Справа № 234/5717/21
Провадження № 2-в/202/53/2023
ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
19 липня 2023 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі: головуючого судді - Бєльченко Л.А., за участю секретаря судового засідання Салінської А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі №234/5717/21 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «ВІОЛА+» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
12.05.2023 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Дегтярьова Є.В., про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі №234/5717/21 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «ВІОЛА+» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до якої просив відновити втрачене судове провадження в частині рішення Краматорського міського суду Донецької області від 04.02.2022 року у справі №234/5717/21 та визнання рішення таким, що набрало законної сили, для забезпечення подальшої реалізації конституційного права позивача на примусове виконання судового рішення.
З матеріалів справи вбачається, що у провадженні Краматорського міського суду Донецької області перебувала цивільна справа №234/5717/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ «Приватна фірма «ВІОЛА+» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 04.02.2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «ПРИВАТНА ФІРМА «ВИОЛА+» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково: стягнуто з ТОВ «ПРИВАТНА ФІРМА «ВИОЛА+» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 16124,59 грн. без утримання з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів; стягнуто з ТОВ «ПРИВАТНА ФІРМА «ВИОЛА+» (ЄДРПОУ 39513917) в доход держави судовий збір в сумі 908 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний Суд розпорядженням від 15.03.2022 № 8/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ Краматорського міського суду донецької області на Індустріальний районний суд м.Дніпропетровська.
У березні 2023 року представником позивача, адвоткатом Дегтярьовим Є., направлено до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська заяву про видачу виконавчого документу по справі Краматорськогот міського суду Донецької області №234/5717/21.
Згідно відповіді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 24.03.2023 року, в котрій зазначено, що надіслати виконавчий документ по цивільній справі №234/5717/21 Краматорського міського суду Донецької області позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Приватна фірма «ВІОЛА+» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не надається можливим, оскальки матеріали вказаної судової справи не надходили до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська та у суду відсутні повноваження на внесення будь-яких змін до бази даних іншого суду. Незаконне втручання у роботу АСДС іншого суду тягне за собою кримінальну відповідальність згідно діючого законодавства. На підставі чого суд відмовив ОСОБА_1 у видачі виконавчого документу по справі Краматорського міського суду Донецької області №234/5717/21.
Наведене зумовило представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Дегтярьова Є.В., звернутися до Індустріального районного суду із заявою про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі №234/5717/21 в частині рішення Краматорського міського суду Донецької області від 04.02.2022 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2023 року головуючим суддею у справі про відновлення втраченого судового провадження по цивільній справі №234/5717/21 визначено суддю Бєльченко Л.А.
Ухвалою судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16.05.2023 року заяву ОСОБА_1 про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі №234/5717/21 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Приватна фірма «ВІОЛА+» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишено без руху (а.с. 15).
16.06.2023 року від представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Дегтярьова Є.В., на виконання вищевказаної ухвали судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16.05.2023 року надійшли документи.
Ухвалою судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20.06.2023 року відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі №234/5717/21 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Приватна фірма «ВІОЛА+» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та призначеного до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Представник позивача, позивач та відповідач у судове засідання не з'явилися, повідомлялися про розгляд справи належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд доходить наступного.
Згідно ст. 488 ЦПК України відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або провадження у якій закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ст. 489 ЦПК України втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою учасника справи або за ініціативою суду.
Відповідно до вимог ст. 493 ЦПК України при розгляді заяви про відновлення втраченого судового провадження суд бере до уваги: 1) частину справи, яка збереглася (окремі томи, жетони, матеріали з архіву суду тощо); 2) документи, надіслані (видані) судом учасникам судового процесу та іншим особам до втрати справи, копії таких документів; 3) матеріали виконавчого провадження, якщо воно здійснювалося за результатами розгляду справи; 4) будь-які інші документи і матеріали, подані учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для відновлення справи; 5) відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень; 6) дані, що містяться в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі; 7) будь-які інші відомості, документи тощо, отримані у законний спосіб з інших офіційних джерел.
