61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
іменем України
30.08.2023 Справа №905/2199/20 (905/535/23)
Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., за участі помічника (за дорученням) Лабуня С.Є., розглянувши у судовому засіданні матеріали
позовної заяви: Корпорації “Індустріальна Спілка Донбасу”, м.Краматорськ, Донецька область
до відповідача: NATWEST MARKETS PLS (Компанія "НатВест Маркетс Пі-Ел-Сі"), Единбург
про визнання недійсним договору поруки від 19.07.2007 та договору про визнання боргу від 11.01.2019
Представники сторін:
від позивача (в режимі відеоконференції): розпорядник майна - арбітражний керуючий Глеваський В.В.
від відповідача (в режимі відеоконференції): адвокат Гришин-Грищук Р.Б.
Суть справи:
В провадженні Господарського суду Донецької області на стадії процедури розпорядження майном боржника знаходиться справа №905/2199/20 про банкрутство Корпорації “Індустріальна Спілка Донбасу”, повноваження розпорядника майна боржника у справі виконує арбітражний керуючий Глеваський В.В.
Через систему “Електронний суд” до суду, в межах справи №905/2199/20 про банкрутство Корпорації “Індустріальна Спілка Донбасу”, надійшла позовна заява Корпорації “Індустріальна Спілка Донбасу”, за підписом розпорядника майна арбітражного керуючого Глеваського В.В., до NATWEST MARKETS PLS (Компанія "НатВест Маркетс Пі-Ел-Сі"), про визнання недійсним договору поруки від 19.07.2007 та договору про визнання боргу від 11.01.2019.
У позовній заяві позивач просить суд:
- визнати недійсним з моменту укладання договір поруки від 19.07.2007, укладений між Корпорацією "Індустріальна Спілка Донбасу", в якості поручителя, та ABN AMRO Bank N.V. Niederlassung;
- визнати недійсним з моменту укладання договір про визнання боргу від 11.01.2019, укладений між Компанією ДУНАФЕРР Дунай Вашмю Зарткьорюен Мюкьодьо Ресвеньтфршашаг" (DUNAFERR DUNAI VASMЬ ZАRTKОRЬEN MЬKОDО RЕSZVЕNYTАRSASАG), як позичальником, Корпорацією "Індустріальна Спілка Донбасу", як поручителем та Компанія "НатВест Маркетс Пі-Ел-Сі"(NATWEST MARKETS PLS), як кредитодавцем, в частині, що стосується Корпорації "Індустріальна Спілка Донбасу".
В обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним договору поруки заявник зазначає про недійсність такого договору відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки він не є укладеним з боку Корпорації "Індустріальна Спілка Донбасу" повноважною особою.
В обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним договору про визнання боргу від 11.01.2019 заявник зазначає про відсутність у особи, яка підписала вказаний договір від імені боржника Корпорації "Індустріальна спілка Донбасу", повноважень на підписання договору та за відсутності наступного схвалення договору боржником. За твердженнями заявника, оскільки провадження у справі про банкрутство Корпорації "Індустріальна спілка Донбасу" було відкрито 30.03.2021, договір про визнання боргу від 11.01.2019 підлягає визнанню недійсним в порядку статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду нате, що провадження у справі про банкрутство відкрито 30.03.2021, договір про визнання боргу укладений 11.01.2019.
Згідно з протоколом автоматичного розподілу судової справи позовній заяві присвоєний єдиний унікальний номер судової справи №905/2199/20(905/535/23).
Ухвалою від 15.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду в межах справи про банкрутство, підготовче засідання призначено на 06.06.2023.
Ухвалою від 06.06.2023 підготовче засідання відкладено на 28.06.2023.
Від відповідача на електронну адресу та до канцелярії суду надійшли: відзив на позовну заяву (з додатками) та заява про застосування до позовних вимог строку позовної давності.
