Постанова
Іменем України
30 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 173/2717/21
провадження № 61-7831св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 09 грудня 2021 року № 957/од про відсторонення його від роботи; поновити ОСОБА_1 на роботі та стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що він працює на посаді машиніста крана автомобільного 6-го розряду виробничого структурного підрозділу «Верхівцевський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця», АТ «Українська залізниця»).
У листопаді 2021 року він отримав повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, в якому було зазначено, що він повинен надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, чи документ, який забороняє йому вакцинуватись, а в разі ненадання такого документа його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.
У зв'язку з відсутністю щеплення від COVID-19 наказом відповідача від 09 грудня 2021 року № 957/од позивача відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.
Своє відсторонення від роботи вважає незаконним, адже закон не встановлює окремого порядку про відсторонення працівників з підстав відсутності у них щеплень від COVID-19.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 14 лютого 2022 року позов задовольнив частково. Визнав незаконним та скасував наказ від 09 грудня 2021 року № 957/од, виданий начальником структурного підрозділу «Верхівцевський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» АТ «Укрзалізниця» про відсторонення від роботи ОСОБА_1 . Стягнув з філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» АТ «Укрзалізниця», структурний підрозділ «Верхівцевський центр механізації колійних робіт», на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період відсторонення від роботи з 10 грудня 2021 року до 14 лютого 2022 року в сумі 29 608,92 грн з відрахуванням необхідних податків і зборів. В решті позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 відсторонили від роботи та позбавили заробітку лише тому, що він працював в АТ «Укрзалізниця», усі працівники якого підлягали обов'язковому щепленню проти COVID-19. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров'я населення та самого позивача. Вимоги позивача про поновлення його на роботі не підлягають задоволенню, оскільки позивач був лише відсторонений від роботи на певний час.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Дніпровський апеляційний суд постановою від 11 квітня 2023 року, з урахуванням ухвали від 28 квітня 2023 року про виправлення описки, апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» задовольнив частково. Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2022 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Визнав незаконним наказ виробничого структурного підрозділу «Верхівцевський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» АТ «Укрзалізниця» від 09 грудня 2021 року № 957/од «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ». Стягнув з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи ОСОБА_1 у розмірі 38 066,29 грн. В решті позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована наявністю обов'язкової підстави для скасування рішення суду першої інстанції та правових підстав для часткового задоволення позову, оскільки застосування до позивача заходів з відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов'язків, зокрема об'єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми; фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи не встановлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 26 травня 2023 року, АТ «Укрзалізниця» просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи позивача, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи та в частині стягнення судового збору відмовити; в решті позовних вимог постанову апеляційного суду від 11 квітня 2023 року залишити без змін.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15 та постановах Верховного Суду від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19, від 09 лютого 2022 року у справах № 607/4090/21 та № 213/4206/19, від 07 липня 2021 року у справі № 712/13066/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 552/2889/20; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
На обґрунтування заявлених вимог АТ «Укрзалізниця» посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга була подана АТ «Українська залізниця» в особі виробничого структурного підрозділу «Верхівцевський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» АТ «Українська залізниця», проте апеляційний суд стороною у справі визначив філію «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» АТ «Українська залізниця», хоча ухвала про заміну сторони відповідача не приймалась.
Крім цього, не врахував апеляційний суд норми, в яких йдеться про те, що робота виробничого структурного підрозділу «Верхівцевський центр механізації колійних робіт» відбувається на всій території України та за її межами, що, відповідно, потребує виїзду працівників, тому суд не дослідив зібрані у справі докази.
Відповідно до статті 400 ЦПК України предметом касаційного перегляду є постанова апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
07 липня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 01 квітня 2010 року ОСОБА_1 працює на посаді машиніста крана автомобільного 6-го розряду виробничого структурного підрозділу «Верхівцевський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» АТ «Українська залізниця».
Згідно з актом від 29 листопада 2021 року № 1 ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення з листом від 23 листопада 2021 року щодо обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 та з повідомленням «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19».
Наказом відповідача від 09 грудня 2021 року № 957/од ОСОБА_1 машиніста крана автомобільного 6-го розряду, відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 до моменту проведення щеплення і пред'явлення відповідних підтверджуючих документів, без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України від 06 квітня 2020 року №1654-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 41-6 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236, наказу Міністерства охорони здоров'я України № 2153 та змін до цього наказу від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням».
Наказом відповідача від 09 грудня 2021 року № 961/од внесені зміни, зокрема, до наказу від 09 грудня 2021 року № 957/од. Пункт 2 викладено в такій редакції: «Відстороненому працівнику після отримання ним обов'язкового профілактичного щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або отримання медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров'я, письмово повідомити про це керівника структурного підрозділу.». Доповнено пунктом 3 в такій редакції: «На час відсторонення нарахування заробітної плати (середнього заробітку) не здійснювати».
Актом від 09 грудня 2021 року № 3 зафіксовано відмову ОСОБА_1 від ознайомлення з указаними наказами.
Згідно з робочою інструкцією машиніста крана автомобільного 6-го розряду, ОСОБА_1 керує автомобільним краном вантажопідйомністю більше 6,3 до 10 т з усіма видами змінного устаткування під час монтажних робіт середньої складності та робіт з навантажування, розвантажування, перевантажування, транспортування; виконує щозмінне технічне обслуговування крана. Бере участь у його плановому запобіжному ремонті, перевіряє стан приладів безпеки й контролю; виконує відповідні підготовчі та завершальні роботи на початку і в кінці робочого дня (зміни); виконує технічне обслуговування та ремонт засобів виробництва; додержує норм технологічного процесу; застосовує способи і прийоми попередження відмов технологічних систем і виникнення браку; щоденно веде подорожні листи, відмічає маршрути руху, пройдений кілометраж, витрати пального.
Наказом відповідача від 28 лютого 2022 року № 205/од зупинено дію, зокрема, наказу від 09 грудня 2021 року № 957/од «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , машиніста крана автомобільного 6-го розряду, з 09 грудня 2021 року», зі змінами, до завершення воєнного стану.
Наказом відповідача від 09 березня 2022 року № 215/од ОСОБА_1 допущено до роботи машиніста крана автомобільного 6 розряду з 09 березня 2022 року без отримання обов'язкового профілактичного щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, АТ «Укрзалізниця».
Наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких до Переліку увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що:
на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;
відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та в Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженій наказом МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).
Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов'язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».
Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Норми законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що при вирішенні питання про правомірність відсторонення працівника від роботи у зв'язку з відсутністю профілактичного щеплення проти COVID-19 слід з'ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення особи від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.
В кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов'язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи слід виходити не тільки з Переліку № 2153, а й з оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:
кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);
форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;
умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;
контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
Визначаючи об'єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з'ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.
Суд встановив, що наказами відповідача від 09 грудня 2021 року № 957/од та № 961/од ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року до моменту проведення щеплення і пред'явлення відповідних підтверджувальних документів, на час відсторонення нарахування заробітної плати не здійснюється.
Проте, застосовуючи до позивача передбачені Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходи, відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивача тим, що він, виконуючи обов'язки за посадою, створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, як позбавлення заробітку.
Також суд установив, що позивач переважну більшість робочого часу перебуває у кабіні крану один; кран під керуванням позивача пересувається поза межами приміщень; певну частину робочого часу позивач знаходиться на відкритому повітрі; спілкування позивача з іншими працівниками під час виконання трудових обов'язків - мінімальне, що узгоджуються із змістом посадової інструкції позивача та не спростовано відповідачем.
Отже, фактично ОСОБА_1 відсторонено від роботи та позбавлено його заробітку лише тому, що він працював в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов'язковому щепленню проти COVID-19, тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров'я населення та самого позивача.
Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання незаконним та скасування наказу відповідача про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.
У разі незаконного відсторонення працівника від роботи він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Встановивши, що ОСОБА_1 незаконно було відсторонено від виконання посадових обов'язків без збереження заробітної плати, апеляційний суд обґрунтовано стягнув з відповідача середній заробіток за час відсторонення.
Схожий за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21.
Доводи касаційної скарги висновки апеляційного суду щодо відсутності в оскаржуваному наказі обґрунтувань необхідності відсторонення позивача пов'язаних з виконанням ним обов'язків, у зв'язку з чим він створював загрозу розповсюдження хвороби, не спростовують, зводяться до незгоди з ним та необхідності переоцінки фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Аргументи касаційної скарги щодо зазначення апеляційним судом стороною у справі філії, яка не є юридичною особою, хоча апеляційну скаргу було подано саме АТ «Укрзалізниця», не є підставою для скасування постанови апеляційного суду, адже ухвалою апеляційного суду від 28 квітня 2023 року було виправлено описку у короткому та повному тексті постанови від 11 квітня 2023 року, якою правильно зазначено найменування апелянта (відповідача) у справі АТ «Українська залізниця», замість помилкового - філія «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин АТ «Українська залізниця». Крім цього процесуальні дії у цій справі здійснювались уповноваженими АТ «Укрзалізниця» представниками і саме за апеляційною скаргою АТ «Укрзалізниця» апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення по суті заявлених позивачем вимог.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов