СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 2-о/759/858/23
ун. № 759/10704/23
04 вересня 2023 року м. Київ
Суддя Святошинського районного суду м. Києва Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Радзівіл А.Б., представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Харченко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Київська міська рада, Дванадцята Київська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини з особою, яка померла, -
У червні 2023 року до Святошинського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини з особою, яка померла. Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 в 2002 році познайомилась з ОСОБА_2 , з цього часу вони підтримували фактичні шлюбні відносини, а з 2011 року заявниця постійно проживала з ОСОБА_2 до дня його смерті в квартирі АДРЕСА_1 . Зазначена квартира належала спадкодавцю ( ОСОБА_2 ) на підставі Свідоцтва про право власності на житло.
ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавець помер, після чого відкрилась спадщина у вигляді спірної квартири. За заявою заявниці в Дванадцятій Київській державній нотаріальній конторі після смерті спадкодавця було заведено спадкову справу №888/2022. 31.05.2023 року заявниця звернулась до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про право на спадщину за законом після смерті спадкодавця, на що в той же день отримала відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку із відсутністю підтвердження факту проживання однією сім'єю.
ОСОБА_1 вказує, що проживала із спадкодавцем однією сім'єю більше п'яти років до часу відкриття спадщини, вона бажає, але не може отримати спадщину після смерті ОСОБА_2 як спадкоємець четвертої черги, у зв'язку із чим вимушена звернутись до суду. Заявниця є єдиною особою, яка має право на спадщину за законом чи заповітом після смерті спадкодавця, оскільки відсутні будь-які інші спадкоємці, а заповіт спадкодавцем не складався. Також вказала, що спадкодавець в офіційному шлюбі не перебував; дітей, братів, сестер, тіток чи дядьків не мав, а його баба та дід, як з боку матері, так і з боку батька давно померли.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 15 червня 2023 року заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі у порядку окремого провадження.
04.07.2023 року від заінтересованої особи Київської міської ради надійшов відзив, в якому представник заінтересованої заяви вказав, що Київська міська рада заперечує проти задоволення заяви, оскільки у заявника права на спадкування не має, а у випадку встановлення даного факту Київська міська рада, після спливу встановленого законом строку, буде позбавлена права на визнання спадщини відумерлою. Також зазначили, що заявник претендує на майно померлого ОСОБА_2 , який при житті не виявив бажання та не склав заповіт на ОСОБА_1 . Оскільки право на спадкування може оспорюватись Київською міською радою, вбачається, що при розгляді справи в порядку окремого провадження виникає спір про право цивільне - визнання права власності в порядку спадкування через встановлення факту проживання однією сім'єю. З огляду на викладене, просили суд залишити заяву ОСОБА_1 без розгляду.
Представник заявника у судовому засідання заяву підтримав з підстав, що наведені у ній.
Представник заінтересованої особи Київської міської ради та Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомляли.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини - в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Зважаючи на розумні строки розгляду справи, суд прийняв рішення про розгляд заяви у відсутності осіб, що не з'явились.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України встановлено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів наведений у частині другій статті 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Заявниця звернулась до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини з особою, яка померла. Свої вимоги мотивувала, зокрема тим, що вона є єдиною спадкоємицею майна спадкодавця, що виключає наявність спору про право цивільне.
На підтвердження факту проживання із ОСОБА_2 ОСОБА_1 до заяви додала, зокрема:
- копії привітальних листівок, що адресовані їй та ОСОБА_2 (а.с. 22-23);
- копії фотографій (а.с. 24-33);
- копії квитанцій (а.с. 34-37);
- копії квитанцій про оплату житлово-комунальних та інших послуг (а.с. 41-57);
- акт №14 про фактичне проживання особи від 23.01.2023 року Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» Житлово-експлуатаційна дільниця №2, з якої вбачається, що мешканці будинку АДРЕСА_2 своїми підписами підтвердили те, що ОСОБА_1 проживає за даною адресою без реєстрації з 2011 року (а.с. 58).
Також судом встановлено, що ОСОБА_1 уклала договір-замовлення №13.9986П на організацію та проведення поховання від 03.09.2022 та акт №123/22 приймання-передачі наданих послуг від 20.08.2022 року, з яких вбачається, що ОСОБА_1 займалась організацією та проведенням поховання ОСОБА_2 . Про даний факт також свідчить довідка про поховання померлого громадянина на кладовищі м. Києва від 03 вересня 2022 року (а.с. 61-63).
31.05.2023 року державний нотаріус Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори постановив відмовити ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке належало ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку із відсутністю підтвердження факту проживання однією сім'єю (а.с. 66).
Із довідки державного нотаріуса Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори від 30 серпня 2022 року №464/02-14 вбачається, що після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , заяви про прийняття спадщини по закону від 30 серпня 2022 року №2540 подала дружина померлого - ОСОБА_1 , інші спадкоємці по даній справі не звертались (а.с. 65).
Матеріалами спадкової справи №888/2022, початої 30.08.2022 року Дванадцятою київською державною нотаріальною конторою щодо ОСОБА_2 підтверджено, що інші спадкоємці по даній спадковій справі із заявами про прийняття спадщини не звертались.
За змістом частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такий правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17.
Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частинах першій та другій статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Представник заінтересованої особи Київської міської ради зазначив, що Київська міська рада заперечує проти задоволення заяви, оскільки у випадку встановлення факту, про який просить заявниця, Київська міська рада після спливу встановленого законом строку буде позбавлена права на визнання спадщини відумерлою. На підставі викладеного, просили заяву залишити без розгляду.
У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України ).
Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Статтею 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування.
Відповідно до ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Крім того, у ч. 1 ст. 1277 ЦК України зазначено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
Ч. 3 - 5 ст. 1277 ЦК України передбачено, що спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням. Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу. Якщо власниками відумерлого майна стали декілька територіальних громад, вимоги кредиторів спадкодавця задовольняються територіальними громадами пропорційно до вартості відумерлого майна, набутого у власність кожною з них. Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до статті 1283 цього Кодексу.
Заявниця зазначає, що інших спадкоємців за заповітом чи законом у померлого немає, встановлення факту проживання однією сім'єю необхідно для прийняття спадщини у вигляді квартири.
За частинами 2, 4 статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі справі № 1-8/99 про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17 (провадження № 61-17628св19).
За змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Так, відповідно до частин третьої і четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду: від 30 вересня 2019 року в справі № 554/14633/15-ц (провадження № 61-9952св18) та від 21 березня 2019 року в справі № 461/4689/15-ц (провадження № 61-43735св18).
Дослідивши наявні матеріали справи, суд встановив, що дана вимога не підлягає з'ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви та долучених до неї доказів встановлено, що існує спір про право, зокрема, про визнання права власності в порядку спадкування, який підлягає розгляду виключно у порядку позовного провадження з використанням відповідних процесуальних інститутів.
У разі відсутності у ОСОБА_2 спадкоємців за заповітом і за законом, або у разі неприйняття ними спадщини, орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна (в даному випадку Київська міська рада), зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
Київська міська рада не визнає право ОСОБА_1 на спадкування після смерті ОСОБА_2 , про що було прямо зазначено у поданому відзиві.
Отже, між ОСОБА_1 та Київською міською радою виник спір про право, який належить вирішити в порядку позовного провадження.
Крім того, суд зауважує, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд дійшов до висновку, що дана справа даним вимогам не відповідає, оскільки заінтересована особа заперечує проти задоволення вимог заявниці.
Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Зважаючи на викладене, керуючись ст.ст. 1223, 1264, 1268, 1272 ЦК України, ст.ст. 293, 315 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Київська міська рада, Дванадцята Київська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини з особою, яка померла - залишити без розгляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на її апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу було подано протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Суддя Н.О. Горбенко