Від розпорядника майна - арбітражного керуючого Глеваського В,В. через систему "Електронний суд" надійшли: відповідь на відзив Компанії "НатВест Маркетс Пі-Ел-Сі" на позовну заяву та письмові пояснення з додатковими документами для приєднання до матеріалів справи.
Ухвалою від 28.06.2023 підготовче засідання відкладено на 02.08.2023.
30.06.2023 від відповідача до суду надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив.
02.08.2023 від розпорядника майна до суду надійшли додаткові пояснення щодо заперечень відповідача.
Ухвалою від 02.08.2023 за результатами підготовчого засідання закрито підготовче провадження та розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 30.08.2023.
Копії процесуальних документів (ухвал суду) були надіслані сторонам на їх поштові адреси та адреси електронної пошти, а також ухвали розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що у силу статей 2, 4 Закону "Про доступ до судових рішень" свідчить про наявність додаткової можливості сторін справи ознайомитись із судовими рішеннями. Крім того, на офіційному веб-сайті Господарського суду Донецької області веб-порталу “Судова влада України” у розділі "Новини" розміщено відповідне повідомлення про наявність судового провадження у цій справі.
З огляду на те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених статтями 42, 46 ГПК України зважаючи на наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.
Суд враховує приписи статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України, за якими своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Присутній у судовому засіданні 30.08.2023 розпорядник майна - арбітражний керуючий Глеваський В.В. підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволені у повному обсязі з підстав та мотивів, викладених у позовній заяві з урахуванням відповіді на відзив, письмових та усних пояснень, наданих в судових засіданнях під час розгляду справи.
Представник відповідача заперечив проти доводів розпорядника майна, вважаючи їх такими, що є безпідставними та необґрунтованими, висловив власні доводи та міркування щодо позовних вимог з посиланням на позицію, викладену у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи та надано їм правову оцінку.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд
встановив:
Відповідач NATWEST MARKETS PLS (Компанія "НатВест Маркетс Пі-Ел-Сі") є кредитором боржника Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» у справі про банкрутство №905/2199/20, вимоги якого визнані ухвалою Господарського суду Донецької області від 19.01.2023, як такі, що обґрунтовані наявністю заборгованості Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» перед NATWEST MARKETS PLS (Компанія "НатВест Маркетс Пі-Ел-Сі"), яка виникла на підставі договору поруки від 19.07.2007, укладеного між банківською установою ABN AMRO Bank N.V. Niederlassung (наділі - «ABN AMRO») та поручителем - Корпорацією «Індустріальна Спілка Донбасу» за зобов'язаннями ДУНАФЕРР Дунай Вашмю Зарткьорюен Мюкьодьо Ресвеньтаршашаг (DUNAFERR Dunai Vasmь Zartkorьen Mьkodo Reszvenytarsasag), передбаченими кредитним договором від 04.07.2007.
При цьому, як зазначено в ухвалі суду наявність невиконаних зобов'язань позичальника та поручителя були визнані та підтверджені останніми у договорі про визнання боргу, укладеним 11.01.2019 позичальником Компанією «ІСД ДУНАФЕРР Дунай Васму Зарткоруен Мукодо Ресзвенітарсасаг» (раніше відомою під назвою «ДУНАФЕР Дунай Васму Зарткоруен Мукодо Ресзвенітарсасаг») та поручителем Корпорацією «Індустріальна Спілка Донбасу» з компанією «НатВест Маркетс Пі-ел-сі», як кредитодавця або НВМ.
У позовній заяві розпорядник майна зазначає про те, що дослідження змісту вказаних договорів дає підстави вважати, що особи, які їх підписали, не мали повноважень на їх підписання, а відтак, оскільки мав місце дефект волевиявлення під час укладання договорів з боку Корпорації, є підстави для визнання таких договорів недійсними в частині, що стосується Корпорації.
За твердженнями розпорядника майна договір поруки від імені боржника Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» підписано директором з фінансів та економіки Удовенко С.
Станом на момент укладання спірного договору поруки від липня 2007 року, повноваження органів управління Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» було визначено Установчим договором в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів учасників від 27.06.2006.
Відповідно до розділу 8 Установчого договору органами управління Корпорації є: загальні збори, рада директорів та генеральний директор.
Відповідно до розділу 10 Установчого договору боржника, рада директорів діє як колегіальний орган шляхом прийняття відповідних рішень простою чи кваліфікованою більшістю. Рішення рада директорів приймає шляхом складання протоколу, що підписується всіма учасниками.
Відповідно до пункту 10.7.8 та пункту 11.5. Установчого договору, рада директорів повинна надати попередню згоду генеральному директору на видачу боржником будь-яких поручительств та/або гарантій. При цьому, генеральний директор може вчиняти відповідні дії виключно після отримання такого дозволу в порядку, передбаченому Установчим договором та внутрішніми документами Корпорації.
Пунктом 9.6.9. Установчого договору встановлено, що до виключної компетенції загальних зборів відноситься попереднє затвердження укладення боржником будь-яких договорів у сумі, що перевищує в еквіваленті 70 млн.доларів США, за виключенням договорів купівлі-продажу металургійної продукції та/або металургійної сировини. Офіційним курсом НБУ станом на 04.07.2007 курс долара США склав 505,0000 доларів за 100грн., курс євро - 686,8505грн. за 100 доларів США. Таким чином, кредитний договір було укладено на суму еквівалентну 72729356,31 доларів США (53473536,00*686,8505/505,0000).
Розпорядник майна зазначає, що за змістом пунктів 10.8. та 11.5 Установчого договору згода на вчинення дій передбачених пунктом 10.7.8. надається виключно генеральному директору. Жодних інших директорів, яким могла б бути надана вказана згода в Установчому договорі не вказано.
На думку розпорядника майна підписант договору поруки від 27.07.2007 року не тільки повинен був мати повноваження на представництво Корпорації у відносинах з іншими особами, але й для укладання вказаного договору мав попередньо отримати згоду ради директорів та загальних зборів відповідно на його підписання.
Поряд із цим, розпорядник майна звертає увагу на те, що кредитором не надано документів, які б підтверджували надання радою директорів чи загальними зборами попередньої згоди на підписання зазначеного договору поруки. Наразі про наявність таких документів розпоряднику майна також не відомо. Крім того, оскільки договір поруки підписано не генеральним директором, який відповідно до Установчого договору мав підписувати такий договір, а іншою особою, має місце факт того, що договір поруки підписано не уповноваженою особою без дотримання процедури попереднього погодження.
Таким чином, договір поруки від липня 2007 року в частині, яка стосується його укладання Корпорацією «Індустріальна Спілка Донбасу» та набуття Корпорацією за цим договором обов'язків поручителя перед NATWEST MARKETS PLS (Компанія "НатВест Маркетс Пі-Ел-Сі") за виконання кредитного договору від 04.07.2007, є недійсним оскільки не є укладеним з боку Корпорації повноважною особою.
Щодо недійсності договору про визнання боргу розпорядник майна обґрунтовує такі вимоги тим, що договір про визнання боргу підписано від імені боржника Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» головним виконавчим директором Завгороднім М. При цьому враховуючи положення Установчого договору та відсутність в матеріалах справи документів підтверджуючих надання радою директорів боржника відповідних повноважень, вказана особа не мала повноважень на підписання договору про визнання боргу.
Розпорядник майна звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази наступного схвалення боржником договору про визнання боргу у розумінні частини 1 статті 241 ЦК України та таке схвалення було неможливим, оскільки єдина уповноважена особа на таке схвалення, а саме генеральний директор Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» з 2018 року перебуває у в'язниці на території Російської Федерації.
З огляду на те, що провадження у справі про банкрутство Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» було відкрито 30.03.2021, договір про визнання богу від 11.01.2019 підлягає визнанню недійсним в порядку статті 42 Кодексу України з процедур банкрутство.
Вказуючи на порушення прав позивача Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» внаслідок укладання договору поруки та договору про визнання боргу, які на думку розпорядника майна підлягають визнанню недійсними, розпорядник майна посилається на обставини того, що умови договору поруки від 19.07.2007 передбачають виникнення у Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» грошових зобов'язань перед NATWEST MARKETS PLS (Компанія "НатВест Маркетс Пі-Ел-Сі"), як правонаступника ABN AMRO Bank N.V. Niederlassung, у випадку невиконання Компанією «ДУНАФЕРР Дунай Вашмю Зарткьорюен Мюкьодьо Ресвеньтаршашаг» (DUNAFERR Dunai Vasmь Zartkorьen Mьkodo Reszvenytarsasag) своїх зобов'язань щодо погашення кредиту та відсотків за ним. В свою чергу, відповідно до договору про визнання боргу від 11.01.2019 Корпорація «Індустріальна Спілка Донбасу» має сплатити кредиторам суму заборгованості згідно з умовами кредитного договору.
Недодержання в момент вчинення договору поруки та договору про визнання боргу з боку позивача вимог, що встановлені частинами 1-3, 5 статті 203 ЦК України, призвело до порушення прав позивача.
Разом з цим, розпорядник майна зазначає про те, що як вбачається із пункту 17 договору поруки, він регулюється правом Англії та відповідно до пункту 4 договору про визнання боргу він регулюється законодавством Німеччини. Однак процес укладання угоди та процес її виконання є різними за своєю суттю процесами, спрямованими на різний результат. Так, на відміну від виконання, у процесі укладання договору сторони ще не вступили у договірні правовідносини, а відтак кожна зі сторін під час укладання договору (до моменту його підписання всіма сторонами) керується законодавством своєї країни (з моменту дотримання вимог щодо форми та змісту), що передбачає також обачливість у вчиненні дій щодо перевірки контрагента на предмет його право- та дієздатності, платоспроможності тощо. Після підписання (укладання) договору сторони керуються його положеннями та матеріальним правом країни, яку вони визначили у договорі.
Враховуючи, що позивач не оспорює факти та обставини, пов'язані із виконанням договору поруки та договору про визнання боргу, а оспорює їх дійсність, тобто відповідність вимогам чинного законодавства на момент їх підписання (до початку його виконання, а отже і розповсюдження його положень на діяльність суб'єкта), оцінка на предмет відповідності вимогам закону має відбуватися за правом тієї держави, в якій зареєстрований суб'єкт господарювання, що його підписує.
На переконання розпорядника майна, оскільки позивач Корпорація «Індустріальна Спілка Донбасу» є резидентом України, недійсність договору поруки та договору про визнання боргу може та повинна визначатися за правом України.
В обгрунтування та на підтвердження позовних вимог позивач до позовної заяви надав: - копію договору поруки від 19.07.2007, - копію повідомлення про результати розгляду заяви про визнання грошових вимог NATWEST MARKETS PLS (Компанія "НатВест Маркетс Пі-Ел-Сі", - копію договору про визнання боргу від 11.01.2019, - копію установчого договору Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів учасників, оформленим протоколом від 27.12.2006.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому виклав заперечення проти задоволення позову, зазначаючи про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Відповідач зокрема вказав, що до питання дійсності договорів застосовується законодавство Німеччини; заявник не навів жодної підстави за правом Німеччини на підставі якої договори можуть бути визнані недійсними; заявник не надав належних доказів існування обов'язку в уповноважених осіб боржника отримувати погодження на укладання договорів станом на дату їх укладання; договори є дійсними відповідно до законодавства Німеччини. Відповідач вважає, що боржник не може заявляти про те, що у його представників не було належних повноважень на укладання договорів і такі доводи є безпідставними та спростовуються тим, що боржник прямо засвідчив у договорі поруки, що вказаний договір був укладений після отримання всіх необхідних корпоративних погоджень і підписаний належно уповноваженою особою, про що вказано у пункті 9 договору поруки. Боржник жодним чином не спростував надання корпоративних погоджень. Положення пункту 9 договору поруки також спростовують доводи боржника про те, що нібито його уповноважена особа діяла без погоджень органами управління боржника. Договір поруки був скріплений печаткою боржника, що виключає можливість заявляти про те, що у представника боржника не було належних повноважень на його укладання. Після прострочення боржником своїх зобов'язань перед кредитором за договором поруки та ініціювання кредитором арбітражного спору проти позичальника і боржника, останній ще раз засвідчив дійсність грошових зобов'язань боржника перед кредитором за договором поруки. Договори були укладені уповноваженими особами боржника зі статусом «директор по фінансах та економіці» і «головний виконавчий директор» та кредитор міг припустити наявність всіх необхідність і достатніх у вказаних осіб повноважень на укладання договорів від імені боржника. Також відповідач зауважив про зловживання правом шляхом оскарження договорів.
