номер провадження справи 4/120/23
31.08.2023 Справа № 908/1482/23
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Суми-Електрод», (40004, м. Суми, вул. Британська, буд. 58), представник позивача адвокат Гоч Вячеслав Миколайович, (40004, м. Суми, вул. Британська, буд. 58, каб. 256)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат», (69600, м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 18)
про стягнення 583294,30 грн.
02.05.2023 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна вих. № б/н від 24.04.2023 (вх. № 1610/08-07/23 від 02.05.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю «Суми-Електрод», м. Суми до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат», м. Запоріжжя про стягнення 469409,10 грн. основного боргу за поставлений товар за договором № 11 від 18.01.2022, 99880,09 грн. інфляційних втрат та 14005,11 грн. 3 % річних, а всього 583294,30 грн. заборгованості.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.05.2023 справу № 908/1482/23 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 31.05.2023, після усунення недоліків позовної заяви,позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1482/23 в порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 4/120/23, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Наразі строк, на який введено в Україні режим воєнного стану, продовжений до 15.11.2023.
Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням ст., ст. 16, 525, 526, 530, 612, 625, 692 ЦК України, ст., ст. 193, 230 ГК України, умов договору № 11 від 18.01.2022, на підставі яких позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача 469409,10 грн. основного боргу, 99880,09 грн. інфляційних втрат та 14005,11 грн. 3 % річних.
Ухвалою суду від 31.05.2023 у справі № 908/1482/23відповідачу запропоновано у строк до 15.06.2023, але не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали суду, подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання,а також у строк до 12.07.2023 подати заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву. Позивачу цією ж ухвалою суду запропоновано у строк до 30.06.2023 подати суду відповідь на відзив на позовну заяву.
Відповідачем на підставі ст., ст. 165, 251 ГПК України подано суду відзив на позовну заяву вих. б/н від б/д(вх. № 14185/08-08/23 від 03.07.2023), який відправлений засобами поштового зв'язку 30.06.2023.
Розглянувши поданий відзив за вих. за вих. вих. б/н від б/д (вх. № 14185/08-08/23 від 03.07.2023), суд вважає за потрібне залишити його без розгляду, виходячи з наступного.
За приписами ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Статтею 118 ГПК України унормовано, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Ухвала суду від 31.05.2023 у справі № 908/1482/23 отримана відповідачем - 06.06.2023, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Отже, відповідачем відзив на позовну заяву мав бути поданий до 21.06.2023 включно.
Відповідачем відзив на позовну заяву вих. б/н від б/д (вх. № 14185/08-08/23 від 03.07.2023) подано суду - 03.07.2023, який відправлений засобами поштового зв'язку 30.06.2023.
Клопотань про продовження пропущеного процесуального строку на адресу суду не надходило.
За таких обставин, відзив на позовну заяву вих. б/н від б/д (вх. № 14185/08-08/23 від 03.07.2023) подано поза межами встановленого строку.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, 30.06.2023 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, приймаючи до уваги військову агресію Російської Федерації проти України, ведення на території України режиму воєнного стану, складну безпекову ситуацією в місті Запоріжжі, постійні ракетні обстріли обласного центру і, відповідно, наявність обставин, що загрожують життю, здоров'ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, рішення прийнято без його проголошення - 31.08.2023.
Розглянувши матеріали справи, суд
18.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Суми-Електрод»(Постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат»(Покупець, відповідач у справі) укладено договір № 11 (далі затекстом - Договір).
Відповідно до розділу 1 Договору постачальник зобов'язаний передати (поставити) Покупцеві товар який зазначений в специфікаціях, а Покупець - прийняти і оплатити. Найменування (номенклатура, асортимент) Товару зазначені специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору. Предметом поставки є зварювальні електроди, згідно коду ДК 44310000-6 (надалі Товар), загальна кількість, асортимент, номенклатура зазначені в специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору.
Покупець здійснює приймання Товару по кількості та якості відповідно до ТУ «Електроди покриті металеві для ручного дугового зварювання сталей і наплавлення» п. 4 вказаних правил зі складанням відповідного протоколу. (п. 2.4. Договору).
Згідно п. 3.1 Договору ціна цього договору становить 4 500 000,00 грн. у тому числі ПДВ 75 000,00 грн. Ціна Договору визначається специфікаціями, які є невід'ємною частиною цього Договору
Пунктом 4.2 Договори, сторони визначили, що покупець здійснює оплату за поставлений Товар через 30 календарних днів від дати прийомки Товару згідно до п. 2.4. Договору.
Відповідно до п. 5.5. Договору приймання-здача Товару по кількості проводиться по факту відповідно до товаро-супровідних документів (накладних), по якості (комплектності) - згідно сертифікатів якості (технічної документації, технічних паспортів тощо). Покупець має право проводити вхідний контроль. У цьому разі розрахунок за товар здійснюється за результатами акту вхідного контролю (випробування) Покупця. Акт вхідного контролю повинно бути складено на протязі 10-ти робочих днів.
Згідно п. 10.1 Договору договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2022.
На виконання умов п. 1.1.-1.3. Договору між позивачем та відповідачем узгоджено та підписано Специфікацію № 1 від 18.01.2022 до Договору, якою визначені ціна, кількість, асортимент, строк та умови поставки Товару.
Відповідно до п.п. 2, 3 Специфікації №1 до Договору, поставка Товару здійснюється узгодженими партіями, на умовах поставки - СРТ. м. Запоріжжя, вул. Брянська, буд, 18 відповідно до Інкотермс - 2010.
Матеріали справи свідчать, що на виконання умов Договору позивачем виставлені рахунки - фактури, а саме:
- рахунок № 220118 від 18.01.2022 на суму 58 386,00 грн.;
- рахунок № 220161 від 25.01.2022 на суму 75 561,00 грн.;
- рахунок № 220273 від 15.02.2022 на суму 335 462,10 грн.
Позивач поставив відповідачу товар обумовлений договором, на загальну суму 469 409,10грн., про що свідчить видаткові накладні, а саме:
- видаткова накладна № 220047 від 20.01.2022 на суму 58 386,00 грн.;
- видаткова накладна № 220067 від 26.01.2022 на суму 75 561,00 гр.;
- видаткова накладна № 220144 від 15.02.2022 на суму 335 462,10 грн.
Всі видаткові накладні підписані уповноваженими особами з боку Постачальника і Покупця, підписи сторін скріплені печатками юридичних осіб.
Отже, факт поставки позивачем відповідачу товару на суму 469 409,10грн. доведений видатковими накладними, які узгоджені сторонами та підтверджують факт прийняття відповідачем товару без жодних зауважень та претензій, про що свідчать підписи уповноважених представників позивача та відповідача на видаткових накладних.
Таким чином, позивач взяті на себе зобов'язання згідно умов Договору виконав у повному обсязі та належним чином.
Відповідачем факт отримання від позивача товару на загальну суму 469 409,10 грн. згідно договору № 11 від 18.01.2022 не заперечено.
Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що на момент його звернення до суду з позовом у даній справі відповідачем товар, поставлений згідно Договору № 11 від 18.01.2022 не сплачений.
Оскільки відповідачем оплата за поставлений товар не здійснена, зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 469 409,10 грн. основного боргу. Крім того, за невиконання грошового зобов'язання позивачем нараховано 99880,09 грн. інфляційних втрат та 14005,11 грн. 3 % річних.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договором, який за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити повну ціну переданого товару.
Зі змісту п. 4.2 Договору вбачається, що сторонами чітко визначений строк оплати отриманого товару, а саме покупець здійснює оплату за поставлений Товар через 30 календарних днів від дати прийомки Товару згідно до п. 2.4. Договору.
Крім того, п. 5.5. Договору сторони передбачили, що покупець має право проводити вхідний контроль. У цьому разі розрахунок за товар здійснюється за результатами акту вхідного контролю (випробування) Покупця. Акт вхідного контролю повинно бути складено на протязі 10-ти робочих днів.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата товару, отриманого товару за Договором № 11 від 18.01.2022, у передбачені строки та в повному обсязі не здійснена.
Таким чином, станом на час звернення позивача до суду з позовом у даній справі заборгованість відповідача за отриманий за Договором № 11 від 18.01.2022 становить 469 409,10 грн.
Відповідачем факт порушення взятих на себе зобов'язань за умовами Договору в частині своєчасної і повної оплати за отриманий товар належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, не спростований.
За змістом положень статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічні положення наведено й у статтях 525, 526 ЦК України.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 469 409,10 грн. заборгованості за договором № 11 від 18.01.2022 документально підтвердженими, обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.
Нормами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплати гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов'язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати товару, поставленого за Договором № 11 від 18.01.2022, вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних і інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що ним нараховані 3 % річних за прострочення виконання відповідачем зобов'язань за Договором в загальному розмірі 14005,11 грн., які розраховані за загальний період з 04.04.2022 по 01.04.2023.
Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок 3 % річних, та встановлено, що даний розрахунок виконаний правильно.
З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 14005,11 грн. 3 % річних заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.
Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.
Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Позивачем заявлена вимога про стягнення інфляційних втрат в загальному розмірі 99880,09 грн., які розраховані за період з квітня 2022 по березень 2023.
Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, та встановлено, що даний розрахунок виконаний правильно.
З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 99880,09 грн. інфляційних втрат заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.
Відповідачем контррозрахунок суми заборгованості заявленої позивачем до стягнення суду не наданий.
Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, встановлений судом, не надав, належними доказами доводи позивача не спростував.
На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивач в позовній заяві просив стягнути з відповідача - 25 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Зі змісту ст. і ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно частин 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.
У порушення ч. 3 ст. 126 ГПК України позивачем не подано доказів виконання послуг адвокатом (фактичного надання послуг), зокрема, підписаного акту виконаних робіт.
Враховуючи наведене, заявлені позивачем до відповідача витрати на професійну правничу допомогу судом не розподіляються.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Крім того, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Дослідивши матеріали справи № 908/1482/23 судом встановлено, що при зверненні до суду з позовом про стягнення загальної заборгованості в розмірі 583294,30 грн. платіжною інструкцією № 278 від 03.03.2023 позивачем сплачено судовий збір в розмірі 8942,58 грн.
Враховуючи розмір заявлених позовних вимог судовий збір, що належить до сплати, в даному випадку становить 8749,41 грн. Таким чином, переплата судового збору становить 193,17 грн.
Приймаючи до уваги викладене,суд вважає за необхідне, зазначити позивачу, що він має право звернутися до суду з клопотанням про повернення сплаченої суми судового збору в порядку ст. 7 Закону України "Про судовий збір", в розмірі 193,17 грн., сплачених платіжною інструкцією № 278 від 03.03.2023, у зв'язку з переплатою суми судового збору при поданні позовної заяви.
Керуючись ст., ст. 123, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Суми-Електрод», м. Суми до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат», м. Запоріжжя задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат», (69600, м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 18, ідентифікаційний код 38983006)на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Суми-Електрод», (40004, м. Суми, вул. Британська, буд. 58, ідентифікаційний код 36066802) 469409 (чотириста шістдесят дев'ять тисяч чотириста дев'ять) грн. 10 коп. заборгованості, 14005 (чотирнадцять тисяч п'ять) грн. 11 коп. 3 % річних, 99880 (дев'яносто дев'ять тисяч вісімсот вісімдесят) грн. 09 коп. інфляційних втрат та 8749 (вісім тисяч сімсот сорок дев'ять) грн. 41 коп. судового збору. Видати наказ.
Повне судове рішення складено « 31» серпня 2023 р.
Суддя Н. Г. Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.