печерський районний суд міста києва
Справа № 757/17865/23-ц
Категорія 43
28 серпня 2023 року Печерський районний суд м. Києва
суддя Матійчук Г. О.
секретар судового засідання Чепляка А. С.
справа № 757/17865/23-ц
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
третя особа: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант»,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», про стягнення майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
представник позивача - адвокат Підопригора Р. Б.
У травні 2023 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом, в якому просить стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 463 061, 00 грн, моральну шкоду у розмірі 20 000, 00 грн та судові витрати.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_2 14.09.2022 року о 17:20 год., в м. Києві по бул. Лесі Українки, (електроопора №3), керуючи автомобілем «Renault», д.н.з. НОМЕР_1 , всупереч п.п. 10.1, 10.3 Правил дорожнього руху, при зміні напрямку руху та перестроюванні не надав дорогу та скоїв зіткнення з автомобілем «Toyota», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався по тій смузі в попутному напрямку, автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 20.10.2022 року, справа №757/27168/22-п, яка набрала законної сили 01.11.2022 року, ОСОБА_2 визнано винним у вказаній ДТП, та за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 850 грн.
Відповідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , автомобіль марки «Toyota», модель «RAV4», д.н.з. НОМЕР_2 , належить ОСОБА_1 .
В результаті зіткнення транспортних засобів, що сталося в результаті протиправних дій відповідача, автомобіль марки «Toyota» модель «RAV4» д.н.з. НОМЕР_2 , що належить позивачу, отримав пошкодження. А отже позивачу завдано матеріальну шкоду у сумі 563 061,00 грн, що підтверджується висновком експерта №4/23 про оцінку транспортного засобу автомобіля марки Toyota RAV4, д.н.з. НОМЕР_4 , за складання якого позивач сплатила 3 000,00 грн, що підтверджується договором №4/23 про проведення незалежної оцінки від 18.01.2023 року та квитанцією №4 від 18.01.2023 року.
Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача, була застрахована у Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант») відповідно до полісу ОСЦІВ №210904321, страхова компанія виплатила на рахунок позивача 100 000, 00 грн страхового відшкодування. А отже матеріальна шкода, за мінусом страхового відшкодування виплаченого страховою компанією, становить 463 061,00 грн.
ТДВ СК «Альфа-Гарант» у відповіді від 27.03.2023 року №12/1371, на адвокатський запит від 24.03.2023 року №1-24-03/23, щодо вказаного страхового випадку, про надання копій матеріалів справи та копії страхового полісу №210904321, відмовила у наданні зазначеної інформації.
Вважає, що внаслідок протиправних дій відповідача, позивачу також заподіяна моральна шкода з моменту вчинення правопорушення, сплинув тривалий період часу, проте відповідач не вжив заходів щодо повного відшкодування позивачу матеріальної і моральної шкоди, не сприяв усуненню негативних наслідків вчиненого ним правопорушення, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 31.05.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п'ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз'яснено відповідачу, що він має право не пізніше п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву, та встановлено третій особі строк на подання пояснень щодо позову протягом десяти днів із дня отримання ухвали про відкриття провадження (а.с. 57).
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 31.05.2023 року витребувано у ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» копію матеріалів справи стосовно страхового випадку, що трапився 15.09.2022 року о 17:20 год. в м. Києві по бул. Лесі Українки за участю ОСОБА_2 та копію страхового полісу №210904321 (а.с. 59).
Копії ухвал направлено на адресу сторін, крім того відповідачу та третій особі направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказані ухвали направлено на відомі адреси електронної пошти сторін (а.с. 58, 60).
До суду повернувся лист з копію ухвали, направлений на адресу позивача, із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 68)
До суду повернувся лист з копію ухвали та копією позовної заяви з додатками, направлений на адресу відповідача, із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 67).
Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу третьої особи, остання отримала копію ухвали та копію позовної заяви - 07.07.2023 року (а.с. 65).
Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).
За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.
Відповідач правом подати відзив на позов не скористався.
Третя особа пояснення на позов та витребувані судом докази не надала.
Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов?язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 14.09.2022 року о 17:20 год., в м. Києві по бул. Лесі Українки, (електроопора №3), керуючи автомобілем «Renault», д.н.з. НОМЕР_1 , всупереч п.п. 10.1, 10.3 Правил дорожнього руху, при зміні напрямку руху та перестроюванні не надав дорогу та скоїв зіткнення з автомобілем «Toyota», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався по тій смузі в попутному напрямку, автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 20.10.2022 року, справа №757/27168/22-п, яка набрала законної сили 01.11.2022 року, ОСОБА_2 визнано винним у вказаній дорожньо-транспортній пригоді, та за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 850 грн (а.с. 13) .
Відповідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , автомобіль марки «Toyota», модель «RAV4», д.н.з. НОМЕР_2 , належить ОСОБА_1 (а.с. 14).
Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» відповідно до полісу ОСЦІВ №210904321, страхова компанія виплатила на рахунок ОСОБА_1 100 000, 00 грн страхового відшкодування (а.с. 49).
Відповідно до висновку експерта №4/23 про оцінку транспортного засобу автомобіля марки Toyota RAV4, д.н.з. НОМЕР_4 , вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ Toyota RAV4, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , ідентифікаціний номер (VIN) НОМЕР_5 , внаслідок ДТП становить 563, 061, 00 грн (а.с. 15-20).
За складання до висновку експерта №4/23 ОСОБА_1 сплатила 3 000,00 грн, що підтверджується договором №4/23 про проведення незалежної оцінки від 18.01.2023 року та квитанцією №4 від 18.01.2023 року (а.с. 44-46).
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).
Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно зі абз. 2 ч. 1 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За правилом п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 Верховний Суд України дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Вказаний висновок підтверджений Верховним Судом, зокрема і в постанові від 22 квітня 2021 року, справа № 759/7787/18 (провадження № 61-10773св20).
Отже, якщо сплачене страховиком відшкодування не покриває розмір збитків завданих потерпілому, останній має право пред'явити до винної особи вимогу про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).
Положеннями статті 1192 ЦК України встановлено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтями 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6, якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року, справа №6-691цс15, зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17.
Так, вина відповідача у вказаній дорожньо-транспотртній пригоді та вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, встановлена постановою Печерського районного суду міста Києва від 20.10.2022 року, справа №757/27168/22-п, яка набрала законної сили 01.11.2022 року.
Таким чином, позивач зазнала матеріальних збитків, завданих її автомобілю марки «Toyota», модель «RAV4», д.н.з. НОМЕР_2 , з вини відповідача, що підтверджується матеріали справи.
Що стосується визначення розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру виходять з фактичної суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 06 липня 2018 року, справа №924/675/17, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, заподіяної власнику транспортного засобу, суду необхідно виходити з фактичної суми, встановленої висновком судової авто-товарознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Верховний Суд дійшов висновку, що звіт про оцінку транспортного засобу лише попередній оціночний документ, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення ТЗ.
З наведеного вбачається, що у разі наявності спору щодо розміру страхового відшкодування власнику транспортного засобу суд виходить з фактичної суми, встановленої, зокрема, висновком судової авто-товарознавчої експертизи.
Розмір збитків, завданих позивачу, підтверджується висновком експерта №4/23 про оцінку транспортного засобу, відповідно до якого вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ Toyota RAV4, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_5 , внаслідок ДТП становить 563, 061, 00 грн.
Вказаний висновок експерта не спростовано відповідачем, відповідач не надав своїх заперечень на вказаний висновок, клопотання про призначення судової авто-товарознавчої експертизи не заявляв.
Таким чином, для визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, суд вважає за можливе взяти за основу висновок №4/23 про оцінку транспортного засобу, де вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ Toyota RAV4, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_5 , внаслідок ДТП становить 563, 061, 00 грн, оскільки дане експертне дослідження було проведено в повному обсязі, вказаний висновок відповідачем не спростовується.
Оскільки позивач отримала від ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» страхове відшкодування у розмірі 100 000, 00 грн, якого не достатньо для повного відшкодування шкоди, завданої відповідачем у результаті дорожньо-транспортної пригоду, тому відповідач в силу ст. 1194 ЦК України зобов'язаний відшкодувати позивачу різницю між фактичним розміром шкоди, якою є вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, і страховою виплатою, яка одержана позивачем від страховика, а саме у розмірі 463 061, 00 грн.
Отже, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення із відповідача на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 463 061, 00 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується стягнення із відповідача моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов'язань у випадках, передбачених договором або законом.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно роз'яснень, наданих у п.п. 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Сам по собі факт порушення права, за відсутності доведеної наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а її наявність відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу підлягає доведенню особою, яка порушує питання про її відшкодування.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Таким чином, головною підставою відшкодування моральної шкоди, відповідно до норм цивільного законодавства, у даному випадку, є наявність причинного зв'язку між незаконними діями особи та ушкодженням здоров'я позивача, причому суд повинен визнати дії органу такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, а позивач зобов'язаний довести, що ушкодження здоров'я сталися саме внаслідок таких дій, підтвердив це відповідними доказами. Ніяких доказів, які б це підтверджували, позивач не надала.
Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Так, вимога про відшкодування моральної шкоди у такому розмірі не обґрунтована, суду не надано доказів, що підтверджують такі обставини.
Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.
За таких обставин ця вимога позивача задоволенню не підлягає.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За змістом ч.1 та п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Так, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, крім іншого, витрати пов'язані із проведенням експертизи, про стягнення яких заявляла позивач.
Частиною 6 ст. 139 ЦПК України визначено, що розмір витрат на проведення експертизи встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Так, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення ст. 141 ЦПК України та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Як встановлено з матеріалів справи, за проведення експертизи та складання до висновку експерта №4/23 позивач сплатила 3 000, 00 грн, що підтверджується договором №4/23 про проведення незалежної оцінки від 18.01.2023 року та квитанцією №4 від 18.01.2023 року, що свідчить про понесення позивачем витрат на проведення експертизи, а отже суд приходить до висновку про необхідність їх відшкодування.
У зв'язку із частковим задоволенням позову судовий збір в розмірі 4 630, 61 грн підлягає стягненню з відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 22, 23, 979, 1166, 1167, 1188, 1192, 1194 ЦК України, ст. ст. 6, 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 1 Закону України «Про страхування», постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 133, 139, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 280-284, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», про стягнення майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 463 061, 00 грн.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію витрат на проведення експертизи у розмірі 3 000, 00 грн.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 630, 61 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. В такому випадку рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП не зазначено.
Третя особа: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», адреса: бул. Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 32382598.
Суддя Г.О.Матійчук