Разом з цим відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, про що подано до суду відповідну заяву.
Розпорядник майна у відповіді на відзив заперечив проти позиції відповідача, вважаючи помилковими, викладені у відзиві твердження відповідача. Розпорядник майна наполягає на тому, що в даному випадку при вирішенні питання недійсності договорів підлягає застосуванню законодавство України; особа, яка підписувала оспорюванні договори від імені боржника діяла недобросовісно, не в інтересах боржника та з перевищенням повноважень, і такі дії не можуть породжувати у Корпорації права та обов'язки, оскільки на їх виникнення у боржника не було волевиявлення. Також, щодо пропуску строку позовної давності, розпорядник майна вказав про обставини, які на його думку є поважними для захисту порушеного права. Поряд з цим розпорядник майна зауважив на тому, що факт зловживання правом шляхом оскарження договорів, відповідачем не доведений.
Також розпорядник майна просить поновити строк на подання відповіді на відзив.
Судом при розгляді питання поновлення позивачу строку на подання відповіді на відзив не встановлено підстав неможливості такого поновлення згідно частини 1 статті 119 ГПК України.
Враховуючи викладене, задля дотримання принципів господарського судочинства, суд дійшов висновку про можливість поновлення позивачу строку для подання відповіді на відзив. Відповідно відповідь на відзив прийнята судом до розгляду.
Надаючи правову оцінку вище встановленим обставинам суд виходить з наступного:
Предметом позову у справі, що розглядається, є вимоги про визнання:
- визнати недійсним з моменту укладання договір поруки від 19.07.2007, укладений між Корпорацією "Індустріальна Спілка Донбасу", в якості поручителя, та ABN AMRO Bank N.V. Niederlassung;
- визнати недійсним з моменту укладання договір про визнання боргу від 11.01.2019, укладений між Компанією ДУНАФЕРР Дунай Вашмю Зарткьорюен Мюкьодьо Ресвеньтфршашаг" (DUNAFERR DUNAI VASMЬ ZАRTKОRЬEN MЬKОDО RЕSZVЕNYTАRSASАG), як позичальником, Корпорацією "Індустріальна Спілка Донбасу", як поручителем та Компанія "НатВест Маркетс Пі-Ел-Сі"(NATVEST MARKETS PLS), як кредитодавцем, в частині, що стосується Корпорації "Індустріальна Спілка Донбасу".
Підставами для визнання недійсним договору поруки позивач зазначає: не дотримання порядку його укладення, а саме, підписання не уповноваженою особою Корпорації "Індустріальна Спілка Донбасу".
Підставами для визнання недійсним договору про визнання боргу від 11.01.2019 заявник зазначає про відсутність у особи, яка підписала вказаний договір від імені боржника Корпорації "Індустріальна спілка Донбасу", повноважень на підписання договору та за відсутності наступного схвалення договору боржником.
Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами частини першої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Частинами першою, другою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною яких є боржник, за правилами, визначеним ГПК України.
Відповідно до частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.
Звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Стаття 215 Цивільного Кодексу підставою недійсності правочину визначає недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частин 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. При цьому, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання правочину недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) й настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Разом з цим статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК).
Юридична особа вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
Частиною третьою статті 92 ЦК визначено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Стаття 241 Цивільного кодексу України визначає правові наслідки вчинення правочинів з перевищенням повноважень. Зокрема, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 ГПК України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову.
Так, згідно із частинами 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 14 ГПК України унормовано, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18).
Згідно з частинами 1, 2 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною 2, 3 статті 91 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Учасники справи мають право подати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.
Відповідно до частини 4 статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, докази мають відповідати засадам належності (ст.76 ГПК України), допустимості (ст.77 ГПК України), достовірності (ст.78 ГПК України) та вірогідності (ст.79 ГПК України).
Господарський суд, відповідно до статті 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Як зазначалось вище, позивач стверджує, що особа яка підписала договір поруки не мала належного обсягу повноважень на вчинення відповідних дій та наполягає на тому, що договір не є укладений уповноваженою особою Корпорації.
Судом встановлено, що на підтвердження позовних вимог позивач надав: - копію договору поруки від 19.07.2007, - копію повідомлення про результати розгляду заяви про визнання грошових вимог NATWEST MARKETS PLS (Компанія "НатВест Маркетс Пі-Ел-Сі", - копію договору про визнання боргу від 11.01.2019, - копію установчого договору Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів учасників, оформленим протоколом від 27.12.2006.
Зазначені документи є письмовими доказами в розумінні статті 91 ГПК України.
Згідно пояснень позивача наданих під час розгляду справи, оригінал установчого договору Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів учасників Корпорації, оформленим протоколом від 27.12.2006 у позивача відсутній, наявна лише електронна копія вказаного установчого договору, яка не містить жодного електронного підпису.
Отже, вказаний доказ на який посилається позивач є фактично копією установчого договору, яка отримана розпорядником майна від осіб які не наділені Законом повноваженнями на офіційне надання відповідних документів.
Суд зазначає, що у разі відсутності оригіналу вказаного документа у позивача (Корпорації) та за наявності відомостей про те, у якої саме особи перебуває такий доказ, позивач не був позбавлений права та можливості звернутися до такої особи з вимогою про отримання відповідного доказу.
В той же час ненадання позивачем відомостей про те, у якої особи перебувають оригінали документів, зокрема, Установчий договір, а також неподання відповідного клопотання унеможливлює витребування судом оригіналів документів у інших осіб в порядку частини 6 статті 91 ГПК, в тому числі за власною ініціативою.
Відповідно до абз.2 частини 6 статті 91 ГПК України якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Таким чином, надана копія установчого документу в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів учасників Корпорації, оформленим протоколом від 27.12.2006, не є належним, достатнім та допустимим доказом тих обставин, на які посилається позивач у позові.
Будь-яких інших документів в якості доказів на підтвердження того, що оспорюваний правочин на дату його укладання вчинено не уповноваженою Корпорацією «Індустріальна Спілка Донбасу» особою, без необхідного обсягу цивільної дієздатності, позивачем ані разом із позовною заявою, ані під час розгляду справи до суду не надано. Відповідних обставин судом під час розгляду даного спору не встановлено.
Разом з цим судом встановлено, що договір поруки скріплений печаткою Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» та враховано, що саме Корпорація несе повну відповідальність за законність використання своєї печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, бухгалтерських та інших документах. Доказів втрати чи викрадення печатки станом на дату укладання договору поруки, матеріали справи не містять.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що Корпорація «Індустріальна Спілка Донбасу» зверталась до сторін договору поруки з відповідними листами-повідомленнями про те, що вказаний договір не підписувався керівником Корпорації, або підписувався представником Корпорації який не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для підписання цього договору. При цьому, з матеріалів справи про банкрутство Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» вбачається, що при укладанні договору поруки, боржник засвідчив у договорі поруки, що даний договір укладений після отримання всіх необхідних корпоративних погоджень і підписаний належно уповноваженим представником боржника. В подальшому, ані Загальні збори, ані Рада директорів боржника, не заявляли про перевищення повноважень представником боржника, що підписав договір поруки та/або про його недійсність.
Згідно статті 9 договору поруки «Запевнення та Гарантії», поручитель запевняє та гарантує АВN AMRO, що:
(b) він має право та повноваження (корпоративні та інші) укладати, підписувати, виконувати та передавати цю корпоративну поруку, а також він вчинив всі необхідні корпоративні дії, передбачені для підписання та виконання цієї корпоративної поруки на умовах, які в ній передбачені, а також те, що ця корпоративна порука у дату, зазначену в ній, була належним чином підписана від імені поручителя;
(с) ця корпоративна порука створює законні та обов'язкові до виконання зобов'язання поручителя, які підлягають примусовому виконанню згідно з її умовами, а також таким самим чином буде прийнята у судах України, а також, що ця корпоративна порука вчинена у належній формі для її примусового виконання у таких судах.
Щодо вимог про визнання недійсним договору про визнання боргу від 11.01.2019 заявник зазначає про відсутність у особи, яка підписала вказаний договір від імені боржника Корпорації "Індустріальна спілка Донбасу", повноважень на підписання договору та за відсутності наступного схвалення договору боржником.
При цьому за змістом позовної заяви вбачається, що вимога про визнання недійсним договору про визнання боргу від 11.01.2019 обґрунтована вчиненням боржником такого правочину до відкриття провадження у справі про банкрутство 30.03.2021.
Згідно з частиною першою статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).
Суд зазначає, що постановою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 у справі №911/1012/13 було уточнено висновок, викладений у постанові від 02.06.2021 №904/7905/16, про те, що при застосуванні статті 42 КУзПБ слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
За висновком Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі №911/1012/13, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.
Разом з цим, як зазначено Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 11.07.2023 у справі №910/1539/21(910/7148/22) аналіз норм статті 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що названа стаття підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма статті 42 КУзПБ, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.
Зважаючи на те, що провадження у справі про банкрутство Корпорація «Індустріальна Спідка Донбасу» відкрито 31.03.2021 на підставі норм КУзПБ, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статті 42 КУзПБ щодо обчислення строків та підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів.
Суд наголошує, що необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
При цьому, позивачем не надано до матеріалів справи жодних належних доказів на підтвердження того, що договір про визнання боргу від 11.01.2019 на дату його укладання вчинено не уповноваженою Корпорацією «Індустріальна Спілка Донбасу» особою, без необхідного обсягу цивільної дієздатності.
Також, в матеріалах справи відсутні докази наявності обставин з якими стаття 42 КУзПБ пов'язує можливість визнати недійсним спірний договір.
Враховуючи викладене, суд вважає недоведеними твердження позивача про те, що особи, які підписали договір поруки та договір про визнання боргу не мали повноважень на їх підписання, а самі по собі припущення позивача не можуть бути підставою для визнання недійсними договору поруки та договору про визнання боргу.
Таким чином, з огляду на висновок суду про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами наявності обставин недійсності договору поруку та договору про визнання боргу, про які зазначає позивач, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Приписами частини 3 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги.
Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову за недоведеністю позовних вимог, то строк позовної давності, заявлений відповідачем, суд не застосовує.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за подання позову покладаються на позивача.
Керуючись статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 2, 3, 12, 73-79, 86, 91, 129, 178, 236-241, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позовних вимог Корпорації “Індустріальна Спілка Донбасу” до відповідача NATWEST MARKETS PLS (Компанія "НатВест Маркетс Пі-Ел-Сі"), Единбург про визнання недійсним договору поруки від 19.07.2007 та договору про визнання боргу від 11.01.2019, відмовити повністю.
Згідно із статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено та підписано 31.08.2023.
Суддя М.О. Лейба