19липня2023 року
м. Київ
Справа № 909/578/17
Провадження № 12-6гс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Ткача І. В.,
суддів Воробйової І. А., Григор'євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Усенко Є. А.,Шевцової Н. В.,
за участюсекретаря судового засідання Співака С. В.,
представників учасників справи:
позивача - Тиліпського Д. В., Богушка О. В., Степаненка О. М., Маліневського О. М., Слеттері Джеймса Чарльза,
відповідача - Фрейдун О. М.,
перекладача - Шокура В. С.,
розглянула в судовому засіданні справу№ 909/578/17
за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія»
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022
(головуючий суддя Якімець Г. Г., судді Бонк Т. Б., Зварич О. В.)
та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.03.2018
(головуюча суддя Неверовська Л. М., судді Максимів Т. В., Фанда О. М.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія»
доДочірнього підприємства «Івано-Франківський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»
про стягнення заборгованості за кредитним договором № 012 від 09.04.2012 у розмірі 2 533 341,27 грн,
14.06.2017 ПАТ «Українська інноваційна компанія» звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Дочірнього підприємства «Івано-Франківський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 012 від 09.04.2012 (далі - Кредитний договір) у розмірі 2 533 341,27 грн, з яких: 1 266 357,90 грн -заборгованість за кредитом, 834 867,85 грн - заборгованість за процентами, 432 115,52 грн - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням умов Кредитного договору та додаткових угод, укладених між сторонами в подальшому.
Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 19.03.2018 відмовив у задоволенні позову. Мотивував рішення так.
Виключення кредитною установою зі своєї назви слова «банк» та з видів своєї діяльності «банківська діяльність» без дотримання процедури, передбаченої статтями 2, 16, 26, 28, 46, 78 Закону України від 07.12.2000 № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III), не дає підстави вважати таку юридичну особу правонаступником кредитної установи (банку). Позивач повинен був діяти відповідно до вимог, установлених Законом № 2121-III, і проводити будь-які зміни щодо своєї діяльності, зокрема й зміну назви, виключно після отримання на це згоди від Національного банку України (далі - НБУ).
Матеріали справи не містять, а позивач не надав доказів, які б указували на правомірність переходу до нього прав та обов'язків банківської установи (правонаступництва після ПАТ «Український інноваційний банк»). При цьому правочин щодо заміни кредитора в зобов'язанні між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Укрінком» (попередня назва ПАТ «Українська інноваційна компанія») відсутній.
Суд виснував, що правонаступництво між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Укрінком» не відбулось, передавальний акт або розподільчий баланс відсутній, виконання обов'язку боржника поручителем, заставодавцем, третьою особою також не відбувалось.
Крім цього, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) відсутній запис про те, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» є правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк».
Суд також зазначив, що обов'язковим суб'єктом банківських правовідносин є банк або інша фінансова установа, яка на підставі ліцензії НБУ здійснює банківські операції. На відміну від інших учасників господарських правовідносин, поряд із загальною банк має також і спеціальну правосуб'єктність. Банківська правоздатність виникає з моменту реєстрації банку НБУ та внесення його до реєстру банків. Банківська дієздатність виникає на підставі банківської ліцензії, виданої НБУ. Позивач не зареєстрований як банківська установа та не має банківської ліцензії.
Західний апеляційний господарський суд постановою від 22.02.2022 залишив без змін вищевказане рішення Господарського суду Івано-Франківської області. Суд апеляційної інстанції зазначив, що рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності з вимогами чинного законодавства.
Апеляційний суд врахував висновки, викладені Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.08.2018 у справі № 910/8117/17 (до розгляду якої зупинялося апеляційне провадження у справі № 909/578/17) та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 925/698/16.
Не погодившись із рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 19.03.2018 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022, ПАТ «Українська інноваційна компанія» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована таким.
Суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 04.09.2018 у справі № 904/5857/17, від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постановах від 14.11.2018 у справі № 905/1328/17, від 21.07.2021 у справі № 922/2144/16.
Посилаючись на наявність окремої думки від 10.12.2019 у справі № 925/698/16, позивач вважає можливим відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.12.2019 у справі № 925/698/16, застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Також посилається на наявність виключної правової проблеми у справі № 909/578/17.
Зазначає, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 справу № 925/698/16 передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, що не означає вирішення спору, а отже й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі. Вказана постанова не є преюдиційною для справи № 909/578/17.
За ідентифікаційним кодом 05839888 в ЄДР зареєстровано ПАТ «Українська інноваційна компанія». Інформація щодо ПАТ «Укрінбанк» в ЄДР відсутня.
13.07.2016 були проведені позачергові загальні збори акціонерів ПАТ «Укрінбанк», на яких, серед іншого, ухвалені рішення про зміну найменування та місцезнаходження акціонерного товариства, а також затверджено статут ПАТ «Укрінком» у новій редакції, яким змінено вид діяльності товариства. Згідно з пунктом 1.1 статуту ПАТ «Укрінком» товариство продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ «Укрінбанк» на ПАТ «Укрінком», яке є правонаступником всіх прав та обов'язків ПАТ «Укрінбанк». ПАТ «Укрінком» має ідентифікаційний код юридичної особи 05839888, тобто такий самий, як ПАТ «Укрінбанк» до зміни найменування.
Позивач стверджує, що реорганізація банку в розумінні статті 5 та частини першої статті 6 Закону № 2121-III не відбулася. Перейменування ПАТ «Укрінбанк» у ПАТ «Укрінком» не впливає на обсяг прав та обов'язків ПАТ «Укрінком», яке згодом було перейменовано в ПАТ «Українська інноваційна компанія», щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором.
Зауважує, що правочини щодо перейменування ПАТ «Укрінбанк» та зміни видів його статутної діяльності були вчинені органами управління банку після припинення відповідних повноважень НБУ та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд). Існування в українському законодавстві прогалини щодо правового регулювання відновлення банківської діяльності не свідчить про нікчемність дій органів управління банку, що не були передбачені, втім і не були прямо заборонені чинним законодавством.
Позивач вважає, що внесення змін до статуту не є обставинами, з якими закон пов'язує їх нікчемність. При цьому НБУ не звертався з позовом, предметом доказування в якому було б порушення ПАТ «Укрінком» положень Закону № 2121-III, інших нормативно-правових актів щодо факту внесення змін до статутних документів банку, внаслідок чого товариство істотно змінило види діяльності та припинило банківську діяльність. Разом з цим судовими рішеннями у справах № 826/15260/17, № 826/11199/16, № 826/18320/16, № 826/5325/16 відмовлено у задоволенні позовів Фонду про визнання протиправними та скасування реєстраційних дій щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах, у тому числі відповідно до рішень загальних зборів від 13.07.2016.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 18.07.2022 відкрив касаційне провадження у справі № 909/578/17 за касаційною скаргою ПАТ «Українська інноваційна компанія».
22.11.2022 до Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду надійшло клопотання від ПАТ «Українська інноваційна компанія» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Клопотання мотивоване наявністю виключної правової проблеми, різної судової практики щодо визначення обсягу прав та обов'язків ПАТ «Українська інноваційна компанія» та необхідності уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у пунктах 257-259 постанови від 10.12.2019 у справі № 925/698/16.
Мотиви для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 07.12.2022 задовольнив клопотання ПАТ «Українська інноваційна компанія» від 22.11.2022 та передав справу № 909/578/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин четвертої та п'ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Зі змісту заявленого клопотання та при розгляді цієї справи Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду з'ясував наявність суперечливої судової практики з питань про те, чи є перейменування банківської установи та зміна видів діяльності у статуті (виключення банківської діяльності) без зміни її організаційно-правової форми реорганізацією у розумінні статті 26 Закону № 2121-III та чи впливає це на обсяг прав і обов'язків такої юридичної особи, які виникли за період її існування та до моменту зміни назви (зокрема, в частині наявності права на стягнення грошових коштів з боржника за кредитним договором, укладеним такою юридичною особою як банківською установою).
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду посилається на зазначені у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду постанови: Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.05.2021 у справі № 442/6970/16, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.03.2020 у справі № 750/8636/17, від 18.03.2020 у справі № 750/8861/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.08.2020 у справі № 369/9774/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.03.2021 у справі № 910/7962/19, від 29.06.2022 у справі № 913/266/20 (711/10273/17), від 29.06.2022 у справі № 913/266/20 (913/379/20).
В усіх указаних вище справах суди виходили з того, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав та обов'язків ПАТ «Український інноваційний банк». При цьому суди застосовували правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16.
На противагу вищевказаним постановам, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду наводить також зазначені у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.09.2022 у справі № 1240/2368/18 (у якій суд зауважив, що станом на час розгляду зазначеної справи у судах ПАТ «Українська інноваційна компанія» є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, ПАТ «Українська інноваційна компанія» є юридичною особою - правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк» згідно з відомостями, що містяться в ЄДР) та від 01.06.2022 у справі № 640/5446/19 (у якій суд зазначив, що ПАТ «Український інноваційний банк» 13.07.2016 було перейменовано на ПАТ «Укрінком», яке 28.03.2017 було перейменовано на ПАТ «Українська інноваційна компанія», тобто ПАТ «Українська інноваційна компанія» є однією і тією ж юридичною особою, з одним кодом ЄДРПОУ 05839888).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погодився з доводами, викладеними в зазначеному вище клопотанні та, мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначив таке.
На думку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» є однією і тією ж юридичною особою, яка втрачає право на здійснення банківської діяльності з моменту відповідних змін, однак не втрачає право-/дієздатності у вже набутих зобов'язаннях.
Перейменування банківської установи без зміни її організаційно-правової форми не є реорганізацією у розумінні статті 26 Закону № 2121-III та не впливає на обсяг прав та обов'язків такої юридичної особи, які виникли за період її існування і до моменту зміни назви, оскільки внаслідок цього не створюється новий учасник правовідносин, а отже, ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» є однією й тією ж юридичною особою, з одним і тим самим ідентифікаційним кодом 05839888 та єдиним обсягом прав та обов'язків.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду також вважає, що на момент проведення загальних зборів акціонерів ПАТ «Український інноваційний банк» (13.07.2016) та позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ «Укрінком» (28.03.2017), якими, зокрема, змінено назву юридичної особи та види її діяльності, повноваження її органів управління були поновлені у зв'язку із скасуванням у судовому порядку рішень про неплатоспроможність банку, введення тимчасової адміністрації, відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Рішення щодо перейменування акціонерного товариства та зміни видів його статутної діяльності були ухвалені безпосередньо його органами управління після припинення відповідних повноважень щодо банку у суб'єктів владних повноважень - НБУ та Фонду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду посилається на виклад відповідно до Закону України від 13.05.2020 № 590-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» (далі - Закон № 590-IX) у новій редакції частини п'ятої статті 44 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), яка, зокрема, врегульовує питання продовження строку управління майном (активами) банку та задоволення вимог кредиторів.
Колегія суддів вважає, що відповідно до нової редакції вказаної вище норми в разі набрання законної сили судовим рішенням про скасування або визнання нечинним рішення виконавчої дирекції Фонду про початок процедури ліквідації банку продовження строку процедури виведення банку з ринку можливе виключно за умови оскарження такого рішення Фондом.
З огляду на наведене вище колегія суддів зазначає, що виникла необхідність передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування висновку про те, чи є ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» однією юридичною особою та, відповідно, який саме орган / суб'єкт наділений повноваженнями на управління такою юридичною особою в контексті внесення змін до частини п'ятої статті 44 Закону № 4452-VI.
Колегія суддів вважає, що ситуація, яка склалася довкола правового статусу ПАТ «Український інноваційний банк» (ПАТ «Українська інноваційна компанія»), є унікальною та потребує вирішення задля забезпечення дотримання принципу правової визначеності. Досягти правової визначеності щодо статусу юридичної особи, яка мала назву ПАТ «Український інноваційний банк», а наразі має назву ПАТ «Українська інноваційна компанія», можливо шляхом:
1) повернення цієї юридичної особи у статус банку, який ліквідується, шляхом скасування рішень про внесення змін до статуту і продовження Фондом процедури виведення банку з ринку (до визнання недійсними змін до статуту в судовому порядку і появи в ЄДР юридичної особи з назвою ПАТ «Український інноваційний банк» замість ПАТ «Українська інноваційна компанія» та з кодом 05839888 такий шлях є неможливим; такої юридичної особи, як ПАТ «Український інноваційний банк», наразі не існує, юридична особа має назву «Українська інноваційна компанія», незаконність рішень загальних зборів від 13.07.2016 та відповідних записів у ЄДР може бути доведена лише в судовому порядку);
2) залишення ПАТ «Українська інноваційна компанія» у тому правовому стані, який є зараз - акціонерне товариство, небанківська установа, не підпорядкована НБУ, що має всі ті самі права, обов'язки, зобов'язання, майно, що й мало ПАТ «Український інноваційний банк» (за винятком тих, які може мати виключно банківська установа), адже це та сама юридична особа, лише з іншою назвою, зокрема й щодо кредитних договорів, із зазначенням про право Фонду стягнути з ПАТ «Українська інноваційна компанія» кошти, які Фонд виплатив вкладникам на підставі Закону № 4452-VI, а також інші збитки за їх наявності.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду також посилається на необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передає цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин четвертої та п'ятої статті 302 ГПК України.
Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, постановляючи ухвалу
Велика Палата Верховного Суду у своїх судових рішеннях неодноразово зазначала, що зміст виключної правової проблеми полягає в тому, що у справі, переданій на розгляд Великої Палати, вбачається різне застосування норм матеріального права, відсутні норми, які регулюють спірні відносини, або є прогалини в застосуванні спірних відносин. Крім того, згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.
У рішенні від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Оскільки Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є передусім та в основному системою захисту прав людини, ЄСПЛ має стежити за змінами умов у державі-відповідачі та в інших Договірних Державах і реагувати, зокрема, на будь-який консенсус між ними як на досягнуті стандарти, до яких слід прагнути.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення або підходи, застосовані в цих рішеннях, мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ; існує невідповідність критерію «якість закону» законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.
Отже, необхідність відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, стверджує, що касаційні суди різних юрисдикцій неоднаково оцінюють правовий статус ПАТ «Українська інноваційна компанія».
У наведених у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та процитованих Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.05.2021 у справі № 442/6970/16, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.03.2020 у справі № 750/8636/17, від 18.03.2020 у справі № 750/8861/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.08.2020 у справі № 369/9774/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.03.2021 у справі № 910/7962/19, від 29.06.2022 у справі № 913/266/20 (711/10273/17), від 29.06.2022 у справі № 913/266/20 (913/379/20) суди виходили з того, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав та обов'язків ПАТ «Український інноваційний банк». При цьому суди застосовували правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16.
Отже, практика Верховного Суду, наведена у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Судута покладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в обґрунтування неоднакової оцінки правового статусу ПАТ «Українська інноваційна компанія», свідчить про сталість та єдність судової практики.
Натомість у наведених із клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду справах № 1240/2368/18 та № 640/5446/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду оцінив наявні докази, однак при цьому не дослідив питання щодо процедури переходу обсягу прав та обов'язків ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Українська інноваційна компанія» та чи дійсно відбувся такий перехід.
Так, у справі № 1240/2368/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, цитуючи підпункт 1.1 пункту 1 статуту ПАТ «Українська інноваційна компанія» та посилаючись на встановлені судами попередніх інстанцій відомості, що містяться в ЄДР, зазначає, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» є правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк».
При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду посилається на те, що правовідносини, які досліджувались, зокрема, Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду в межах справи № 910/8117/17 (постанова суду касаційної інстанції у вказаній справі містить висновки, аналогічні викладеним у постанові від 10.12.2019 у справі №925/698/16), були пов'язані зі специфічною банківською діяльністю ПАТ «Український інноваційний банк», та не подібні до правовідносин у сфері справляння податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
У справі № 640/5446/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ПАТ «Український інноваційний банк» є однією і тією юридичною особою виключно з огляду на код ЄДРПОУ.
Тобто ані у справі № 1240/2368/18, ані у справі № 640/5446/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не зробив правових висновків щодо застосування норм права, які б суперечили висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 925/698/16.
Отже, здійснюючи розгляд справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що існування кількісного та якісного критеріїв наявності виключної правової проблеми, з огляду на наведену вище практику Верховного Суду, не підтверджується.
У справі № 925/698/16 Велика Палата Верховного Суду, зважаючи на необхідність врегулювання існуючої на момент розгляду справи прогалини в українському законодавстві (щодо правового регулювання відновлення банківської діяльності після відкликання НБУ банківської ліцензії на підставі скасування відповідного рішення НБУ судом через юридично-організаційні порушення його прийняття), здійснила комплексний аналіз банківського законодавства та, зокрема, виснувала, що:
1) скасування судом процедури виведення банку з ринку лише на підставі порушень порядку реалізації цієї процедури без спростування підстав, передбачених банківським законодавством для її ініціювання та реалізації, призводить до перебирання на себе судом функцій НБУ та Фонду як спеціальних органів, наділених банківським законодавством відповідними притаманними лише їм повноваженнями. Реалізація судом своїх повноважень у зазначений спосіб не відповідає вимогам статті 6, частини другої статті 19 Конституції України, статті 53 Закону про НБУ, статті 3 Закону про гарантування вкладів (пункт 213);
2) дії керівництва банку, пов'язані із самостійним відновленням власних повноважень та внесенням відповідних змін до статуту ПАТ «Український інноваційний банк», не можуть виправдовуватись невиконанням НБУ перед банком своїх зобов'язань щодо повернення банківської ліцензії на підставі судових рішень у справах № 826/5325/16 та 826/14033/17, оскільки виконання цим банком вимог законодавства до його діяльності як підстава отримання цієї ліцензії є першочерговим (пункт 216);
3) реорганізація банку в іншу особу або передача прав та обов'язків банку іншій особі за іншими правочинами, навіть зміна назви, якщо це тягне трансформацію носія таких прав та обов'язків, має проводитись у спосіб, який відповідає закону, а за наявності прогалин у законодавчому регулюванні - загальним принципам законодавства, насамперед спеціального, яке регулює банківську діяльність як специфічний вид діяльності. Не можуть ставитись діями однієї особи під загрозу система банківського нагляду, встановлена банківським законодавством, та реалізація мети цього законодавства (пункт 221). Ці висновки Великої Палати Верховного Суду вказують на те, що дії колишніх органів управління неплатоспроможного банку (які з дня запровадження тимчасової адміністрації не мали повноважень з управління цією юридичною особою і повноваження яких не були і не могли бути поновлені внаслідок прийняття судових рішень), вчинені одноособово та з цілковитим ігноруванням положень банківського законодавства, за жодних обставин не можуть призвести до фактичного продовження господарювання юридичною особою, що не підпорядкована Фонду (який здійснює повноваження з управління такою юридичною особою) та НБУ, однак при цьому отримує права та обов'язки за зобов'язаннями банку;
4) відповідна прогалина в правовому регулюванні повернення банківської ліцензії не дає підстав вважати, що на банк не розповсюджуються вимоги банківського законодавства, в тому числі й ті, що передбачають обов'язок конкретної послідовності дій Фонду щодо банку, який визнано проблемним та який цього статусу не змінив (пункт 225);
5) скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом (пункт 235).
Посилання Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду на нову редакцію частини п'ятої статті 44 Закону № 4452-VI, яка регулює механізм продовження Фондом строку управління майном (активами) банку та задоволення вимог кредиторів, не спростовують правильності по суті висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 10.12.2019 у справі № 925/698/16.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в зазначеній нормі йдеться про підстави продовження строку виконання заходів щодо управління майном (активами) банку та задоволення вимог кредиторів, а не про продовження строку повноважень Фонду. При цьому зазначена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду підстава є однією з трьох підстав, передбачених частиною п'ятою статті 44 Закону № 4452-VI, а не єдиною та виключною.
Також у цьому контексті Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на текст пояснювальної записки до проєкту Закону № 590-IX (в тому числі прийняттям якого Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду обґрунтував необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду), яка роз'яснює мету внесення змін до Закону № 4452-VI:
«Значна частина рішень Національного банку та Фонду щодо виведення банків з ринку та їх ліквідацію стала предметом оскарження у судах, якими було прийнято низку рішень про відновлення діяльності банків та скасування відповідних рішень Національного банку та Фонду.
Слід зазначити, що ситуація, яка склалася, не відповідає світовій практиці вирішення подібних спорів.
Так, дослідження міжнародного досвіду свідчить про відсутність у законодавстві інших країн підстав та механізмів повернення банку, щодо якого почалась процедура ліквідації, на ринок. Зокрема європейське законодавство передбачає можливість оскарження рішень компетентних органів (наглядових / органів з питань санації) у суді, але при цьому встановлює, що таке оскарження не призупиняє виконання рішення компетентного органу (Чехія, Австрія, Литва та Латвія). Законодавчі акти Європейського Союзу, що регулюють банківські правовідносини, не встановлюють механізму відновлення діяльності / повернення ліцензії банку з метою реалізації рішення суду. Варто зауважити, що законодавство Польщі взагалі не передбачає можливості оскарження рішення компетентного органу про ліквідацію банку, а у Королівстві Швеція та Фінляндії механізм поновлення роботи банків на підставі судових рішень не застосовується.
Таким чином, як випливає з міжнародного досвіду, для встановлення рівноваги між приватними інтересами власників банків та суспільними інтересами, у разі скасування рішення щодо виведення банку з ринку, становище такого банку, яке існувало до прийняття рішення компетентним органом, не повинно відновлюватись, а засоби правового захисту мають обмежуватись компенсацією в разі, якщо власники банку зазнали шкоди (як це передбачено законодавством США, Великої Британії, Молдови, Литви).
Крім цього, потребує законодавчого вирішення ще одна проблема. З 2014 року Національним банком процедуру виведення банків з ринку було застосовано до 104 банків. Незважаючи на вжиті заходи, деякі банки, використовуючи недосконалу судову систему, намагаються знову повернутись на ринок. Це створює системні ризики для фінансової стабільності, адже судова система використовується власниками нежиттєздатних банків як квазілегітимний інструмент, що нівелює всі зусилля Національного банку, спрямовані на оздоровлення та очищення банківської системи України.
При цьому, законодавством України не передбачено механізму відновлення діяльності банку, відносно якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та його ліквідацію. З огляду на це, невизначеним залишається правовий статус банків, рішення про виведення з ринку / ліквідацію яких були скасовані. Це створює сприятливі умови для виведення активів з таких банків їх недобросовісними власниками, а отже - загрожує правам та законним інтересам вкладників та інших кредиторів банків».
Таким чином, зазначені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зміни до статті 44 Закону № 4452-VI не обґрунтовують наявності виключної правової проблеми у цій справі.
Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського судуу пунктах 78-82 ухвали від 07.12.2022 у справі № 909/578/17, обґрунтовуючи наявність виключної правової проблеми, наводить власні міркування з приводу вирішення цієї справи по суті, які зводяться до незгоди з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 10.12.2019 у справі № 925/698/16.
Разом з цим позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду щодо вирішення цієї справи по суті не обґрунтовує наявності виключної правової проблеми.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду висновує про необґрунтованість виключної правової проблеми щодо необхідності формування висновку про те, чи є ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» однією юридичною особою та, відповідно, який саме орган / суб'єкт наділений повноваженнями на управління такою юридичною особою в контексті внесення змін до частини п'ятої статті 44 Закону № 4452-VI.
Щодо відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в рішенні Великої Палати Верховного Суду як підстави передачі цієї справи, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що необхідність відступу виникає з певних об'єктивних причин, і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані. Крім того, відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини.
Однак необхідність відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, яку обґрунтовує Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, не пов'язана з відсутністю, суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (неясністю, нечіткістю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод та інтересів, а зводиться до незгоди з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 10.12.2019 у справі № 925/698/16.
При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не зазначає, із застосуванням якої саме норми права він не погоджується та яким саме чином, на його думку, має застосовуватися відповідна норма права.
Отже, Велика Палата Верховного Суду висновує, що відсутні підстави для прийняття цієї справи до розгляду для вирішення питання щодо відступу від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Висновки Великої Палати Верховного Суду
Згідно із частиною шостою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
З огляду на мотиви, наведені в цій ухвалі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що визначені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду правові підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачені частинами четвертою та п'ятою статті 302 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для повернення справи Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.
На підставі викладеного, керуючись статтями 233-235, 302, 303, 314 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
Справу № 909/578/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» до Дочірнього підприємства «Івано-Франківський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 012 від 09.04.2012 у розмірі 2 533 341,27 грн за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.03.2018 повернути Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.
Ухвала у справі № 909/578/17 набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Ю. Уркевич
Суддя-доповідач І. В. Ткач
Судді:І. А. Воробйова С. Ю. Мартєв
І. В. Григор'єва К. М. Пільков
М. І. Гриців О. Б. Прокопенко
Д. А. Гудима О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
І. В. Желєзний Є. А. Усенко
Л. Ю. Кишакевич Н. В. Шевцова
На підставі ч. 3 ст. 314 ГПК ухвалу оформив суддя Пільков К. М.