Справа № 175/499/23
Провадження № 2/175/91/23
Іменем України
17 серпня 2023 року смт.Слобожанське
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Бойко О.М.
при секретареві судового засідання Бабко-Малої В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -
В лютому 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів аліменти щомісячно на утримання малолітньої дитини: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача.
В позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що 17 липня 2019 року між ОСОБА_4 (надалі-Позивач) та ОСОБА_2 (надалі-Відповідач), був укладений шлюб, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Дніпровському, Солонянському районах Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про що було складено відповідний актовий запис №87.
Від відносин з ОСОБА_2 у позивача народилася донька: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Відповідач записаний батьком дитини, що підтверджується Свідоцтвом про народження, виданим виконавчим комітетом Балівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про що було складено відповідний актовий запис №05.
Подружнє життя у них не склалося з різного роду причин, розходження поглядів на сімейні відносини, сімейні права та обов?язки, наразі однією сім?єю вони не проживають. ОСОБА_1 проживає разом з дитиною окремо від батька дитини, що було встановлено судом. 29 серпня 2022 року Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області по справі № 175/390/22-ц шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , було розірвано.
Батько дитини не надає матеріальну допомогу на утримання дитини. Наразі ОСОБА_6 з дитиною проживають та зареєстровані в будинку її батьків, розташованому адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Довідкою про склад сім?ї № 273, 25.10.2022 р.
Донька фактично знаходиться на вихованні та утриманні матері. На сьогоднішній день ОСОБА_1 знаходиться у скрутному матеріальному стані і не здатна самотужки в повній мірі забезпечити дитину всім необхідним. На даний момент вона не працює, адже перебуває в декретній відпустці по догляду за дитиною. Також на утриманні перебуває ще малолітній син - ОСОБА_7 . Коштів не вистачає навіть на вкрай необхідні речі, тому вона дуже потребує матеріальної допомоги зі сторони ОСОБА_2 у частині утримання їхньої малолітньої дитини.
Угоди про добровільну сплату аліментів між Сторонами не досягнуто, тому Позивачка вимушена звернутися до суду.
Позивач зазначає, що ОСОБА_2 , наразі не працює, але є особою працездатного віку (46 років), не є інвалідом, а також він не має захворювань та вад, які б могли бути на заваді працевлаштування та отримання доходу. Вищезазначені обставини свідчать про наявну в нього можливість виплачувати аліменти, щоб допомагати в утриманні доньки.
Також позивачу відомо, що з ОСОБА_2 стягнень по виконавчим документам не проводиться.
Виховання дитини - це складний безперервний процес, який потребує від батьків багато часу та уваги. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність виховання, навчання і розвиток дитини.
Відповідно до ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XІІ і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумової духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Ухилення батька від своїх обов'язків щодо утримання дітей до досягнення ними повноліття є безпідставним і таким, що порушує інтереси дітей, оскільки відповідно до ст. 51 Конституції України та ст. 180 Сімейного кодексу України, - батьки зобов?язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідач надав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що позовні вимоги позивача про стягнення на її користь у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) на одну дитину, але не менше 50% та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно є безпідставними та необґрунтованими.
У відповідача є підстави щодо сумніву його батьківства по відношенню до дитини - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у зв'язку з чим він подав клопотання про проведення експертизи на батьківство, але після свого повернення в Україну, яку він залишив через збройну агресію російської федерації.
На думку відповідача Факти викладені в позовній заяві, не відповідають фактичним обставинам справи: в свідоцтві про народження дитини стоїть дата ІНФОРМАЦІЯ_3 , а шлюб сторін було зареєстровано 17 липня 2019 року, отже народження дитини було не в шлюбі, а раніше; позивач не давала відповідачеві бачитися з дитиною, що задавало ускладнень турбуватися про неї в повній мірі. Відповідач перераховував Позивачу кошти на утримання дитини. Копії квитанцій про переказ коштів Позивачу додано до відзиву на позовну заяву. Відповідач зазначає, що у позивача є дитина (син) від першого шлюбу та вона отримує щомісяця аліменти від батька сина, який також надає допомогу на його утримання та виховання. До від?їзду відповідача з України у процесі розлучення сторони обговорювали питання добровільної сплати аліментів. На запит відповідача чи буде позивач подавати позов про стягнення аліментів, позивач запевнила що не буде цього робити, відповівши, що це не дитина відповідача.
Про намір позивача отримувати аліменти з відповідача, ОСОБА_2 дізнався з позову.
Обґрунтовуючи заперечення на позов, відповідач зазначає, що він є батьком, який самостійно виховує сина від свого першого шлюбу - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживає із ним, бо його мати позбавлена батьківських прав. Відповідач зазначає, що не отримує жодних виплат чи аліментів на утримання сина. Уклавши шлюб з Позивачем він сподівався знову знайти сім?ю, а для сина матір, в якій потребувала дитини. Але позивач не прийняла його сина, не бажала жити з ним разом, ставилася до нього дуже погано та налаштовувала свого сина від попереднього шлюбу недоброзичливо до сина відповідача, влаштовувала скандали коли відповідач бачився зі своїм сином.
Автор відзиву зазначає, що Позивач пропонувала відповідачу всиновити його сина тільки щоб досягти статусу багатодітної сім?ї та отримувати виплати за це, але відповідач на це не погодився, бо спочатку треба стати Йому матір?ю за бажанням, а не за гроші.
Згодом відповідач дізнався, що позивач має стосунки з іншим чоловіком, з яким вона була знайома ще до шлюбу з відповідачем. Спочатку позивач скривала свої стосунки, а потім робила це відкрито, не соромилася приводити у будинок іншого чоловіка у відсутність відповідача, розпивала з ним спиртні напої при дітях, возила в автомобілі малу дитину на свої побачення, а потім ще в соціальних мережах виставляла компрометуючи фото. Відповідач намагався врятувати сім?ю, пробачив її зраду, але вона навіть не відчувала своєї провини, продовжувала руйнувати стосунки і зраджувати. Шлюб було розірвано за рішенням позивача.
Перебуваючи у процесі розірвання шлюбу з позивачем, враховуючи обставини за яких це сталося, відповідач наполягав на експертизі на батьківство, але позивач не давала згоди її зробити та всіляко перешкоджала цьому.
Відповідач зазначає, що через сформовані обставини та воєнний стан він був вимушений вивезти з країни своїх сина та свою матір ОСОБА_9 , яка є непрацездатною і знаходиться на пенсії розмір якої є мінімальний.
Коли позивачка дізналася, що відповідач виїхав з країни, вона подала позов про стягнення аліментів, знаючи, що відповідач не зможе бути присутнім на судді, привести належні докази щодо батьківства.
Відповідач є годувальником для сина та матері, офіційного працевлаштування не має, а зараз знаходиться в статусі біженця.
Обґрунтовуючи заперечення проти позову відповідачем було подане клопотання про призначення по справі судової імунологічної експертизи для визначення батьківства.
Проте, оскільки ОСОБА_2 , на час розгляду справи судом, знаходиться за кордоном та не може надати біологічні зразки для проведення такої експертизи, відповідач просив відкласти розгляд справи до закінчення воєнного стану в Україні.
Розгляд справи проведено без участі сторін з врахуванням наданих письмових доказів сторонами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, надавши оцінку запереченням вказаним у відзиві, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
17 липня 2019 року між позивачкою та відповідачем було укладено шлюб, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Дніпровському, Солонянському районах Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про що було складено відповідний актовий запис №87.
У позивача від відносин з ОСОБА_2 народилася донька: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Відповідач записаний батьком дитини, що підтверджується Свідоцтвом про народження, виданим виконавчим комітетом Балівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про що було складено відповідний актовий запис №05.
29 серпня 2022 року Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області по справі № 175/390/22 шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , було розірвано.
