04.09.2023 Єдиний унікальний номер 205/6831/23
Провадження № 2/205/2515/23
04 вересня 2023 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді - Терещенко Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Кривозуб О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з вищевказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного договору (Заяви) № б/н від 16 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до позивача з метою отримання банківських послуг, підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в Приватбанк. Відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 35 000 гривень. Однак, у порушення вимог кредитного договору, що стосується своєчасного погашення заборгованості по кредиту та заборгованості по відсоткам за користування кредитом відповідач належним чином не виконала, в зв'язку з чим у відповідача перед АТ КБ «Приватбанк», станом на 04 січня 2023 року, виникла заборгованість у розмірі 43 871,09 грн. Оскільки по теперішній час відповідач грошові кошти не повернула, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів, в якому просив стягнути з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 16 травня 2019 року станом на 04 січня 2023 року у розмірі 43 871,09 грн., яка складається з: 35 711,73 грн. - заборгованість за тілом кредита, 8 159,36 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, а також судові витрати.
Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 06 березня 2022 року за № 1/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність судових справ саме Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області на Ленінський районний суд м. Дніпропетровська.
Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2023 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В судове засідання представник позивача не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду клопотання, у якому просив розглядати справу у його відсутності, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач у судове засідання не з'явилася з невідомих суду причин, хоча відповідно до ст. ст. 128, 130 ЦПК України про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, а також шляхом оприлюднення повідомлення про виклик до суду на офіційному веб-сайті Ленінського районного суду м.Дніпропетровська, заперечень проти позову суду не представила, а тому суд вважає за можливе розгляд справи проводити за відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів із винесенням заочного рішення.
04 вересня 2023 року ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська було вирішено питання про заочний розгляд справи.
За таких обставин, суд розглянув справу у відсутності учасників справи за правилами спрощеного позовного провадження з можливістю ухвалення заочного рішення відповідно до ст. 280 ЦПК України, оскільки відповідач належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, не з'явилася в судове засідання без повідомлення причин, відзиву не подала. При цьому, позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи, що сторони у судове засідання не з'явились, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Вивчивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Положеннями ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 16 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви № б/н від 16 травня 2019 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а. с. 21-22).
На підтвердження умов кредитування АТ КБ «Приватбанк» надало суду копію анкети-заяви відповідача ОСОБА_1 про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.20-21), Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг (а. с. 25-60), паспорт споживчого кредиту (а. с. 22-23), витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а. с. 24), виписку за договором про рух коштів (а. с. 12-17), розрахунок заборгованості (а. с . 8-11).
Також судом встановлено, що відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено поточний кредитний ліміт, який як збільшувався, так і зменшувався, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (а. с. 18).
Однак відповідач станом на час подання позовної заяви ухиляється від виконання зобов'язань і має перед АТ КБ «Приватбанк» заборгованість.
Згідно із наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 04 січня 2023 року складає у розмірі 43 871,09 грн., яка складається з: 35 711,73 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. 00,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 00,00 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 00,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 8 159,36 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 00,00 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625; 00,00 грн. - нарахована пеня; 00,00 грн. - нараховано комісії (а. с. 8-11).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, а саме: заборгованість за тілом кредиту та за простроченими відсотками.
Статтями 626, 628 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що заборгованість за тілом кредиту, яка станом на 04 січня 2023 року становить 35 711,73 грн., підлягає стягненню з відповідача.
Вирішуючи питання про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за простроченим відсотками за користування кредитом, суд дійшов таких підстав.
Згідно із абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України вимоги про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін можуть бути застосовані лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Наведений висновок у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, підтверджує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до паспорту споживчого кредиту від 16 травня 2019 року, який було підписано ОСОБА_1 , він діяв з 16 травня 2019 року по 31 травня 2019 року, де було визначено розмір відсотків за прострочене виконання зобов'язання (а. с. 22-23).
Оскільки зі спливом строку, який був зазначений в умовах, припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитним договором, а доказів додатково укладеної угоди стороною позивача суду надано не було, отже після 31 травня 2019 року позивач не має законних підстав нараховувати відсотки, передбачені договором, укладеним 16 травня 2019 року між банком та відповідачем, у зв'язку з чим у позивача не має підстав стягувати з відповідача заборгованість за простроченими відсотками після 31 травня 2019 2019 року.
Такий висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 390/1875/16-ц (провадження № 61-19255св18).
Таким чином, термін повернення відповідачем нарахованих відсотків за користування кредитом становив до 31 травня 2019 року.
Також із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість за відсотками за користування кредитом нарахована по 04 січня 2023 року включно.
Однак, за наявними матеріалами справи не можливо встановити строк дії кредитного договору, оскільки в Анкеті-заяві № б/н від 16 травня 2019 року сторонами він не був погоджений.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування відсотків, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», як невід'ємної частини спірного договору.
Оскільки умови договору приєднання розроблені банком, то вони повинні бути зрозумілими усім споживачам і доведеними до їх відома, у зв'язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови та Правила надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих Умов та Правил надання банківських послуг, з якими він ознайомлений.
У відповідності до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Як вбачається із матеріалів справи, в Анкеті-заяві позичальника № б/н від 16 травня 2019 року не зазначена відсоткова ставка несвоєчасне погашення кредиту, а також будь-яких інших угод з цього приводу між сторонами, укладено не було.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже, суд дійшов висновку, що в цьому випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин 16 травня 2019 року, до моменту звернення до суду із вказаним позовом 04 липня 2023 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», відсутність у Анкеті-заяві № б/н від 16 травня 2019 року домовленості сторін про сплату відсотків, надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вищезазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.
При цьому, згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», який міститься в матеріалах зазначено справи та не містить підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 16 травня 2019 року, шляхом підписання Анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату відсотків, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відскоками за користування кредитом у розмірі 8 159,36 грн. не підлягають задоволенню.
Разом із тим, матеріалами справи не спростовано факт отримання відповідачем від позивача кредитної картки та проведення з її застосуванням певних операцій.
Проте, у порушення умов договору та чинного законодавства, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконала та не повернула використані кредитні кошти, а доказів протилежного суду не надала.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 35 711,73 грн. підлягають задоволенню, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості за простроченими відскоками за користування кредитом у розмірі 8 159,36 грн. необхідно відмовити з підстав їх недоведеності.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 2 184,82 грн. (35 711,73 грн.*2 684 грн./43 871,09 грн.), що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 3, 11, 15, 207, 526, 549, 551, 626, 628, 633-634, 638, 1048-1050, 1054-1055, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 206, 223, 247, 259, 263-265, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за тілом кредиту у розмірі 35 711,73 грн., а також понесені та документально підтверджені судові витрати у справі у вигляді судового збору в розмірі 2 184,82 грн.
В задоволенні інших вимог позову - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Сторони:
Позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, адреса для листування: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя: Т.П. Терещенко