11.08.2023 Справа № 756/8751/23
Справа №756/8751/23
Провадження №2-о/756/412/23
11 серпня 2023 року суддя Оболонського районного суду міста Києва Жук М.В., перевіривши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 про, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 17.07.2023 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням заявнику строку на усунення недоліків його заяви.
10.08.2023 року на виконання ухвали суду ОСОБА_1 подав заяву з новою редакцією заяви та додатками до неї.
Перевіривши матеріали заяви дійшов висновку, що заявнику слід відмовити у відкритті провадження з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Частиною 1 ст. 315 ЦПК України передбачено перелік категорій справ, які розглядає суд про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо за законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно з ст. 318 ЦПК України, у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.
Як роз'яснено в пункті 1 постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», розгляд в порядку окремого провадження справи про встановлення факту можливий, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не повязується з наступним вирішенням спору про право.
У справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 33-35 зазначеної постанови від 30.01.2020 року зазначила про таке: "33. Вирішуючи питання про п рийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній."
Тож у спірних правовідносинах суд повинен врахувати правову мету звернення заявника до суду, яка полягає у вирішенні питання щодо перетину державного кордону. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах.
Визначаючи, чи пов'язується з встановлення зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов'язків, суд застосовує положення ст. 1 ЦК України.
За змістом ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.
Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.
Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.
Частиною 1 ст. 5 КАС України передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справі № 290/289/22-ц (постанова від 22.03.2023) Верховний Суд, врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, визнав недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.
З матеріалів поданої заяви вбачається, що встановити факт заявник просить для вивезення дитини за кордон з посиланням на те, що має відстрочку від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, однак співробітники прикордонного контролю відмовили йому у перетині державного кордону України з підтав відсутності в нього документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, зокрема підтвердження того факту, що заявник є чоловіком, який самостійно виховує дитину віком до 18 років.
Тобто звернення до суду ОСОБА_1 пов'язано з доведенням наявності підстав для вирішення питання щодо перетину ним державного кордону та не пов'язані з будь-якими цивільними правами та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
За таких обставин ОСОБА_1 фактично не погоджується з рішенням співробітників прикордонного контролю про відмову у перетині державного контролю, що вказує на наявність спору, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження за правилами адміністративного судочинства.
За змістом ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.
З огляду на встановлені обставини, дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі з підстав, передбачених ч. 4 ст. 315 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 260, 261, 354 ЦПК України, суддя,
У відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - відмовити.
Роз'яснити заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя