621/1455/23
2/621/511/23
іменем України
29 серпня 2023 року м. Зміїв
Зміївський районний суд Харківської області у складі:
судді - Бібіка О.В.
за участю секретаря судового засідання - Сосницької К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Зміїв цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про захист прав споживача,
01.05.2023 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до АТКБ "Приватбанк" з наступними вимогами: зобов'язати АТКБ "Приватбанк" повернути незаконно утримані кошти у розмірі 6421,82 грн; припинити дію договору б/н від 28.11.2013, визнавши його недійсним, таким, що не підлягає виконанню, завдяки рішенню апеляційного суду Харківської області від 17.05.2019, згідно ст. ст. 599, ч. 1 ст. 601, ч. 2 ст. 651 ЦК України.
На обґрунтування позову зазначено, що 17.05.2019 рішенням апеляційного суду Харківської області було стягнуто заборгованість за кредитним договором № б/н від 28.11.2013 у розмірі 5014,14 грн., яка складається з 1954,89 грн - заборгованість по сплаті кредиту; 2559,25 грн - заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом; 500,00 грн - пеня; та 160,00 грни судового збору. рішення суду виконано у повному обсязі. Після відкриття зарплатної карти у жовтні 2022 року, з карти було списано 6421,82 грн, як пояснив представник банку, це нараховані відсотки за прострочені зобов'язання згідно угоди від 28.11.2013.
Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 04.05.2023 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
29.05.2023 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому зазначив, що рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 07.02.19 р. та постановою Харківського апеляційного суду від 17.05.19 р. по справі № 642/6140/17, встановлено, що анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 28.11.2013 р., підписана ОСОБА_1 , відповідно до ст. 634 ЦК України, є договором приєднання і позичальник погодився на укладення договору та з Умовами та правилами надання банківських послуг АТ КБ "ПриватБанк", які розміщені на офіційному сайті банку. При розгляді справи була досліджена надана банком анкета-заява від 28.11.2013 року, з якої вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, та інша додаткова інформація, необхідна для отримання кредитної картки. Відповідачем вказана інформація про себе заповнена особисто, також з копії анкети-заяви вбачається, що останній висловив згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки "Універсальна" та особистим підписом засвідчив, що він ознайомився і згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які були йому представлені для ознайомлення письмовому вигляді. Своїм підписом він підтвердив факт отримання повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку. Також висловив згоду з тим, що дана заява разом з пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним і банком договір. Підтвердив, що вся надана ним інформація вірна. Зобов'язався про всі зміни повідомляти банк не пізніше 15 діб з моменту їх виникнення. До матеріалів цивільної справи було долучено договір банківською обслуговування про умови кредитування з використанням кредитної карти "Універсальна", з якої чітко вбачається, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку, вказано розміри комісій та штрафів, тощо. Тобто, сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови. Рішенням суду про часткове стягнення заборгованості не припинено дію кредитного договору від 28.11.2013 і не визнало його недійсним. Дійсність і існування кредитних правовідносин сторонами не заперечується, що також встановлено вищевказаним рішенням. Усі кошти сплачені позивачем у рахунок погашення заборгованості за договором, розподілені банком відповідно до його умов. Зміївським районним судом Харківської області у рішенні від 07.02.19 р. і Харківським апеляційним судом у постанові від 17.05.19р. встановлено, що 28.11.2013 року між AT КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № б/н. Згідно умов договору, банкам відкрито кредитний картковий рахунок «Кредитка універсальна» на ім'я ОСОБА_1 , після чого йому було видано платіжну картку за типом кредитної лінії - відновлювана, зі строком дії до останньогодня дня місяця 08.2018 року та встановлено кредитний ліміт з оплатою відсотків за користування банківськими грошовими коштами по ставці 30,00%, проти чого не заперечував ОСОБА_1 . Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 07.02.19 р. позовні вимоги АК КБ «Приватбанк» задоволено частково. Суд вирішив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 28.11.2013 у розмірі 31767 грн. 09 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 966 грн. 88 коп. Постановою Харківського апеляційного суду від 17.05.2019 року стягнуто зі ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 28.11.2013 року у сумі 5014 грн. 14 коп., яка складається: 1954 грн. 89 коп. - заборгованість по сплаті кредиту, 2559 грн. 25 коп. - заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом, 500 грн. - пеня. Стягнуто суму судового збору. В іншій частині рішення Зміївського районного суду Харківської області від 07 лютого 2019 року залишено без змін. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 06.11.2019 у справі № 243/1919/17 у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України. Таким чином, з вищевказаних судових рішень вбачається, що нарахування відсотків за користування кредитом за договором № б/н від 28.11.2013 року було обумовлено договором, тобто спірні правовідносини між позивачем та відповідачем у межах даної справи носять саме договірний характер. Отже, оскільки кредитний договір б/н від 28.11.2013 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, підстави для застосування до спірних правовідносин положень частини 1 статті 1212 ЦК України відсутні. З Постанови ВС від 07.08.2019 року по справі № 500/2867/18 вбачається, що системний аналіз положень частини першої пункту першого частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Просив суд при прийнятті рішення врахувати надані пояснення.
Крім того, 31.07.2023 представником відповідача надано інформацію про нарахування відсотків з 17.05.2019 за кредитним договором № б/н від 28.11.2013, укаладеним між АТКБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 .
У судове засідання учасники справи не з'явилися. Позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, просив позовні вимоги задовольнити. Представник відповідача просив розгляд справи проводити за його відсутності на підставі наявних матеріалів.
За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому, відповідно до частини третьої названої статті Кодексу якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки у судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За положенням ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
У зв'язку з неявкою учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд розглянув цивільну справу без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши та оцінивши докази, що містяться в матеріалах справи, дійшов висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав:
Постановою Харківського апеляційного суду від 17.05.2019 рішення Зміївського районного суду Харківської області від 07 лютого 2019 року змінено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 28.11.2013 року у сумі 5014 грн. 14 коп., яка складається: 1954 грн. 89 коп. - заборгованість по сплаті кредиту, 2559 грн. 25 коп. - заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом, 500 грн. - пеня. В іншій частині рішення Зміївського районного суду Харківської області від 07 лютого 2019 року залишено без змін (а.с. 13)
З розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість за прострочені відсотки становить 2564,34 грн (а.с.29-34)
З інформації про нарахування відсотків за кредитним договором № б/н від 28.11.2013 вбачається, що загальна сума списаних коштів 4504,29 грн (а.с. 69-72)
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов'язання та початок перебігу позовної давності.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження №2 14-10цс18) зазначено, що:
«після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання»;
«встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) вказано, що:
«звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів»;
«за змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі. У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору».
У пункті 36.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) зазначено, що:
«З 13 січня 2006 року також почали діяти нові редакції:
статті 18 Закону України № 1023-XII «Про захист прав споживачів», яка визначила підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Такі умови є несправедливими тоді, якщо всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV). Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п'ята вказаної статті);
статті 19 Закону України № 1023-XII «Про захист прав споживачів» про заборону нечесної підприємницької практики - будь-якої підприємницької діяльності або бездіяльності, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції (пункт 14 статті 1 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV). Поняттям такої практики охоплюється, зокрема, будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману (пункт 2 частини другої статті 19). За змістом абзацу першого частини другої цієї статті підприємницька практика вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б. Така практика вводить в оману, зокрема, стосовно ціни або способу розрахунку ціни, потреби у послугах (пункти 3 і 4 частини другої статті 19 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV, чинній до 10 грудня 2019 року включно). Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору (абзац восьмий частини другої вказаної статті у редакції Закону № 3161-IV, чинній до 10 грудня 2019 року включно). Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними (частина шоста статті 19 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2022 року у справі № 274/6704/14 (провадження № 61-16803св21) зазначено, що «банк, уточнюючи та збільшуючи позовні вимоги у справі № 2-969/11, 09 листопада 2010 року змінив строк виконання зобов'язання за кредитним договором від 21 вересня 2006 року № 11043890000, тобто строк позовної давності почав перебіг з 10 листопада 2010 року. Отже, з 10 листопада 2010 року розпочався строк позовної давності, в межах якого банк мав право звернутися до суду за захистом своїх прав, пред'явивши як позов про стягнення заборгованості, так і позов про звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення банку з позовом, вимогою про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. […] Таким чином, з урахуванням того, що строк виконання основного зобов'язання було змінено банком 09 листопада 2010 року, а 10 листопада 2010 року почався перебіг строку позовної давності для звернення до суду, який закінчився 10 листопада 2013 року, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що звертаючись до суду із вказаним позовом у листопаді 2017 року, банк пропустив строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні пред'явлених позовних вимог. Доводи касаційної скарги про те, що переривання позовної давності за частиною другою статті 264 ЦК України пов'язано з пред'явленням позову (зверненням до суду), проте таке переривання позовної давності не припиняється фактом звернення, а продовжується протягом часу коли позов є пред'явленим, не можуть бути прийняті судом, оскільки позовна давність переривається днем пред'явлення позову до суду, а не постановленням судового рішення. При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року (справа № 914/3224/16) зроблено правовий висновок про те, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов'язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням (пункт 7.20). Установивши, що, пред'явивши в 2008 році позов про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок дострокового погашення всієї суми кредитної заборгованості банк змінив строк виконання основного зобов'язання, що є підставою для початку відліку позовної давності для пред'явлення вимоги про стягнення кредитної заборгованості, а з цим позовом банк звернувся до суду лише у грудні 2014 року, суди зробили правильний висновок про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості за платежами, нарахованими в межах строку кредитування, в зв'язку з пропуском банком позовної давності».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У зв'язку із допущеною заборгованістю зі сплати чергових платежів позивач скористався своїм правом на пред'явлення вимоги до позичальника, звернувшись з відповідним позовом про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором. Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 07.02.2019 року у справі № 642/6140/17, зміненим ухвалою Харківського апеляційного суду від 17.05.2019 року, стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 28.11.2013 року у сумі 5014 грн. 14 коп., яка складається: 1954 грн. 89 коп. - заборгованість по сплаті кредиту, 2559 грн. 25 коп. - заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом, 500 грн. - пеня. В іншій частині рішення Зміївського районного суду Харківської області від 07 лютого 2019 року залишено без змін.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак у нього в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу (основне зобов'язання), суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми (акцесорне зобов'язання (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19)).
Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 07.02.2019 свідчить про те, що термін виконання зобов'язання за кредитним договором банком було змінено і цей термін необхідно визнати таким, що настав з моменту звернення банку до суду з таким позовом, а тому право банку на отримання відсотків за кредитним договором припинилось, оскільки відсотки можуть нараховуватись виключно в межах строку дії кредитного договору. Пеня та штрафи, передбачені умовами договору, також можуть нараховуватись виключно в межах строку дії кредитного договору.
За наведеного, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 223, 247, 263-265, 272, 273, 280 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства комерційнйи банк "Приватбанк" (місце знаходження: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50) про захист прав споживача - задовольнити частково.
Зобов'язати акціонерне товариство комерційнйи банк "Приватбанк" повернути ОСОБА_1 безпідставно утримані грошові кошти у сумі 6421 (шість тисяч чотириста двадцять одну) грн 82 коп, які перерахувати на рахунок IBAN НОМЕР_2 в АТ "Сенс Банк".
В іншій частині відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту рішення. У разі подання апеляційної скарги учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Повний текст рішення складено 04.09.2023.
Суддя: