Справа №752/13657/21
Провадження № 2/752/1257/23
Іменем України
24.05.2023 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді - Колдіної О.О.
з участю секретаря - Ящук Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору та поділ майна подружжя,
позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору про поділ майна подружжя, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 14.09.2018 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заблоцькою Ларисою Борисівною, зареєстрований за № 1493 та поділ майна подружжя, шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на наступне майно:
- частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 58,2 кв.м, жилою 25,3 кв.м;
- частину автомобіля марки HYUNDAI модель TUCSON, 2017 р. народження, номер шасі НОМЕР_1 , червоного кольору, д.н. НОМЕР_2 ,
а також в порядку поділу спільного майна подружжя визнання за ОСОБА_2 права власності на наступне майно:
- частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 58,2 кв.м, жилою 25,3 кв.м;
- частину автомобіля марки HYUNDAI модель TUCSON, 2017 р. народження, номер шасі НОМЕР_1 , червоного кольору, д.н. НОМЕР_2 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони з 01.11.2008 р. перебували у зареєстрованому шлюбі. 23.11.2018 р. рішенням Голосіївського районного суду м.Києва шлюб було розірвано. Від шлюбу у сторін є двоє малолітніх дітей - ОСОБА_3 , 2011 р. народження, та ОСОБА_4 , 2014 р. народження. З 2011 по 2018 рік ОСОБА_2 ніде не працювала та перебувала у відпустці по догляду за дітьми.
Позивач зазначає, що під час спільного проживання позивачем отримано за місцем роботи ордер на право проживання в трикімнатній квартирі АДРЕСА_2 , яка в подальшому була приватизована на ОСОБА_2 та доньку ОСОБА_3 . 26.06.2020 р. відповідач подарувала свою частку квартири АДРЕСА_2 сину ОСОБА_5 , 2014 р. народження.
Крім того, сторонами було набуте наступне майно:
-однокімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 58,2 м2, жилою - 25,3 м2 , яка була зареєстрована на ім'я ОСОБА_2 ;
- автомобіль марки HYUNDAI модель ТUCSON, 2017 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_3 , що зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 ;
- меблі: кухня «КОLSS» (із сучасною гарнітурою «BLUM»), дитяче двоповерхове ліжко, два розкладні дивани з екошкіри та один розкладний диван «BLEST», ліжко спальне «ВЕКО», стіл розкладний «Гірне 04» (Тіволі), 4 стільці «Алла» (Тіволі) (приблизною вартістю 9 200 дол. США);
- побутова техніка: телевізори «SUMSUNG» 50" та 43", холодильник багатодверний «SНАRP», пральна машина «ВОSCH», кондиціонер «ТОSHIBA», пилосос «PHILIPS», зволожувач «VENTA», прасувальна дошка «LIEFHEIT», праска «GORENJE», туристична праска «SCARLETT», фотоапарат «SONY», відеокамера «SONY», вбудована посудомийна машина «ВОSCH», духова шафа «ВОSCH», варочна панель «ВОSH», витяжка «ВОSCN» (60см), мікрохвильова піч «SAMSUNG», дві мультиварки «PANASONIC» « (приблизною вартістю 8 155 дол. США).
Крім того, за час спільного проживання cторін у шлюбі, було зроблено ремонт у квартирі АДРЕСА_2 (на площі 112,6 м2: вирівнювання стін, підлоги, проведення електропроводки, розведення водопостачання, встановлення вхідних та міжкімнатних дверей, укладення плитки в коридорі та санвузлах, закупівля та поклейка шпалер та інші види робіт), а також придбано: натяжні стелі 100 м2, натяжний паркет 100 м2, штори у три кімнати, італійські люстри, 2 шафи купе, 1 гардеробна, килими (5 шт.), сантехніка у дві ванні кімнати «GROHE», «НANSGROHE», «КLUDI», бойлер «FAGOR» 100 л, душова кабіна «RAVAK», кутова ванна «RAVAK», набори посуду «VINZER» та набір столових приборів «VINZER» (приблизною вартістю 32 170 дол. США).
14 вересня 2018 року між позивачем та відповідачем було укладено та нотаріально посвідчено договір про поділ майна подружжя, за умовами якого вони дійшли згоди добровільно розділити зазначене вище у п.п. 1, 2 майно, придбане ними за час перебування у зареєстрованому шлюбі, правовий режим якого не змінено, та яке, відповідно до законного режиму, перебуває у спільній сумісній власності.
За договором, укладеним між сторонами, в особисту приватну власність відповідача (п.3.2.) перейшло наступне майно: однокімнатна квартира АДРЕСА_1 (п. 3.2.1.) та автомобіль марки HYUNDAI модель ТUCSON, 2017 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (п.3.2.2.), а в особисту приватну власність позивача переходять предмети домашнього обіходу, не визначені окремо у Договорі (п.3.3.).
Крім того, пунктом 3.4. Договору визначено, що сторони домовились, що нерухоме майно, визначене в Договорі (квартира АДРЕСА_1 ), яке переходить в особисту приватну власність відповідача, переходить без будь-яких змін, як то змін його якісних характеристик, технічного стану та разом із всією обстановкою (ремонтом, меблями тощо), побутовою технікою, що є на момент підписання Договору у зазначеній квартирі.
Після укладення Договору, позивачем його умови було виконано у повному обсязі, квартира та автомобіль перейшли у власність відповідача, але умови Договору стосовно переходу права власності до позивача «предметів домашнього обіходу» не виконано до сих пір, оскільки відповідач не «йде на зустріч» не тільки у питанні передачі такого майна (предметів) позивачу, але й у визначенні його предметного та кількісного складу.
Саме зазначення терміну «предмети домашнього обіходу», без відповідного тлумачення та визначення його за родовими ознаками, поставило позивача у завідомо нерівні та несправедливі умови, як Сторону Договору, оскільки розраховуючи при укладенні Договору на отримання предметів домашньої обстановки та вжитку, тобто тих, що призначені для задоволення звичайних, повсякденних потреб громадян, тобто, таких предметів зазначеного призначення, використання яких у даний час є характерним не лише для високозабезпечених людей (це можуть бути килими, холодильники, телевізори, меблеві гарнітури, аудіо-фотоапаратура, комп'ютерна техніка, освітлювальне обладнання, сервізи, посуд, постільна білизна, штори тощо), взагалі нічого не отримав.
Після укладення Договору та, в подальшому, розірвання шлюбу з відповідачем, позивач уклав інший шлюб, а отже, цілком природно він мав розраховувати на отримання деякого майна для налагодження та побудови нового сімейного життя, але не отримав очікуваного як при укладенні договору, так і до моменту звернення до суду.
З огляду на викладене, позивач просить розірвати договір про поділ майна подружжя, та поділити його в судовому порядку.
14.06.2021 р. на підставі ухвали Голосіївського районного суду м.Києва відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву.
07.10.2021 р. відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого остання просить відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач ін. в усному порядку, ані письмово не звертався до неї з пропозицією чи запереченнями щодо невиконання або неналежного виконання умов договору. Позивач має доступ до квартири, яка є місцем проживання відповідача та дітей і він не був позбавлений можливості звернутись з відповідною ініціативою задля врегулювання спірних питань. Вказує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, відсутні докази направлення та отримання звернення про внесення змін до договору або його розірвання в зв'язку з невиконанням, а також відмови відповідача від укладання додатку до договору. Відповідач вважає, що вимоги позивача є передчасними і просить у їх задоволенні відмовити.
30.10.2022 р. судом вирішено питання про закриття підготовчого провадження.
В ході судового розгляду позивач та його представник підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити, розірвати договір про поділ майна подружжя, внаслідок того, що позивач не отримав будь-яке майно, на що розраховував при укладені договору, доступ до квартир у нього обмежений. Позивач несе додаткові витрати для придбання побутових речей, влаштування свого побуту, оскільки у нього інша сім'я.
Відповідач та її представник заперечували проти задоволення позову, посилаючись на його передчасність та відсутність порушеного права позивача, оскільки він не звертався з приводу визначення речей домашнього вжитку, які він має намір забрати, а крім того, відповідач зазначила, що він має доступ до квартир та мав можливість забрати такі речі.
Вислухавши сторони, їх представників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 01.11.2008 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 був укладений шлюб, який зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції в м.Києві, актовий запис № 2064. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище - ОСОБА_7 .
23.11.2018 р. рішенням Голосіївського районного суду м.Києва шлюб було розірвано.
Від шлюбу у сторін є двоє дітей - ОСОБА_3 , 2011 р. народження, та ОСОБА_4 , 2014 р. народження.
Судом встановлено, що за час шлюбу сторонами було набуте наступне майно:
-однокімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 58,2 м2, жилою - 25,3 м2 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Боднар Наталією Володимирівною 17 червня 2014 року, яка була зареєстрована на ім'я ОСОБА_2 ;
- автомобіль марки HYUNDAI модель ТUCSON, 2017 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , на підставі Договору купівлі-продажу транспортного засобу № ЕАД00000626 від 10 серпня 2017 року та зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 , який зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 ;
- меблі: кухня «КОLSS» (із сучасною гарнітурою «BLUM»), дитяче двоповерхове ліжко, два розкладні дивани з екошкіри та один розкладний диван «BLEST», ліжко спальне «ВЕКО», стіл розкладний «Гірне 04» (Тіволі), 4 стільці «Алла» (Тіволі);
- побутова техніка: телевізори «SUMSUNG» 50" та 43", холодильник багатодверний «SНАRP», пральна машина «ВОSCH», кондиціонер «ТОSHIBA», пилосос «PHILIPS», зволожувач «VENTA», прасувальна дошка «LIEFHEIT», праска «GORENJE», туристична праска «SCARLETT», фотоапарат «SONY», відеокамера «SONY», вбудована посудомийна машина «ВОSCH», духова шафа «ВОSCH», варочна панель «ВОSH», витяжка «ВОSCN» (60см), мікрохвильова піч «SAMSUNG», дві мультиварки «PANASONIC» .
Крім того, за час спільного проживання cторін у шлюбі, було зроблено ремонт у квартирі АДРЕСА_2 , що на момент розгляду справи належить на праві власності дітям сторін, а також придбано: штори, італійські люстри, 2 шафи купе, 1 гардеробна, килими (5 шт.), сантехніка у дві ванні кімнати «GROHE», «НANSGROHE», «КLUDI», бойлер «FAGOR» 100 л, душова кабіна «RAVAK», кутова ванна «RAVAK», набори посуду «VINZER» та набір столових приборів «VINZER» (приблизною вартістю 32 170 дол. США).
Зазначені обставини не заперечувались сторонами, а отже вони не підлягають доказуванню.
Як вбачається з матеріалів справи 14 вересня 2018 року між позивачем та відповідачем було укладено та нотаріально посвідчено договір про поділ майна подружжя, за умовами якого вони дійшли згоди добровільно розділити зазначене у п.п. 1, 2 майно, придбане ними за час перебування у зареєстрованому шлюбі, правовий режим якого не змінено, та яке, відповідно до законного режиму, перебуває у спільній сумісній власності.
За договором, укладеним між сторонами, в особисту приватну власність відповідача (п.3.2.) перейшло наступне майно: однокімнатна квартира АДРЕСА_1 (п. 3.2.1.) та автомобіль марки HYUNDAI модель ТUCSON, 2017 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (п.3.2.2.), а в особисту приватну власність позивача переходять предмети домашнього обіходу, не визначені окремо у Договорі (п.3.3.).
Крім того, пунктом 3.4. Договору визначено, що сторони домовились, що нерухоме майно, визначене в Договорі (квартира АДРЕСА_1 ), яке переходить в особисту приватну власність відповідача, переходить без будь-яких змін, як то змін його якісних характеристик, технічного стану та разом із всією обстановкою (ремонтом, меблями тощо), побутовою технікою, що є на момент підписання Договору у зазначеній квартирі.
Сторони погодили, що договір може бути розірвано або змінено виключно за взаємною згодою сторін у порядку встановленому Договором або за рішенням суду.
Відповідно до ст.9 СК України, подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.
Особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.
Згідно із ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно із ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 372/504/17 (провадження N 14-325цс18).
Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Так, відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 321 ЦК України, встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Статтею 334 ЦК України передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Позивач звернувся до суду з позовом про розірвання договору про поділ майна подружжя в зв'язку з його невиконанням з боку відповідача, що істотно порушує його права на володіння та користування майном, яке він мав отримати за даним договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦПК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що відповідач отримала у власність передане їй за договором про поділ майна подружжя майно, визначене в п.2.1 договору, а саме кв. АДРЕСА_1 та транспортний засіб HYUNDAI модель ТUCSON, 2017 року випуску, натомість позивачу не перейшли предмети домашнього обіходу, хоча і не визначені в договорі, однак які були придбані сторонами за час перебування у шлюбі.
Будь-яких доказів на спростування зазначених обставин суду надано не було.
Крім того, суд не приймає до уваги твердження відповідача, що позивач не був позбавлений можливості самостійно забрати таке майно, оскільки сторони в договорі не визначили перелік майна домашнього вжитку, що переходить відповідачу, а отже в силу положень Сімейного кодексу України воно повинно бути поділено за згодою подружжя.
Також в ході судового розгляду встановлено, що в кв. АДРЕСА_3 мешкають батьки відповідача, а кв. АДРЕСА_2 передана в оренду і позивач немає вільного доступу до неї, оскільки відповідач змінила код встановленої сигналізації.
Тобто, в ході судового розгляду достовірно встановлено, і це підтверджується дослідженими судом доказами, що позивач не отримав те, на що розраховував при укладенні договору про поділ майна подружжя, що є істотним порушенням договору. Внаслідок такого порушення позивач повинен нести витрати для забезпечення свого побуту, оскільки 16.06.2019 р. ним був укладений шлюб з ОСОБА_8 .
Зазначені обставини в їх сукупності є підставою для розірвання договору про поділ майна подружжя та поділ такого майна в судовому порядку.
Оскільки сторони не заперечували і такі обставини встановлені в ході судового розгляду, квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 58,2 кв.м, жилою 25,3 кв.м; автомобіль марки HYUNDAI модель TUCSON, д.н. НОМЕР_2 є спільним майном подружжя, придбаним за час перебування у шлюбі, а отже підлягає розподілу відповідно до принципу рівності часток кожного із подружжя, що передбачено ст.69. 70 СК України.
Інший порядок розподілу не заявлявся сторонами в ході розгляду справи та жодна із сторін не заявила про намір отримати компенсацію вартості майна, що є спільним майном подружжя.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог, їх доведеність належними та достатніми доказами, з огляду на що позов підлягає задоволенню.
Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст. 141 ЦПК України і в зв'язку з задоволенням позову з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у справі, а саме сума судового збору, сплаченого при зверненні до суду.
Керуючись положеннями ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору та поділ майна подружжя задовольнити.
Розірвати договір про поділ майна подружжя, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 14.09.2018 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заблоцькою Ларисою Борисівною, зареєстрований за № 1493.
В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 ( НОМЕР_4 ) право власності на наступне майно:
- частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 58,2 кв.м, жилою 25,3 кв.м;
- частину автомобіля марки HYUNDAI модель TUCSON, 2017 р. випуску, номер шасі НОМЕР_1 , червоного кольору, д.н. НОМЕР_2 .
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) право власності на наступне майно:
- частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 58,2 кв.м, жилою 25,3 кв.м;
- частину автомобіля марки HYUNDAI модель TUCSON, 2017 р. випуску, номер шасі НОМЕР_1 , червоного кольору, д.н. НОМЕР_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) судові витрати в розмірі 8172 гривні.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя