть надаватися земельні ділянки у користування. Загальна площа цих ділянок не повинна перевищувати одного гектара.
01 січня 2002 року набрав чинності Земельний Кодекс України від 25.10.2001р..
Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов'язковій заміні.
Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з писі; передбачених законодавством, перелік яких є вичерпним.
Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов'язки щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.
Таким чином, враховуючи, що користувачем, на праві постійного користування, спірної земельної ділянки є Дніпровський фаховий коледж радіоелектроніки, укладенням Договору № 250 ОП «Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування» від 11.09.2020р. Відповідач фактично розпорядився майном, що належить третій особі.
Суд не приймає заперечення відповідача та третьої особи-2 з наступних підстав.
З урахуванням висновків Конституційного Суду України в рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, відповідно до яких юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою, а раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними, у позивача відсутній обов'язок з переоформлення набутого права постійного користування земельною ділянкою, а тому останній правомірно користується спірною земельною ділянкою на підставі Державного акта.
Пунктами 3.8 - 3.11 рішення № 38/17 Дніпровської міської ради (т.1 а.с.98-99), на яке, як на правову підставу посилаються і відповідач і третя особа-2, встановлено:
3.8. У разі надходження заяви про розміщення майданчика для паркування за окремою адресою Департамент транспорту протягом трьох робочих днів, починаючи з дня, наступного за днем надходження, направляє заяву на розгляд та опрацювання до КП «Міськавтопарк».
КП «Міськавтопарк», за погодженням з Департаментом транспорту, створює постійну робочу групу у складі п'яти фахівців.
Постійна робоча група протягом семи робочих днів, починаючи з дня, наступного за днем надходження заяви, здійснює обстеження земельної ділянки щодо можливості розміщення на такій земельній ділянці майданчика для паркування з дотриманням діючих норм, нормативів, стандартів. За результатами обстеження складається акт обстеження, який підписується усіма членами постійної робочої групи і передається до Департаменту транспорту.
Акт обстеження має містити висновок постійної робочої групи щодо можливості або неможливості розміщення на земельній ділянці майданчика для паркування з обґрунтуванням.
3.9. Департамент транспорту протягом десяти робочих днів, починаючи з дня, наступного за днем отримання від КП «Міськавтопарк» акта обстеження з обґрунтованими можливостями розміщення на земельній ділянці майданчика для паркування:
подає запит до Управління Держгеокадастру у м. Дніпропетровську про наявність власника та/або законного користувача земельної ділянки, а також про цільове призначення земельної ділянки, на якій ініційовано розміщення майданчика для паркування (до запиту обов'язково має бути доданий картографічний матеріал М 1:500 з виділенням (позначенням) території ймовірного розташування такого майданчика;
у разі наявності на земельній ділянці будівлі та/або споруд подає запит до Комунального підприємства «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» міської ради для перевірки наявності власника нерухомого майна та/або наявності інформації про об'єкт у Переліку безхазяйного нерухомого майна та/або Переліку нерухомого майна, що може бути визнано відумерлою спадщиною.
3.10. У разі відсутності законних власників та/або користувачів земельної ділянки та будівель і споруд на ній, та/або спливу терміну оренди земельної ділянки під облаштування на ній майданчика для паркування заявником у Дніпровському ВП ГУНП в Дніпропетровській області виготовляється Проект організації дорожнього руху майданчика для паркування за окремою адресою, який у подальшому передається до Департаменту транспорту.
3.11. Департамент транспорту, у разі відсутності законних власників та/або користувачів земельної ділянки, вносить цей майданчик для паркування за окремою адресою до Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів та подає його на затвердження виконавчому комітету міської ради.
Суд, протягом розгляду справи неодноразово просив відповідача та третьої особи -2 надати докази виконання ними вищевказаних пунктів рішення міської ради.
Як відповідач, так і третя особа-2 в судових засіданнях зазначали, що таких доказів вони надати не можуть, акт обстеження даної земельної ділянки відповідачем не виготовлявся, запити управлінню Держгеокадастру не направлялися.
Тобто, спірна земельна ділянка була надана відповідачем під розміщення майданчика для паркування всупереч, як вимогам рішення Дніпровської міської ради, так і вимогам закону, оскільки користувачем земельної ділянки є Дніпровський фаховий коледж радіоелектроніки.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Фізичної особи-підприємця Воронко Юлії Ігорівни до Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради, Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Дніпровський фаховий коледж радіоелектроніки, Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Дніпровська міська рада, Третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання недійсним договору - задовольнити.
Визнати недійсним договір № 250 ОП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування" від 11.09.2020, укладений між Фізичною особою-підприємцем Воронко Юлією Ігорівною ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та Комунальним підприємством «Міськавтопарк» Дніпровської міської ради (49038, м. Дніпро, вул. Курчатова, буд. 8, ідентифікаційний код 23357437).
Стягнути з Комунального підприємства «Транспортна інфраструктура міста» Дніпровської міської ради (49038, м. Дніпро, вул. Курчатова, буд. 8, ідентифікаційний код 23357437) на користь Фізичної особи-підприємця Воронко Юлії Ігорівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 2 684,00 грн., про що видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано - 04.09.2023.
Суддя Н.Г. Назаренко