Суд враховує, що на утриманні відповідача є син від першого шлюбу, мати якої, позбавлена батьківських прав.
Крім того, суд враховує, що на утриманні відповідача також знаходиться його мати, яка є непрацездатною та отримує мінімальну пенсію.
Щодо заперечень відповідача про оспорювання батьківства щодо дитини, суд враховує наступне.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує позовні вимоги та приводить припущення, щодо сумніву його батьківства над ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Аргументуючи це тим, що донька народилась до шлюбу із позивачем. Також відповідач припускається, що він не є батьком дитини, оскільки позивач зраджувала відповідачеві.
Проте, суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст. 135 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини. А тому в суду є підстави вважати, що Відповідач за місяць до укладення шлюбу за заявою підтвердив походження дитини від себе.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Відповідно до статті 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.
У контексті доводів відповідача щодо відсутності належних доказів для визнання його батьківства суд зазначає, що СК України не визначає будь-яких особливостей предмету доказування у цій категорії справ.
Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
Указане відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц, провадження № 61-6030св18.
Висновок експертизи з питання походження дитини є одним із основних доказів, який має бути оцінений судом у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 444/526/18, провадження № 61-7126св22, від 08 березня 2023 року у справі № 205/5698/21, провадження № 61-564св23.
У постанові Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 (провадження № 61-18333св19) зазначено, що «висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства».
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
У відзиві на позовну заяву Відповідач посилається на необхідності проведення судової експертизи, для встановлення його батьківства. Проте відповідач жодним чином не посприяв суду у призначенні та проведенні вказаної експертизи.
Клопотання ОСОБА_2 про призначення по справі судової імунологічної експертизи, суд залишає без розгляду. Оскільки ОСОБА_2 , на час розгляду справи судом, знаходиться за кордоном та не може надати біологічні зразки для проведення такої експертизи, тобто сприяти суду у проведенні експертизи.
Належних, допустимих і достатніх доказів на спростовування генетичної спорідненості між ОСОБА_2 як батьком та ОСОБА_3 як дитиною, відповідачем не надано.
При цьому висновки суду ґрунтуються на сукупності доказів в їх взаємозв'язку, а не лише на електронних доказах, тому в цій частині доводи наведенні у відзиві на позов - безпідставні.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно з частинами першою-третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов?язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій та(або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу ї матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Суд дослідивши всі обставини справи зазначає, що суду не були поданні достатні докази оспорюваності батьківства відповідача ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_3 .
Згідно з ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
За змістом статті 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.
Згідно положень ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров?я та матеріальне становище дитини, стан здоров?я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів виплати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно зі ст. 183 СК України частина заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватись як аліменти на дитину, визначається судом.
Пленум Верховного Суду України в п. 17 своєї Постанови від 15.05.2006 року №3 роз'яснив судам, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.
Згідно з п. 1 ст. 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 р., ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. № 789 - ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Стаття 27 Конвенції «Про права дитини», дає кожній дитині право на рівень життя, необхідній для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціально розвитку. Батьки або інші особи які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Суд визначає розмір аліментів в кожному конкретному випадку, виходячи з фактичних обставин справи.
Згідно з ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Щодо часу, з якого присуджуються аліменти на дитину, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. Якщо позивач вживав заходів щодо одержання аліментів від відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення відповідача від їх сплати, суд, залежно від обставин справи, може постановити рішення про стягнення аліментів за минулий час, але не більш як за один рік.
Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову у повному обсязі та стягненні аліментів з відповідача починаючи стягнення від дня пред'явлення позову, тобто з 03.02.2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Одночасно, сторонам роз'яснюється, що розмір аліментів може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України, що відповідає положенням ст. 192 СК України.
Згідно з ст. 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь держави судовий збір, від сплати якого позивачка була звільнена відповідно положень п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76, 81, 82, 259, 263, 264, 265, 430 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_2 аліменти щомісячно на утримання малолітньої дитини: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 03.02.2023 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_7 включно.
Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М.Бойко