печерський районний суд міста києва
Справа № 953/15034/20-ц
28 серпня 2023 року Печерський районний суд м. Києва
суддя Матійчук Г. О.
секретар судового засідання Музика В. П.
справа №953/15034/20-ц
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач 1: Департамент патрульної поліції
відповідач 2: Державна казначейська служба України,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
У вересні 2020 року позивач звернувся до Київського районного суду м. Харкова із вказаним позовом до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України, у якому просить стягнути із Держави України в особі Державної казначейської служби України, Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції на його користь матеріальну шкоду в сумі 150 000, 00 грн та моральну шкоду в сумі 60 000, 00 грн, притягнути до дисциплінарної відповідальності авто екіпаж, д.н.з. №3549, старший Печеніжський.
В обґрунтування позову зазначено, що 12.02.2020 року близько 15-53 год. позивач знаходився тверезим та власним автомобілем Volkswagen Passat, д.н.з. НОМЕР_1 , не керував, залишивши його напередодні на АДРЕСА_1 , оскільки він зламався. В цей час під?їхав автоекіпаж патрульної служби Харківської області, д.н.з. НОМЕР_2 , старший якого Печеніжський, після чого нахабним чином з рук позивача співробітники поліції вихопили посвідчення водія на його ім?я, нічого не повідомивши, та надалі на наступний день було останніми сфабриковано адміністративний протокол про правопорушення за ст. 130 КУпАП.
Вважає, що дії співробітників поліції щодо нього є незаконні, свідки з їх боку були вигадані та доказової бази щодо нібито адміністративного правопорушення за ст. 130 КУпАП, до нього як до правопорушника, не мали.
В подальшому, 26.02.2020 року до Київського районного суду м. Харкова надійшов протокол про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постановою Київського районного суду міста Харкова від 14.04.2020 року, справа №953/3233/20, провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрите за відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення.
Вказує, що посвідчення водія він отримав в Управлінні патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції 27.05.2022 року після надання постанови Київського районного суду міста Харкова від 14.04.2020 року, справа №953/3233/20.
Вважає, що своїми діями працівники Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції спричинили позивачу значних матеріальних збитків, оскільки єдиним засобом матеріального доходу позивача був підробіток на автомобілі, якого він був позбавлений, а також моральних страждань, оскільки він зазнав психологічного та духовного болю, було порушено нормальний спосіб життя для існування, оскільки позивач змушений докладати додаткові зусилля для захисту своїх прав, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2020 року для розгляду вищевказаної справи визначено суддю Божко В. В. (а.с. 21).
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 23.09.2020 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання у справі. Роз'яснено відповідачам, що вони мають право не пізніше п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву (а.с. 22).
Копію ухвали від 23.09.2020 року направлено на адреси сторін, крім того відповідачам направлено копію позовної заяви з додатками (а.с. 23).
19.11.2020 року від представника відповідача 1 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що позивачем в порушення вимог ст. 81, 83 ЦПК України не надано належних і допустимих доказів на підтвердження моральної та матеріальної шкоди. По даній категорії справ позивачу необхідно довести всі складові елементи цивільного правопорушення, а саме: наявність моральної, матеріальної шкоди, протиправної поведінки, а також причинно-наслідковий зв?язок між шкодою та протиправною поведінкою. Також, наявність моральної, матеріальної шкоди позивачу необхідно доводити, зазначаючи в позовній заяві, які негативні наслідки мають місце, у чому саме полягають моральні втрати, чим обгрунтовано розмір їх відшкодування. Заявлений позивачем розмір відшкодування моральної та матеріальної шкоди є недоведеним та таким, що не підтверджуються матеріалами справи. Доказів, які б обгрунтували заявлену позивачем суму у 210 000 гривень, в тому числі погіршення стану здоров?я позивача, втрати роботи, суду не надано (а.с. 25-36).
08.02.2021 року надійшов відзив відповідача 2 Державної казнечейської служби України, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що позивач немає права на відшкодування шкоди, оскільки вина відповідачів не встановлена належним чином та не доведена незаконність їх дій. Також позивач не надав доказів, на підтвердження наявність причинного зв?язку між шкодою та протиправним діянням відповідачів та вини останніх в її заподіянні, не обґрунтовує розмір заявленої для стягнення суми у якості відшкодування. За таких обставин відповідач вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню (а.с. 43-54).
09.03.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначає, що відповідачами не наведено жодних доказів, що б заперечували зміст позовних вимог (а.с. 57-58).
12.03.2021 року від представника відповідача 2 Державної казнечейської служби України надійшли заперечення, у яких зокрема, зазначено, що складання протоколу про адміністративне правопорушення не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, так як відповідно до статей 283, 284 КУпАП таке питання може бути вирішено лише судом, а сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов?язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу матеріальної та моральної шкоди (а.с. 62-65).
