24.08.2023 Справа № 756/5430/23
Cправа № 756/5430/23
Провадження № 2/756/3175/23
24 серпня 2023 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Тихої О.О.,
за участі секретаря судового засідання - Кренджеляк А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат,
Національна академія внутрішніх справ звернулась до Оболонського районного суду м. Києва з вказаною позовною заявою.
В обґрунтування заявлених вимог вказує, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 08.04.2016 у справі № 756/15535/15-ц за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат за період навчання з ОСОБА_1 стягнуто на користь Національної академії внутрішніх справ витрати, пов'язані з навчанням, у розмірі 21683,49 грн. та судовий збір у розмірі 1218,00 грн. Вказане рішення суду набрало законної сили.
04.12.2017 державним виконавцем Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання вищевказаного рішення суду.
25.06.2018 державним виконавцем Оболонського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Позивач зазначає, що станом на дату подання позовної заяви Національна академія внутрішніх справ до ВДВС повторно не зверталась та виконавчі провадження щодо стягнення витрат з ОСОБА_1 в системі «Автоматизована система виконавчого провадження» відсутні.
Оскільки рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08.04.2016 відповідачем на даний час не виконано, у позивача виникло право на застосування наслідків порушення сторків виконання грошового зобовязання у вигляді стягнення 3 % річних відповідно до ст.625 ЦК України у розмірі 2061,66 грн. та інфляційної складової від суми заборгованості - 11 363,61 грн., які позивач просить стягнути з відповідача, а також понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684 грн.
Ухвалою суду від 08.05.2023 року по справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явилася, надіслала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позов підтримала повністю, не заперечувала проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з'явився з невідомих суду причин, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.
У зв'язку з повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не повідомив про причини неявки, суд вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов наступного висновку.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 08.04.2016 по справі № 756/15535/15-ц позов Національної академії внутрішніх справ задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Національної академії внутрішніх справ витрати, пов'язані з навчанням у розмірі 21683,49 грн. та судовий збір у розмірі 1218,00 грн. Вказане рішення суду набрало законної сили 19.04.2016.
Відповідно до інформації, яка міститься у листі Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 07.03.2023 № 44131, державним виконавцем Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 04.12.2017 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання вищевказаного рішення суду.
25.06.2018 державним виконавцем Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Станом на день звернення з вказаним позовом виконавчі провадження щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 в Автоматизованій системі виконавчого провадження відсутні.
Як вбачається із довідки № 46/12-81 від 26.04.2023, виданої відділом фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Національної академії внутрішніх справ, що станом на 26.04.2023 заборгованість ОСОБА_1 становить 22 901,49 грн., яка складається з витрат, пов'язаних з навчанням у розмірі 21 683,49 грн. та судовий збір у розмірі 1 218,00 грн.
Предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних за невиконання грошового зобов'язання, а саме виплати грошових коштів, стягнутих рішенням суду.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Зазначений висновок суду узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 14-68цс18 (№ 758/1303/15-ц).
За змістом частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з правовою позицією Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.01.2020 у справі № 924/532/19 було досліджено питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних судом було зазначено, що право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Так, Верховний Суд у постанові по справі №910/11249/17 від 07.02.2017 зробив висновок, що норма ст. 625 ЦК України, не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зроблено висновок, що «у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань».
Враховуючи наведене, після ухвалення судом заочного рішення про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з навчанням, зобов'язання відповідача щодо сплати заборгованості не припинилося та триває до його фактичного виконання. Доказів погашення заборгованості відповідачем не надано.
На час розгляду справи заочне рішення у справі № 756/15535/15-ц є чинним та таким, що набрало законної сили.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що банк має право на отримання трьох процентів річних, від простроченої суми, передбачених ст.625 ЦК України.
Перевіривши розрахунок інфляційного збільшення та 3 % річних, наданий позивачем, судом встановлено вірність здійсненого нарахування. Вказаний розрахунок суд покладає в обґрунтування рішення, оскільки він виконаний за вірними формулами, з урахуванням статистичних даних про індекси інфляції за період прострочення і не спростований відповідачем.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість і доведеність позовних вимог Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних у розмірі 2061,66 грн. та інфляційної складової від суми заборгованості у розмірі 11 363,61 грн., а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі ч.1 ст.141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10-13, 76-89, 141, 223, 259, 263-265, 279, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних витрат задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Національної академії внутрішніх справ три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 2 061 гривня 66 копійок, інфляційні втрати у розмірі 11 363,61 грн., а всього 13 425 (тринадцять тисяч чотириста двадцять п'ять) гривень 27 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Національної академії внутрішніх справ витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденн ий строк з дня його складення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про сторони:
Позивач - Національна академія внутрішніх справ, м. Київ, пл. Солом'янська, 1, код ЄДРПОУ 08751177.
Відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя О.О. Тиха