Суд може допитати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій, учасників справи (їх представників), а в необхідних випадках - осіб, які входили до складу суду, що розглядав справу, з якої втрачено провадження, а також осіб, які виконували судове рішення, та вчиняти інші процесуальні дії, передбачені цим Кодексом, з метою відновлення втраченого судового провадження.
Частиною 1 ст. 494 ЦПК України визначено, що на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення втраченого судового провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити.
Розпорядженням голови Верховного Суду від 29.04.2022 року №26/0/9-22«Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (Новогродівський міський суд Донецької області)» територіальна підсудність справ Новогродівського міського суду Донецької області визначена Індустріальному районному суду м.Дніпропетровська.
В ході розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження встановлено, що рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 04.02.2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «ПРИВАТНА ФІРМА «ВИОЛА+» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково: стягнуто з ТОВ «ПРИВАТНА ФІРМА «ВИОЛА+» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 16124,59 грн. без утримання з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів; стягнуто з ТОВ «ПРИВАТНА ФІРМА «ВИОЛА+» (ЄДРПОУ 39513917) в доход держави судовий збір в сумі 908 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний Суд розпорядженням від 15.03.2022 № 8/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ на Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська.
Єдиний державний реєстр судових рішень містить рішення Краматорського міського суду Донецької області від 04.02.2022 року по справі №234/5717/21, провадження № 2/234/86/22 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ПРИВАТНА ФІРМА «ВИОЛА+» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Процедуру формування та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень визначає Порядок ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 року № 740 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2009 року № 1007) (далі - Порядок).
Згідно з абз. 4 п. 3 Порядку електронна копія судового рішення - складений в суді у вигляді електронних даних ідентичний судовому рішенню за документарною інформацією та реквізитами електронний документ, засвідчений електронним цифровим підписом особи, що підписала зазначене рішення, який може бути перетворений електронними засобами у візуальну форму.
З метою відновлення втраченого судового провадження у вищезазначеній цивільній справі судом було використано дані, що містяться у використовуваній у судовій системі комп'ютерній програмі «Д-3», а також відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень.
Так, у використовуваній у судовій системі комп'ютерній програмі «Д-3», та у Єдиному державному реєстрі судових рішень, наявне рішення Краматорського міського суду Донецької області від 04.02.2022 року по справі №234/5717/21, провадження № 2/234/86/22 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ПРИВАТНА ФІРМА «ВИОЛА+» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
На підставі зібраних і перевірених матеріалів, суд вважає встановленим зміст рішення Краматорського міського суду Донецької області від 04.02.2022 року по справі №234/5717/21, провадження № 2/234/86/22 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ПРИВАТНА ФІРМА «ВИОЛА+» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За таких обставин, суд, з метою захисту прав позивача ОСОБА_1 на обов'язковість виконання судового рішення, вважає можливим відновити втрачене судове провадження, а саме, в частині відновлення рішення Краматорського міського суду Донецької області від 04.02.2022 року по справі №234/5717/21, провадження № 2/234/86/22 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ПРИВАТНА ФІРМА «ВИОЛА+» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки зібрані і перевірені матеріали, на думку суду, є належними та достатніми доказами.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 488, 489, 493, 494 ЦПК України, суд,-
Відновити втрачене судове провадження у цивільній справі №234/5717/21 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРИВАТНА ФІРМА «ВИОЛА+» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в частині відновлення змісту рішення Краматорського міського суду Донецької області від 04.02.2022 року:
Справа № 234/5717/21
Провадження № 2/234/86/22
04 лютого 2022 року м. Краматорськ
Краматорський міський суд Донецької області в складі головуючого судді Лебединець Г.С., секретар судового засідання Давіденко А.В., за участю представника позивача адвоката Дегтярьова Є.В., представника відповідача ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРИВАТНА ФІРМА «ВИОЛА+» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
Позивач ОСОБА_1 05.05.2021 року звернулась в суд з даним позовом, який мотивувала наступним.
Так, 01.06.2018 року її було призначено на посаду бухгалтера ТОВ «ПРИВАТНА ФІРМА «ВИОЛА+», про що є запис в трудовій книжці наказ № 76 від 01.06.2018 року. Наказом від 31.01.2019р. № 15 її звільнено з посади за власним бажанням у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення дитиною 14-річного віку за ст.38 КЗпП. За час її роботи на підприємстві, а саме 01.06.2018р. наказом № 2-В, її (позивача ОСОБА_1 ) призначено з 01.06.2018 року відповідальною за ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних на підприємстві, затверджено інструкцію відповідального за ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних на підприємстві, згідно п.11 Постанови КМУ, встановлено доплату в розмірі до 50%. Вказані обов'язки вона фактично виконувала починаючи з дня призначення до дня звільнення з підприємстві включно. Однак, вказана доплата їй не проводилась та заборгованість з її виплати становить 16124,59 грн. Враховуючи, що власник повністю не розрахувався із нею при звільненні, тримісячний строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку не пропущений. При розрахунку суми середнього заробітку за час затримки кінцевого розрахунку при звільненні, нею визначено кількість робочих днів з лютого 2019 року (дата звільнення) по квітень 2021 року, що складає 563 дні. Виходячи з індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5), її середньоденна заробітна плата за два останніх відпрацьованих перед звільненням місяців (листопад, грудень 2018 року) складає 183,07 грн без утримання податків і зборів. Сума середнього заробітку, що підлягає стягненню становить 103068,37 грн. Просить стягнути з відповідача на її користь заборгованість із заробітної плати в сумі 16124,59 грн., середній заробіток 103068,37 грн.
В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги та просила задовольнити позов в повному обсязі з підстав в ньому зазначених. Додатково показала, що про те, що з нею не проведений остаточний розрахунок, а саме, що не виплачена доплата за ведення військового обліку, вона дізналася в січні 2019 року, коли отримала грошові кошти від відповідача в рахунок виплати зарплати. Обов'язки щодо ведення військового обліку на підприємстві відповідача вона виконувала до дня звільнення з підприємства, а саме: заповнювала картки, готувала звіти, відвозила документи до військомату. Доган за неналежне ведення обліку вона не мала. З наказом про увільнення її від виконання обов'язків з військового обліку її ніхто не ознайомлював.
В судовому засіданні представник позивача адвокат Дегтярьов Є.В. позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві, та просив задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача позов не визнала, просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Підтримала доводи, викладені у відзиві на позов та додаткових письмових поясненнях. Показала, що твердження позивача про виконання обов'язків з ведення військового обліку до дня звільнення не відповідає дійсності, оскільки через кілька днів після винесення наказу від 01.06.2018 року було з'ясовано, що фактично свої обов'язки позивач виконувати не може через незнання відповідного законодавства та не бажання вивчати цю ділянку роботи. Наказом № 3-В від 07.06.2018 року було скасовано наказ № 2-В від 01.06.2018 року. З наказом про скасування позивача було ознайомлено, але від підпису вона відмовилась, причини відмови не пояснила. За твердженням представника відповідача, позивач неправомірно вимагає здійснити доплату оскільки фактично вона роботу не виконувала, в обов'язки не вникала. З позивачем був проведений остаточний розрахунок 31.01.2019 року та їй були виплачені компенсація за невикористану щорічну відпустку та заробітна плата за фактично відпрацьований час. Таким чином позивачем пропущений строк на звернення до суду із позовом про стягнення середнього заробітку визначений ч.1 ст.233 КЗпП.
Свідок ОСОБА_3 , як апрацює головним бухгалтером ТОВ «ПФ «ВИОЛА+» показала, що військовий облік на товаристві вела ОСОБА_4 . Іншим співробітникам, зокрема позивача ОСОБА_1 , могли доручатися окремі функції на цій ділянці роботи, такі як листування з військоматами. Так, 01.06.2018 року відповідальною за ведення військового обліку було призначено позивача по справі. Однак, вже 07.06.2018 року даний наказ був скасований, оскільки було встановлено, що ОСОБА_1 військовим обліком не займається. Обставини ознайомлення позивача ОСОБА_1 з наказом від 07.06.2018 року вона не пам'ятає. Додатково пояснила, що ОСОБА_1 після 07.06.2018 року була зазначена у деяких документах товариства як відповідальна особа за ведення військового обліку, оскільки до військоматів не направляли відомості про іншу відповідальну особу за цю ділянку роботи.
Свідок ОСОБА_4 , як апрацює бухгалтером ТОВ «ПФ «ВИОЛА+» показала, що саме на неї був покладений обов'язок з ведення військового обліку на товаристві. ОСОБА_1 , після призначення її відповідальною за цю ділянку роботи, ці обов'язки не виконувала. Обставин оголошення ОСОБА_1 наказу від 07.06.2018 року вона не пам'ятає.
Вислухав пояснення сторін, свідків, дослідив та всебічно проаналізував обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
На підставі наказу № 76 від 01.06.2018 року ОСОБА_1 призначено на посаду бухгалтера ТОВ «ПРИВАТНА ФІРМА «ВИОЛА+».
Наказом від 31.01.2019р. № 15 її звільнено з посади за власним бажанням у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення дитиною 14-річного віку за ст.38 КЗпП.
Згідно наказу ТОВ «Приватна фірма «Виола+» від 01.06.2018 року № 2-В, ОСОБА_1 призначено з 01.06.2018 року відповідальною за ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних на підприємстві. Встановлена доплата у розмірі до 50%.
Наказом ТОВ «ПФ «ВИОЛА+» від 07.06.2018 року № 3-В, у зв'язку із неможливістю виконання обов'язків відповідального за ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних скасований наказ № 2-В від 01.06.2018 року про призначення ОСОБА_1 відповідальною за ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних на підприємстві. У зв'язку із чим, вважати дійсним наказ 1-В від 09.0.2018 року про призначення ОСОБА_4 відповідальною за ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних на підприємстві з 09.01.2018 року.
Перелік обов'язків роботодавця вказано в Законі України «Про військовий обов'язок і військову службу'та деталізовано в п. 37 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 921. Відповідно до вказаних нормативно-правових актів на роботодавця покладається виконання таких заходів: забезпечувати виконання військового обов'язку громадянами України; вести персональний облік призовників і військовозобов'язаних; забезпечувати своєчасне прибуття громадян до призовних дільниць на вимогу Територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки; повідомляти у 7-денний строк ТЦК та СП про прийняття на роботу та звільнення з роботи призовників і військовозобов'язаних; перевіряти у громадян під час прийняття на роботу наявність військово-облікових документів (у військовозобов'язаних військових квитків або тимчасових посвідчень, а у призовників - посвідчень про приписку до призовних дільниць); повідомляти на вимогу ТЦК та СП військовозобов'язаних та призовників про їх виклик до ТЦК та СП і забезпечувати їх своєчасне прибуття за цим викликом; складати і не пізніше 1 грудня поточного року подавати до ТЦК та СП списки громадян, які підлягають приписці до призовних дільниць; забезпечувати повноту, достовірність та якість обліку всіх військовозобов'язаних і призовників; підтримувати постійну взаємодію з відповідними ТЦК та СП; організовувати періодичне звіряння особових карток, списків військовозобов'язаних, списків призовників із записами у військових квитках та посвідченнях про приписку до призовних дільниць; вносити у 5-денний термін до особових карток працівників зміни, які стосуються сімейного стану, місця проживання, освіти, місця роботи і посади військовозобов'язаних та призовників; приймати під підпис від військовозобов'язаних і призовників їх військово-облікові документи для подання у військові ТЦК та СП; своєчасно оформлювати бронювання військовозобов'язаних за підприємствами, установами і організаціями на період мобілізації та на воєнний час; проводити роз'яснювальну роботу; повідомляти про військовозобов'язаних та призовників, які порушили вимоги законодавства про військовий обов'язок і військову службу; вести журнал перевірок стану обліку військовозобов'язаних і призовників.
