Ухвала
10 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 448/884/20
провадження № 61-9108ск23
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах і зазначають, що діють в інтересах ОСОБА_3 , на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 13 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Полтавській області, Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області, Державної казначейської служби України, Полтавської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди,
16 червня 2023 року подана касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах і зазначають, що діють в інтересах ОСОБА_3 , на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 13 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, повний текст якої складено 18 травня 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявникам десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.
Заявникам роз'яснено, що у разі невиконання у встановлений судом строк вимог цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною і буде повернута заявникам.
Також роз'яснено, що у разі ненадання доказів того, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, яка визнана недієздатною, або особою, цивільна дієздатність якої обмежена, і ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є його законними представниками, скарга в цій частині вважатиметься неподаною і буде повернута заявникам.
Заявникам необхідно було подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України, зазначивши у ній обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України; копії касаційної скарги для всіх учасників справи.
Також на підтвердження повноважень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписувати касаційну скаргу, яка подана 16 червня 2023 року, і представляти у Верховному Суді інтереси ОСОБА_3 до суду касаційної інстанції необхідно було надати відповідні докази.
8 серпня 2023 року до касаційного суду надійшли заява про усунення недоліків та касаційна скарга, підписані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Касаційна скарга, яка надійшла до касаційного суду 8 серпня 2023 року на виконання вимог ухвали від 30 червня 2023 року, не відповідає вимогам
пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судових рішень
пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено висновок щодо застосування норми права, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржених судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Підставою касаційного оскарження рішення Мостиського районного суду Львівської області від 13 вересня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року заявники вказують відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.
Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.
Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що заявниками у касаційній скарзі не вказано норму права, щодо якої відсутній висновок, та не обґрунтовано необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо відповідної норми права.
Інших підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених статтею 389 ЦПК України, касаційна скарга, яка надійшла до касаційного суду 8 серпня 2023 року, не містить.
Вивчивши зміст касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у ній обґрунтованих підстав касаційного оскарження судових рішень.
Крім того, на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 30 червня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підтвердження повноважень підписувати касаційну скаргу, яка подана 16 червня 2023 року, і представляти у Верховному Суді інтереси ОСОБА_3 до суду касаційної інстанції відповідні докази не надано.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France»
від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається.
Оскільки заявниками недоліки касаційної скарги належним чином не усунено, а доказів на підтвердження повноважень підписувати касаційну скаргу, яка подана 16 червня 2023 року, і представляти у Верховному Суді інтереси ОСОБА_3 , не надано, вказане свідчить про невиконання ними вимог ухвали, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою і є підставою для визнання касаційної скарги неподаною та повернення її заявникам.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах і зазначають, що діють в інтересах ОСОБА_3 , на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 13 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 16 травня 2023 року вважати неподаною і повернути заявникам.
Заявникам надіслати копію ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами, іншим учасникам справи надіслати копію ухвали.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя С. О. Карпенко