ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.08.2023Справа № 910/1356/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 4322,47 грн.
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання)
Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 847,72 грн. трьох процентів річних та 3474,75 грн. інфляційних втрат за полісом № АІ/5699646.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2023 зупинено провадження у справі № 910/1356/22 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 у справі №910/16820/21.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2023 поновлено провадження у справі та продовжено її розгляд.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що на нього покладений обов'язок з відшкодування за ліквідованого страховика виключно шкоди, до якої законом не віднесено сплату 3% річних та інфляційні втрати. При цьому, відповідач не є правонаступником ПрАТ «СК «Україна» та стороною договору обов'язкового страхування, а тому не відповідає за грошові зобов'язання вказаного товариства, та не порушував строків виплати страхового відшкодування перед позивачем. Крім того, позивачу за договором про відступлення права вимоги не переходили права вимоги щодо пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат. Одночасно, відповідач наголосив на пропуск позивачем строку позовної давності.
У відповіді на відзив позивач зауважив, що строк позовної давності не пропущений, та позивач просить стягнути з відповідача суму грошових коштів згідно з рішенням суду у справі № 910/842/18. До того ж, згідно із законом відповідач повинен виконати обов'язки страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
12.09.2015 о 08 год. 00 хв. ОСОБА_1 у м. Васильків по вул. Грушевського, керуючи транспортним засобом марки Mitsubishi Outlander, державний номер НОМЕР_1 , здійснив зіткнення з транспортним засобом марки ВАЗ211040, державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , у результаті якого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16.09.2015 у справі № 362/6570/15-п ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
Станом на дату настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ОСОБА_1 застрахована в ПрАТ «СК «Україна» на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5633646.
Відповідно до звіту від 22.10.2015 № 2243 вартість матеріального збитку, завданого власнику пошкодженого транспортного засобу марки ВАЗ211040, державний номер НОМЕР_2 , становить 17087,89 грн.
14.10.2015 ОСОБА_2 подав до ПрАТ «СК «Україна» заяву про страхове відшкодування, однак грошової виплати не отримав.
Надалі, 26.01.2016 між ОСОБА_2 (цедент) та фізичною особою-підприємцем Шиян Денисом Петровичем (цесіонарій) укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, за умовами якого цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли за фактом настання ДТП, винна особа ОСОБА_1 , відповідальність якого застрахована в ПрАТ «СК «Україна».
У силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п.1.2 договору).
Як передбачено пунктом 1.3 договору, загальна сума боргу (характеристика переданих прав) складає 13239,91 грн.
31.01.2016 між ТОВ "Маркс.Капітал" (фактор) та ФОП Шиян Денисом Петровичем (клієнт) укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/31-01/2016, за умовами якого клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові всі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до додатку № 1 до цього договору.
У додатку № 1 до договору визначено, що фактору передаються, зокрема, права за договором відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування від 26.01.2016 на суму 13239,91 грн., зобов'язана особа Семенець В.В., поліс ПрАТ «СК «Україна» № АІ/5633646.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство ПрАТ "СК "Україна".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18 ТОВ "Маркс.Капітал" визнано кредитором ПрАТ "СК "Україна", в тому числі, за договором № 5/31-01/2016 від 31.01.2016 року. Вимоги ТОВ "Маркс.Капітал" у сумі 9547674,57 грн. віднесено до вимог першої черги задоволення, 3916198,78 грн. - четвертої черги задоволення, 1835120,95 грн. - шостої черги задоволення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 постановлено ліквідувати ПрАТ "СК "Україна" у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами.
У зв'язку з ліквідацією ПрАТ "СК "Україна", позивач звернувся 09.09.2019 до МТСБУ із заявою про виплату відшкодування.
24.09.2019 відповідачем прийнято рішення №3.1-05/31115 про виплату страхового відшкодування по справі № 62204 у розмірі 13239,91 грн.
Як вбачається з банківської виписки по рахунку позивача, 23.09.2019 відповідач виплатив позивачу 13239,91 грн. відшкодування шкоди по справі № 62204.
З огляду на те, що відповідач здійснив виплату лише суми страхового відшкодування, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення 847,72 грн. трьох процентів річних та 3474,75 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму страхового відшкодування в розмірі 13239,91 грн. за період з 13.01.2016 до 02.03.2018 року.
Загальні підстави та особливості відшкодування шкоди передбачені статтями 1166, 1167, 1187 ЦК України, у тому числі завданої джерелом підвищеної небезпеки.
Статтею 1166 ЦК України визначено, зокрема, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування, згідно з положеннями статті 979 ЦК України, одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За положенням статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
Законом України «Про страхування» встановлено види обов'язкового страхування, одним з яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкове страхування відповідальності).
Відповідно до статті 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та захисту майнових інтересів страхувальників.
Статтею 4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що суб'єктами обов'язкового страхування відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, потерпілі.
Згідно з підпунктом 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" одним з основних завдань МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
Для забезпечення виконання зобов'язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими при ньому створюються централізовані страхові резервні фонди, зокрема фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим Законом (підпункт 43.1.2 пункту 43.1 статті 43 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Порядок виконання зобов'язань страховика, що ліквідується, визначає стаття 20 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Так, відповідно до пункту 20.1 цієї статті у разі ліквідації страховика, правонаступника якого встановлено, договори страхування зберігають свою силу до закінчення строку дії такого договору.
У разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом (пункт 20.3 статті 20 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Отже, пункти 20.2 та 20.3 статті 20 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначають випадки, за яких права та обов'язки страховика за укладеними ним договорами не переходять до правонаступників, а саме - ліквідації страховика за його власним рішенням та за рішенням визначених законом органів, що відбувається в порядку та за встановленою законом процедурою, за якою ліквідаційна комісія такого страховика виконує його обов'язки за договорами страхування шляхом акцептування та задоволення вимог кредиторів у процедурі ліквідації.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик, який є належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди в межах страхової суми (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17).
Основна функція МТСБУ у правовідносинах щодо відшкодування шкоди за договорами страхування замість страховика, що ліквідується і майна якого недостатньо для виконання цих зобов'язань, фактично зводиться до забезпечення у будь-якому разі отримання потерпілою особою належного їй відшкодування.
Отже, шкода, яку зобов'язане відшкодувати МТСБУ відповідно до положень пункту 20.3 статті 20, пункту 41.3 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", є регламентною виплатою, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих, отримання якої потерпілим гарантується МТСБУ.
МТСБУ приймає на себе зобов'язання із відшкодування шкоди страховика, що визнаний банкрутом та ліквідується, лише за зобов'язаннями, для погашення яких у цього страховика недостатньо майна, тобто у цьому разі виступає спеціальним суб'єктом у сфері обов'язкового страхування, що фактично гарантує постраждалій особі (потерпілому) отримання належної їй регламентної виплати попри банкрутство та ліквідацію страховика, майна якого виявилося недостатньо для погашення акцептованих вимог кредиторів у процедурі банкрутства.
Наведене дає підстави для висновку про те, що МТСБУ не є правонаступником страховика, який ліквідується і щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов'язань за договорами, у розумінні статті 512 ЦК України, а натомість гарантує отримання потерпілою особою належного їй відшкодування попри ліквідацію зобов'язаного у цих правовідносинах страховика і встановлену недостатність його майна для виконання цих його зобов'язань.
При цьому після такої сплати за наявності обставин, передбачених пунктом 38.2 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у МТСБУ може виникнути право регресної вимоги до осіб, визначених зазначеним положенням.
Отже, МТСБУ вступає у правовідносини щодо відшкодування шкоди замість страховика, якого визнано банкрутом і ліквідовано із встановленням недостатності його майна для виконання зобов'язань за укладеними ним договорами страхування, лише із встановленням цих обставин та звернення до Бюро потерпілої особи за таким відшкодуванням. Тобто Бюро у межах цих правовідносин гарантує отримання лише відшкодування шкоди потерпілою від дорожньо-транспортної пригоди особою.
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).
Частина друга статті 625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Як установлено судом вище, МТСБУ не є правонаступником ліквідованого страховика, тобто не набуває усіх прав та обов'язків останнього як сторони у зобов'язанні.
Натомість, у разі прострочення виконання МТСБУ грошового зобов'язання зі здійснення регламентної виплати у нього виникає передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат та три проценти річних від простроченої суми.
За наведених обставин, оскільки МТСБУ не може відповідати за прострочення виконання зобов'язань з виплати страховиком страхового відшкодування за договорами страхування, правові підстави для стягнення з МТСБУ за період прострочення виплати страховиком нарахованих 847,72 грн. трьох процентів річних та 3474,75 грн. інфляційних втрат відсутні.
У постанові від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19, згідно з яким за змістом положень пункту 20.3 статті 20, підпункту «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі, а МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) є невід'ємною / складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування (підпункти 9.11.7, 9.11.11 постанови від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19).
Судом прийняті до уваги посилання позивача на Окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Прокопенка О. Б.
Разом із цим, частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин врахування судом висновків щодо застосування норм права, викладених лише в постановах Верховного Суду.
Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Щодо заявленої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.
Беручи до уваги, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судові витрати, які складаються зі сплаченої позивачем суми судового збору та витрат на професійну правничу допомогу адвоката, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на позивача.
Щодо заяви відповідача про розподіл понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 1000 грн., суд дійшов висновку про наступне.
Як слідує з долучених відповідачем до матеріалів справи доказів, 12.10.2021 між відповідачем (замовник) та Адвокатським об'єднанням «ІНС.ЛОУ Груп» (виконавець) укладено договір про надання послуг в сфері права № 4.1/12-10/2021 (далі разом із додатковими угодами - договір).
Відповідно до пункту 4.1 договору надання послуг замовнику здійснюється на підставі договору та додаткових угод до нього, які є його невід'ємними частинами.
У пункті 4.7.3 договору зазначено, що послуги вважаються наданими з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг із дотриманням умов, викладених п. 4.7.1 та п. 4.7.2 договору.
Згідно з пунктом 5.2 договору вартість послуг, що надаються виконавцем у справах, в яких замовник є відповідачем, становить 1000 грн. - у справі, в якій ціна позову визначена до 4999 грн.
01.02.2022 сторонами укладено додаткову угоду № 738 до договору, згідно з пунктом 1 якої замовником передано, а виконавцем прийнято завдання на ведення від імені замовника наступних справ, зокрема, № 876/21, сума позову 4322,47 грн., вартість послуги 1000 грн.
Пунктом 2 додаткової угоди передбачено, що оплата послуг виконавця в розмірі, який вказаний у пункті 1 цієї угоди, здійснюється замовником шляхом безготівкового перерахунку коштів на поточний рахунок виконавця протягом п'яти банківських днів з дати підписання сторонами акту про виконані роботи.
Згідно з частиною 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі №914/1002/19.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).
Частиною 6 статті 126 ГПК України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У свою чергу, позивач подав до суду клопотання, в якому наголосив на завищеному розмірі судових витрат, оскільки при написанні відзивів, заяв, клопотань змінювався лише номер судової справи. Відтак, позивач просив відмовити в задоволення заяви відповідача в частині здійснення розподілу судових витрат.
Разом із цим, клопотання про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення не є в розумінні статті 126 ГПК України клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
У той же час, згідно з частиною 3 статті 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат суд враховує, зокрема, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, що визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Як передбачено пунктом 4.7.3 договору, послуги вважаються наданими з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.
Водночас, до матеріалів справи відповідний акт приймання-передачі наданих послуг між відповідачем та Адвокатським об'єднанням «ІНС.ЛОУ Груп» за договором про надання послуг в сфері права від 12.10.2021 № 4.1/12-10/2021 не долучено.
Судом прийняті до уваги зауваження відповідача про те, що оскільки договором визначено фіксовану суму гонорару, то надання акту виконаних робіт є надмірним формалізмом.
Проте, відповідач помилково ототожнює факт юридичного оформлення прийняття наданих послуг шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг, та безпосередньо форму існування адвокатського гонорару - фіксований розмір винагороди, що передбачений статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Відтак, доказом прийняття відповідачем наданих у межах даної справи послуг є підписаний акт приймання-передачі наданих послуг, як погоджено сторонами в договорі про надання послуг в сфері права від 12.10.2021 № 4.1/12-10/2021.
До того ж, матеріали справи не містять доказів прийняття відповідачем наданих адвокатом послуг в інший спосіб - шляхом оплати, що також свідчило би про погодження відповідачем послуг адвоката, наданих у даній справі.
Так, пунктом 2 додаткової угоди передбачено, що оплата послуг виконавця в розмірі, який вказаний у пункті 1 цієї угоди, здійснюється замовником шляхом безготівкового перерахунку коштів на поточний рахунок виконавця протягом п'яти банківських днів з дати підписання сторонами акту про виконані роботи.
Ураховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження прийняття відповідачем наданих адвокатом послуг у даній справі, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241, 252 ГПК України, суд
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.В. Полякова