Міністерство соціальної політики України листом від 09.02.2018 №227/0/101-18/281 надало роз'яснення щодо встановлення доплати за ведення військового обліку. Тож, якщо на посадову особу кадрового підрозділу або служби управління персоналом покладаються додаткові обов'язки з ведення військового обліку, які не передбачено посадовою інструкцією, то за їх виконання встановлюється відповідна доплата. Зазначене відповідає функціональному призначенню доплат і надбавок, що є елементами тарифної системи, за допомогою яких компенсують відхилення від умов роботи, що визнаються нормальними й безпосередньо не враховуються в тарифних ставках і посадових окладах.
Згідно листа Мінсоцполітики України «Про доплату за ведення військового обліку» від 12.09.2013 року№ 1033/13/84-13, конкретний розмір доплати до посадового окладу працівника, на якого покладено ці обов'язки визначається керівником в залежності від фактичної чисельності військовозобов'язаних і призовників у межах затвердженого фонду оплати праці. Виплата цієї доплати не пов'язана із виплатою надбавок, доплат, передбачених постановою КМУ від 09.03.2006 року № 268.
Судом встановлено, що 01.06.2018р. наказом № 2-В позивача ОСОБА_1 призначено з 01.06.2018 року відповідальною за ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних на підприємстві, затверджено інструкцію відповідального за ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних на підприємстві, згідно п.11 Постанови КМУ, встановлено доплату в розмірі до 50%.
Матеріалами цивільної справи підтверджуються доводи позивача щодо виконання нею обов'язків з ведення військового обліку під час роботи у відповідача. Даний факт підтверджується наданими за ухвалою суду військоматами Донецької області: журалом перевірок стану військового обліку № 01-6, том 1 з підписом відповідального працівника ОСОБА_1 від 12.09.2018 року та від 03.10.2018 року; лист ТОВ «ПФ «ВИОЛА+» № 2 від 03.01.2019 року військовому комісару ІНФОРМАЦІЯ_1 про направлення повідомлень про зміну облікових даних із зазначенням виконавця - ОСОБА_1 , лист ТОВ «ПФ «ВИОЛА+» № 227 від 01.11.2018 року військовому комісару ІНФОРМАЦІЯ_2 про направлення повідомлень про зміну облікових даних із зазначенням виконавця - ОСОБА_1 , лист ТОВ «ПФ «ВИОЛА+» № 3 від 03.01.2019 року військовому комісару ІНФОРМАЦІЯ_3 про направлення повідомлень про зміну облікових даних із зазначенням виконавця - ОСОБА_1 .
Разом із тим досліджуючи наказ № 3-В від 07.06.2018 року про скасування наказу про призначення відповідального за ведення військового обліку на підприємстві, судом встановлено, що відповідач не ознайомив належним чином позивача з даним наказом, про що свідчить відсутність особистого підпису про ознайомлення позивача на наказі.
Свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначили в судовому засіданні, що не пам'ятають обставин ознайомлення позивача з даним наказом. Вказане ставить під сумнів доводи представника відповідача щодо обізнаності позивача із змістом наказу.
На противагу зазначеному вбачається, що на Наказі №2-В від 01.06.2018 року щодо призначення відповідального за ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних наявний підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з наказом.
Вказане на переконання суду свідчить що ОСОБА_1 була допущена до виконання трудових обов'язків з ведення військового обліку на підприємстві відповідача вже після винесення наказу від 07.06.2018 року про скасування наказу про призначення ОСОБА_1 відповідальною за ведення війського обліку на підприємстві, виконувала роботу, пов'язану з веденням військового обліку.
Згідно ч. 1 ст. 21, ст. 22 закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці, а суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, що також передбачено Колективним договором між трудовим колективом та адміністрацією відповідача.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
При звільненні з підприємства позивачу не була виплачена доплата за ведення військового обліку. Вказана обставина визнана відповідачем.
