Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"31" серпня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/2764/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрєврохім" (69081, м. Запоріжжя, вул. Восьмого Березня, буд. 190)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "СВ" (62332, Харківська обл., Дергачівський р-н., с. Руська Лозова, вул. Польова, буд. 11)
про стягнення 496885,16 грн.
без виклику учасників справи
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрєврохім" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "СВ" про стягнення 496885,16 грн., з яких: основна заборгованість у розмірі 368208,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 112386,01 грн., 3% річних у розмірі 16291,15 грн. та судові витрати.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов'язань за договором поставки товару №Л00149 від 10.06.2020 в частині здійснення повної та своєчасної сплати вартості отриманого товару.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.07.2023 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Будь-яких заяв або клопотань, відповідно до статті 80 ГПК України на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до статті 252 ГПК України.
Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом.
При цьому, суд зазначає, що копію ухвали господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 03.07.2023, яку було надіслано на належну адресу відповідача, що вказана у позовній заяві та яка підтверджена відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, було повернуто на адресу суду без доказів вручення адресату.
Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Разом з тим, суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.
Аналогічний правовий висновок знайшов своє змістовне відображення у численних постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №908/3468/13, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 тощо.
Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвала господарського суду Харківської області від 03.07.2023 по справі №922/2764/23 з огляду на вимоги статтей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" була оприлюднена в електронному вигляді в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.
Отже, матеріали справи свідчать про те, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів для обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Відтак, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем не було надано суду відзиву на позовну заяву, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.
Положеннями частини 4 статті 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З обставин справи вбачається, що 10.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрєврохім" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "СВ" (надалі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки товару №Л00149 (надалі - договір).
Умовами пункту 1.1. договору передбачено, що постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар на умовах, передбачених договором.
Пунктом 1.2. договору визначено, що постачання товару здійснюється згідно видаткових накладних, що є невід'ємною частиною договору, в яких вказується: найменування товару, його кількісні характеристики, а також ціна за одиницю і загальна вартість товару.
Згідно з пунктом 1.3. договору ціна є предметом переговорів згідно письмової або усної заявки покупця на кожне постачання товару. Узгоджена сторонами ціна вказується в рахунку та/або у видаткових накладних.
Умовами пункту 2.1. договору визначено, що постачання товару здійснюється протягом 7 календарних днів від дати подачі письмової або усної заявки покупця.
Пунктом 2.2. договору погоджено, що фактичною датою постачання є дата підписання сторонами видаткових накладних на постачання.
Відповідно до пункту 2.3. договору сплата товару здійснюється покупцем на наступних умовах: відстрочення платежу 30 календарних днів від фактичної дати постачання продукції; платіж здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування на розрахунковий рахунок постачальника; валютою платежу є гривня.
Пунктом 2.6. договору погоджено, що за наявності у покупця заборгованості, незалежно від причини її виникнення, грошові кошти, що поступають від покупця, зараховуються в такій черговості: пеня, прострочена сума частково неоплаченого або несвоєчасно сплаченого отриманого товару, поточні платежі за отриманий товар. При цьому призначення платежу, вказане в платіжному документів, постачальником до уваги не приймається.
Умовами пункту 6.1. договору визначено, що договір вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє до 31 грудня 2022 р., а по грошових зобов'язаннях - до повного виконання зобов'язань.
На підставі видаткових накладних позивач передав, а відповідач прийняв товар: №19100002 від 19.10.2021 оксиген органічних рідин у кількості 4800 кг. на суму 159600,00 грн., ПДВ - 31920,00 грн., всього на суму 191520,00 грн.; №19010004 від 19.01.2022 розчинник універсальний органічний "Сольвентол" у кількості 800 кг. на суму 29000,00 грн., ПДВ - 5800,00 грн., всього на суму 34800,00 грн.; №2020001 від 02.02.2022 розчинник універсальний "Сольвентол" у кількості 800 кг., на суму 28480,00 грн., ПДВ - 5696,00 грн., всього на суму 34176,00 грн.; №8020002 від 08.02.2022 розчинник універсальний "Сольвентол" у кількості 2400 кг., на суму 89760,00 грн., ПДВ - 17952,00 грн., всього на суму 107712,00 грн.
Позивачем також оформлено товарно-транспортні накладні: №19100002 від 19.10.2021 на суму 191520,00 грн.; №19010004 від 19.01.2022 на суму 34800,00 грн.; №2020001 від 02.02.2022 на суму 34176,00 грн.; №8020002 від 08.02.2022 на суму 107712,00 грн.
З обставин справи також убачається, що позивачем за договором №Л00149 від 10.06.2020 оформлено та виставлено відповідачу рахунки на оплату: №191002 від 19.10.2021 на суму 191520,00 грн., №190101 від 19.01.2022 на суму 34800,00 грн., №20203 від 02.02.2022 на суму 34176,00 грн., №80201 від 08.02.2022 на суму 107712,00 грн.
Відповідно до картки рахунку 361 позивача та підписаного між сторонами Акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.10.2021 до 31.12.2021, станом на 19.10.2021 у відповідача перед позивачем обліковувалась заборгованість у розмірі 413232,00 грн., що складалася з неоплачених рахунків №80906 від 08.09.2021, №28091 від 28.09.2021, №300902 від 30.09.2021 та №191002 від 19.10.2021.
Матеріали справи свідчать, що відповідно до платіжних доручень: №10573 від 18.01.2022 на суму 95760,00 грн., №10777 від 01.02.2022 на суму 94032,00 грн., №10883 від 08.02.2022 на суму 31920,00 грн., відповідач сплатив на користь позивача вартість отриманого товару за спірним договором на загальну суму 221712,00 грн. за рахунками №80906, №280901 та №300902.
Звертаючись з позовною заявою до суду позивачем зазначено, що станом на 13.06.2023 за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 368208,00 грн., яка складається з заборгованості за товар, що був поставлений 19.10.2021 на суму 191520,00 грн., 19.01.2022 на суму 34800,00 грн., 02.02.2022 на суму 34176,00 грн., 08.02.2022 на суму 107712,00 грн., що залишається не сплаченою.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчить про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.
Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як зазначено в статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 712 ЦК України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Аналіз наведених норм права свідчить, що договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. У таких правовідносинах обов'язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов'язок покупця з прийняття та оплати цього товару. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі № 909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.
Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Таким чином, укладаючи та підписуючи договір №Л00149 від 10.06.2020, сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, взаємні права та обов'язки кожної із сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.
За приписами статті 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із статтею 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Матеріалами справи підтверджено, що на підставі видаткових накладних позивач передав, а відповідач прийняв товар: №19100002 від 19.10.2021 оксиген органічних рідин у кількості 4800 кг. на суму 159600,00 грн., ПДВ - 31920,00 грн., всього на суму 191520,00 грн.; №19010004 від 19.01.2022 розчинник універсальний органічний "Сольвентол" у кількості 800 кг. на суму 29000,00 грн., ПДВ - 5800,00 грн., всього на суму 34800,00 грн.; №2020001 від 02.02.2022 розчинник універсальний "Сольвентол" у кількості 800 кг., на суму 28480,00 грн., ПДВ - 5696,00 грн., всього на суму 34176,00 грн.; №8020002 від 08.02.2022 розчинник універсальний "Сольвентол" у кількості 2400 кг., на суму 89760,00 грн., ПДВ - 17952,00 грн. Всього поставлено товару на суму 107712,00 грн.
Окрім того, позивачем також було оформлено товарно-транспортні накладні: №19100002 від 19.10.2021 на суму 191520,00 грн.; №19010004 від 19.01.2022 на суму 34800,00 грн.; №2020001 від 02.02.2022 на суму 34176,00 грн.; №8020002 від 08.02.2022 на суму 107712,00 грн.
Зазначені вище видаткові накладні та товарно-транспортні накладні містять підписи сторін, що скріплено відтисками печаток. При цьому будь-яких заперечень чи зауважень відповідача щодо якості, кількості, вартості або своєчасності поставленого товару, матеріали справи не містять.
Пунктом 2.2. договору погоджено, що фактичною датою постачання є дата підписання сторонами видаткових накладних на постачання.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Отже, матеріали справи свідчать про належне виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки товару №Л00149 від 10.06.2020 та поставку відповідачу вказаний товар, що кореспондується з обов'язком відповідача здійснити оплату отриманого товару у погоджений між сторонами умовами договору строк.
В силу приписів статті 691, 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Отже, однією із основних умов виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до пункту 2.3. договору сплата товару здійснюється покупцем на наступних умовах: відстрочення платежу 30 календарних днів від фактичної дати постачання продукції; платіж здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування на розрахунковий рахунок постачальника; валютою платежу є гривня.
З наявних в матеріалах справи доказів убачається, що позивачем за договором №Л00149 від 10.06.2020 оформлено та виставлено відповідачу рахунки на оплату: №191002 від 19.10.2021 на суму 191520,00 грн., №190101 від 19.01.2022 на суму 34800,00 грн., №20203 від 02.02.2022 на суму 34176,00 грн., №80201 від 08.02.2022 на суму 107712,00 грн.
Відповідно до картки рахунку 361 позивача та підписаного між сторонами Акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.10.2021 до 31.12.2021, станом на 19.10.2021 у відповідача перед позивачем обліковувалась заборгованість у розмірі 413232,00 грн., що складалася з неоплачених рахунків №80906 від 08.09.2021, №28091 від 28.09.2021, №300902 від 30.09.2021 та №191002 від 19.10.2021.
Відповідно до наявних в матеріалах справи платіжних доручень: №10573 від 18.01.2022 на суму 95760,00 грн., №10777 від 01.02.2022 на суму 94032,00 грн., №10883 від 08.02.2022 на суму 31920,00 грн., відповідач сплатив на користь позивача вартість отриманого товару за спірним договором на загальну суму 221712,00 грн. за рахунками №80906, №280901 та №300902, про що свідчить відповідне призначення платежу.
Статтею 629 ЦК України унормовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами статті 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нормами частини 1 статті 202 ГК України визначено, що господарське зобов'язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.
Наведене положення законодавства вказує, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов'язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов'язання вважається не виконаним.
Враховуючи вищевказані обставини, відсутність у матеріалах справи доказів, які б спростовували наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення остаточного розрахунку за поставлений товар, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 368208,00 грн. є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи, а тому підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 16291,15 грн. та інфляційних втрат у розмірі 112386,01 грн., суд зазначає наступне.
Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Приписами статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 ЦК України).
За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 14.01.2020 у справі №924/532/19 зазначив, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.
Слід також враховувати, що відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Прийменник "до" з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь, що зазначено в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 803/350/17, від 13.06.2018 у справі № 815/1298/17, від 14.08.2018 у справі № 803/1387/17.
Отже, період прострочення виконання зобов'язання починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання мало бути виконано.
Водночас необхідно враховувати положення частини 5 статті 254 ЦК України, відповідно до якої, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Як зазначеного судом вище та погоджено між сторонами умовами пункту 2.3. договору, сплата товару здійснюється покупцем на умовах відстрочення платежу 30 календарних днів від фактичної дати постачання продукції.
Перевіривши правомірність та правильність проведеного розрахунку 3% річних у розмірі 16291,15 грн. по кожній із видаткових накладних, суд зазначає, що такий розрахунок виконано без врахування зазначених вище законодавчих вимог та встановлених судом фактичних обставин справи, що мало наслідком виникнення темпоральних та арифметичних помилок у періоді та розмірі нарахувань.
Отже, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено з допущенням помилки, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру таких нарахувань.
Відтак, здійснивши власний розрахунок заявлених до стягнення 3% річних у розмірі 16291,15 грн. з огляду на вимоги законодавства, умови договору та обставини справи, суд зазначає, що обґрунтованим, правомірним та арифметично вірним до стягнення є розмір 3% річних, який складає 15777,30 грн., що свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позову в обґрунтованій судом частині 3% річних та відмови у задоволенні вимог про стягнення решти 3% річних.
Окрім того, перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем детального розрахунку інфляційних втрат у розмірі 112386,01 грн., суд зазначає, що у проведеному розрахунку позивачем також було допущено арифметичну неточність.
Враховуючи умови договору, вимоги чинного законодавства, обставини справи та наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності суд зазначає, що правомірною та арифметично вірною є сума інфляційних втрат у розмірі 110361,42 грн., що свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позову у відповідній частині та відмови у задоволенні решти розміру інфляційних втрат.
Суд зазначає, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Однак доказів на спростування встановлених обставин справи та часткової обґрунтованості заявлених позовних вимог відповідачем суду не надано. При цьому, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі істотні та вагомі питання, що входять до предмету доказування та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "СВ" (62332, Харківська обл., Дергачівський р-н., с. Руська Лозова, вул. Польова, буд. 11, код ЄДРПОУ 25470089) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрєврохім" (69081, м. Запоріжжя, вул. Восьмого Березня, буд. 190, код ЄДРПОУ 36097670) основну заборгованість у розмірі 368208,00 грн., 3% річних у розмірі 15777,30 грн., інфляційні втрати у розмірі 110361,42 грн. та судовий збір у розмірі 7415,20 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У решті позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "31" серпня 2023 р.
Суддя Г.І. Сальнікова