вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
про залишення позовної заяви без розгляду
30.08.2023м. ДніпроСправа № 904/210/23
за позовом Мукачівської окружної прокуратури, м. Мукачево в інтересах держави в особі Відділу освіти Мукачівської районної військової адміністрації, м. Мукачево
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Квінтіс Пром 12", м. Дніпро
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення грошових коштів
Суддя Мельниченко І.Ф.
Представники:
від прокуратури Федотова О.П.
від позивача не з'явився
від відповідача не з'явився
Мукачівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Відділу освіти Мукачівської районної військової адміністрації звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом в якому просить:
- визнати недійсною додаткову угоду №3 від 28.09.2020 до Договору №57 від 27.02.2020;
- визнати недійсною додаткову угоду №4 від 20.10.2020 до Договору №57 від 27.02.2020;
- визнати недійсною додаткову угоду №5 від 30.10.2020 до Договору №57 від 27.02.2020;
- визнати недійсною додаткову угоду №6 від 17.11.2020 до Договору №57 від 27.02.2020;
- визнати недійсною додаткову угоду №7 від 17.12.2020 до Договору №57 від 27.02.2020;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Квінтіс Пром 12" на користь Відділу освіти Мукачівської районної військової адміністрації грошові кошти у сумі 561 304,56 грн.
Судові витрати прокуратура просить покласти на відповідача.
Позов мотивовано тим, що Відділ освіти Мукачівської районної військової адміністрації та Товариство з обмеженою відповідальністю "Квінтіс Пром 12" порушили вимоги Закону України «Про публічні закупівлі» та умови укладеного між ними договору на закупівлю природного газу від 27.02.2020 № 57, оскільки без належних підстав уклали додаткові угоди, якими внесли зміни до істотних умов Договору, а саме збільшили ціну за одиницю товару та зменшили загальні обсяги поставки газу.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2023 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 15.02.2023.
Ухвалою суду від 15.02.2023 підготовче засідання відкладалося до 14.03.2023.
Відповідач відзив на позов не надав, у підготовче засідання, що відбулось 14.03.2023, не з'явився.
Ухвалою від 14.03.2023 господарським судом зупинено провадження у справі № 904/210/23 до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у іншій справі № 905/1907/21.
06.07.2023 Дніпропетровською обласною прокуратурою через канцелярію господарського суду подано клопотання про поновлення провадження у даній справі.
Вказане клопотання обґрунтовано тим, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 частково задоволено касаційну скаргу керівника Черкаської обласної прокуратури, скасовано постанову апеляційного суду, якою залишено без розгляду позов прокурора, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою від 01.08.2023 господарським судом поновлено провадження у справі № 904/210/23, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 04.09.2023 та призначено підготовче засідання на 30.08.2023.
Представники позивача та відповідача в підготовче засідання 30.08.2023 не з'явились.
Позивач був належним чином повідомлений про дату, місце та час підготовчого засідання, що підтверджується залученим до матеріалів справи поштовим повідомленням (а.с. 137).
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи № 904/210/23, на адресу останнього, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських, формувань надсилалась ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2023, 15.02.2023, 14.03.2023 та від 01.08.2023.
Конверти із зазначеними вище ухвалами було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що неотримання відповідачем листів з ухвалами суду та повернення їх до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання, тобто, є власною волею відповідача.
За приписами пунктів 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітка про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу вказаних вище ухвал суду.
Дослідивши в підготовчому засіданні 30.08.2023 матеріали справи, заслухавши прокурора, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду з наступних підстав.
Відповідно до частини 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з частиною 3 статті 41 Господарського процесуального кодексу України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).
У пункті 55 постанови від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).
Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України).
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з абзацами першим та другим частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 підтвердила свої висновки, викладені у пункті 9 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, про те, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. Разом з цим слід враховувати, що у контексті положення частини 2 статті 19 Конституції України відсутність у Законі України «Про прокуратуру» інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.
Як вбачається з матеріалів справи № 904/210/23, позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави в особі Відділу освіти Мукачівської районної військової адміністрації з посиланням на його бездіяльність щодо захисту інтересів держави, які полягають у забезпеченні реалізації принципів регулювання бюджетних відносин під час здійснення публічних закупівель.
Обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави в особі Відділу освіти Мукачівської районної військової адміністрації, прокурор у позовній заяві стверджував, що у спірних правовідносинах позивач є розпорядником бюджетних коштів, у тому числі і місцевих бюджетів, та стороною договору, тому укладення додаткових угод з порушенням вимог законодавства може призвести до необхідності додаткового витрачання коштів з бюджету та свідчить про нераціональне та неефективне використання бюджетних коштів, що створює загрозу порушення інтересів держави.
Судом встановлено, що відповідно до Положення про відділ освіти Мукачівської районної державної адміністрації останній є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Державної казначейської служби України.
Безпосереднє керівництво відділом освіти райдержадміністрації здійнює начальник.
Відділ освіти райдержадміністрації утримується за рахунок коштів державного бюджету.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у підпункті 6.45 постанови від 16.05.2021 у справі № 910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).
Відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Згідно з пунктом 18 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.
Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац третій пункту 7 Порядку).
Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 статті 2 Бюджетного кодексу України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (підпункт 6.20) та від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 (підпункт 6.22)).
Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).
Абзацами першим та другим пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
За змістом абзацу другого пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку про те, що позивач у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі природного газу за договором № 57 від 27.02.2020, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня (подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 16.03.2021 у справі № 910/11847/19).
Отже, у відносинах щодо розрахунків з постачальником природного газу за договором Відділ освіти райдержадміністрації, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як сторона у зобов'язальних правовідносинах (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).
З огляду на викладене господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Відділу освіти Мукачівської районної військової адміністрації.
З метою забезпечення єдності судової практики у питанні застосування положень Господарського процесуального кодексу України у справах за позовами прокурорів Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 по справі №912/2385/18 дійшла висновку, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. В таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо, зокрема, позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її.
Про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету (частина 2 статті 226 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).
Крім того, господарський суд звертає увагу на те, що згідно з частиною 4 статті 226 Господарського процесуального кодексу України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
Керуючись п. 5 ч. 1, ч. 2, ч. 4 ст. 226, ст.ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, -
Позовну заяву Мукачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти Мукачівської районної військової адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Квінтіс Пром 12" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення грошових коштів - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили - 30.08.2023.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено - 04.09.2023.
Суддя І.Ф. Мельниченко