Оцінюючи наведені обставини, встановлені судом, та надані на їх підтвердження докази; аналізуючи правові норми, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що позивач мала право на виплату доплати за ведення військового обліку, яка їй виплачена не була.
Не виплачуючи позивачу вказану суму доплати, відповідачем порушено її право на своєчасне одержання винагороди за працю, гарантоване Конституцією України (ст.43), Законом України «Про оплату праці» та обмеживши право на використання її власності для задоволення життєвих потреб.
В рішеннях Європейського Суду з прав людини по численних заявах до суду громадян України зазначається, що невиплата заробітної плати, інших належних працівникові сум є втручанням у право заявника на мирне володіння майном у сенсі першого речення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994-535). Європейський Суд з прав людини також звертає увагу на те, що відсутність достатніх коштів у підприємства-боржника не може бути виправданням тривалого невиконання судових рішень. Тобто, має місце порушення Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Відповідно порушене право позивача підлягає захисту.
Таким чином, підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення невиплаченої їй доплати за ведення військового обліку за період з червня 2018 року по січень 2019 року включно. При цьому суд погоджується з розрахунком, який був проведений позивачем, оскільки він здійснений з дотриманням вимог діючого законодавства, у зв'язку із чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню доплата за ведення військового обліку в сумі 16124,59 грн.
В частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.
Так,статтею 117 КЗпП Українипередбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбаченастаттею 117 КЗпП України відповідальність.
За змістом ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідач не визнає заявлених до нього позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та просить відмовити у задоволенні таких вимог посилаючись на пропущення позивачем строку звернення до суду із відповідними позовними вимогами, що передбачені ст. 233 КЗпП України, отже відповідач просить суд застосувати до вказаних позовних вимог наслідки спливу строку позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст.267 ЦК України).
Матеріали справи свідчать, що у запереченнях на позовну заяву представником відповідача було заявлено суду про застосування строків позовної давності, передбачених КЗпП України.
Відповідно до роз'яснень абз. 1 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06 листопада 1992 року, встановлені ст.ст. 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що позивачу 31.01.2019 року стало відомо про порушення її прав та невиплату відповідачем доплати за ведення військового обліку.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За правилами ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Рішенням від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 Конституційного Суду України у справі № 1-5/2012 було визначено, що положення ч. 1ст. 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки(ст. 257 ЦК України).
Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
В аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався (Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 1-5/2012).
Як встановленов судовомузасіданні прощо незаперечували історони відповідачембуло здійснено виплату заробітну плату 31.01.2019 року, а з позовом позивач звернулася 05.05.2021 року, тобто поза межами строку позовної давності.
Таким чином, судом приймається заява представника відповідача про застосування строку позовної давності, та суд приходить до висновку, що позивачем порушений строк позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Відповідно до ч.1ст.141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. (ч.6ст.141 ЦПК України)
Оскільки позивач була звільнена від сплати судового збору за позовними вимогами про стягнення зарплати він підлягає стягненню з відповідача в доход держави в розмірі 908 грн.
Понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору за позовними вимогами про стягнення середнього заробітку в сумі не підлягають вішкодуванню у зв'язку з відмовою у задоволенні позову в цій частині.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.2,12,13,17,19,23,76-81,83,89,113,141,178,191,209,223,235,258-259,263-265,280- 289,352,354- 355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРИВАТНА ФІРМА «ВИОЛА+» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРИВАТНА ФІРМА «ВИОЛА+» (ЄДРПОУ 39513917) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість із заробітної плати в розмірі 16124,59 грн. без утримання з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРИВАТНА ФІРМА «ВИОЛА+» (ЄДРПОУ 39513917) в доход держави судовий збір в сумі 908 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Донецького апеляційного суду.
Повний текст рішення складений 10.02.2022 року.
Суддя Краматорського
міського суду Г. С. Лебединець
В іншій частині вимог відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її проголошення.
У разі якщо ухвалу постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня отримання копії ухвали суду.
Суддя Л.А. Бєльченко