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 12.03.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 74-75).
19.04.2021 року від позивача надійшла відповідь на заперечення, у якій просить замінити неналежного відповідача 1 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції на належного - Департамент патрульної поліції (а.с. 77-82).
У відповідності до повторного розподілу судової справи між суддями від 20.09.2021 року, згідно ст. 14 ЦПК України, для розгляду вищевказаної справи визначено суддю Губську Я. В. (а.с. 103).
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 24.01.2022 року замінено відповідача Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції належним відповідачем Департаментом патрульної поліції (а.с. 109).
06.09.2022 року від позивача надійшла заява про направлення справи за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва (а.с. 114).
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова 06.09.2022 року справу направлено на розгляд за підсудність до Печерського районного суду м. Києва (а.с. 116).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2023 року для розгляду вищевказаної справи визначено суддю Матійчук Г. О. (а.с. 121-122).
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.01.2023 року прийнято справу до провадження судді та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п'ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз'яснено відповідачу, що він має право не пізніше п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву (а.с. 123).
Копію ухвали від 30.01.2023 року направлено на адреси сторін. Також вказану ухвалу направлено на відомі електронні адреси сторін (а.с. 124).
Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу позивача, останній отримав копію ухвали - 24.03.2023 року (а.с. 133).
Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу відповідача 1, останній отримав копію ухвали - 10.03.2023 року (а.с. 132).
Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу відповідача 2, останній отримав копію ухвали - 10.03.2023 року (а.с. 131).
Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).
За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28.08.2023 року закрито провадження у справі у частині позовної вимоги щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності авто екіпаж, д.н.з. №3549, старший Печеніжський.
Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов?язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Судом встановлено, що 12.02.2020 року інспектором роти №l батальйону №3 Управління патрульної поліції в Харківській області Депатраменту патрульної поліції Печеніжським С. В. складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №357057 від 12.02.2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Згідно з вищезазначеним протоколом: «12.02.2020 року, о 15 год. 45 хв. в м. Харкові, на вул. Барнаульській, в районі будинку 44/8, водій ОСОБА_1 керував автомобілем VOLKSVAGEN PASSAT з номерним знаком НОМЕР_3 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з ротової порожнини, порушення координації руху, нечітка мова. Від проходження огляду на стан сп?яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу Drager Alcotest 6820, а також в закладі охорони здоров?я відмовився у присутності двох свідків».
26.02.2020 року до Київського районного суду м. Харкова надійшов протокол про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постановою Київського районного суду міста Харкова від 14.04.2020 року, справа №953/3233/20, провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрите за відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 1173 ЦК України також передбачено, що шкода, яка завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу влади автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень відшкодовується державою, автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів (ст. 1175 ЦК України).
Для застосування вказаних положень необхідні такі умови: а) завдання шкоди в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта; б) визнання такого нормативно-правового акта незаконним та його скасування.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов'язань у випадках, передбачених договором або законом.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Сам по собі факт порушення права, за відсутності доведеної наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а її наявність відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу підлягає доведенню особою, яка порушує питання про її відшкодування.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що діями відповідачів йому було завдано матеріальної та моральної шкоди, однак на підтвердження зазначеного, не надано суду ніяких доказів, а вказане твердження ґрунтується лише на показах та припущеннях позивача.
При цьому суд наголошує, що сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії відповідачів заподіяли позивачу матеріальної та моральної шкоди.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року, справа №312/262/18, провадження № 61-14401св19.
Заявлений позивачем розмір відшкодування моральної та матеріальної шкоди є недоведеним та таким, що не підтверджуються матеріалами справи. Доказів, які б обгрунтували заявлену позивачем суму у 210 000 гривень, в тому числі погіршення стану здоров?я позивача, втрати роботи, суду не надано.
Також позивач, не зазначає, в чому саме полягає моральна шкода, завдана йому, а вимога про відшкодування моральної шкоди у такому розмірі не обґрунтована, суду не надано доказів, що підтверджують такі обставини.
При цьому суд бере до уваги, що навність недоліків у процесуальній діяльності, зазначених посадових осіб, сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності та не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17.
Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд вважає, позовні вимоги безпідставними, не знайшли підтвердження при розгляді справи, судом не встановлено, що діями відповідачів спричинена матеріальна та моральна шкода позивачу, тому позов не підлягає задоволенню, у зв?язку з його не обґрунтованістю.
Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір компенсується за рахунок держави.
На підставі викладеного та керуючись ст. 55 Конституції України, ст. ст. 23, 1167, 1173, 1175 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач 1: Департамент патрульної поліції, адреса: вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646
Відповідач 2: Державна казначейська служба України, адреса: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646.
Суддя Г.О. Матійчук