Постанова
Іменем України
30 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 766/11537/19
провадження № 61-19043св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України і Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на постанову Херсонського апеляційного суду від
20 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Семиженка Г. В., Кузнєцової О. А., Радченка С. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року перший заступник прокурора Миколаївської області, який діє в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України
і Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «Адміністрація морських портів України»), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 як начальник адміністрації Миколаївського морського порту незаконно звільнив 5 працівників порту: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 - на підставі відповідних наказів. Рішеннями судів цих працівників було поновлено на роботі із стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу в загальному розмірі 429 099,56 грн. ОСОБА_1 перебував на посаді начальника Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» з 08 березня до 02 червня 2017 року. На думку прокурора, Міністерство інфраструктури України як вищий орган має право звернутися до суду про стягнення матеріальної шкоди, завданої
ДП «Адміністрація морських портів України», проте у листах Міністерства інфраструктури України від 25 вересня 2018 року № 10622/27/10-18 на адресу профспілкового комітету Профспілки працівників морського транспорту Миколаївського торговельного порту та від 12 листопада 2018 року
№ 12791/27/10-18, від 23 травня 2018 року № 6066/27/10-19 на адресу прокуратури Миколаївської області зазначено, що вказане Міністерство не бачить підстав для вжиття заходів з відшкодування завданої шкоди
ДП «Адміністрація морських портів України» внаслідок незаконного звільнення, що не відповідає вимогам законодавства та свідчить про невиконання ним своїх повноважень із захисту інтересів держави та
є підставою для представництва прокуратурою інтересів держави в суді.
Посилаючись на норми КЗпП України, позивач просив стягнути
з ОСОБА_1 на користь ДП «Адміністрація морських портів України» матеріальну шкоду в порядку регресу в сумі 429 099,56 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 09 липня
2021 року позовні вимоги задоволено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії матеріальну шкоду в порядку регресу
в сумі 429 099,56 грн.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 6 436,49 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було здійснено з порушенням трудового законодавства, що підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили. ДП «Адміністрація морських портів України» на виконання зазначених судових рішень здійснило виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу вказаним працівникам
у заявленому до стягнення розмірі, чого не заперечує відповідач, строк звернення до суду із вказаним позовом пропущений не був. Суд не взяв до уваги доводи відповідача про відсутність у прокурора права на звернення до суду із вказаними вимогами в інтересах держави як такі, що спростовані встановленими у судовому засіданні обставинами, та відхилив доводи представника відповідача щодо наявності підстав для зменшення розміру відшкодування шкоди через їх необґрунтованість.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Херсонського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 задоволено частково.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 09 липня
2021 року скасовано, позовні вимоги залишено без розгляду.
Постанова мотивована тим, що ОСОБА_1 обіймав посаду начальника Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (Адміністрації Миколаївського морського порту), яка не є самостійною юридичною особою та не має ознак підприємства, визначених статтею 62 ГК України. Відповідно, ОСОБА_1 не був керівником підприємства або його заступником
у спірних правовідносинах у розумінні частини четвертої статті 136 КЗпП України, до того ж згідно з пунктом 5.2 Положення про Миколаївську філію
ДП «Адміністрація морських портів України» (Адміністрацію Миколаївського морського порту), затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 18 квітня 2014 року № 184, начальник філії підпорядковується голові підприємства, а не Міністерству інфраструктури України.
Позов у цій справі прокурор заявив в інтересах держави в особі у тому числі ДП «Адміністрація морських портів України», вимоги позову зводяться до стягнення з відповідача коштів в порядку регресу на відшкодування матеріальної шкоди на користь вказаного підприємства, що прямо суперечить статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в частині заборони представляти в суді інтереси держави в особі державних компаній. Отже, прокурор не мав передбаченого законом права на представництво у суді за такими вимогами.
У цій справі не встановлено передбаченого статтею 131-1 Конституції України виключного випадку, який надає право прокурору відповідно до закону звертатися з позовом до суду в інтересах держави.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
18 листопада 2021 року перший заступник керівника Херсонської обласної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України і ДП «Адміністрація морських портів України», подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував те, що прокурор звернувся до суду з позовом утому числі в інтересах Міністерства інфраструктури України, яке є суб?єктом владних повноважень,
а отже, відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у прокурора є передбачене законом право на представництво у суді із цими вимогами.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом
в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року
у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 06 липня 2019 року у справі
№ 911/2169/20, постановах Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі
№ 911/2169/20, від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
01 липня 2022 року Міністерство інфраструктури України подало до Верховного Суду заяву, у якій просить касаційну скаргу задовольнити.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Херсонського міського суду Херсонської області.
Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року направлено до Білозерського районного суду Херсонської області копії матеріалів касаційного провадження № 61-19043ск21 у цивільній справі № 766/11537/19 за позовом першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України і ДП «Адміністрація морських портів України» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди для вирішення процесуального питання про відновлення втраченого судового провадження.
07 серпня 2023 року матеріали цивільної справи із Херсонського міського суду Херсонської області надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У цивільних правовідносинах держава набуває і здійснює цивільні права
й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, зокрема, цивільних.
У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі
№ 761/3884/18).
Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в редакції, чинній на час подання позову до суду, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави
в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 257 ЦПК України.
Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб'єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставою для звернення прокурора до суду.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду
і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання позову до суду, передбачено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду
з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу відповідно до частини четвертої статті 56 ЦПК України.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх
в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Вказаний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) та від 06 липня 2021 року у справі
№ 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як відомо з матеріалів справи, на виконання частини четвертої статті 56 ЦПК України прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Міністерством інфраструктури України, яке, за його твердженнями, полягає у завданні ОСОБА_1 збитків державі.
Верховний Суд вважає правильними доводи прокурора щодо наявності
у нього права на звернення до суду із цим позовом в інтересах держави
в особі Міністерства інфраструктури України, оскільки у тексті позовної заяви обґрунтовано, підстави для представництва інтересів держави, а також у чому полягає їх порушення.
Із урахуванням зазначеного висновок суду апеляційної інстанції про недотримання прокурором норм статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а отже, і відсутність у нього повноважень на звернення до суду в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, є неправильним.
Ураховуючи викладене, підстав для залишення без розгляду позову прокурора, поданого до суду в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, немає.
Що стосується представництва прокурором інтересів держави в особі
ДП «Адміністрація морських портів України», то висновок суду апеляційної інстанції про залишення без розгляду позову прокурора у цій частині відповідає нормам процесуального закону.
Відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави,
у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 вказаного Закону в редакції, чинній на час подання позову до суду, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Абзац третій частини третьої цієї статті в редакції, чинній на час подання позову до суду, передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також
у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань.
Беручи до уваги викладене, заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання позову до суду, має застосовуватись з урахуванням абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У контексті цієї основної норми відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.
Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).
До повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді інтересів державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про залишення без розгляду позову першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі ДП «Адміністрація морських портів України». Підстави для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції в цій частині відсутні.
Разом з цим Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року направлено до Білозерського районного суду Херсонської області копії матеріалів касаційного провадження № 61-19043ск21 у справі № 766/11537/19 для вирішення процесуального питання про відновлення втраченого судового провадження.
Як видно з матеріалів касаційного провадження, підставою для винесення ухвали Верховного Суду від 20 квітня 2023 року було те, що станом на
20 квітня 2023 року вимоги ухвали Верховного Суду від 31 січня 2022 року про направлення справи до суду касаційної інстанції не виконано, справа до суду не надійшла, що унеможливлювало розгляд цієї справи судом касаційної інстанції.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 30 травня 2023 року № 566/0/15-23 відновлено з 01 червня 2023 року роботу Херсонського міського суду
Херсонської області, територіальну підсудність судових справ якого було змінено розпорядженнями Голови Верховного Суду від 06 березня 2022 року
№ 1/0/9-22 (зі змінами, внесеними розпорядженням Голови Верховного Суду від 26 вересня 2022 року № 52), від 10 січня 2023 року № 2.
07 серпня 2023 року матеріали цивільної справи із Херсонського міського суду Херсонської області надійшли до Верховного Суду.
Таким чином, обставини, за яких матеріали касаційного провадження
№ 61-19043ск21 у справі № 766/11537/19 направлялись до Білозерського районного суду Херсонської області для відновлення втраченого судового провадження, перестали існувати.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право
у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1 - 6 частини першої цієї статті.
За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування ухвали Верховного Суду від 20 квітня 2023 року та прийняття
у справі постанови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною шостою статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Ухвалу Верховного Суду від 20 квітня 2023 року скасувати.
Касаційну скаргу першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури задовольнити частково.
Постанову Херсонського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року в частині вимог заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави
в особі Міністерства інфраструктури України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди скасувати, справу в цій частині передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанову Херсонського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року в частині вимог заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави
в особі Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов