печерський районний суд міста києва
Справа № 750/35/23-ц
28 серпня 2023 року Печерський районний суд міста Києва
суддя Матійчук Г. О.
секретар судового засідання Музика В. П.
справа №750/35/23-ц
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач 1: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд»
відповідач 2: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Мельник Юрій Анатолійович,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд», приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельника Юрія Анатолійовича про стягнення безпідставно набутих коштів та моральної шкоди, -
У січні 2023 року позивач звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова із вказаним позовом, у якому просить стянути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Аланд») на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти в межах виконавчого провадження НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая Олега Станіславовича №57964 від 05.10.2020 року у розмірі 21 700, 00 грн та моральну шкоду у розмірі 20 000, 00 грн; стягнути із приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельника Юрія Анатолійовича на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти в межах виконавчого провадження НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая Олега Станіславовича №57964 від 05.10.2020 року у розмірі 2 839, 00 грн; та стягнути судові витрати.
В обґрунтування позову зазначено, що 05.10.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №57964, за яким стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» заборгованість за кредитним договором №101-24507-190912 від 19.09.2012 року у розмірі 21 200 грн, та 500, 00 грн за вчинення виконавчого напису, на виконання якого 11.01.2021 року приватним виконавчем виконавчого округу міста Києва Мельником Ю. А. відкрито виконавче провадження НОМЕР_3.
У рамках вказаного виконавчого провадження із позивача було примусово стягнуто на користь відповідача кошти у розмірі 21 700, 00 грн - заборгованості та 2 170, 00 грн - основної винагороди приватного виконавця.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 31.05.2021 року, справа №750/3146/21, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая Олега Станіславовича №57964 від 05.10.2020 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» заборгованості в сумі 21 700, 00 грн. Рішення суду набрало законної сили 01.07.2021 року.
Вважає, що оскільки виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню, то відсутня правова підстава, на якій було стягнуто грошові кошти, а отже вказані кошти підлягають поверненню. Також зазначає, що безпідставним стягненням коштів із позивача йому було завдано ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» моральної шкоди у розмірі 20 000, 00 грн, що підлягає стягненню із ТОВ «Фінансова компанія «Аланд», що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.01.2023 року вказану справу направлено для розгляду за підсудністю Печерського районного суду м. Києва (а.с. 43-44).
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.02.2023 року позовну заяву залишено без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України, та надано позивачу строку для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення ухвали (а.с. 55).
06.04.2023 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, яку передано судді 20.04.2023 року (а.с. 58-60).
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27.04.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п'ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз'яснено відповідачу, що він має право не пізніше п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву (а.с. 64).
Копію ухвали від 27.04.2023 року було направлено на адреси сторін, крім того відповідачам було направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвали було направлено на відомі електронні адреси сторін (а.с. 65).
До суду повернувся лист з копією ухвали, направлений на адресу позивача, з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 86).
Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу відповідача 1, останній отримав копію ухвали та копію позовної заяви з додатками - 26.06.2023 року (а.с. 66).
Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу відповідача 2, останній отримав копію ухвали та копію позовної заяви з додатками - 21.06.2023 року (а.с. 67).
Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).
За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.
Відповідач 1 своїм правом надати відзив на позов не скористався.
11.07.2023 року від відповідача 2 приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мальника Ю. А. надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову в частині позовних вимог до відповідача 2 з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що кошти виконавчого провадження складаються із виконавчого збору або основної винагороди приватного виконавця, авансового внеску стягувача та стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Підставою набуття приватним виконавцем вказаних коштів є постанова приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди, постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та постанова про звернення стягнення на зробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Вказує, що оскільки позивачем не надано суду доказів, що ним оскаржено вказані вище постанови у виконавчому провадженні НОМЕР_3, а отже приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Мельником Ю. А. на законній правовій підставі були отримані грошові кошти, як витрати виконавчого провадження та основна винагорода приватного виконавця. А питання про повернення божнику стягнутої приватим виконавцем виконавчого округу м. Києва Мельником Ю. А. винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження має вирішуватись не в порядку стягнення безпідставно набутих грошових коштів, оскільки основна винагорода та витрати на проведення виконавчих дій не можуть вважатися безпідставно набутими коштами у розумінні ст. 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження (а.с. 68-85).
Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов?язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Судом встановлено, що 05.10.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичес було вчинено виконавчий напис №57964 про стягнення із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» (код ЄДРПОУ 42642578) заборгованості за кредитним договором №101-24507-190912 від 19.09.2012 року у розмірі 21 200 грн, а також плати за вчинення виконавчого напису у розмірі 500, 00 грн (а.с. 9).
11.01.2021 року на підставі виконавчого напису №57964 від 05.10.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мельником Юрієм Анатолійовичем відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 щодо стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» заборгованості у розмірі 21 700, 00 грн (а.с. 10-11).
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 31.05.2021 року, справа №750/3146/21, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая Олега Станіславовича №57964 від 05.10.2020 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» заборгованості в сумі 21 700, 00 грн. Рішення суду набрало законної сили 01.07.2021 року (а.с. 12-18).
Постановою приватного виконавцця виконавчого округу міста Києва Мельника Ю. А. від 09.07.2021 року виконавче провадження НОМЕР_3 закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», тобто у зв'язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно із виконавчим документом (а.с. 19).
Відповідно до довідки Державного підприємства «Чернігівське лісове господарство» від 12.12.2022 року №719 на виконання постанови ВП НОМЕР_3 від 29.01.2021 року із заробітної плати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) протягом лютого 2021 року - червня 2021 року було утримано грошові кошти в сумі 24 539, 00 грн, з яких: 669, 00 грн - витрати на проведення виконавчих дій, 21 700, 00 грн - сума боргу на користь ТОВ «Фінансова компанія «Аланд», 2 170, 00 грн - винагорода приватного виконавця Мельника Юрія Анатолійовича (а.с. 20).
Згідно із платіжних доручень за період із лютого 2021 року - червня 2021 року із рахунків Державного підприємства «Чернігівське лісове господарство» на користь ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» було перераховано суму боргу в загальній сумі 21 700, 00 грн (а.с. 21, 24, 26, 28, 30, 32), на користь приватного виконавця Мельника Юрія Анатолійовича - основну винагороду приватного виконавця у загальному розмірі 2 170, 00 грн (а.с. 22, 25, 27, 29, 31, 33) та 669, 00 грн витрат на проведення виконавчих дій (а.с. 23).
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.
Аналіз норм ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо:
1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами;
2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року, справа № 3-905гс17, та у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року, справа № 757/42443/15-ц (провадження № 61-38890св18).
Отже, положення глави 83 застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року, справа №910/1531/18.
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року, справа № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року, справа № 904/2444/18.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі №6-100цс15.
Оскільки рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 31.05.2021 року, справа №750/3146/21, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая Олега Станіславовича №57964 від 05.10.2020 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» заборгованості в сумі 21 700, 00 грн, яке набрало законної сили 01.07.2021 року, суд приходить до висновку, що отримані ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» на підставі вказаного виконавчого напису кошти в сумі 21 700, 00 грн, підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 ЦК України, адже підстава, на якій вони були отримані, відпала.
При цьому, суд наголошує, що поверненню позивачу на підставі статті 1212 ЦК України підлягає саме та сума коштів, яка була перерахована на рахунок ТОВ «Фінансова компанія «Аланд», та що підтверджується довідкою від 12.12.2022 року та платіжними дорученнями, долученими до матеріалів справи.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що питання наявності та/або відсутності заборгованості позивача перед ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» за кредитним договором може бути предметом окремого судового розгляду.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, предметом позову в якій є вимога про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса.
Щодо позовної вимоги про стягнення із приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельника Юрія Анатолійовича витрат виконавчого провадження у розмірі 2 839, 00 грн, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
За вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (ч. ч.1, 2, 7 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (ч. 3 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження»).
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України твільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для застосування ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин, які виникли у зв'язку з безпідставним, на думку позивача, стягненням основної винагороди приватного виконавця та витрат на проведення виконавчих дій, які не можуть вважатися безпідставно набутими коштами у розумінні ст. 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження.
Частиною 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
З наведених норм права вбачається, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Вказана позиція підтверджується постановою Верховного суду від 05.02.2020 року, справа №201/8493/18.
Оскільки вказана основна винагорода та витрати на проведення виконавчих дій не можуть вважатися безпідставно набутими коштами у розумінні ст. 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження, оскарження дій зі стягнення яких підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо позовної вимоги про стягнення із ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» моральної шкоди у розмірі 20 000, 00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов'язань у випадках, передбачених договором або законом.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Сам по собі факт порушення права, за відсутності доведеної наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а її наявність відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу підлягає доведенню особою, яка порушує питання про її відшкодування.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
При цьому, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Суд погоджується з доводами позивача, що внаслідок звернення стягнення на його дохід, він зазнав душевних страждань та переживань у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача 1 щодо нього, які погіршили гармонійні адаптовані умови його життєдіяльності, призвели до змін звичного способу життя.
При визначенні розміру моральної шкоди яка підлягає відшкодуванню з відповідача 1 на користь позивача, то суд враховує характер та обсяг фізичних, душевних страждань, які він зазнав в результаті звернення стягнення на його дохід, порушення звичного укладу його життя.
Однак, виходячи із засад розумності, об'єктивності, виваженості і справедливості, суд приходить до переконання, що заявлена позивачем моральна шкода в розмірі 20 000, 00 грн є надмірною, а тому дана вимога підлягає частковому задоволенню в частині розміру моральної шкоди у розмірі 5 000, 00 грн.
Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правовою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
В силу вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 5, 6 зазначеної статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Судом встановлено, що 07.09.2022 року між ОСОБА_1 та адвокатом Леоновим О. Є. укладено договір про надання правничої допомоги №б/н, відпровідно до якого гонорар адвоката становить 5 000, 00 грн. Згідно акту здачі-прийняття робіт №1 від 22.12.2022 року визначено надані клієнту послуги та їх вартість, що в загальному становить 5 000, 00 грн.
Визначаючись із розподілом витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до вимог ст. ст. 137, 141 ЦПК України, суд враховує часткове задоволення позовних вимог та ступінь складності, тому вважає за необхідне стягнути із відповідача 1 на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500, 00 грн.
Відповідно до п. 36 Постанови Пленуму ВССУ від 17.10.2014 року №10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом № 3674-VI).
Задовольняючи позовні вимоги частково, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України та вказаного роз'яснення, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 2 977, 20 грн (992, 40 грн за кожну майнову вимогу) розділяється між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв?язку із частковим задоволенням позову судовий збір у розмірі 1 240, 50 грн підлягає стягненню із відповідача 1 на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме 992, 40 грн та 248, 1 грн (25% від 992, 40 грн).
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 23, 1212, 1167, главами 82, 83 ЦК України, ст. ст. 27, 45, 74 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 137, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд», приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельника Юрія Анатолійовича про стягнення безпідставно набутих коштів та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд'на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти в межах виконавчого провадження НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая Олега Станіславовича №57964 від 05.10.2020 року у розмірі 21 700, 00 грн.
Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд'на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000, 00 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальності «Фінансова компанія «Аланд» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500, 00 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальності «Фінансова компанія «Аланд» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 240, 50 грн.
В задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач 1: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд», адреса: вул. Саксаганського, 14, оф. 301, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ 42642578.
Відповідач 2: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Мельник Юрій Анатолійович, адреса: вул. Юрія Поправки, 6, офіс 16, м. Київ, 02094.
Суддя Г. О. Матійчук